Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №372/4226/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

04 червня 2026 року

м. Київ

справа № 372/4226/24

провадження № 61-12576св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року у складі судді: Висоцької Г. В., та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2025 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У липні 2024 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у користуванні майном шляхом повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області № 7 від 17 травня 2004 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га (земельна ділянка з кадастровим номером 3223182000:07:001:0011).

ОСОБА_1 залишається власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223182000:07:001:0011 і на цей час, що підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та відомостями Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки.

Перевіркою законності набуття земельної ділянки Григорівської сільської тали Обухівського району Київської області з кадастровим номером 5225182000:07:001:0011 установлено, що її відведено за рахунок земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду.

Факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003 та 2014 років, в тому числі проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання Київліс» та ДП «Київське лісове господарство», таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад.

Розташування спірної земельної ділянки з кадастровими номерами 322318000:07:001:0011, яка перебуває у власності ОСОБА_2 у межах кварталу 68 Обухівського лісництва та ландшафтного заказника місцевого значення «Пролісок», за чинним законодавством, свідчить про її віднесення до земель лісогосподарського призначення і природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування даної ділянки у приватній власності.

Керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації просив:

усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, площею 0,25 га, з кадастровим номером 3223182000:07:001:0011 та повернення такої земельної ділянки на користь держави з незаконного володіння ОСОБА_1 з одночасними припиненням права власності останньої на земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223182000:07:001:0011 станом на 17 травня 2004 року - день виникнення права власності на неї на підставі рішення органу місцевого самоврядування, не належала до земель природно-заповідного фонду у виді ландшафтного заказника місцевого значення «Пролісок», так як рішення про його створення прийнято у 2009 році. Отже, відповідач не повинен нести тягар ризику втрати власності на підставі події, яка виникла через 5 років після виникнення в нього права власності. У цьому випадку держава на момент визнання вказаної земельної ділянки природно-заповідним фондом повинна б була передбачити процедуру відшкодування шкоди в разі вилучення спірної земельної ділянки на користь інтересів держави;

суд погодився із позицією прокурора, що розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 322318000:07:001:0011, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , у межах кварталу 68 Обухівського лісництва за чинним законодавством, свідчить про її віднесення до земель лісогосподарського призначення;

суд зробив висновок, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові, оскільки у вказаній справі при доведенні факту належності спірної земельної ділянки до категорії земель лісового фонду належним способом захисту може стати виключно пред`явлення позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2025 року:

апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення;

рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

вирішуючи питання про ефективність обраного прокурором способу захисту цивільного права, суд першої інстанції встановив, що у справі, яка розглядається, позивач просив, зокрема, усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки;

серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Тобто, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування у цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є саме забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц;

питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в п. 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в п.89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння. Таким чином, належним способом захисту порушеного права власності в даному випадку є віндикаційний позов до кінцевого набувача. У разі задоволення вимог про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, спірні земельні ділянки лісового фонду підлягають поверненню у володіння особі, яка стверджує про порушення своїх прав. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у подібних справах (постанови від 10 січня 2024 року у справі №707/2475/22, від 24 січня 2024 року у справі №707/2465/22, від 26 січня 2024 року у справі №707/2452/22);

обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76);

ураховуючи указані висновки, апеляційний суд виснував, заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі Київської обласної державної адміністрації - є неефективним способом захисту у спірних правовідносинах. У цьому контексті колегія суддів також зауважила, що витребування земельних ділянок у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також дотримання позовної давності;

відмова в позові через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає повторному зверненню до суду з вимогами, які відповідають змісту порушеного права, характеру правопорушення, та спроможні забезпечити поновлення порушеного права.

