Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №210/6342/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року

м. Київ

справа № 210/6342/24

провадження № 61-13468св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2025 року в складі судді Сільченко В. Є. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року в складі колегії суддів Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов обґрунтовано тим, що Дзержинським районним відділом Криворізького міського управління Управління внутрішніх справ України в Дніпропетровській області проводилось попереднє розслідування в кримінальній справі № 51027 від 27 лютого 1997 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 141 КК України 1960 року - за фактом відкритого викрадення індивідуального майна громадян (грабіж), поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, а так само з погрозою застосування такого насильства, а так само грабіж, що завдав значної шкоди потерпілому або вчинений за попередньою змовою групи осіб, або повторно.

В лютому 1997 року позивача було затримано за підозрою у вчиненні зазначеного злочину без достатніх на те підстав та поміщено до кімнати для затриманих Дзержинського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області.

Через деякий час слідчий прийняв постанову про закриття кримінальної справи № 51027 за відсутністю у діях позивача складу злочину. В ході проведення слідчих дій позивач неодноразово заявляв про те, що не скоював ніяких злочинів стосовно потерпілої ОСОБА_2 , не викрадав її майна.

Після подання скарг на дії працівників міліції, які вчиняли стосовно ОСОБА_1 фізичне та психічне насильство з метою примусити останнього визнати вину в скоєнні грабежу стосовно ОСОБА_2 , постанова слідчого була скасована прокурором Дзержинського району м. Кривого Рогу.

13 січня 1998 року прокурор Дзержинського району м. Кривого Рогу направив кримінальну справу № 51027 з обвинувальним висновком до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу для розгляду по суті.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу вироком від 01 квітня 1998 року у справі № 1-229/1998 визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 141 КК України 1960 року, та призначив покарання у вигляді позбавлення волі строком на два роки з конфіскацією особистого майна умовно на підставі статті 45 КК України 1960 року та встановив іспитовий строк один рік.

Не погоджуючись із таким вироком, позивач оскаржив його до Дніпропетровського

обласного суду.

Дніпропетровський обласний суд ухвалою суду від 26 травня 1998 року вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу скасував, кримінальну справу № 51027 направив прокурору Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу для проведення додаткового розслідування. Однак після зазначеного судового рішення кримінальна справа № 51027 протягом 1998-1999 років до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу повторно не направлялася.

У 2022 році позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу з клопотанням про закриття кримінального провадження.

Слідчий суддя Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу ухвалою від 28 листопада 2022 року в справі № 210/2352/22 відмовив у задоволенні клопотання. Судове рішення суд обґрунтував тим, що кримінальне провадження (кримінальна справа), про закриття якої просив позивач, повторно не направлялася до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу.

ОСОБА_1 намагався захистити свої права, які були порушені незаконним, на його думку, притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним засудженням, звертався із зверненнями щодо подальшого руху кримінальної справи до поліції, Дніпропетровської обласної прокуратури, народних депутатів України, Криворізької південної окружної прокуратури.

07 лютого 2023 року кримінальну справу № 51027 від 27 лютого 1997 року (кримінальне провадження № 42023042060000018) закрито постановою прокурора на підставі пункту 2 частини другої, частини четвертої статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 186 КК України (що кореспондується із частиною другою статті 141 КК України 1960 року).

Позивач зазначав, що на відновлення свого порушеного права витратив більше 25 років. Існування факту незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності негативно вплинули на його психологічний стан, впевненість в собі, можливість розвивати здорові та корисні комунікації, тощо. Завдання позивачу моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та незаконним засудженням є доведеним та безумовним фактом.

Крім того, матеріали кримінального провадження № 42023042060000018 (кримінальна справа № 51027), в якому ОСОБА_1 пред`являлось обвинувачення (аналог повідомлення про підозру згідно з КПК України 2012 року), були втрачені, тому процесуальний документ з датою притягнення до кримінальної відповідальності в нього не зберігся, у зв`язку із чим він визначає строк перебування під слідством і судом, починаючи з місяця, в якому кримінальну справу № 51027 за обвинуваченням ОСОБА_1 в скоєнні спірного злочину направлено до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу з обвинувальним висновком для розгляду по суті.

Кримінальна справа № 51027 направлена прокуратурою Дзержинського району м. Кривого Рогу до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу з обвинувальним висновком 13 січня 1998 року, про що зазначено в ухвалі Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 28 листопада 2022 року у справі № 210/2352/22, із посиланням на лист слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області № 2/71-66пд від 29 вересня 2022 року.

Кримінальне провадження № 42023042060000018 (кримінальна справа № 51027) закрито постановою прокурора від 07 лютого 2023 року.

Отже, строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом починається в січні 1998 року та закінчується в лютому 2023 року і дорівнює 25 років 1 місяць.

На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь грошові кошти в розмірі 2 408 000,00 грн (301 місяць х 8 000,00 грн розміру мінімальної зарплати, визначеної законом на момент розгляду справи) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 25 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти

в розмірі 2 408 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач тривалий час перебував під слідством та судом, що порушило його звичний уклад життя, заподіяло шкоду та тривалі моральних страждань, у зв`язку із чим у цій справі є підстави для відшкодування моральної шкоди в порядку статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи (8 000,00 грн) та врахував час перебування позивача під слідством та судом (301 місяць).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 30 вересня 2025 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишив без задоволення, рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2025 року залишив без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

28 жовтня 2025 року Державна казначейська служба України через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою

на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) та від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), а також у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Заявник указує, що Державна казначейська служба України не порушувала прав позивача, у зв`язку із чим не може бути відповідачем у цій справі.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 грудня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу вироком від 01 квітня 1998 року визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 141 КК України (1960 року) та, застосувавши статтю 44 КК України (1960 року), призначив покарання у виді 2 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі статті 45 КК України призначене покарання ухвалив вважати умовним з іспитовим строком на 1 рік.

Згідно із листом заступника начальника СВ ВП № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області Удовенко С. від 10 червня 2022 року № 45.2/2-У/140з отримати будь-яку інформацію щодо розслідування кримінальної справи № 51027 від 27 лютого 1997 року не вдалося у зв`язку із строками давності цієї кримінальної справи, журнали обліку кримінальних справ за 1997, 1998, 1999 роки дотепер не збереглися та в архіві СВ ВП № 2 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області кримінальна справа відсутня.

Відповідно до інформації керівника Криворізької південної окружної прокуратури слідчим відділом Дзержинського РВ КМУ ГУМВС в Дніпропетровській області здійснювалось розслідування кримінальної справи № 51027 за частиною другою статті 141 КК України (в редакції 1960 року). Нагляд за станом досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення забезпечувався прокуратурою Дзержинського району м. Кривого Рогу. Дніпропетровським обласним судом 26 травня 1998 року постановлено ухвалу про направлення кримінальної справи на додатковий розгляд, відповідно до якої 15 червня 1998 року справу № 1-229/1998 скеровано до прокуратури Дзержинського району м. Кривого Рогу. Відомості про повторне направлення кримінальної справи до суду відсутні. В архіві СВ ВП № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області та архіві Криворізької південної окружної прокуратури матеріали кримінальної справи № 51027 від 27 лютого 1997 року не зберігаються. Журнали обліку кримінальних справ за 1997-1999 роки в архіві СВ ВП № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області також відсутні. Натепер місцезнаходження кримінальної справи № 51027 від 27 лютого 1997 року не встановлено. У зв`язку з цим, наказом начальника КРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 15 грудня 2022 року призначено службове розслідування за фактом встановлення місцезнаходження матеріалів вказаної кримінальної справи.

28 листопада 2022 року ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття кримінального провадження відмовлено. Ухвала мотивована тим, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу не надходив, кримінальне провадження в суді не перебуває, а тому, суд позбавлений можливості розглянути питання щодо закриття кримінального провадження з підстав передбачених частинами першою, другою статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно із відповіддю керівника Криворізької південної окружної прокуратури Бурчика Ю. від 19 січня 2023 року № 04/57-79-8-23 розслідування кримінальної справи № 51027 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 141 КК України 1960 року здійснювалося СВ Дзержинського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, нагляд за станом досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення здійснювалось прокуратурою Дзержинського району м. Кривого Рогу, які в подальшому ліквідовані. Відповідно до книги обліку роботи слідчих прокуратури Дзержинського району м. Кривого Рогу, яка зберігається в архіві Криворізької південної окружної прокуратури, 06 жовтня 1997 року вказана кримінальна справа направлена до СВ Дзержинського РВ КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, а 06 лютого 1998 року скерована до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу для розгляду по суті. Згідно обліково-статистичної картки, яка зберігається в архіві Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу, матеріали кримінальної справи № 51027 (судовий номер 1-229/1998) за обвинуваченням ОСОБА_1 , 1958 року народження, за частиною другою статті 141 КК України розглянуто у судовому засіданні 01 квітня 1998 року. Вирок суду оскаржений. 26 травня 1998 року Дніпропетровським обласним судом постановлено ухвалу про направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, згідно з якою 15 червня 1998 року справу № 1-229/1998 скерована до прокуратури Дзержинського району м. Кривого Рогу. Відомості про повторне направлення кримінальної справи до суду відсутні. В архіві СВ ВП № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області та архіві Криворізької південної окружної прокуратури матеріали кримінальної справи № 51027 від 27 лютого 1997 року не зберігаються. Журнали обліку кримінальних справ за 1997-1999 роки в архіві СВ ВП № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області також відсутні. Встановити місцезнаходження кримінальної справи № 51027 від 27 лютого 1997 року не надається за можливе. Відповідно неможливо прийняти і процесуальне рішення у даній кримінальній справі, в тому числі про її закриття з будь-яких підстав. У зв`язку з тим, що станом на 2012 рік в розпорядження органу досудового розслідування відомості про наявність вказаної кримінальної справи та її матеріали були відсутні, відповідні відомості до ЄРДР не вносилися.

07 лютого 2023 року постановою прокурора Криворізької південної окружної прокуратури Райковича К. Ф. кримінальне провадження № 42023042060000018 за частиною другою статті 186 КК України (кримінальна справа № 51027 за частиною другою статті 141 КК України 1960 року) закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях ОСОБА_1 .

На запит представника позивача адвоката Болотіна А. надано відповідь заступником голови Дніпровського апеляційного суду Пістун А. від 06 вересня 2024 року № 04.4-32/45/2024, згідно якої в архіві Дніпровського апеляційного суду кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 за перевіркою алфавітних покажчиків за 1998-2007 роки не має.

Актом вилучення для знищення документів, що не підлягають зберіганню, не внесених до Національного архівного фонду від 17 жовтня 2007 року № 1, складеним згідно Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого головою апеляційного суду Дніпропетровської області, «копії ухвал на осіб, відносно яких вирок скасовано, справу відправлено на додаткове розслідування» за 1998 рік - знищені, як такі, що зберігаються 3 роки.

Листом Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 23 вересня 2024 року за № 08-09/26/2024 повідомлено адвокату Болотіну А. Є., що згідно обліково-статистичної картки, яка зберігається у архіві суду, матеріали кримінальної справи № 1-229/1998 за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною другою статті 141 ч. 2 КК України надійшли до суду 06 лютого 1998 року. Вироком суду від 01 квітня 1998 року ОСОБА_1 визнано винним та призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, на підставі статті 45 КК України (в редакції 1960 року) призначене покарання враховувати умовним з випробуванням на 1 рік. Вирок суду оскаржений в Дніпропетровському обласному суді, яким винесено ухвалу від 26 травня 1998 року про направлення справи на додатковий розгляд, згідно якої 15 червня 1998 року справу № 1-229/1998 направлено до Дзержинської прокуратури міста Кривого Рогу. Відомості про повернення кримінальної справи до суду відсутні.

Позивач перебував під слідством та судом протягом 301 місяця. Мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом у цій справі складає 8 000,00 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають з огляду на таке.

Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку із закриттям кримінального провадження відносно нього через недоведеність його участі у скоєні злочинів, інкримінованих правоохоронними органами.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, провадження № 61-18013сво18).

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).

Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 грудня 2025 року у справі № 127/24431/23 (провадження № 61-12891св25) та інших подібних справах, у яких позов пред`явлено фізичною особою до держави Україна в особі Державної казначейської служби України.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у зв`язку з закриттям кримінальних проваджень відносно нього у зв`язку з відсутністю у діях позивача складу кримінального правопорушення.

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, урахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом 301 місяця під слідством та судом і, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 2 408 000,00 грн (301 місяць х 8 000,00 грн - розмір мінімальної зарплати, визначеної законом, на момент розгляду справи).

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на повно та всебічно досліджених обставинах справи, що перевірені доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку. Розмір моральної шкоди визначено з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, періоду перебування позивача під слідством та судом та конкретних обставин справи.

З таким висновком судів колегія суддів Верховного Суду погоджується.

Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до того, що Державна казначейська служба України не порушувала прав позивача, у зв`язку із чим не може бути відповідачем у цій справі.

Однак, такі доводи заявника зводяться до помилкового тлумачення норм закону та суб`єктивного сприйняття характеру спірних правовідносин. Подібні за своїм змістом доводи касаційної скарги вже оцінювалися Верховним Судом.

Так, у згаданій вище постанові Верховного Суду від 30 грудня 2025 року у справі № 127/24431/23 (провадження № 61-12891св25) викладено, зокрема, таке:

«У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного Державна казначейська служба України як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона».

Наведене спростовує відповідні доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України у цій справі.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) та від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), а також у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18), колегія суддів враховує таке.

У справі, яка розглядається, суди установили фактичні обставини, які є відмінними від фактичних обставин, установлених у справах, на які посилається заявник. У зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, і наслідки такої оцінки в цих справах є відмінні від справи, яка розглядається.

Посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара