Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №920/1427/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2026 р. Справа№ 920/1427/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

Розглянувши без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "БудКапітал Плюс"

на рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025

повний текст рішення складено 18.12.2025

у справі № 920/1427/25 (суддя Вдовенко Д.В.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Приватного підприємства "БудКапітал Плюс"

про стягнення 171 935,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Військова частина НОМЕР_1 (позивач) звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом до Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" (відповідач) про стягнення 123 985,00 грн пені та 47 950,00 грн штрафу.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем умов договору від 15.02.2025 № 2 щодо поставки обумовленого сторонами товару.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 15.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/1427/25, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на користь Військової частини НОМЕР_1 - 123 300,00 грн пені, 47 950,00 грн штрафу та 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що відповідачем порушено договірні зобов`язання щодо поставки товару за договором від 15.02.2025 № 2, внаслідок чого позивачем розірвано відповідний договір. Водночас, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, до моменту розірвання договору, позивач нарахував відповідачу пеню та штраф. Суд першої інстанції, враховуючи порушення відповідачем зобов`язань за договором від 15.02.2025 № 2 щодо поставки товару, та здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу, дійшов висновку про їх часткову обгрунтованість (пені у розмірі 123 300,00 грн та штрафу сумі 47 950,00 грн), та, відповідно, про їх стягнення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25, 06.01.2026 Приватне підприємство "БудКапітал Плюс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25 в частині стягнення з Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на користь Військової частини НОМЕР_1 - 123 300,00 грн пені, 47 950,00 грн штрафу та 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що внаслідок неправильного застосування статті 61 Конституції України, суд першої інстанції помилково визначив, що в діях відповідача мало місце порушення декількох різних зобов`язань перед позивачем, а також двічі застосовано відповідальність одного й того ж самого виду - неустойки, тому в результаті задоволення позовних вимог відповідач був притягнений двічі до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2026, матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" у справі № 920/1427/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 витребувано з Господарського суду Сумської області матеріали господарської справи № 920/1427/25.

12.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 920/1427/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026, в зв`язку з перебуванням судді Андрієнка В.В. та судді Шапрана В.В. у відпустці, для вирішення питання руху апеляційної скарги у справі № 920/1427/25 визначено колегію суддів, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

12.03.2026 від Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 920/1427/25 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025, вирішено розгляд справи здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

16.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом Сумської області та перевірено судом апеляційної інстанції, 15.02.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 , як замовником, та Приватним підприємством "БудКапітал Плюс", як постачальником, було укладено договір № 2 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених договором, у 2025 році поставити та передати у власність замовника товар у кількості, по ціні та технічній характеристиці відповідно до специфікації, викладеної у додатку № 1 до договору, а замовник зобов`язався прийняти поставлений з належною якістю товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору (пункт 1.1 договору).

Згідно з пунктом 2.2 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 28.02.2025, термін поставки товару - до 31 березня 2025 року.

У пункті 2.3 договору сторонами погоджено, що товар поставляється на умовах DDP - склад замовника, відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року, згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує його збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами.

Відповідно до пункту 3.1 договору постачальник повинен поставити замовнику товар якість, маркування, тара та упаковка якого відповідає вимогам чинних стандартів і в установленому порядку буде підтверджена відповідними документами.

У пункті 4.1 договору визначено, що загальна його ціна становить 685 000,00 грн без ПДВ.

У специфікації, що є додатком № 1 до договору, визначено обов`язок постачальника поставити замовнику товар, у кількості 10 одиниць, загальною вартістю 685 000,00 грн, без ПДВ.

Згідно з пунктом 5.1.5 договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань постачальником, замовник має право достроково розірвати договір, надіславши на адресу постачальника відповідне повідомлення за п`ять робочих днів; відмовитися від подальшого виконання зобов`язань постачальником за договором.

Пунктом 5.2.1 договору передбачено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки (терміни), встановлені договором.

Відповідно до пункту 8.3 договору за порушення строків виконання зобов`язання із постачальника на користь замовника стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами та діє до 30.11.2025, а в частині гарантійних та фінансових зобов`язань - до повного виконання (пункт 6.1 договору).

Замовник неодноразово звертався до постачальника з претензіями щодо виконання умов договору та сплати штрафних санкції (претензії від 10.04.2025, від 05.05.2025, 10.09.2025, 22.09.2025).

Однак, постачальник своїх зобов`язань за договором щодо поставки товару не виконав. Відповідні докази відсутні в матеріалах справи та відповідачем на подані.

У подальшому, 22.09.2025 замовником надіслано постачальнику повідомлення № 10639, в якому зазначено, що відповідно до пункту 5.1.5 договору замовник повідомляє постачальника про дострокове розірвання договору з додатковою угодою від 28.02.2025 - з 27.09.2025 та відмову від подальшого виконання зобов`язань постачальником за договором.

Невиконання відповідачем умов договору щодо поставки товару стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення штрафних санкцій.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

У статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.02.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 , як замовником, та Приватним підприємством "БудКапітал Плюс", як постачальником, було укладено договір, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити замовнику товар, у кількості 10 одиниць та загальною вартістю 685 000,00 грн, без ПДВ.

Також за умовами договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 28.02.2025, обов`язок постачальника з поставки товару повинен бути виконаний у термін до 31 березня 2025 року.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем взяті на себе зобов`язання за договором не виконано. Так, матеріали справи не містять доказів поставки позивачем товару за договором.

Як наслідок, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором. З таким висновком погоджується суд апеляційної інстанції.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У пункті 8.3 договору визначено, що за порушення строків виконання зобов`язання із постачальника на користь замовника стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Позивачем заявлено до стягнення 47 950,00 грн штрафу та 123 985,00 грн пені за період з 01.04.2025 до 27.09.2025, виходячи з вартості непоставленого товару, що становить 685 000,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом апеляційної інстанції встановлено, що за період з 01.04.2025 до 27.09.2025 розмір пені, нарахованої на вартість непоставленого товару у сумі 685 000,00 грн, становить 123 300,00 грн, а не 123 985,00 грн, як завлено позивачем.

У той же час, як вірно зазначено судом першої інстанції, здійснений позивачем розрахунок штрафу є арифметично правильним.

Отже, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 123 300,00 грн пені та 47 950,00 грн штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції статті 61 Конституції України, що, на думку скаржника, призвело до того, що відповідача було двічі притягнено до відповідальності одного виду за одне й те саме порушення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) визнано штрафними санкціями господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 виклала правовий висновок, згідно з яким одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові наголосила, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини щодо постачання товару, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору, у тому числі умови щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє аргументи відповідача про подвійне притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення внаслідок стягнення одночасно штрафу та пені, адже такі доводи не відповідають змісту вищезазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

Отже, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, суд вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, у зв`язку з чим у задоволенні апеляційної скарги Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" слід відмовити, а рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25 залишити без змін.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "БудКапітал Плюс" на рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 15.12.2025 у справі № 920/1427/25 - залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали справи № 920/1427/25 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко