Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №457/1727/25 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №457/1727/25

Провадження № 2/345/398/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.05.2026 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано – Франківської області в складі:

головуючого – судді Миговича О.М.

секретаря Бабійчук Л.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку в залі суду в м. Калуші в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення боргу, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Після уточнення позовних вимог просив стягнути в солідарному порядку із відповідача ОСОБА_5 та співвідповідачів ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 борг в сумі 51 000,00 Дол. США, згідно виданої розписки.

Свої вимоги мотивує тим, що відповідач ОСОБА_5 є сином його свояка (швагра) ОСОБА_8 . Тобто, цей відповідач доводиться позивачу племінником, а він йому дядьком. Таким чином, вони з ним перебувають в близьких родинних відносинах. У свій час ОСОБА_8 , засновник ПП «ТРАНСТОРГ», що в м. Калуш, придбав у Трускавецької міської ради земельну ділянку по вулиці Городище, де мав намір збудувати готельний відпочинковий комплекс. Він мав певну суму коштів для будівництва. А так як об`єкт будови був великим і його коштів для цього йому не вистачало ОСОБА_8 звернувся до позивача за допомогою позичити йому для будівництва кошти в сумі 51000 доларів США. 05 червня 2007 року позивач позичив ОСОБА_8 таку суму коштів, про що він дав позивачу розписку. Термін повернення коштів не обумовлювали. В усній формі домовилися, що ОСОБА_8 буде будувати об`єкт, після його завершення він його продасть і тільки тоді поверне позивачеві позичені кошти. В будівництві відпочинкового комплексу приймав участь і відповідач, якому від батька було відомо про те, що той позичив в позивача 51000 доларів США, бо про це йому сказав сам ОСОБА_8 .

Позивач стверджує, що в 2016 році швагро ОСОБА_8 раптово помер. Після його смерті залишилося незавершене будівництво відпочинкового комплексу по АДРЕСА_1 , яке в порядку спадкування прийняв у власність відповідач. Позивач з відповідачем ОСОБА_5 мали розмову про повернення боргу батька, коли побачив розписку погодився повернути даний борг але просив почекати поки він не продасть незавершене будівництво готельного комплексу. На дану пропозицію позивач погодився. Згодом позивач хворів цілим комплексом хворіб, тривалий час був лежачим хворим. Коли поволі став одужувати, то йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_5 продав недобудований готельний комплекс батька, що по АДРЕСА_1 . При зустрічі з відповідачем той підтвердив, що дійсно продав комплекс але боргу наразі повернути йому не може, бо має різні особисті проблеми але від самого боргу не відмовляється і просив його на повернення боргу ще деякий час почекати на що позивач погодився.

Позивач зазначає, що з 2023 року постійно дзвонив відповідачу і нагадував про борг, зустрічався з ним, і той все переконував його ще трохи почекати. Зачекавши, ще деякий час, побачивши, що відповідач зволікає з поверненням боргу, позивач вирішив звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_5 боргу в судовому порядку.

01.04.2026 представник позивача ОСОБА_2 при ознайомленні із спадковою справою виявив, що після смерті ОСОБА_8 , спадкоємцями його майна стали внуки ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 тому клопотав суд залучити останніх в якості свідвідповідачів. Клопотання судом задоволене.

Позивач вважає, що відповідач ОСОБА_5 та співвідповідачі ОСОБА_6 , і ОСОБА_7 після смерті спадкодавця ОСОБА_8 прийняли його спадкове майно, тому повинні відповідати по кредиторським зобов`язаннях та повернути позичені кошти в розмірі 51000 доларів США.

Ухвалою суду від 29.12.2025 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 19.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 01.04.2026 року залучено в якості співвідповідачів по справі ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 .

Позивач ОСОБА_1 суду пояснив, що до нього звернувся ОСОБА_8 з прохання позичити гроші на будівництво відпочинкового комплексу. Позивач не мав усієї необхідної суми, тому теж зичив у своїх знайомих. Сума позичених коштів ОСОБА_8 становить 51 000 дол. США. на що є написана розписка. Після смерті ОСОБА_8 , він не звертався до відповідача з проханням повернути борг, тільки коли дізнався про продаж останнім відпочинкового комплексу. Про смерть ОСОБА_8 , було відомо в день його смерті, на похороні не був.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі із підстав викладених в позовній заяві. Зазначив, що позивач у 2007 році позичив ОСОБА_5 на будівництво відпочинкового комплексу по вулиці Городище м. Трускавця 51 000 дол. США. За домовленістю між ними після того, як відпочинковий комплекс буде збудований і проданий, гроші позивачу будуть повернені. На позичені кошти була надана розписка, на якій є відтиск печатки підприємства, власником якого є відповідач ОСОБА_5 . У 2016 році позичальник ОСОБА_8 раптово помер, а позикодавець ОСОБА_1 почав хворіти, мав декілька інсультів та є особою з інвалідністю І групи. Тому на той час питання повернення боргу було десь не актуальне. На даний час здоров`я позивача покращилось, і він вирішив повернути позичені кошти та звернувся із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Іванів О.Б. у судовому засіданні зазначив, що його клієнт взагалі не має ніякого стосунку до цього позову, оскільки спадкоємцями є його діти. Зміст Розписки свідчить не про позику грошей, а про отримання грошей, окрім того сторони не обумовили термін повернення коштів. Позовні вимоги є безпідставними, тому просив відмовити у їх задоволені.

Представник співвідповідачів ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 адвокат Бойко Р.Б. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначив, що у самій розписці не зазначено те що гроші передаються у борг. Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним судом, йдеться про те, що при дослідженні боргових розписок слід звертати увагу на зміст розписок і повинно бути зазначено саме передання коштів у борг та обов`язок позичальника повернути такий борг. Та розписка, яку пред`явив позивач не відповідає вимогам встановленим для укладення розписок. Звернув увагу, що позивач визнав у судовому засіданні факт поінформованості про смерть ОСОБА_8 у 2016 році, у такому разі було пропущено строки пред`явлення вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними, позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців. За життя ОСОБА_8 , позивач ОСОБА_1 не пред`являв жодних вимог про повернення позичених коштів, а після смерті позичальника у встановлений законом строк не звернувся до спадкоємців із відповідною вимогою, тому зобов`язання які склалися між сторонами є припиненими. Вважає, що підстав для задоволення позовних вимог не має.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи, та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 отримав готівкою у ОСОБА_1 , 51 000,00 дол. США, що стверджується розпискою від 05.06.2007 (т.1 а.с.24).

Відповідно до копії спадкової справи №29/2016 до майна померлого ОСОБА_8 , встановлено, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис 634 (т.1 а.с.99).

За життя ОСОБА_8 склав заповіт 18.12.2007 року, згідно якого на випадок своєї смерті заповів усе своє майно у рівних частинах ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.108).

Заповіт ОСОБА_8 від 18.12.2007 року зареєстровано в реєстрі, що підтверджено Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №12214404 від 18.12.2007 (т.1 а.с.109).

Відповідно до поданої заяви ОСОБА_9 від 05.12.2016, яка діяла від імені та інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 до приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Курищука І.В., встановлено, що ОСОБА_9 приймає заповідане спадкове майно для свого сина після смерті ОСОБА_8 (т.1 а.с.93).

Згідно поданої заяви ОСОБА_7 від 05.12.2016 до приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Курищука І.В., встановлено, що ОСОБА_7 виявив бажання прийняти спадкове майно після смерті ОСОБА_8 (т.1 а.с.111).

На підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом, зареєстрованих за номерами в реєстрі №1200, №1201, №1202, №1205, №1206, №1209, №1219, №1220, №1227, №1228, №1229, №1230, №1231, № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , №1909, відповідно, які видані приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Курищуком І.В., єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 є ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (т.1 а.с.162, 164, 166, 168, 170, 172, 174, 176, 178, 180, 182, 184, 186, 188, 215, 217).

Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У даній цивільній справі, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та спадкоємців боржника ОСОБА_8 - ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 про стягнення боргу.

При вирішенні цієї справи судом враховуються правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, в якій вказано, що: «при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Звертаючись з позовом до суду, позивачем було визначено в якості відповідача ОСОБА_5 , який на думку позивача прийняв спадкове майно, після смерті батька ОСОБА_8 . У процесі розгляду справи, позивачем було залучено в якості співвідповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Отримавши копії спадкової справи №29/2016 до майна померлого ОСОБА_8 , встановлено, що відповідач ОСОБА_5 , спадщини не приймав та не має статусу спадкоємця і взагалі не має жодного відношення до спадкового майна ОСОБА_8 .

Згідно зі ст. 42 ЦПК України належними сторонами у справі є особи, права та обов`язки яких безпосередньо зачіпаються рішенням суду. У справах про повернення боргу кредитору належними відповідачами є саме спадкоємці, які прийняли спадщину.

Верховний Суд неодноразово вказував, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки порушує принцип належності сторін і унеможливлює правильне вирішення спору по суті. Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №760/18179/23 (провадження № 61-7732св24) зазначено: «Пред`явлення позову до неналежного відповідача або неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд не має права розглядати справу по суті за участю осіб, які не є учасниками спірних правовідносин»; у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі №457/969/20 вказано: «Неналежний відповідач є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки суд не може замінити неналежного відповідача без згоди позивача, а розгляд справи за участю неналежних осіб призводить до порушення прав належних учасників».

У даному випадку, позивачем невірно визначено ОСОБА_5 у якості відповідача по справі, якими насправді є ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , що є самостійною підставою для відмови у позові щодо пред`явлених вимог до ОСОБА_5 .

Як вбачається із розписки від 05.06.2007 року, укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , згідно якої ОСОБА_8 отримав готівкою у ОСОБА_1 , 51 000,00 дол. США.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу частини 1, 3 статті 1049, статті 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тож, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Також, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2023 року у справі № 752/16578/19 (провадження № 61-2966св23) вказано, що за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року № 6-996ц 17 та постановах Великої ПалатиВерховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21).

Згідно із постановою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 766/150/21 (провадження № 61-74св22), позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України). У статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

Встановлена статтею 204 ЦК України презумпція правомірності правочину - договору позики, оформленого борговим документом, під час розгляду справи не спростована. Розписка містить умови про отримання грошових коштів у сумі 51 000,00 доларів США.

На момент пред`явлення вимог кредитора та звернення з позовом до суду оригінал розписки знаходився у позикодавця ОСОБА_1 та долучений судом до матеріалів справи.

Згідно із частиною 1 статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини 1 статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно із частиною 1, 2статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина 3 статті 46 цього Кодексу).

Оскільки зі смертю боржника грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.

Згідно із статтею 1281 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення правовідносин, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня,коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

У постанові Верховного Суду від 08 березня 2023 рок у справі № 669/446/17 (провадження № 61-8415св21) зазначено, що у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Отже, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку статті 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до нотаріуса із претензією (вимогою) кредитора, з метою погашення заборгованості за розпискою від 05.06.2007 року.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобов`язання за кредитними договорами входять до складу спадщини.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання по поверненню грошових коштів включається до складу спадщини, а тому підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Саме на підставі норм статей 1281, 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Однак, положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм статті 1281 ЦК України щодо строків пред`явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб`єктивне право, а не є строком позовної давності.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних відносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, провадження № 14-53цс18.

Матеріалами справи встановлено, що позивач дізнався про смерть позичальника ОСОБА_8 одразу після його смерті, що підтверджується показами наданими в судовому засіданні, а тому позивач мав право пред`явити право вимоги спадкоємцям до травня місяця 2017року.

Разом із цим, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення суми грошових коштів за розпискою лише у листопаді 2025 року, тобто із пропуском строку такого звернення.

Отже, суд дійшов до висновку, що позивачем не дотримано законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Позивач у встановлений частиною 2 статті 1281 ЦК України строк, не звернувся до відповідачівОСОБА_6 , ОСОБА_7 з вимогою про повернення спірних коштів, у зв`язку із чим він пропустив встановлений законом строк в межах якого позивач може реалізувати своє суб`єктивне право, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При розподілі судових витрат суд керується статтею 141 ЦПК України відповідно до якої у разі відмови у позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача, враховуючи, що позивач був звільнений від сплати судового збору, то такі витрати слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 525, 1046, 1048, 1049, 1050, 1268, 1281-1282 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 128, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 02.06.2026.

Суддя: