Постанова від 03 травня 2026 р. у справі №911/1118/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" травня 2026 р. Справа№ 911/1118/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання Супрун В.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 04.05.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Бориспільської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.09.2025

у справі №911/1118/24 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золоче нафта»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Золочівської сільської ради Бориспільського району

про витребування майна та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа №911/1118/24 за позовом Заступника керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золоче нафта» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства «Ліси України», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Золочівської сільської ради Бориспільського району про витребування майна та скасування державної реєстрації, зокрема, прокуратура у позові просить:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.04.2024, індексний номер 72691958, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 17.04.2024 за номером 54649026, припинивши право власності ТОВ «Золоче нафта» на земельну ділянку площею 0,17 га з кадастровим номером 3220882601:01:021:0021;

- визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію від 17.03.2020 земельної ділянки площею 0,17 га з цільовим призначенням "Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства", кадастровий номер земельної ділянки 3220882601:01:021:0021, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру;

- витребувати у власність держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «Золоче нафта» земельну ділянку з кадастровими номером 3220882601:01:021:0021, площею 0,17 та, яка розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н., вул. Миру, 1а.

Прокуратура у позові зазначає про незаконність первісного виділення у 2020 році земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:021:0016 у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, однак фактично за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебувають у користуванні Філії «Бориспільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

В подальшому ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3220882601:01:021:0016 громадянину ОСОБА_2 , який змінив цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:021:0016 під розміщення та експлуатацію будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. В подальшому у липні 2021 року громадянин ОСОБА_2 передав земельну ділянку з кадастровим номером 3220882601:01:021:0016 у статутний капітал відповідача -ТОВ «Золоче нафта». В кінці 2023 року відповідач поділив земельну ділянку з кадастровим номером 3220882601:01:021:0016 на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3220882601:01:021:0018 та 3220882601:01:021:0019, а у квітні 2024 року знову їх об`єднав у земельну ділянку з кадастровим номером 3220882601:01:021:0021, стосовно якої заявлено позов.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.09.2025 у справі №911/1118/24 позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що прокурор вимоги ухвали суду від 20.08.2025 не виконав та не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, прокурор 06.10.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 06.10.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Прокурор вважає оскаржувану ухвалу постановленою за неправильного й безпідставного застосування неіснуючих на момент подання позову норм матеріального права (ч. 5 ст. 390 ЦК України, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4292-IX ) і процесуального права (ч. 6 ст. 164, абз. 3 ч. 2 ст. 174 ГПК України), грубого порушення норм процесуального права (ст. 2, ч. 3 ст. 3, ст. 7, ст. 11, ст. 14, ч. 4 ст. 174 ГПК України), а також безпідставного незастосування норм Конституції України як норм прямої дії (ст. 8, абз. 4 ст. 13, ст. 55, ст. 58, ст. 129 Конституції України), що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка підлягає скасуванню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- станом на дату звернення прокурора з позовною заявою до суду остання відповідала вимогам ст. 164 ГПК України, в редакції, що діяла на момент її подання;

- в законодавстві України, в тому числі у Законі №4292-ІХ відсутні норми, які вказують на те, що ч. 6 ст. 164 ГПК України має зворотну дію в часі;

- відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4292-ІХ зворотну дію в часі мають норми лише у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна;

- ч. 6 ст. 164 ГПК України не містить умов та порядку компенсації вартості нерухомого майна, а також порядку обчислення та перебігу граничного строку, оскільки є нормою процесуального права, а не нормою матеріального права;

- таким чином, ч. 6 ст. 164 ГПК України не має зворотної дії в часі з огляду на відсутність у законодавстві вказівки про її зворотню дію;

- вирішення питання щодо добросовісності або недобросовісності відповідача у спірних правовідносинах має здійснюватись судом на стадії ухвалення рішення, і він не вправі відхиляти ці твердження позивача ще на стадії розгляду справи;

- невнесення прокурором вартості майна виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливості розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача;

- у випадку підтвердження в ході судового розгляду недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України, а у разі спростування відповідних доводів прокурора і встановлення обставин добросовісності відповідача - відмовляє у задоволенні позову, застосовуючи ч. 5 ст. 390 ЦК України, з огляду на невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду;

- отже, у випадку, якщо суд під час судового розгляду дійде висновку про те, що ТОВ «Золоче нафта» є добросовісним набувачем і до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 388 ЦК України і ч. 5 ст. 390 ЦК України, це є підставою для відмови у позові, а не для залишення позову без руху, а тим більше без розгляду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 апеляційну скаргу прокуратури передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1118/24. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою керівника Бориспільської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.09.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/1118/24.

03.12.2025 матеріали справи №911/1118/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі та неподання доказів надcилання копії апеляційної скарги разом з додатками третій особі до електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС.

19.12.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 18.12.2025) через підсистему «Електронний суд» представником скаржника подано заяву про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №3045 (внутрішній номер 454262604) від 14.10.2025 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 028, 00 грн та докази направлення апеляційної скарги третій особі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Бориспільської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.09.2025 у справі №911/1118/24.

Призначено до розгляду апеляційну скаргу Бориспільської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.09.2025 у справі №911/1118/24 на 16.03.2026.

16.03.2026 судове засідання не відбулося у зв`язку із оголошеною у місті Києві повітряною тривогою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 розгляд справи № 911/1118/24 призначено на 04.05.2026.

Явка представників сторін

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 04.05.2026 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 04.05.2026 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, оскаржувану ухвалу залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники третіх осіб в судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників третіх осіб обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 04.05.2026 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

В ході підготовчого провадження у справі № 911/1118/24, 11.08.2025 Заступником керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області подано заяву про зміну розміру позовних вимог, у якій прокуратура уточнила позовні вимоги та просить: позовні вимоги у справі № 911/1118/24 розглядати у наступній редакції:

- витребувати на користь держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «Золоче нафта» частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:021:0021, площею 0,1272 га яка знаходиться в межах координат: точка №1) Х, (м) 5570635,420; Y, (м) 3387272,680, 2) Х, (м) 5570512,340, Y, (м) 3387146,390, 3) Х, (м) 5570603,540, Y, (м) 3387210,960, 4) Х, (м) 5570658,920, Y, (м) 3387252,660, 5) Х, (м) 5570635,420, Y, (м) 387272,680.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.08.2025 вказаний позов залишено без руху на підставі ч.11 ст.176 ГПК України, у зв`язку з тим, що її подано без додержання вимог ст. ст. 162, 164, 172 цього Кодексу.

Судом зазначено, що на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» справа №911/1118/24 розглядається Господарським судом Київської області за правилами позовного провадження та перебуває на стадії підготовчого провадження, а також беручи до уваги загальновизнаний принцип права щодо дії нормативно-правового акту в часі та керуючись положеннями ч. 3 ст. 3 ГПК України, суд дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» судочинство у господарському суді, повинно здійснюватись відповідно до закону чинного на час розгляду і вирішення справи.

Господарським судом Київської області в ухвалі вказано, що положеннями п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувач» визначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Зокрема, судом акцентовано увагу на тому, що відповідно до ч. 6 ст. 164 ГПК України у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Судом зазначено, що прокурором до позовної заяви не додано документів, які підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:021:0021, експертна грошова оцінка якої здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, що не відповідає вимогам ч. 6 ст. 164 ГПК України.

У зв`язку з цим, Господарський суд Київської області в ухвалі від 20.08.2025 дійшов висновку про зобов`язання прокурора на виконання вказаної ухвали суду подати суду належні та допустимі документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:021:0021, експертно-грошова оцінка якої здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви(29.04.2024).

На підставі ст. 176 Господарського процесуального кодексу України встановлено прокурору п`ятиденний строк на усунення недоліків, перебіг якого, в силу положень ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, розпочинається з дня наступного за днем вручення даної ухвали.

Однак, у встановлений судом строк Заступником керівника Бориспільської окружної прокуратури Київської області не усунуто недоліки позовної заяви шляхом подання до суду:

- належних та допустимих документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду (назва установи - Господарський суд Київської області; код ЄДРПОУ 03499945; реєстраційні рахунки - UA578201720355269002000014298 (депозитний); установа банку - ДКСУ місто Київ) грошових коштів у розмірі вартості спірної частини земельної ділянки 3220882601:01:021:0021 площею 0,1272 га., яка знаходиться в межах координат: точка №1) Х, (м) 5570635,420; Y, (м) 3387272,680, 2) Х, (м) 5570512,340, Y, (м) 3387146,390, 3) Х, (м) 5570603,540, Y, (м) 3387210,960, 4) Х, (м) 5570658,920, Y, (м) 3387252,660, 5) Х, (м) 5570635,420, Y, (м) 3387272,680, оцінка якої проведена в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», чинна на дату подання позовної заяви (29.04.2024).

Натомість, через систему «Електронний суд» 28.08.2025 Бориспільською окружною прокуратурою Київської області подано пояснення на ухвалу суду про залишення позову без руху, у яких прокуратурою заперечено необхідність усунення визначених в ухвалі Господарського суду Київської області від 20.08.2025 у справі № 911/1118/24 недоліків позовної заяви.

Зокрема, прокурор вважає, що норма ст. 164 Господарського процесуального кодексу України не має зворотньої дії у часі, а у заявленому позові наведено обставини, які вказують на недобросовісність відповідача.

У зв`язку з чим, прокуратура у своїх поясненнях наводить тлумачення застосування норми ч. 5 ст. 390 Цивільного кодексу України у новій редакції, вважає що у разі невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду це виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача.

Тобто, як зазначає прокурор, у разі підтвердження в ході розгляду спору факту недобросовісності відповідача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 Цивільного кодексу України, а у разі спростування відповідних доводів прокурора і встановлення обставин добросовісності відповідача - відмовляє у задоволенні позову, застосовуючи частину п`яту статті 390 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи в електронному вигляді, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «ФПК «ГРОСС» проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «Гержик проти України») суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 ГПК України.

Конвенція в першу чергу також гарантує «процесуальну» справедливість розгляду справи, а вже потім дотримання розумного строку, що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece (Star Cate Epilekta Gevmata та ініш проти Греції) (dйc.)). Справедливість проваджень завжди оцінюється їх розглядом узагалом для того, щоб окрема помилка не порушувала справедливість усього провадження (Miroпubovs and Others v. Latvia (Миролюбов та інші проти Латвії), § 103).

З огляду на практику ЄСПЛ, суд не вправі допустити юридичну помилку виключно з метою дотримання розумного строку розгляду справи, так як в такому разі не буде досягнуто завдання господарського судочинства, а рішення суду не буде відповідати критеріям законності.

Так, ідея справедливого судового розгляду включає основоположне право на змагальні провадження.

Бажання зекономити час і прискорити провадження не обґрунтовує невиконання такого фундаментального принципу, як право на змагальні провадження (Niderцst-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії), § 30).

Крім того, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022 та від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який на даний час продовжено.

02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану. Так, згідно з пунктами 5 рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через засідання до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя; справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

Враховуючи вищевикладене, справа розглядається колегією суддів в розумний строк.

Звертаючись з даним позовом до ТОВ «Золоче Нафта», прокурором в якості доказів до позову долучено копію висновку експерта №28341/23-41 від 29.03.2024 отриманого в ході досудового розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12023116100000011 від 05.01.2023, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 272 КК України, в наданих на дослідження матеріалах кримінального провадження наявні копії планшету №3 лісовпорядкування 2003 року, складений на основі геоданих землевпорядкування 1979-1989 років і лісовпорядкування 1993 року, та планшету №4 лісовпорядкування 2014 року, складений на основі землевпорядкування 1993-1994 років, матеріалів лісовпорядкування 2003 року та ортофопланів 2007 року Вишенківського лісництва ДП «Бориспільський лісгосп», за результатами візуального аналізу яких встановлено, що дійсно, між 2003 та 2014 роками відбулися зміни площ та меж лісових земель в межах 40 та 41 кварталів вказаного підприємства.

Отже, з урахуванням п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, рішень Гнідинської сільської ради від 05.11.2004 N? 222/1-XV-IV, від 05.11.2004 « 222/2-XV-IV, проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Бориспільський лісгосп» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства 2015 року, планшет №4 лісовпорядкування 2014 року є планово-картографічним матеріалом лісовпорядкування, який з 2014 по даний час визначає межі і площі земель лісогосподарського призначення Вишеньківського лісництва Філії «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (бувше Державне підприємство «Бориспільський лісгосп», далі - ДП «Ліси України»), та підтверджує вказаному підприємству право постійного користування на ці землі.

Виходячи із наведеного, експертом співставлено координати поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:021:0016, які визначені відповідною документацією із землеустрою та/або які внесені до бази даних Державного земельного кадастру, із координатами поворотних точок (кутів) меж земельних ділянок лісогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні Державного підприємства «Бориспільський лісгосп» (на даний час перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України»), із геодезичною інформацією планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме - планшету №4 лісовпорядкування 2014 року.

Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням листом від 18.03.2024 N? 03-324 надано електронний документ формату .dmf (ім?я файлу "до_листа_Укрдержліспроект_02_Вишеньківське- планшет?4") на якому наявні координати меж земель лісогосподарського призначення, право постійного користування на які ДП "Ліси України"посвідченопланшетом N? 4 лісовпорядкування 2014 року станом на 01.01.2019 року.

За результатами камеральної обробки координат поворотних точок (кутів) меж земельної ділянки з кадастровим номером 3220882601:01:021:0016 та координат меж земель лісогосподарського призначення, наданих Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об?єднанням на електронному документі формату dmf, за допомогою програмного забезпечення для цифрової картографії та землеустрою Digitals/Delta XE Version 5.0 Professional, встановлено, що вказана земельна ділянка частково, площею 0,1272 га, розташована в межах виділу 6 кварталу 41 Вишеньківського лісництва Філії "Бориспільське лісове господарство" ДП «Ліси України» Земельна ділянка з кадастровим номером 3220882601:01:021:0016 (наразі має кадастровий номер 3220882601:01:021:0021) в період з 24.06.2020 по 28.12.2023, частково, площею 0.1272 га, накладається на землі лісогосподарського призначення розташовані у виділі 6 кварталу 41 Вишеньківського лісництва Філії «Бориспільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», з урахуванням рішень сесії Гнідинської сільської ради від 05.11.2004 №222/1-XV-VI та від 05.11.2004 №222/2-XV-IV.

Координати частини накладки земельної ділянки:

NN

Координати

Довжини ліній, м

Дирекційні кути

X, м

Y, м

1

5 570 539.61

3 387 171.42

136.25

39° 54' 30"

2

5 570 644.12

3 387 258.83

16.36

122° 08' 07"

3

5 570 635.42

3 387 272.68

141.49

225° 36' 31"

4

5 570 536.44

3 387 171.57

3.18

357° 15' 24"

1

5 570 539.61

3 387 171.42

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне.

09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача» № №4292-IX від 12.03.2025, яким, зокрема, внесено зміни до ст.ст. 164, 174, 238 ГПК України, а також до ст.ст. 388, 390, 391 ЦК України, якими передбачено нові правові підходи до витребування майна у добросовісного набувача, у тому числі обов`язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду.

Так, статтю 164 ГПК України доповнено частиною шостою такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Частину 2 статті 174 ГПК України доповнено абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму».

Законом №4292-ІХ також доповнено статтю 390 ЦК України частиною п`ятою наступного змісту:

« 5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Законом №4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».

Як вбачається з матеріалів даної справи, позовна заява подана прокурором до набрання чинності Законом №4292-ІХ, а тому остання не містить доказів внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.

Згідно зі ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У ч. ч. 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також на захист інтересу, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною; обраний позивачем спосіб захисту є концентрованим виразом тієї міри державного примусу, за допомогою якої досягається бажаний правовий результат і нівелюються наслідки порушення.

