Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №707/1353/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року

м. Київ

справа № 707/1353/24

провадження № 61-1973св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенюк Ольга Григорівна, на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2024 року в складі судді Бароніна Д. Б. та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2025 року в складі колегії суддів Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заява обґрунтована тим, що встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей необхідно заявнику з метою отримання правової підстави для періодичного перетину державного кордону України в період дії оголошеного у державі воєнного стану.

Зазначає, що з 01 вересня 2010 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 лютого 2013 року розірвано. У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка ОСОБА_4 . Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2017 року змінено розмір аліментів, стягуваних із ОСОБА_1 за рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 грудня 2013 року, та ухвалено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 300,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

У період з березня 2021 року заявник почав проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . У це період вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, виконували права та обов`язки подружжя.

На той час ОСОБА_2 мала неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . З батьком дитини ОСОБА_2 не перебувала у шлюбі, батьком дитини була вказана особа чоловічої статі зі слів матері. Чоловік, який записаний батьком дитини у свідоцтві про народження, батьківських обов`язків щодо утримання та виховання сина не виконує.

З часу спільного проживання заявник фактично здійснює утримання неповнолітнього ОСОБА_5 , який спільно проживає з ним та ОСОБА_2 на час подання цієї заяви. Заявник ставиться до ОСОБА_5 як до свого рідного сина, приймає активну участь у його вихованні та утриманні. Заявник разом із ОСОБА_2 та її сином проживають разом тривалий час, подорожують, всі навчальні заклади, які відвідує ОСОБА_5 , сплачуються за рахунок заявника, він є фактичним утримувачем та виконує всі обов`язки щодо утримання членів своєї сім`ї.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_5 у заявника та ОСОБА_2 народилася дочка ОСОБА_6 . Із 17 серпня 2022 року ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за їх спільною із заявником дитиною до досягнення нею трирічного віку. За наведених обставин фактичне повне утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покладено на заявника.

Посилаючись на наведене, заявник просив суд установити факти:

- проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з березня 2021 року дотепер;

- перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей, а саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Справа неодноразово розглядалася судами.

Черкаський районний суд Черкаської області ухвалою від 29 липня 2024 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснив заявнику право на оформлення документа про перебування дітей на його утриманні в позасудовому порядку та право на звернення до адміністративного суду в порядку КАС України за захистом свого права.

Не погодившись із указаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Семенюк О. Г., подав апеляційну скаргу.

Черкаський апеляційний суд постановою від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Скасував ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 29 липня 2024 року та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Черкаський районний суд Черкаської області рішенням від 06 листопада

2024 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у цій справі заявник належними та допустимими доказами не підтвердив існування підстав для задоволення його заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Зокрема, щодо перебування на утриманні заявника його дитини від попереднього шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд зазначив, що заявник сплачує на дитину аліменти згідно з рішенням суду в розмірі 1 300,00 грн щомісячно, що є мінімальним розміром відповідно до частини другої статті 182 СК України. Заявник у цій частині вимог не надав доказів того, що цей мінімальний розмір аліментів забезпечує дитині основне джерело засобів до існування, що є необхідним для встановлення факту перебування цієї дитини на утриманні заявника.

Щодо встановлення факту перебування на утриманні заявника дитини ОСОБА_2 (заінтересована особа) від її попереднього шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд першої інстанції зазначив, що ця дитина не є дитиною заявника і останній не надав доказів того, що він надає дитині утримання в будь-якій матеріальній формі. Крім того, до суду не надано доказів того, що неповнолітній ОСОБА_5 не має інших родичів, на яких законом покладено обов`язок його утримання, або того, що ці особи не мають змоги надавати цій дитині належного утримання. Надання матеріального утримання дитині добровільно не означає, що дитина перебуває на утриманні особи в розумінні статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому суд у цій частині дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви.

Щодо встановлення факту утримання заявником дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає разом із заявником, суд зазначив, що встановлення факту утримання однієї цієї дитини, враховуючи мету звернення заявника із заявою у цій справі, саме по собі не матиме для заявника юридичного значення. Утримання чоловіком однієї дитини не надає йому права на відстрочку від мобілізації та права на виїзд за кордон. Тобто встановлення цього факту станом на час розгляду цієї справи не призведе до ефективного захисту або визнання будь-яких прав, свобод чи інтересів заявника, оскільки суд відмовляє у встановленні факту утримання заявником двох інших дітей.

Щодо встановлення факту проживання заявника разом із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу суд першої інстанції зазначав, що у цій справі, враховуючи мету звернення заявника до суду, заявником не доведено необхідність встановлення цього юридичного факту, оскільки його встановлення не надасть заявнику права на перетин державного кордону України, що є визначеною ним метою звернення до суду у цій справі з відповідними вимогами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із судовим рішенням у частині вимог про встановлення факту перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітей, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Семенюк О. Г., подав апеляційну скаргу.

Черкаський апеляційний суд постановою від 14 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Семенюк О. Г., відхилив, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2024 року

залишив без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що представник ОСОБА_1 адвокат Семенюк О. Г. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у встановленні факту перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці вимоги заяви ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційний суд указав, що заявник не оскаржував рішення суду в частині відмови у встановлені факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки після ухвалення рішення судом першої інстанції останні офіційно зареєстрували шлюб.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей мотивована тим, що рішення місцевого суду в цій частині відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

14 лютого 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Семенюк О. Г., засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2025 року у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2024 року в частині відмови у встановленні факту перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей, а також постанову Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2025 року і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України

та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо:

- встановлення факту перебування на утриманні особи неповнолітніх дітей для застосування пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, в частині переліку документів, що подаються військовозобов`язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав перебування на утриманні особи трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих,

які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

- обґрунтованості застосування статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо визначення поняття перебування на утриманні особи, для подання документів про оформлення відстрочки.

Заявник зазначає, що суди необґрунтовано відмовив йому у встановленні факту перебування на його утриманні його рідної дочки ОСОБА_4 та сина ОСОБА_2 (заінтересована особа) від її попереднього шлюбу - ОСОБА_5 .

Відсутність у заявника судового рішення щодо утримання цих дітей позбавляє його можливості подати до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки передбачений законом перелік документів для отримання відстрочки від призову на військову службу.

Суди також необґрунтовано відмовили йому у встановленні факту перебування на його утриманні його рідної дочки від шлюбу з ОСОБА_2 через те, що це не призведе до ефективного захисту його прав.

Суди допустили дискримінаційне ставлення до заявника, оскільки оформити відстрочку від призову на військову службу можуть оформити як жінки, так і чоловіки, які сплачують аліменти на дитину. Оскільки заявник сплачує визначений судом розмір аліментів і не має заборгованості з їх сплати суди безпідставно відмовились визнати факт утримання ним дитини.

Крім того, апеляційний суд помилково переглянув справу в тій частині, яка не оскаржувалася, а саме щодо вимог про проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 травня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

Відповідно до довідки виконавчого комітету Руськополянської сільської ради № 463 від 22 березня 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , з 2022 року і дотепер.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Сокиричі, Ківерцівського району, Волинської області. Батьком записаний ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_3 .

Згідно з рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 лютого 2013 року у справі № 158/206/13-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2017 року у справі № 158/2051/17 змінено розмір аліментів, стягуваних із ОСОБА_1 за рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 грудня 2013 року та стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 300,00 грн щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Руськополянською сільською радою Черкаського району, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 у с. Руська Поляна, Черкаського району, Черкаської області. Батьком записаний ОСОБА_7 , матір`ю ОСОБА_2 .

З довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1537569-2023 від 26 грудня 2023 року вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 24 листопада 2009 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 06 вересня 2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Червона Слобода, Черкаського району, Черкаської області. Батьком записаний ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_2 .

З акту про фактичне проживання від 22 березня 2024 року вбачається, що в результаті обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , комісією в складі депутата Руськополянської сільської ради та жителів с. Руська Поляна встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає без реєстрації з 2022 року за адресою: АДРЕСА_1 , однією сім`єю з ОСОБА_2 , з якою разом займаються вихованням дітей, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ведуть спільне господарство.

Згідно з довідкою № 1, виданою 22 березня 2024 року ТОВ «Промтрансімперіал», дохід ОСОБА_1 , який працював з 09 липня 2019 року до 31 серпня 2023 року водієм у ТОВ «Промтрансімперіал», за період з 01 січня 2021 року до 31 серпня 2023 року склав 230 141,42 грн.

Згідно з довідкою № 2, виданою 15 квітня 2024 року ТОВ «Промтрансімперіал», з доходів ОСОБА_1 за період з січня 2021 року до серпня 2023 року було утримано аліменти на суму 40 950,00 грн.

Відповідно до довідки № 4, виданої 22 березня 2024 року ТОВ «Східюнітрейд», дохід ОСОБА_1 , який працює з 01 вересня 2023 року водієм у ТОВ «Східюнітрейд», за період з 01 вересня 2023 року до 29 лютого 2024 року склав 63 480,00 грн.

Згідно з довідкою № 5, виданою 22 березня 2024 року ТОВ «Східюнітрейд», дохід ОСОБА_2 , яка працює сортувальником матеріалів та виробів з деревини у ТОВ «Східюнітрейд» та натепер перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, за період з 01 січня 2021 року до 31 жовтня 2022 року склав 139 725,10 грн.

Відповідно до довідки № 6, виданої 22 березня 2024 року ТОВ «Східюнітрейд», ОСОБА_2 , яка працює сортувальником матеріалів та виробів з деревини у ТОВ «Східюнітрейд», станом на 22 березня 2024 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 07 листопада 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 включно.

Згідно з довідкою № 7, виданою 22 березня 2024 року ТОВ «Східюнітрейд», з заробітної плати (доходів) ОСОБА_1 перераховуються кошти, починаючи з 01 вересня 2023 року на користь дочки ОСОБА_4 у розмірі 1 300,00 грн щомісячно на реквізити її матері ОСОБА_3 до досягнення дочкою повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Відповідно до довідки № 10, виданої 15 квітня 2024 року ТОВ «Східюнітрейд», з доходів ОСОБА_1 за період з вересня 2023 року до березня 2024 року утримано аліменти на суму 9 100,00 грн.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник указав, що встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей йому необхідно з метою отримання правової підстави для періодичного перетину державного кордону України в період дії оголошеного у державі воєнного стану.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Межі касаційного оскарження

У цій справі рішення суду першої інстанції оскаржено виключно в частині вимог щодо встановлення факту перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітей. Згідно з описовою та мотивувальною частини постанови апеляційного суду справа в апеляційному порядку була розглянута в указаній частині. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки заявником оскаржується рішення суду лише в частині відмови у встановленні факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у встановленні факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу апеляційним судом не переглядається.

З огляду на зазначене, в силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає справу в межах вимог заяви щодо встановлення факту перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітей.

Щодо розгляду справи по суті

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення в частині, яка переглядається, відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; 2) встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; 3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах

від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, провадження № 61-51сво18; від 06 квітня 2026 року у справі № 214/3475/24, провадження № 61-15969сво24).

Таким чином, під час розгляду цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Підтвердження судом перебування фізичної особи на утриманні може бути передумовою для здійснення різноманітних прав та інтересів утриманців: надання утримання за рахунок майна безвісно відсутньої особи (стаття 44 ЦК України), відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (стаття 1200 ЦК України), спадкування (стаття 1265 ЦК України).

Фізичні особи (в контексті розгляду цієї справи - діти) вважаються такими, що перебувають на утриманні заявника, якщо вони дійсно перебувають на його повному утриманні або одержують від нього допомогу, яка є для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, на підтвердження (спростування) перебування фізичної особи на утриманні заявника закон вимагає надання відповідних доказів [наприклад, довідки про склад сім`ї, спільне проживання або утримання, медичні документи, виписки з банківських рахунків, довідки про доходи, чеки, квитанції, договори про оплату комунальних, навчальних, медичних послуг, показання свідків, фото/ відеоматеріали, листування (особистого або ділового характеру)], які зумовлють дослідження судом обставин приватного життя утриманця та особи, яка надавала утримання.

Подібний підхід до вирішення питання щодо встановлення факту перебування на утриманні mutatis mutandisвикладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 572/333/25 (провадження № 61-1072св26).

Крім того, метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.

Судове рішення, ухвалене загальним судом у порядку окремого провадження, про наявність чи відсутність цього юридичного факту набуває самодостатнього значення і не є вирішенням питання про те, чи має заявник певне суб`єктивне право. Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22, провадження № 61-17035сво23).

У цій справі, в частині, яка переглядається, щодо встановлення факту перебування на утриманні заявника дитини ОСОБА_2 (заінтересована особа) від її попереднього шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судами встановлено, що ця дитина не є дитиною заявника і він не надав доказів того, що надає йому утримання в будь-якій матеріальній формі. Надання певного матеріального утримання цій дитині як наслідок їх спільного проживання із заявником, на чому наполягає останній, не означає, що дитина перебуває на повному утриманні заявника в розумінні статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому суди дійшли висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви в цій частині.

Щодо встановлення факту утримання заявником дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає разом із заявником, суди установили, що встановлення факту утримання однієї цієї дитини, враховуючи мету звернення заявника із заявою у цій справі, саме по собі не матиме для заявника будь-якого юридичного значення. Утримання чоловіком однієї дитини не надає йому права на відстрочку від мобілізації та виїзд за кордон. Тобто суди врахували вказану в заяві мету заявника щодо встановлення відповідного факту і дійшли висновку, що встановлення цього факту, а саме факту утримання заявником ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , станом на час розгляду цієї справи не призведе до ефективного захисту або визнання бажаного для заявника права - можливості періодичного перетину державного кордону України в період дії оголошеного у державі воєнного стану.

Суди у цій справі також указали, що на утримання своєї дитини від попереднього шлюбу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявник сплачує аліменти згідно з рішенням суду в розмірі 1 300,00 грн щомісячно, що є мінімальним розміром відповідно до частини другої статті 182 СК України.

Колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що заявник у цій справі не надав доказів того, що він здійснює утримання ОСОБА_4 , однак, враховуючи усі встановлені фактичні обставини цієї справи у їх сукупності, зокрема недоведеність вимог заяви в цілому, указаний висновок не призвів до неправильного висновку по суті вимог заяви.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що заявник належними та допустимими доказами не підтвердив існування підстав для задоволення його заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, щодо перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітей, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог заяви в указаній частині.

Колегія суддів Верховного Суду у цій справі звертає увагу, що суд касаційної інстанції неодноразово звертав увагу на те, що справи про встановлення факту перебування на утриманні дітей не можуть бути розглянуті в порядку окремого провадження, оскільки установлення такого факту безумовно впливає на права та інтереси іншого з батьків, який має залучатися відповідачем у справі позовного провадження за позовом особи, яка бажає установити відповідні обставини (постанова Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 572/333/25, провадження № 61-1072св26).

Водночас, на переконання суду касаційної інстанції, помилковий розгляд цієї справи в порядку окремого провадження не дає достатніх підстав для скасування ухвалених судових рішень, висновки яких зводяться до недоведеності вимог заявника, оскільки скасування судових рішень лише з наведених вище підстав призведе до надмірного формалізму у застосуванні процесуального закону, що у цій справі є невиправданим. Крім того, касаційна скарга не містить доводів про те, що справа помилково розглянута в порядку окремого провадження.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року (заява № 8269/02), Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року (заява № 50208/06) зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Аналогічні за своєю суттю висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовими рішеннями в частині, яка переглядається, і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які в указаній частині відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відмовили заявнику у встановленні факту перебування на його утриманні сина ОСОБА_2 (заінтересована особа) від її попереднього шлюбу ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки в цій частині заявник не виконав свого процесуального обов`язку щодо доведення тих обставин, на які він посилався під час звернення до суду. У матеріалах справи відсутні докази, які безумовно підтверджують перебування на повному утриманні заявника цієї дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відмовили у встановленні факту перебування на його утриманні його рідної дочки від шлюбу з ОСОБА_2 . ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки це не призведе до ефективного захисту його прав є також безпідставними. Суди виконали вимоги процесуального закону та врахували визначену заявником мету встановлення відповідного факту і дійшли висновку, що встановлення цього факту станом на час розгляду цієї справи не призведе до ефективного захисту або визнання бажаного для заявника права - можливості періодичного перетину державного кордону України в період дії оголошеного у державі воєнного стану.

Є неспроможними також доводи касаційної скарги про те, що суди допустили дискримінаційне ставлення щодо заявника, оскільки оформити відстрочку від призову на військову службу можуть оформити як жінки, так і чоловіки, які сплачують аліменти на дитину. У цій справі висновки судів зводяться не до того, що заявник не може оформити відстрочку від призову на військову службу, а резюмують те, що заявник не довів перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Суди у цій справі виконали вимоги процесуального закону та не допустили дискримінаційного ставлення до заявника за будь-якою ознакою.

Помилковими є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд переглянув справу в тій частині, яка не оскаржувалася, а саме щодо вимог про проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. З описової та мотивувальної частин постанови апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції указав, що оскільки заявником оскаржується рішення лише в частині відмови у встановленні факту перебування на утриманні трьох неповнолітніх дітей, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у встановленні факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу апеляційним судом не переглядається, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги переглянув рішення місцевого суду, надав відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин.

Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника, що у цій справі є безпідставним.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

Щодо доводів про необхідність формування висновку Верховного Суду про застосування норм права

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України

та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо:

- встановлення факту перебування на утриманні особи неповнолітніх дітей для застосування пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 в частині переліку документів, що подаються військовозобов`язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав перебування на утриманні особи трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих,

які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;

- обґрунтованості застосування статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо визначення поняття перебування на утриманні особи, для подання документів про оформлення відстрочки.

Разом із тим, у цій справі висновки судів попередніх інстанцій у частині, яка переглядається, зводяться до невиконання заявником його процесуального обов`язку щодо доведення вимог заяви належними та допустимими доказами.

Предметом розгляду цієї справи не було застосування пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Додатку 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, а також статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду у цій справі (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2025 року в частині вимог щодо встановлення факту перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітей, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій частині - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Семенюк Ольга Григорівна , залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 06 листопада 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2025 року в частині вимог щодо встановлення факту перебування на утриманні заявника трьох неповнолітніх дітейзалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара