Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №541/39/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року

м. Київ

справа № 541/39/25

провадження № 61-1159св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Професійно-технічне училище № 44 м. Миргорода,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року у складі судді Городівського О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л., Чумак О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Професійно-технічного училища № 44 м. Миргорода про стягнення втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди.

2. Позов обґрунтовано тим, що основними законними правами працівника є право на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, право на відпочинок, право на здорові та безпечні умови праці та інше.

3. Вказувала, що посада вчителя належить до посад педагогічних працівників, педагогічне навантаження викладача ПТУ складає 720 годин протягом року.

4. Проте, у 2022-2023 та 2023-2024 навчальних роках вона була забезпечена педагогічним навантаженням лише на 25 % ставки, тому має право на неотриманий прибуток.

5. Зазначала, що в даному випадку наявні обставини погіршення умов оплати праці при недотриманні відповідачем розподілу педагогічного навантаження.

6. Таким чином, враховуючи викладене, просила суд стягнути на її користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу за 2022-2023, 2023-2024 роки та відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 757 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

7. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

8. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення втраченого заробітку, виходив із того, що про зміну істотних умов праці позивачка була повідомлена належним чином та від продовження роботи за змінених істотних умов праці не відмовлялась.

9. Також суди, не встановивши порушення трудових прав позивачки, дійшли висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10. У січні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

13. Підставою касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року в справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року в справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року в справі № 760/23795/14-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 697/2368/15-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 686/24003/18, від 19 серпня 2020 року в справі № 287/587/16-ц, від 11 жовтня 2023 року в справі № 288/1537/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доведеність обставин, які б слугували підставою для стягнення з відповідача втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15. З 03 серпня 1983 року по 27 вересня 2024 року сторони перебували у трудових правовідносинах, ОСОБА_1 працювала на посаді викладача спецдисциплін Миргородського ССПТУ № 4, яке в подальшому реорганізоване в Миргородське СПТУ № 44, та була звільнена з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

16. У період роботи ОСОБА_1 наказами директора ПТУ № 44 м. Миргорода «Про зміну істотних умов праці» від 27 червня 2022 року № 20-к та від 29 червня 2023 року № 30-к на підставі частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку з недоукомплектуванням навчальних груп та зменшенням їх кількості педагогічного навантаження і заробітної плати педагогічних працівників ПТУ № 44 м. Миргород у 2022-2023 та 2023-2024 навчальних роках було затверджено попереднє педагогічне навантаження педагогічних працівників ПТУ № 44 м. Миргорода згідно додатків 1, 2, зокрема, педагогічне навантаження викладача ОСОБА_2 з предметів «Електротехніка», «Матеріалознавство», «Креслення/допуски і технічні вимірювання» у 2022-2023 навчальному році становило 157 навчальних годин теорії, у 2023-2024 навчальному році з предметів «Електротехніка», «Креслення/допуски і технічні вимірювання» становило 80 навчальних годин теорії.

17. Наказано довести до відома педагогічних працівників про зміну істотних умов праці, що пов`язано з педагогічним навантаженням (без урахування груп нового набору), з 01 вересня 2022 року та з 01 вересня 2023 року, відповідно, та педагогічних працівників, які не згодні зі змінами істотних умов праці, попередити про скорочення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

18. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

19. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

20. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

21. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

22. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

23. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

24. У статті 29 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

25. Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

26. У статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

27. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (частина четверта статті 97 КЗпП України).

28. Згідно зі статтею 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

29. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

30. Судами встановлено, що пунктами 1 наказів від 27 червня 2022 року № 20- к «Про зміну істотних умов праці» та від 29 червня 2023 року №30-к «Про зміну істотних умов праці» затверджено попереднє педагогічне навантаження педагогічних працівників на 2022-2023 та 2023-2024 навчальні роки. Відповідно до пунктів 3 зазначених наказів запропоновано педагогічним працівникам надати письмову згоду на неповне навантаження (а. с. 30-37).

31. Доказів щодо незгоди з відповідним навантаженням ОСОБА_1 суду не надано.

32. Крім того, в перехідних тарифікаціях викладачів спеціальних предметів ПТУ № 44 м. Миргорода на 2022-2023 та 2023-2024 навчальні роки визначено загальну кількість годин, виділених на викладання предметів кожному педагогу навчального закладу, в тому числі й ОСОБА_1 .

33. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 була ознайомлена з даними документами, адже нею особисто поставлено підпис, що підтверджує її згоду з викладеним змістом.

34. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про порушення відповідачем вищевказаних норм й, відповідно, наявністю підстав для стягнення втраченого заробітку.

35. Суди обґрунтовано зазначили, що позивачка, вчиняючи дії щодо виконання своїх посадових обов`язків після зміни істотних умов праці, фактично погодилась із запропонованими умовами.

36. Враховуючи те, що суди відмовили у задоволенні позовних вимог в частині стягнення втраченого заробітку, відсутні також підстави для відшкодування моральної шкоди як похідної вимоги.

37. Посилання заявниці в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду, висновки яких, на її думку, не було враховано судами попередніх інстанцій, відхиляються колегією суддів, оскільки оскаржувані судові рішення, з урахуванням фактичних обставин, не суперечать висновкам, на які посилається ОСОБА_1 .

38. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

39. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

40. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

41. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 квітня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

В. В. Сердюк