У цьому контексті господарське судочинство, керуючись принципом верховенства права та процесуальної економії, передбачає відкриття провадження за відсутності підстав для залишення без руху/повернення або відмови протягом п`яти днів з дня надходження заяви (ст. 176 ГПК), що окреслює межі перевірки на стартовій стадії.

Із системного аналізу вищевказаних норм Закону №4292-ІХ випливає, що внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду є умовою ухвалення рішення по суті саме у справах про витребування від добросовісного набувача і не встановлює універсальної процесуальної умови прийняття позовної заяви та відкриття провадження у будь-якому віндикаційному позові.

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, це є виключним правом позивача. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 22.02.2024 у справі № 990/150/23) суд на підготовчій стадії перевіряє лише процесуальну належність звернення, а не підміняє волевиявлення позивача іншим способом захисту.

Засадничі принципи права мають імперативний характер, коли прямо закріплені в законі. Верховенство права (ст. 8 Конституції України) та принцип диспозитивності (ст. 14 ГПК України) зобов`язують суд розглядати справу лише за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі поданих доказів, сприяючи реалізації процесуальних прав сторін, але зберігаючи об`єктивність та неупередженість.

Велика Палата Верховного Суду підкреслила (постанова від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)), що сам позивач визначає, які позовні вимоги заявляти; суд позбавлений можливості формулювати їх замість позивача чи відмовляти у розгляді лише з формальних міркувань, якщо заявлено потенційно ефективний спосіб захисту. Інакше це призводить до необґрунтованого затягування вирішення спору.

Водночас на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію встановленим під час розгляду фактам і застосувати належні норми матеріального права, не змінюючи предмета позову та обраного способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Якщо суд дійде висновку, що до спірних відносин підлягають застосуванню інші норми, це питання вирішується при розгляді по суті, а не на стадії відкриття провадження.

Таким чином, підсумовуючи наведене, колегія суддів зауважує, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду послідовно виходить із того, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, тоді як перевірка належності відповідачів і обґрунтованості вимог - обов`язок суду під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження; на підготовчій стадії суд перевіряє формальну відповідність заяви закону, не нав`язуючи іншого способу захисту.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) це стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони; саме так її тлумачено Верховним Судом у постанові від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14. Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що не є добросовісною особа, яка знала або мала знати про набуття майна всупереч закону (постанова від 22.06.2021 у справі № 200/606/18). У контексті набуття права власності на нерухоме майно «недобросовісність» означає, зокрема, ігнорування очевидних ознак незаконності або невиявлення розумної обачності щодо правомірності набуття.

Підстави набуття права власності визначає ст. 328 ЦК України (договір, закон, рішення суду тощо).

Спеціальні правила віндикації встановлені статтями 387, 388 ЦК України: якщо майно вибуло поза волею власника воно може бути витребуване навіть від добросовісного набувача; якщо ж майно вибуло за волею власника його можна витребувати лише від недобросовісного набувача. Отже, добросовісність є юридично значущою умовою збереження права за набувачем і, відповідно, предметом доказування у спорі про витребування.

Тягар доведення добросовісності набуття покладається на набувача.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц) прямо зазначила: саме набувач має довести, що він не знав і не міг знати, що майно відчужено особою без належних повноважень; при цьому наявність у Державному реєстрі речових прав записів про арешт/заборону відчуження, інформації в ЄДРСР про судовий спір щодо цього майна тощо виключає добросовісність або принаймні вимагає від покупця підвищеної обачності.

Як вказує прокурор, згідно загальнодоступних відомостей веб-сервісів Google Карти (https://www.google.com/maps), Google Earth Pro, спірна земельна ділянка, як на момент виникнення правовідносин, так і на час набуття на неї права власності ТОВ «Золоче Нафта», частково вкрита лісовими насадженнями.

Як наслідок, за наведених у позові обставин, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель лісогосподарського призначення природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності спірних земельних ділянок, добросовісність дій ТОВ «Золоче нафта» під час набуття у власність спірної земельної ділянки виключається.

З огляду на викладене, прокурор у позові стверджує про обізнаність відповідача щодо незаконності виділення земельних ділянок та його недобросовісність у спірних правовідносинах.

Прокурор у позовній заяві вказав, що вважає кінцевого набувача спірних земельних ділянок - ТОВ «Золоче нафта» - недобросовісним. Саме такому правовому обґрунтуванню позовних вимог має надаватися оцінка судом.

Відтак питання про застосування механізму ч. 5 ст. 390 ЦК (попередній депозит і компенсація добросовісному набувачеві) може постати лише у разі встановлення судом добросовісності відповідача під час розгляду справи по суті та на етапі ухвалення рішення, але не як передумова допуску позову до розгляду. Нав`язування позивачу іншого підходу чи інструменту захисту на стартовій стадії суперечить принципу диспозитивності, межам ст. 176 ГПК і стандарту доступу до правосуддя, з огляду на що висновки суду першої інстанції у цій частині є передчасними.

Отже, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що вимога ч. 6 ст. 164 ГПК України про обов`язок позивача додати до позову документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, застосовується виключно щодо позовних вимог про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України), і не підлягає застосуванню до вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 174 ГПК України, оскільки системний аналіз ч. 6 ст. 164 та ч. 2 ст. 174 ГПК України у взаємозв`язку з ч. 5 ст. 390 ЦК України свідчить, що внесення вартості майна на депозит суду є умовою постановлення рішення по суті у справах про витребування від добросовісного набувача, а не універсальною процесуальною умовою прийняття позовної заяви на стадії прийняття позову. Натомість у цій справі суд першої інстанції перетворив вимогу про внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду на передумову доступу до правосуддя, що суперечить приписам процесуального закону і фактично зміщує межі стадій розгляду.

Посилання місцевого суду на Прикінцеві та перехідні положення Закону №4292-ІХ не змінює цього висновку. Перехідні норми не встановлюють безумовної вимоги внесення визначеної експерно-грошовою оцінкою земельної ділянки вартості на депозитний рахунок суду в усіх віндикаційних справах і не наділяють суд повноваженнями створювати кваліфікаційну умову для відкриття провадження на стадії прийняття заяви; вони застосовні у вузькій ситуації витребування від добросовісного набувача і розкриваються через механізм ч. 5 ст. 390 ЦК саме під час постановлення рішення.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 виснувала, зокрема, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування/повернення майна.

Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/20528/21).

Аналізуючи аргументи сторін, що викладені в апеляційній скарзі та відзиві, колегія суддів наголошує, що обставини добросовісності/недобросовісності набувача досліджуватимуться та встановлюватимуться судом безпосередньо під час розгляду справи по суті.

Колегія суддів зазначає, що в разі якщо суд встановить добросовісність набувача, та незаконне вибуття з володіння держави спірних земельних ділянок, суд першої інстанції, з урахуванням зворотної дії в часі вищенаведеного закону, має право відмовити в задоволенні позову прокурору про витребування на користь держави земельних ділянок, який не забезпечив захист прав добросовісних набувачів, шляхом внесення на депозит суду вартості земельних ділянок, які просить витребувати.

Разом з тим залишення без розгляду позову, який був поданий у відповідності з діючими процесуальними нормами на час подачі такого позову є порушенням права позивача на доступ до суду, такий позов має бути розглянутий по суті на підставі поданих сторонами доказів та з урахуванням перехідних положень Закону № 4292-ІХ.

Окремо колегія суддів зауважує на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2025 по справі № 127/8274/24, де вказано, що:

- обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню;

- у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються;

- питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційну скаргу керівника Бориспільської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.09.2025 у справі №911/1118/24 слід задовольнити, ухвалу Господарського суду Київської області від 26.09.2025 у справі №911/1118/24 скасувати, а матеріали справи №911/1118/24 повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Розподіл судових витрат

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України), а понесені судові витрати підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу керівника Бориспільської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.09.2025 у справі №911/1118/24 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 26.09.2025 у справі №911/1118/24 скасувати.

3. Матеріали справи №911/1118/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 05.06.2026.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

А.О. Мальченко