Вирок від 04 червня 2026 р. у справі №619/3109/24 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/3109/24

провадження № 1-кп/619/93/26

ВИРОК

іменем України

05 червня 2026 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні під час судового засідання в залі суду в місті Дергачі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42023222130000255 від 10.11.2023 року, відносно обвинуваченого:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с-ща Козача Лопань, Дергачівського району, Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, місце проживання зареєстроване та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Діючи в порушення норм міжнародного гуманітарного права, з 24.02.2022 року підрозділами збройних сил та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна з метою вчинення дій направлених на зміну меж території України, порушення порядку.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан на всій території України.

Збройними силами російської федерації військовослужбовцями країни агресора, в силовому виді за допомогою військової техніки з метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на територіях населених пунктів Харківської області, шляхом вторгнення було окуповано територію Дергачівської територіальної громади Харківського району Харківської області, що підтверджується Переліком територіальних громад. які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 (зі змінами та доповненнями), де для запровадження і утримання в незаконний спосіб місцевих мешканців військовослужбовці російської федерації та підконтрольні їй збройні формування, з метою повного контролю над захопленою територією, використовуючи силу та вогнепальну зброю на в`їздах та виїздах обладнали ворожі бойові озброєні блокпости, а також ввели спеціальний режим переміщення місцевого населення окупованою територією.

ОСОБА_7 , достовірно знаючи про вищевказані обставини та розуміючи факт захоплення с-ща Козача Лопань Харківського району Харківської області збройними силами російської федерації, усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, будучи обізнаним про те, що Харківська область є невід`ємною складовою частиною України, порядок утворення органів виконавчої влади регулюється виключно Конституцією України та законами України, діючи умисно та в інтересах і на користь російської федерації, добровільно займав, у період з квітня 2022 року по 11 вересня 2022 року, посаду у незаконному органі влади, створеному окупаційною адміністрацією держави-агресора на тимчасово окупованій території с-ща Козача Лопань Харківського району Харківської області, а саме у тимчасовій цивільній адміністрації Харківського району Харківської області.

Так, ОСОБА_7 , знаходячись у приміщенні адміністративної будівлі, селищної ради в с-щі Козача Лопань, здійснював видачу перепусток, довідок від імені окупаційної влади, використовуючи видані її представниками матеріальні ресурси, а саме відповідні бланки та печатки з даними окупаційної влади, за допомогою яких здійснювався контрольно-пропускний режим, велася звітність та контроль за місцезнаходженням ряду місцевих мешканців, приймав пояснення від громадян, яких зобов`язували надавати їх з різних підстав та які були змушені прибувати до даної адміністрації.

Своїми діями ОСОБА_7 здійснив добровільне зайняття громадянином України посади, не пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 111-1 КК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. ч. 1 ст. 111-2 КК України, не визнав та пояснив, що це все відбувалося під час окупації РФ с-ща Козача Лопань, у період часу з 24.02.2022 року по 11.09.2022. У період часу часу з 24.02.2022 року по 11.09.2022 року він проживав у с-щі ОСОБА_8 . З представниками РФ відносин ніяких не мав. Усі факти, що викладені у обвинувальному акті щодо збирання будь-якої інформації чи то про мешканців селища, чи то про військові формування ЗСУ та передання такої до тимчасово окупаційної влади є неправдою. Щодо свідчень Орачів, обвинувачений поянив, що саме Орачі працювали з російською владою, вони торгували на базарі у ОСОБА_9 , про що йому відомо зі слів ОСОБА_10 . З ОСОБА_11 та ОСОБА_12 він особисто раніше знайомий взагалі ніколи не був. Повністю заперечив будь який збір даних для РФ, видачу перепусток, а також факт будь-якої співпраці з окупаційною владою. Зазначив, що у період окупації він перебував удома постійно, де проживав разом з матір`ю, навіть до магазину не виходив. Продукти харчування були удома (має худобу), а інші побутові предмети закупляв для нього з матір`ю сусід. Села які підпорядковувалися села окупаційній владі він не знає. Вказав, що він ще до окупаційного режиму дуже рідко виходив з дому, соціальних виплат нвколи не отримував, соціальних гарантій не мав, до лікарень не звертався. Російську агресію проти України засуджує. За увесь час окупації до нього двічі приходили з окупаційної влади селища, проте навіть нічого не пропонували, питали хто живе, дивилися що у дворі.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_7 вона особисто не знає, проте під час окупації с-ща Козача Лопань Дергачівського району Харківської області вона бачила його біля адміністрації селища. Вказала, що вона з чоловіком мешканці с. Нова Козача, під час окупації виїзжали до підконтрольної території України – до м. Харкова, за ліками, харчами, а також вивозили людей до міста. Одного разу сусід їм сказав, що окупанти їх з чоловіком хочуть бачити у адміністрації селища Козача Лопань. У подальшому, коли загинув їх сусід, їм сказали, що якщо вони не приїдуть до адміністрації ОСОБА_13 за перепусткою на виїзд до підконтрольної території України, то й з ними «станеться таке саме». Перепустка необхідна була для вільного виїзду з тимчасово окупованої території до підконтрольної території України. Приблизно у квітні 2022 року вона з чоловіком поїхали до ОСОБА_13 за перепусткою та довго очікували біля адміністрації, де було багато інших людей, які також чекали. Через деякий час із адміністрації селища Козача Лопань вийшов ОСОБА_7 та знайомий свідку сказав, що саме до ОСОБА_14 слід звернутися для оформлення такої перепустки. Вказала, що вона бачила, як ОСОБА_7 роздавав такі перепустки, викликаючи людей по прізвищу. Для оформлення перепустки, вона надала ОСОБА_7 копію паспорту та копію РНОКПП. У подальшому приїхав ОСОБА_15 , який сказав, що займеться цими докуметами. Пояснила, що у подальшому цими перепустками займалася інша людина, а всього за такими перепустками вони з чоловіком приїздили до тимчасової адміністрації у ОСОБА_9 всього двічі, де кожного разу бачили, як ОСОБА_7 роздавав такі перепустки людям, кожного разу виходячи із помешкання Козачолопанської селищної ради та називаючи людей по прізвищам, які читав із тих перепусток. Також вказала, що до цієї події ОСОБА_14 вона не знала. Події мали місце у квітні – травні 2022 року. Після травня мешканцям ОСОБА_16 вже не дозволяли приїздити до Козачолопанської тимчасової адміністрації. Також свідок бачила, як ОСОБА_7 вільно заходив до Козачолопаської селищної ради, де тимчасово розташовувалася окупаційна адміністрація країни агресора, бачила, як ОСОБА_7 заходив до кабінету ОСОБА_17 , якого у той час у кабінеті не було. У кабінет ОСОБА_17 окрім ОСОБА_7 заходили інші люди - місцеві мешканці, які там працювали. Вказала, що особисто у неї документи для оформлення перепустки забрав ОСОБА_7 , а видавав перепустки ОСОБА_18 перепустці було вказано, що вони можуть вільно пересуватися між селами тимчасової адміністрації, ніяких реквізитів ці перепустки не мали. Біля тимчасової адміністрації ОСОБА_13 були російські військові які виконували функцію охорони адміністрації. ОСОБА_7 виходив, оголошував прізвище з перепусткок, які і роздавав людям. Багато людей чекали такі перепустки чи були у тимчасовій адміністрації списки кому надати ті перепустки, кому ні – свідку невідомо.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснив, що він з дружиною ОСОБА_11 проживає в с-щі ОСОБА_9 . Стосунків з ОСОБА_7 ніяких не має. Бачив його одного разу коли був у будівлі Козачолопанської селищної ради, коли його з жінкою викликали для допиту до тимчасової окупаційної влади. Цей допит проводився військовими держави агресора у окремому приміщенні – не у приміщенні Козачолопанської селищної ради та співробітниками селищної ради. На допит викликали через ОСОБА_19 , який особисто приїздив до них, щоб відвести для допиту. Російські військові проводили допити мешканців, з приводу – де, коли і ким працював, чи знаємо хто служив у АТО. Після допиту ОСОБА_15 (на прізвисько « ОСОБА_20 ») їх з дружиною провів до адміністрації тимчасової окупаційної влади селища Козача Лопань для оформлення документів на видачу перепутки на вільне пересування між селищами окупаційного режиму. ОСОБА_21 забрав паспорти та віддав їх ОСОБА_7 , сказав, щоб той зробив ці перепустки. ОСОБА_7 пішов з їхніми паспортами на 2-й поверх та через деякий час повернувся та видав їм їхні перепустки. У селищній раді вони були приблизно 2 години поки чекали на перепустки. Пояснив, що у перпепусці було вказано про вільне пререміщшення по ОСОБА_9 , підписував такі перепустки голова адміністрації ОСОБА_22 , або ОСОБА_15 . Свідок бачив, як ОСОБА_7 збирав паспорти інших людей, які також прийшли за перепустками та спілкувався з мешканцями селища з приводу інших побутових питань, видавав повістки, вільно пересувався по селищній раді, ходив з якимись то журналами. Вказав, що ОСОБА_7 у селищній раді бачив лише один раз, у подальшому, коли його знову привозили на допит до військових – ОСОБА_14 він вже не бачив.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 зазначила, що з 2015 року вона проживала у с. Турово, яке розташовано приблизно у 3 кілометрах від ОСОБА_13 . З 24.02.2022 селище потрапило до окупації. Вона працювала на конюшні неофіційно. На початку травня 2022 року приїхали російські військові, її посадили у підвал на 2 дні. В подальшому сказали їй відмічатись у селищній раді ОСОБА_13 . Через тиждень вона побачила вперше ОСОБА_7 в приміщенні Козачолопанської селищної ради. Він працював разом із окупантами, в тому числі особою на ім`я ОСОБА_24 та з прізвиськом « ОСОБА_20 ». ОСОБА_7 відвів її до кабінету ОСОБА_24 , останній наказав їй писати пояснення. ОСОБА_7 був при цьому присутній. Потім ОСОБА_24 передав її пояснення ОСОБА_7 і той поніс їх далі керівництву. ОСОБА_7 працював там з травня 2022 і до кінця окупації, в тому числі видавав перепустки.

Також в березні 2022 року вона пішла робити манікюр до особи на ім`я ОСОБА_25 , син якої служив в АТО. В цей час до ОСОБА_26 приїхали російські військові, з якими був ОСОБА_7 . Військові шукали сина ОСОБА_27 та зброю. ОСОБА_7 був присутній, але активних дій не вчиняв, нічого не казав.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_28 пояснила, що вона проживає у с-щі ОСОБА_9 . Вказала, що ОСОБА_7 є її сусідом, стосунки з ним вона має добрі, завжди їй допомогав, вдома також у нього був порядок. У 2022 році з початку вторгнення ОСОБА_7 постійно був удома, займався домашніми справами. Збройним силам РФ він не допомогав. Бачила вона ОСОБА_7 кожного дня, коли ходила за водою, бо колодязь знаходиться неподалік будинку ОСОБА_7 , він постійно був у гаражі з мотоциклом. Вказала, що зв`язку з представниками збройних формувань РФ він не підтримував. На території села була створена окупаційна влада РФ, де видавались перепутки, ОСОБА_7 не працював у селищній раді. Також зазначила, що ОСОБА_29 військові приходили до неї додому та перевіряли з ким вона проживає. Пояснила, що знає, що перепустки на вільне переміщення по селищу видавалися у селищній ради, якимось ОСОБА_30 , свідок особисто оформлювала таку перепустку у селищній раді декілька разів. Вказала, що той ОСОБА_31 є мешканцем селища ОСОБА_8 , проте прізвища його вона не знає.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_32 пояснила, що вона проживала у с-щі Козачій Лопані Харківської області недалеко від ОСОБА_7 . Відносин ніяких з ОСОБА_30 свідок не мала, просто знала його як мешканця селища, поряд з яким проживали її батьки. У період окупації вона проживала у селищі по АДРЕСА_2 , на території селища у 2022 році була створена окупаційна влада. Свідок зазначила, що у період окупації селища вона часто приходила до тимчасової адміністрації для можливості отрмання ліків, так як вона має цукровий діабет, через що у неї постійно є потреба у отриманні спеціалізованих ліків. Свідок зазначила, що виїхала із окупації приблизно у липні місяці 2022 року, так як раніше їй не дозволяла окупаційна влада такий виїзд. Зазначила, що ОСОБА_7 проживав у с-щі Козача Лопань, Харківського району, Харківської області під час окупації селища у 2022 році. Вказала, що він з окупаційною владою не співпрацював, займався удома домогосподарством, допомогав матері, займався у гаражі – де його свідок бачила кожного дня, бо також кожного дня ходила до своїх батьків. Окупаційну владу не підтримував, ні до чого людей не закликав, напроти завжди був на боці України та підтрмував позицію України. Перепустки видавалися тільки у тимчасовій окупаційній адміністрації селища, проте вона такими не користувалася. Проте ані перепустками, ані будь-якими іншими документами від окупаційної влади ОСОБА_7 не займався. У селищі де працювала окупаційна влада свідок ОСОБА_7 не зустрічала, на святкуванні 9 травня 2022 він участі не приймав. Засуджував дії російської влади. Свідок охарктеризувала ОСОБА_7 як порядну людину. Свідок заперечувала будь-яку співпрацю ОСОБА_7 з російськими військовими.

Будь-яких письмових чи речових доказів матеріали кримінального провадження не містять.

Дослідивши наведені вище докази, а саме показання свідків та обвинуваченого, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України.

Так, свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 пояснили, що бачили ОСОБА_7 у будівлі селищної ради, де останній працював, зокрема збирав документи та видавав дозволи на виїзд до певних територій.

Свідок ОСОБА_23 також пояснила, що бачила, як ОСОБА_7 працював в окупаційній адміністрації, при цьому бачила вона його там постійно з травня 2022 року і до кінця окупації. ОСОБА_7 видавав перепустки та виконував інші функції, в тому числі супроводжував її до кабінету ОСОБА_33 , переносив її пояснення керівництву окупаційної адміністрації.

Показання цих свідків в частині роботи ОСОБА_7 в окупаційній адміністрації є послідовними, чіткими та логічними, вони узгоджуються між собою і свідчать про вину ОСОБА_7 у вчиненні добровільного зайняття громадянином України посади, не пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Доводи захисту про неприйняття показань свідка ОСОБА_23 суд не приймає.

Дійсно, свідок ОСОБА_23 пояснила, що зареєстрована у Кропивницькій області, а в с. Турове проживала без реєстрації. Це не є підставою не довіряти її показанням, так само не є підставою їй не довіряти і той факт, що вона працювала неофіційно.

Свідок була допитана під присягою. Будь-яких підстав умисно оговорювати обвинуваченого сторона захисту не навела.

Інші заперечення сторони захисту суд не приймає, виходячи з наступного.

Свідки захисту ОСОБА_28 та ОСОБА_32 пояснили, що бачили ОСОБА_7 , який знаходився вдома постійно і з окупаційною адміністрацією не працював.

Суд оцінює такі показання критично.

Свідок ОСОБА_28 є сусідкою обвинуваченого, свідок ОСОБА_32 – односельчанкою.

Вони не проживають разом із обвинуваченим, вони не можуть спостерігати за ним постійно.

Той факт, що свідки захисту з певною періодичністю бачили ОСОБА_7 вдома жодним чином не виключає, що в інший час він працював в окупаційній адміністрації.

Інші показання свідків захисту також не виключають його працю в окупаційній адміністрації; частина їх показань взагалі є лише характеристикою ОСОБА_7 .

Отже вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України, доведена поза розумним сумнівом.

Що стосується кваліфікації дій ОСОБА_7 прокурором за ч. 1 ст. 111-2 КК України, суд виходить з наступного.

Дії ОСОБА_7 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 1 ст. 111-2 КК України, тобто умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням держави-агресора, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, добровільного збору, підготовки та передачі інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням.

Вирішуючи питання про доведеність об`єму пред`явленого обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, колегія суддів виходить з наступного.

Факти проведення ОСОБА_7 підривної діяльності проти України, інформаційної діяльності серед місцевого населення, збору інформацію про матеріальне становище, зокрема власників великої рогатої худоби та інших свійських тварин, частину з яких в подальшому ОСОБА_7 , разом з військовими російської федерації, безоплатно, погрожуючи власникам застосуванням зброї, вилучили та реалізували з метою підтримки нелегітимної, окупаційної влади, факт прийняття ОСОБА_7 участі в проведенні обшуків, за участю представників держави-агресора та її збройних формувань, з метою відшукування учасників АТО та встановлення їх місцезнаходження, та факт того, що ОСОБА_7 зібрано ряд інформації про місцевих мешканців, інших осіб, які мають проукраїнську позицію та можуть не підтримувати дії російської федерації та окупаційної влади, з метою подальшого вчинення проти них протиправних дій з боку представників держави агресора – не доведені.

Єдиний доказ щодо одного епізоду проведення обшуку – показання свідка ОСОБА_23 .

Свідок пояснила, що у березні 2022 року вона пішла робити манікюр до особи на ім`я ОСОБА_25 , син якої служив в АТО. В цей час до ОСОБА_26 приїхали російські військові, з якими був ОСОБА_7 . Військові шукали сина ОСОБА_27 та зброю. ОСОБА_7 був присутній, але активних дій не вчиняв, нічого не казав.

Суд не приймає цей доказ, оскільки він іншими доказами не підтверджений, а також суперечить позанням свідків захисту та показанням обвинуваченого.

Суд також враховує внутрішню суперечливість цих показань.

Так, свідок раніше не була знайома з ОСОБА_7 .

В окупаційній адміністрації вона його вперше побачила в травні.

З урахуванням умов, за яких вона його нібито бачила в березні, є сумнівним, що вона його впізнала через декілька місяців.

В будь-якому випадку цих пояснень ОСОБА_23 недостатньо для встановлення фактів, в яких обвинувачується ОСОБА_7 , які наведені вище.

Свідок вказала лише про присутність ОСОБА_7 під час обшуку, але пояснила, що він ні на кого не вказував, нічого не робив і не пояснював.

По іншим інкримінованим діянням відсутні будь-які докази взагалі.

Обвинувачення в частині інформаційної діяльності серед місцевого населення, збору інформації про матеріальне становище, зокрема власників великої рогатої худоби та інших свійських тварин, частину з яких в подальшому ОСОБА_7 , разом з військовими російської федерації, безоплатно, погрожуючи власникам застосуванням зброї, вилучили та реалізували з метою підтримки нелегітимної, окупаційної влади, та в частині того, що ОСОБА_7 зібрано ряд інформації про місцевих мешканців, інших осіб, які мають проукраїнську позицію та можуть не підтримувати дії російської федерації та окупаційної влади, з метою подальшого вчинення проти них протиправних дій з боку представників держави агресора – є абсолютно надуманим.

Суд не погоджується з кваліфікацією дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 111-2 КК України та вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 111-1 КК України, оскільки він вчинив умисні дії, які виразились в добровільному зайнятті громадянином України посади, не пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Оцінюючи зібрані у справі докази на предмет доведеності зазначених сторонами кримінального провадження обставин, суд приймає до уваги приписи ч. 1 ст. 94 КПК України, якою встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При оцінці доказів суд також враховує положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, яка передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ч. 3 ст. 337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Доводи обвинувачення про наявність у діях обвинуваченого ознак складу іншого, більш тяжкого злочину - є припущеннями, тому не можуть покладатись в основу вироку з огляду на наступне.

Стаття 370 КПК України вимагає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Беручи до уваги наведені вище процесуальні норми, суд вважає, що оцінка доказів у даному кримінальному провадженні та відповідні висновки мають ґрунтуватись на стандарті доказування «поза розумним сумнівом».

Загальні критерії доведення поза розумним сумнівом у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини сформульовані ним у п. 54 Рішення від 06.12.2007 року у справі «Козинець проти України» та п. 43 Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», та зводяться до того, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. В інших рішеннях (зокрема, рішення у справі «Сергій Савенко проти України» від 24.10.2014 року, рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства») Європейський суд з прав людини зауважує, що таке доведення може випливати із співіснування достатньо сильних, чітких і таких, що підтверджують один одного, умовиводів або аналогічних неспростовних презумпцій факту.

При оцінці доказів суд також застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», визначений п. 65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України».

Разом з тим суд зауважує, що конкретних правил формулювання таких умовиводів та неспростовних презумпцій факту ані в прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, ані в чинному законодавстві України не встановлено, однак критерій доказування поза розумним сумнівом втілений у загальному правилі оцінки доказів, яке сформульоване у статті 94 КПК України.

Суд також враховує наступне. Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України суд може змінити обвинувачення та перекваліфікувати дії обвинуваченого на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи обвинуваченого за тим обвинуваченням, яке йому було пред`явлено.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при визначені його громадських прав має право на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_7 , будучи громадянином України добровільно обіймав посаду, не пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Достовірних, належних доказів того, що обвинувачений проведив підривну діяльність проти України, інформаційну діяльність серед місцевого населення, збір інформації про матеріальне становище, зокрема власників великої рогатої худоби та інших свійських тварин, частину з яких в подальшому ОСОБА_7 , разом з військовими російської федерації, безоплатно, погрожуючи власникам застосуванням зброї, вилучили та реалізували з метою підтримки нелегітимної, окупаційної влади, факт прийняття ОСОБА_7 участі в проведенні обшуків, за участю представників держави-агресора та її збройних формувань, з метою відшукування учасників АТО та встановлення їх місцезнаходження, та факт того, що ОСОБА_7 зібрано ряд інформації про місцевих мешканців, інших осіб, які мають проукраїнську позицію та можуть не підтримувати дії російської федерації та окупаційної влади, з метою подальшого вчинення проти них протиправних дій з боку представників держави агресора суду не надано. Дані факти такого підтвердження у судовому засіданні не знайшли.

Колегія суддів кваліфікує дії ОСОБА_34 за ч. 2 ст. 111-1 КК України як добровільне зайняття громадянином України посади, не пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора.

Саме такий обсяг обвинувачення та кваліфікацію протиправних дій вчинених обвинуваченим ОСОБА_7 , колегія суддів вважає правильними та доведенимиу ході судового розгляду.

Невизнання обвинуваченим своєї провини у вчиненому колегія суддів вважає обраним способом захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення.

З урахуванням вище викладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_7 у вчиненні колабораційної діяльністі, тобто добровільному зайнятті громадянином України посади, не пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора.

При визначенні виду та міри покарання обвинуваченому, виходячи з вимог закону про достатність покарання для його виправлення, запобігання скоєнню ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин.

Так, обставин, відповідно до ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Відповідно до ст. 67 КК України обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з ст. 12 КК України є кримінальним проступком; дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він не працює, за даними наявної документації на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, що свідчить про його осудність, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, раніше не судимий, за місцем мешкання характеризується посередньо, інвалідом не являється.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставить у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 111-1 КК України, у виді позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю, що є необхідним та достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого.

Також приймаючи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку вчиненого, з урахуванням особи винного, зокрема того, що він раніше не судимий, враховуючи позицію прокурора, який просив не застосовувати конфіскацію майна, суд дійшов висновку про можливість не застосовувати додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки, у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Так, обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 111-1 КК України у період часу з 24.02.2022 по 11.09.2022, за яке санкцією статті передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, а саме: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років. Враховуючи викладене, строк притягнення до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111-1 КК України, закінчився 11.09.2024.

Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 цього Кодексу.

У зв`язку з викладеним, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України слід звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 111-1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до відповідальності за вказаною статтею.

Обраний відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 368-371, 373-376 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язані з наданням публічних послуг, виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 12 (дванадцять) років без конфіскації майна.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_7 у виді тримання під вартою скасувати.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити з-під варти у залі суду негайно.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3