Аргументи учасників справи

07 жовтня 2025 року заступник керівника Київської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2025 року (повне судове рішення складено 22 липня 2025 року), у якій просить:

скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції;

ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судами допущено порушення приписів статей 89, 263, 264 ЦПК України, що спричинило неправильне застосування норм матеріального права (статті 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України) у спірних правовідносинах та не врахування правових висновків Верховного Суду, відповідно до яких: право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність; у разі протиправного зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду належним способом судового захисту с обґрунтований статтею 391 ЦК України негаторний позов про повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку;

при розгляді справи № 372/4226/24 суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно ототожнили момент фактичного порушення інтересів держави, в силу допущених порушень норм матеріального права при передачі у приватну власність спірної земельної ділянки лісового та природно-заповідного фонду й момент визначення ефективного способу захисту порушених прав. Судами залишено поза увагою, що визначення конкретного ефективного способу захисту порушених прав має здійснюватися саме на момент звернення особи до суду за захистом порушених прав. Так, вказуючи на нібито обрання прокурором неналежного способу захисту суд першої та апеляційної інстанції послався на те, що рішення про створення ландшафтного заказника місцевого значення «Пролісок» було прийнято уповноваженим органом вже після передачі земельної ділянки у приватну власність. Однак, вказана обставина, не є підставою для відступу від сформованої усталеної практики Верховного Суду, відповідно до якої у разі протиправного зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду належним способом судового захисту є обґрунтований статтею 391 ЦК України негаторний позов про повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку;

в частині зазначених справ по яким Верховний Суд висловив позицію щодо належного способу захисту, а саме: № 369/5810/23 (постанова від 11 грудня 2024 року), № 367/4140/16-ц (постанова від 22 червня 2022 року), № 367/4128/16-ц (постанова від 21 вересня 2022 року), так само як і в справі 372/4226/24 прийняття рішення про віднесення земельної ділянки лісогосподарського призначення до природнозаповідного фонду відбулося після її протиправної передачі у приватну власність. Водночас, в вказаних справах Верховний Суд також зазначав, що прокурор, пред`явивши негаторний позов, обрав ефективний спосіб судового захисту щодо повернення земельної ділянки природозаповідного та лісового фонду її власнику - державі;

суди вірно дійшли висновку, що надані прокурором докази у своїй сукупності вказують на приналежність спірної земельної ділянки до земель лісового та природнозаповідного фонду;

зайняття спірної земельної ділянки в межах лісового фонду, які одночасно є землями природно заповідного фонду, з порушенням норм Земельного кодексу України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки;

Велика Палата Верховного Суду 20 червня 2023 року розглянула справу № 554/10517/16, яка була передана їй з метою формулювання правової позиції щодо ефективного способу захисту земель природно-заповідного фонду, і дійшла висновку, що належним способом судового захисту у таких правовідносинах є обґрунтований статтею 391 ЦК України негаторний позов про повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. Верховний Суд притримується послідовної правової позиції щодо захисту земель лісового та природно-заповідного фонду шляхом повернення власнику і цей висновок відповідно до статті 263 ЦК України с обов`язковим для врахування судами нижчих інстанцій. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не врахували, характер спірних правовідносин не з`ясували, у зв`язку з чим помилково не застосували статті 152 ЗК України і 391 ЦК України, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки;

обґрунтовуючи сумісність обраного способу захисту порушеного права з гарантіями, встановленими статтею 1 Першого протоколу до Конвенції заступник керівника Київської обласної прокуратури вказує, що у пункті 108 постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, особа, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що відповідна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. На час передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у 2004 році на цій земельній ділянці зростали високопродуктивні двадцятирічні лісові насадження дубу, клену, акації та грабу. ОСОБА_1 , отримуючи у приватну власність спірну земельну ділянку, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття Лісового кодексу України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність, могла і зобов`язана була знати про те, що набуває права на залісену земельну ділянку, яка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що свідчить про недобросовісність її дій під час набуття таких земель у власність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

12 січня 2026 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить:

відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що:

ОСОБА_1 є добросовісним власником земельної ділянки з 2004 року;

земельна ділянка виділена у приватну власність відповідачки з дотриманням законодавства станом на 2004 рік;

ландшафтний заказник Пролісок було створено лише у 2009 році;

прокурор зазначає про часткове накладення земельної ділянки на межі ландшафтний заказника (без зазначення конкретних координат накладання), проте просить повернути всю земельну ділянку;

спірна земельна ділянка вибула із власності держави у зв`язку із помилкою державного органу, що визнається позивачем у позовній заяві.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

11 грудня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 372/4226/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 367/8835/16-ц (провадження № 14-50цс25).

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2026 року поновлено касаційне провадження у справі № 372/4226/24.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2026 року:

клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання відзиву задоволено;

продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву;

у задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про повідомлення про час та місце судового засідання Київську обласну прокуратуру та розгляд справи за участі прокурора Офісу Генерального прокурора відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16; від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 04 грудня 2019 року у справі № 487/10127/14-ц; від 11 червня 2020 року у справі № 359/281/18-ц; від 11 грудня 2024 року у справі № 369/5810/23; від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц; від 27 листопада 2024 року у справі № 676/4253/21; від 16 серпня 2023 року у справі № 676/4200/21; від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20; від 16 вересня 2022 року у справі № 752/3090/19; від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц; від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16-ц; від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Фактичні обставини

Рішенням Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області № 7 від 17 травня 2004 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,25 га (земельна ділянка з кадастровим номером 3223182000:07:001:0011).

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223182000:07:001:0011 і на даний час, що підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та відомостями Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки.

ОСОБА_1 відомості про реєстрацію речового права на належну їй земельну ділянку із зазначеним кадастровим номером до Реєстру речових прав на нерухоме майно не вносила, що підтверджується актуальними відомостями з вказаного Реєстру.

Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області створено ландшафтний заказник місцевого значення «Пролісок», загальною площею 319,0 га (у межах ДП «Київське лісове господарство» Обухівського лісництва - кв. кв. 66, 67, 68, 69 входять всі виділи в адміністративних межах Григорівської сільської ради Обухівського району) і землекористувачу - ДП «Київське лісове господарство» видано охоронне зобов`язання, яке зареєстроване в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Київській області за № ЗЛандМ-57-563 від 29 вересня 2009 року.

За інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 10 листопада 2022 року № 02-627, Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 12 квітня 2024 року №02-216, земельна ділянка з кадастровим номером 3223182000:07:001:0011, яка розташована в адміністративних межах Григорівської сільської ради Обухівського району Київської області, згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, накладається на землі лісогосподарського призначення державного лісового фонду Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» (раніше ДП «Київське лісове господарство») та ландшафтний заказник місцевого значення «Пролісок» (Обухівське лісництво: кв. 68 виділ № 1, Планшет № 13 лісовпорядкування 2014 (складений на основі матеріалів лісовпорядкування 2003 року), Планшет № 8 лісовпорядкування 2003 (складений на основі геоданних землевпорядкування 1990-1991 років та матеріалів лісовпорядкування 1993 року), плану лісонасаджень 2014 року, проекту організації та розвитку лісового господарства (з таксаційними описами, відомостями поквартальних підсумків) за 2015 рік, планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року). Категорія лісів: ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, Заказники.

Філія «Київське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», в тому числі і державне підприємство «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, не надавали - жодних погоджень на вилучення, чи зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки державного лісового фонду.

Суди встановили, що ОСОБА_1 отримано у власність земельну ділянку лісогосподарського призначення без згоди землекористувача, всупереч вимогам частини п`ятої статті 116, частин першої, другої статті 149 Земельного кодексу України.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок про те, що:

«49. Вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

50. Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

51. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

52. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

53. Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

54. Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

55. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

56. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

68. …. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «6.21. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».

Касаційний суд неодноразово звертав увагу, що в подібних випадках належним способом захисту особи, яка втратила володіння річчю, є віндикаційний позов (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 686/7635/18 (провадження № 61-3799св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 355/1177/17 (провадження № 61-40418св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року в справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 759/6680/14-ц (провадження № 61-6374св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2022 року в справі № 201/1526/20 (провадження № 61-1723св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року в справі № 953/1904/20 (провадження № 61-10944св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року в справі № 354/859/20 (провадження № 61-12057св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 359/9857/20 (провадження № 61-6778св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 297/1990/21 (провадження № 61-10477св 23)).

У справі, що переглядається: при зверненні із позовом прокурор посилався на те, що ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223182000:07:001:0011, яка належить до земель лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду; суди встановили, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення; суди врахували, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності; належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є віндикаційний позов, з яким позивач до суду не звертався (подібний висновок зроблений в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 367/3254/15-ц (провадження № 61-6681св20)).

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Тому судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков