Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №910/5914/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2026 р. Справа № 910/5914/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 21.05.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025

повний текст рішення складено 19.12.2025

та апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025

повний текст додаткового рішення складено 19.12.2025

у справі № 910/5914/25 (суддя Нечай О.В.)

за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича

до Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни

про стягнення 102 842,18 грн, -

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни

до Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича

про визнання недійсними пунктів договору, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст первісних позовних вимог

Фізична особа-підприємець Сидоренко Микола Володимирович (позивач за первісним позовом) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни (відповідач за первісним позовом) про стягнення 102 842,18 грн, з них: основного боргу - 67 408,89 грн, пені - 14 770,66 грн, штрафу за неповернення документів - 500,00 грн, інфляційних втрат - 6321,78 грн, 30% річних - 12 249,86 грн та 3% річних - 1590,99 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором суборенди нежилих приміщень № СН0029 від 01.01.2024.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5914/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

Фізична особа-підприємець Налесніковська Анна Віталіївна (позивач за зустрічним позовом) звернулась до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав зустрічного позову) до Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича (відповідач за зустрічним позовом), в якому викладено позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати недійсними п. 5.12 договору суборенди нежилих приміщень № СН0029 від 01.01.2024 в частині недійсності речення: "В такому разі, за фактичне користування приміщенням суборендарю нараховується суборендний платіж, визначений у п. 1.1. договору, але у подвійному розмірі. Нарахування і суборендного платежу починає розраховуватись з наступного числа, що настає після закінчення дати дії договору", та п. 8.3 зазначеного договору.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано тим, що друге рішення пункту 5.12. договору суборенди порушує принцип свободу договору та передбачає цивільно-правову відповідальність за правомірну відмову від підписання додаткової угоди на продовження договору чи акта приймання-передачі, оскільки зазначена умова договору за своєю конструкцією є неустойкою, а неустойка (штраф, пеня) може бути передбачена тільки для забезпечення виконання зобов`язання. За умовами п. 5.12. договору суборенди орендар отримав право щомісячно нараховувати суборендарю неустойку у формі штрафу у розмірі подвійного суборендного платежу. Крім того, реалізація умов п. 5.12. договору суборенди передбачає для суборендаря несправедливо надмірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків для орендаря. Пунктом 8.3. договору суборенди передбачено право орендаря на подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду. У зв`язку з чим відповідач за зустрічним позовом вказує на наявність правових підстав для визнання їх недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

12.11.2025 Господарським судом міста Києва закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст судових рішень місцевого суду та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/5914/25 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на користь Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича 40 832,89 грн заборгованості, 26 576,00 грн неустойки, 12 249,87 грн штрафу, 500,00 грн штрафу за неповернення документів, 9576,20 грн пені, 4748,92 грн інфляційних втрат, 1032,24 грн 3% річних та 2812,30 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що позивачем за первісним позовом доведено порушення відповідачем за первісним позовом зобов`язань за договором суборенди нежилих приміщень № СН0029 від 01.01.2024, відповідач за первісним позовом доводів позивача за первісним позовом не спростував, доказів виконання зобов`язань відповідно до умов договору у встановлений строк суду не надав. При цьому, перевіривши розрахунки пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову. Підстав для задоволення зустрічного позову судом не встановлено.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5914/25 заяву Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на користь Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича 35 832,27 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

В обґрунтування прийнятого додаткового рішення судом першої інстанції зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 58 800,00 грн є завищеними та неспівмірними із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. З урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи предмет первісного та зустрічного позовів, суд дійшов висновку, що витрати позивача за первісним позовом на професійну правничу допомогу, враховуючи часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, підлягають покладенню на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 35 832,27 грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/5914/25, 08.01.2026 Фізична особа-підприємець Налесніковська Анна Віталіївна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/5914/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі. Зустрічний позов задовольнити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням всіх обставин справи, що є підставою для його скасування.

Крім того, не погоджуючись з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5914/25, 08.01.2026 Фізична особа-підприємець Налесніковська Анна Віталіївна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у стягненні сум витрат на оплату правничої допомоги.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає принципу розумності та є завищеним, не співмірним із складністю справи, стягнення адвокатських витрат у розмірі 58 800,00 грн. не відповідає критеріям справедливості та є завищеними.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2026 матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни у справі № 910/5914/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги) раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 08.01.2026, матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5914/25 передано колегії суддів, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5914/25.

12.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/5914/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 у зв`язку з перебуванням суддів Андрієнка В.В. та Шапрана В.В. у відпустці для вирішення питання руху апеляційної скарги у справі № 910/5914/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5914/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 та призначено розгляд справи на 16.04.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/5914/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

16.03.2026 Фізична особа-підприємець Налесніковська Анна Віталіївна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5914/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025, розгляд справи № 910/5914/25 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 та апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 об`єднано в одне апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 16.04.2026.

14.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що ФОП Налесніковська Анна Віталіївна правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не скористалась, заперечень щодо розміру заявлених витрат не подавала. Крім того, у поданій апеляційній скарзі скаржник не наводить розрахунків та не надає доказів, які саме послуги адвоката є завищеними.

15.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича надійшли письмові пояснення, в яких проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи письмових пояснень зводяться до того, що (1) зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства; (2) волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; (3) спірний договір укладено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами, у відповідності до законодавства; (4) правочин спрямований на реальне настання правових наслідків; (5) неповернення приміщення за актом приймання-передачі (повернення) є підставою для нарахування подвійної плати за п. 5.2. договору суборенди, яка кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України; (6) вимога про визнання п. 5.12. договору суборенди недійсним є спробую суборендаря уникнути відповідальності за тривале неповернення об`єкта суборенди за актом приймання-передачі (повернення); (7) встановлена у п. 8.3. договору суборенди санкція у розмірі 30% від суми невиконаного зобов`язання за своєю правовою природою є штрафом, яка добровільно погоджена сторонами при укладені договору суборенди; (8) заперечуючи проти задоволення первісного позову відповідачем за первісним позовом не надано контррозрахунків заявлених до стягнення сум, що виключає помилковість таких розрахунків.

В судовому засіданні 16.04.2026 оголошувалась перерва до 21.05.2026.

13.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича надійшли письмові пояснення, в яких зазначає, що факт надання послуг за договором № СН0029 від 01.01.2024 у період з 01.01.2024 по 30.04.2025 підтверджується актами наданих послуг, отже у відповідача за первісним позовом виник обов`язок оплатити надані послуги у строки, встановлені договором. При цьому, заперечень щодо кількості, якості та розміру наданих послуг відповідачем за первісним позовом не висловлювалось. Невиконання відповідачем за первісним позовом обов`язку щодо своєчасної оплати наданих послуг є підставою для стягнення заборгованості, а також передбачених законом та договором штрафних санкцій, інфляційних втрат і 3% річних. Той факт, що суборендар продовжував користуватися приміщенням та не заявляв обґрунтованих претензій щодо обсягу чи якості наданих послуг додатково підтверджує належне виконання позивачем за первісним позовом договірних зобов`язань та безпідставність ухилення суборендаря від оплати наданих послуг.

21.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни надійшли додаткові пояснення, в яких визнає факт користування ФОП Налесніковською А.В. приміщеннями за договором суборенди № СН0029 від 01.01.2024 в період з 01.01.2024 по 31.12.2024 та підтверджує наявність заборгованості в розмірі 40 904,89 грн. Вказану заборгованість не сплачено через негативні наслідки, які виразилися у зменшенні кількості замовлень у зв`язку із початком повномасштабної агресії. Крім того наголошує, що договір суборенди № СН0029 від 01.01.2024 припинив дію 31.12.2024, тому стягнення орендної плати після закінчення строку дії договору суборенди (31.12.2024) є незаконним. Також посилається на неправомірність нарахування 3% річних, інфляційних втрат та неустойки на суму боргу 26 576,00 грн.

21.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни надійшла заява про долучення до матеріалів справи акту звірки взаємних розрахунків.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни слід задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/5914/25 змінити в мотивувальній та резолютивній частинах щодо присуджених до стягнення сум, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5914/25 задовольнити частково, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5914/25 змінити, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.01.2024 між Фізичною особою-підприємцем Сидоренком Миколою Володимировичем (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Налесніковською Анною Віталіївною (суборендар) укладено договір суборенди нежилих приміщень № СН0029 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого орендар зобов`язується передати суборендареві, а суборендар зобов`язується прийняти у тимчасове платне користування нежиле приміщення площею 11,00 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, літ. А.

Щомісячний суборендний платіж становить 3322,00 грн без ПДВ.

Строк (термін) дії договору до 31.12.2024 включно.

Відповідно до п. 2.1. договору приміщення передається орендарем і приймається суборендарем на підставі акта приймання-передачі приміщення (в користування), що є додатком № 1 до договору, а у випадку передачі орендарем разом із приміщенням меблів, техніки, обладнання, сторони можуть зазначати в акті приймання-передачі (в користування) перелік меблів, техніки, устаткування, обладнання, надалі майно, вартість, його стан.

Акт приймання-передачі (в користування) приміщення сторони (їх уповноважені представники) підписують в день підписання договору або протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати укладення договору (п. 2.2. договору).

За умовами п. 5.1. договору строк суборенди приміщення починається з дати підписання акта приймання-передачі (в користування) та спливає в останній день строку суборенди.

Пунктом 5.7. договору визначено, що протягом останнього дня дії даного договору суборендар зобов`язаний повернути приміщення орендареві, а орендар зобов`язаний прийняти його на підставі акта приймання-передачі (повернення), який підписується сторонами.

Відповідно до п. 5.8. - 5.10. договору суборендар, за умови належного виконання своїх обов`язків за договором, має переважне право перед іншими особами на продовження договору суборенди або укладення нового договору після закінчення строку його дії, якщо належним чином виконував свої обов`язки згідно з умовами цього договору. Для продовження дії договору, суборендар зобов`язаний не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення терміну суборенди, письмово повідомити орендаря про продовження суборенди. Відсутність такого повідомлення у вказаний термін розцінюється як відмова від продовження договору, то суборендар зобов`язаний повністю сплатити суборендну плату за користування приміщенням, інші послуги з суборенди, інші платежі за договором і повернути приміщення на умовах, визначених договором. Сторони погодили, що продовження строку дії договору можливе лише в письмовій формі шляхом укладення додаткової угоди, підписаної уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до п. 5.12. договору ухилення суборендарем від підписання додаткової угоди на продовження договору чи акта приймання-передачі (повернення), після закінчення строку дії договору, не є підставою для його продовження. В такому разі за фактичне користування приміщенням суборендарю нараховується суборендний платіж, визначений у п. 1.1. договору, але у подвійному розмірі. Нарахування суборендного платежу починає розраховуватись з наступного числа, що настає після закінчення дати дії договору. Подвійний розмір суборендного платежу за фактичне користування приміщенням нараховується до дати повернення приміщення і підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення), з додатковим нарахуванням штрафних санкцій.

Згідно з п. 6.3. договору суборендною платою є щомісячний обов`язковий грошовий платіж, який суборендар зобов`язаний сплачувати орендарю до 20 числа кожного поточного календарного місяця, що передує місяцю за який здійснюється платіж та користування приміщенням. Плата за неповний (перший та/або останній) місяць суборенди нараховується і сплачується пропорційно до кількості днів, протягом яких суборендар фактично користувався приміщенням. Плата за користування об`єктом оренди нараховується починаючи з дня підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення.

Крім суборендної плати, зазначеної у п. 6.3. договору, суборендар оплачує орендарю інші послуги з суборенди - компенсує витрати на сплату комунальних послуг та енергоносіїв (теплова та електрична енергія, природний газ, послуги з водопостачання, водовідведення, вивезення сміття, охорони, інше, в разі наявності), земельного податку, податку на нерухоме майно та інших витрат, що несе орендар у зв`язку з діяльністю суборендаря пропорційно площі суборендованого нежитлового приміщення.

Орендар в односторонньому порядку може підвищувати розмір інших послуг з суборенди та експлуатаційних платежів у разі підвищення цін на послуги, що закуповуються орендарем у третіх осіб, а також у разі зростання цін і тарифів на енергоносії та на водопостачання/водовідведення тощо.

Суборендар оплачує інші послуги (в разі наявності) пов`язані з суборендою на підставі рахунків, виставлених орендарем, протягом 3 (трьох) банківських днів від дати одержання рахунку. У разі відсутності у суборендаря рахунку на оплату інших послуг з суборенди він зобов`язаний оплатити їх не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця - здійснити авансований платіж, за поточний місяць в період якого користується приміщенням (п. 6.4. договору).

Відповідно до п. 8.3. договору за умови прострочення суборендарем оплати будь-якого з платежів визначених цим договором, в тому числі гарантійного платежу, суборендар, окрім встановленої цим договором пені, додатково сплачує 30% річних від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) платежу протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання суборендарем такої вимоги.

01.01.2024 за актом приймання-передачі нежилих приміщень № 1 орендарем передано, а суборендарем прийнято в суборенду (тимчасове, строкове, платне користування) нежиле приміщення, загальною площею 11,00 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, літ. А.

На виконання умов договору № СН0029 від 01.01.2024 орендарем складено акти надання послуг: № 124 від 30.04.2025 на суму 6644,00 грн, № 71 від 31.03.2025 на суму 6644,00 грн, № 70 від 28.02.2025 на суму 6644,00 грн, № 9 від 31.01.2025 на суму 6644,00 грн, № 525 від 31.12.2024 на суму 3322,00 грн, № 599 від 31.12.2024 на суму 195,77 грн, № 524 від 31.10.2024 на суму 73,56 грн, № 195 від 31.07.2024 на суму 3322,00 грн, № 145 від 30.06.2024 на суму 3322,00 грн, № 194 від 31.05.2024 на суму 72,00 грн, № 116 від 31.05.2024 на суму 3322,00 грн, № 144 від 30.04.2024 на суму 72,00 грн, № 28 від 30.04.2024 на суму 3322,00 грн, № 115 від 31.03.2024 на суму 72,00 грн, № 27 від 29.03.2024 на суму 3322,00 грн, № 29 від 29.02.2024 на суму 72,00 грн, № 26 від 31.01.2024 на суму 50,00 грн, № 24 від 31.01.2024 на суму 3322,00 грн, які направлено суборендарю 29.04.2025 разом з вимогою № 29/04/2025 від 29.04.2025 про сплату заборгованості.

Також разом з вимогою № 29/04/2025 від 29.04.2025 суборендарю направлено на підписання додаткову угоду від 30.04.2025 про розірвання договору у зв`язку з невиконанням зобов`язань щодо сплати орендної плати та інших платежів, та акт приймання-передачі (повернення) приміщення.

Позивач за первісним позовом зазначає, що вказані акти надання послуг, додаткову угоду від 30.04.2025 про розірвання договору не підписано, приміщення за актом приймання-передачі (повернення) не повернуто.

Крім того, на виконання умов договору № СН0029 від 01.01.2024 сторонами підписано акти надання послуг: № Sm00045 від 29.02.2024 на суму 3322,00 грн, № 219 від 30.06.2024 на суму 72,00 грн, № 269 від 31.07.2024 на суму 72,00 грн, № 220 від 31.08.2024 на суму 3322,00 грн, № 402 від 31.08.2024 на суму 72,00 грн, № 270 від 30.09.2024 на суму 3322,00 грн, № 438 від 30.09.2024 на суму 72,00 грн, № 403 від 31.10.2024 на суму 3322,00 грн, № 559 від 30.11.2024 на суму 73,56 грн, № 439 від 30.11.2024 на суму 3322,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом, на думку позивача за первісним позовом, грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором № СН0029 від 01.01.2024, у зв`язку з чим позивач за первісним позовом вказує на наявність у відповідача за первісним позовом заборгованості у розмірі 67 408,89 грн. Крім того, у зв`язку з порушенням строків оплати наданих послуг позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 14 770,66 грн, 30% річних у розмірі 12 249,86 грн, інфляційні збитки у розмірі 6321,78 грн, 3% річних у розмірі 1590,99 грн та штраф за неповернення документів у розмірі 500,00 грн.

В свою чергу, Фізичною особою-підприємцем Налесніковською Анною Віталіївною заявлено зустрічний позов про визнання недійсними п. 5.12 договору суборенди нежилих приміщень № СН0029 від 01.01.2024 в частині недійсності речення: "В такому разі, за фактичне користування приміщенням суборендарю нараховується суборендний платіж, визначений у п. 1.1. договору, але у подвійному розмірі. Нарахування і суборендного платежу починає розраховуватись з наступного числа, що настає після закінчення дати дії договору", та п. 8.3 зазначеного договору.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилається на те, що положення п. 5.12 договору призводять до порушення принципу свободи договору, що, у свою чергу, є порушенням принципу правової визначеності, як елементу принципу верховенства права, а встановлений в п. 8.3 договору обов`язок суборендаря сплатити 30% річних від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) платежу, окрім передбаченої договором пені, створює подвійну відповідальність за одне і те саме порушення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. (ст. 638 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором піднайму (найму).

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1, 3 статті 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як встановлено судом, 01.01.2024 між Фізичною особою-підприємцем Сидоренком Миколою Володимировичем, як орендарем, та Фізичною особою-підприємцем Налесніковською Анною Віталіївною, як суборендарем, було укладено договір суборенди нежилих приміщень № СН0029, за умовами якого орендар зобов`язується передати суборендареві, а суборендар зобов`язується прийняти у тимчасове платне користування нежиле приміщення площею 11,00 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, літ. А.

Матеріалами справи підтверджується, що 01.01.2024 за актом приймання-передачі нежилих приміщень № 1 орендарем передано, а суборендарем прийнято в суборенду (тимчасове, строкове, платне користування) нежиле приміщення, загальною площею 11,00 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, літ. А.

Враховуючи, що предметом зустрічного позову є вимоги про визнання окремих положень договору недійсними, першочерговим, на думку суду, є встановлено або спростування дійсності умов договору до їх застосування при вирішенні первісного позову.

Відповідно до ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Цією статтею визначено перелік способів судового захисту, одним із яких є визнання правочину недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21).

Тобто, допоки договір чи окрема його частина не буде визнаний/визнана недійсним/недійсною у встановленому законодавством порядку він є обов`язком для виконання сторонами.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Як передбачено частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, на твердження позивача за зустрічним позовом, положення п. 5.12 договору в оскаржуваній частині ("В такому разі, за фактичне користування приміщенням суборендарю нараховується суборендний платіж, визначений у п. 1.1. договору, але у подвійному розмірі. Нарахування і суборендного платежу починає розраховуватись з наступного числа, що настає після закінчення дати дії договору") суперечить принципу свободи договору.

Дослідивши зміст оскаржуваної частини п. 5.12 договору, суд дійшов висновку, що погоджений сторонами у пункті 5.12 Договору суборендний платіж, прямо відповідає приписам ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Позаяк, нечітке визначення оскаржуваного пункту договору не свідчить про встановлення суборендарю обов`язку сплати штрафних санкцій за непродовження договору, а лише передбачає компенсацію втрат орендодавця за користування його майном після закінчення строку дії договору суборенди.

Тоді як, невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі після спливу строку дії договору суборенди свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (суборенду).

Відтак, права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19.

Відтак, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж тим, що визначено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання п. 5.12 договору в оскаржуваній частині недійсним з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві.

Позивач за зустрічним позовом також зазначає, що п. 8.3 договору підлягає визнанню недійсним, оскільки створює подвійну відповідальність за одне і те саме порушення.

Відповідно до п. 8.3 договору за умови прострочення суборендарем оплати будь-якого з платежів, суборендар, окрім встановленої договором пені, додатково оплачує 30% річних від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) платежу протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання суборендарем такої вимоги.

За доводами позивача за зустрічним позовом договір передбачає подвійне нарахування пені за порушення строків оплати, зокрема, пунктом 8.2 договору передбачено, що у випадку прострочення сплати суборендарем суборендної плати та/або інших платежів суборендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного баку України, що діяла у період за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення та за весь період прострочення.

При цьому, відповідач за зустрічним позовом стверджує, що за своєю правовою природою визначена у п. 8.3 договору санкція у вигляді 30% річних є штрафом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України (тут і надалі в редакції чинній станом на день ухвалення судового рішення) визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на те, що положеннями п. 8.3 договору не встановлено нарахування 30% за кожен день прострочення, а також враховуючи, що 30% обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, то п. 8.3 договору передбачено сплату саме штрафу, а не пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, а також приписами статті 546 Цивільного кодексу України та статті 231 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пункт 8.3 договору не суперечить приписам чинного законодавства, тому правові підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В п. 6.3 договору визначено, що суборендною платою є щомісячний обов`язковий грошовий платіж, який суборендар зобов`язаний сплачувати орендарю до 20 числа кожного поточного календарного місяця, що передує місяцю за який здійснюється платіж та користування приміщенням. Плата за неповний (перший та/або останній) місяць суборенди нараховується і сплачується пропорційно до кількості днів, протягом яких суборендар фактично користувався приміщенням. Плата за користування об`єктом оренди нараховується починаючи з дня підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення.

Крім суборендної плати, зазначеної у п. 6.3. договору, суборендар оплачує орендарю інші послуги з суборенди - компенсує витрати на сплату комунальних послуг та енергоносіїв (теплова та електрична енергія, природний газ, послуги з водопостачання, водовідведення, вивезення сміття, охорони, інше, в разі наявності), земельного податку, податку на нерухоме майно та інших витрат, що несе орендар у зв`язку з діяльністю суборендаря пропорційно площі суборендованого нежитлового приміщення (п. 6.4 договору).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № СН0029 від 01.01.2024 орендарем складено акти надання послуг: № 124 від 30.04.2025 на суму 6644,00 грн, № 71 від 31.03.2025 на суму 6644,00 грн, № 70 від 28.02.2025 на суму 6644,00 грн, № 9 від 31.01.2025 на суму 6644,00 грн, № 525 від 31.12.2024 на суму 3322,00 грн, № 599 від 31.12.2024 на суму 195,77 грн, № 524 від 31.10.2024 на суму 73,56 грн, № 195 від 31.07.2024 на суму 3322,00 грн, № 145 від 30.06.2024 на суму 3322,00 грн, № 194 від 31.05.2024 на суму 72,00 грн, № 116 від 31.05.2024 на суму 3322,00 грн, № 144 від 30.04.2024 на суму 72,00 грн, № 28 від 30.04.2024 на суму 3322,00 грн, № 115 від 31.03.2024 на суму 72,00 грн, № 27 від 29.03.2024 на суму 3322,00 грн, № 29 від 29.02.2024 на суму 72,00 грн, № 26 від 31.01.2024 на суму 50,00 грн, № 24 від 31.01.2024 на суму 3322,00 грн.

Вказані акти направлено суборендарю 29.04.2025 разом з вимогою № 29/04/2025 від 29.04.2025 про сплату заборгованості.

Разом з вимогою № 29/04/2025 від 29.04.2025 суборендарю також направлено на підписання додаткову угоду від 30.04.2025 про розірвання договору у зв`язку з невиконанням зобов`язань щодо сплати орендної плати та інших платежів, та акт приймання-передачі (повернення) приміщення.

Судом встановлено, що суборендарем вказані акти надання послуг та додаткову угоду від 30.04.2025 про розірвання договору не підписано, приміщення за актом приймання-передачі (повернення) не повернуто.

Крім того, на виконання умов договору № СН0029 від 01.01.2024 сторонами підписано акти надання послуг: № Sm00045 від 29.02.2024 на суму 3322,00 грн, № 219 від 30.06.2024 на суму 72,00 грн, № 269 від 31.07.2024 на суму 72,00 грн, № 220 від 31.08.2024 на суму 3322,00 грн, № 402 від 31.08.2024 на суму 72,00 грн, № 270 від 30.09.2024 на суму 3322,00 грн, № 438 від 30.09.2024 на суму 72,00 грн, № 403 від 31.10.2024 на суму 3322,00 грн, № 559 від 30.11.2024 на суму 73,56 грн, № 439 від 30.11.2024 на суму 3322,00 грн.

Виходячи з положень п. 6.3, 6.4 договору, строк оплати орендних платежів та інших послуг з суборенди є таким, що настав.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Позивачем за первісним позовом доведено суду факт порушення з боку відповідача за первісним позовом своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати орендних платежів та інших послуг з суборенди, тоді як строк виконання зобов`язання з оплати настав.

Доказів сплати заборгованості у розмірі 40 832,89 грн матеріали справи не містять, зворотного судом не встановлено.

При цьому, відповідач за первісним позовом визнає та підтверджує наявність заборгованості в розмірі 40 904,89 грн.

Водночас, частиною 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Таким чином, первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом основного боргу у розмірі 40 832,89 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Суд зазначає, що відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Строк (термін) дії договору до 31.12.2024 включно (п. 1.1 договору), з можливістю його пролонгації шляхом укладення додаткової угоди (п. 5.8 договору).

Судом встановлено, що доказів звільнення суборендарем орендованого приміщення у встановлений договором строк, зокрема, підписаного сторонами акту приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди матеріали справи не містять.

З наведеного підставним є висновок, що після закінчення терміну дії договору (31.12.2024) суборендар продовжував користуватися нежилим приміщенням, загальною площею 11,00 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, літ. А.

Відповідно до п. 5.12. договору ухилення суборендарем від підписання додаткової угоди на продовження договору чи акта приймання-передачі (повернення), після закінчення строку дії договору, не є підставою для його продовження. В такому разі за фактичне користування приміщенням суборендарю нараховується суборендний платіж, визначений у п. 1.1. договору, але у подвійному розмірі. Нарахування суборендного платежу починає розраховуватись з наступного числа, що настає після закінчення дати дії договору. Подвійний розмір суборендного платежу за фактичне користування приміщенням нараховується до дати повернення приміщення і підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення), з додатковим нарахуванням штрафних санкцій.

Враховуючи факт неповернення суборендарем з оренди нежилого приміщенням, загальною площею 11,00 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Новозабарська, 2/6, літ. А після закінчення терміну дії договору (31.12.2024), первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період прострочення (січень - квітень 2025 року) у розмірі 26 576,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з п. 8.6 договору у випадку не надання та/або несвоєчасного надання, не підписання суборендарем орендарю акту звірки взаєморозрахунків чи будь-якого іншого акту (в т.ч. акта приймання - передачі (в користування), акта приймання - передачі (повернення), актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) або іншого документа визначеного цим договором, суборендар має сплатити штраф у розмірі 500,00 (п`ятсот) гривень; штраф сплачується на рахунок орендаря протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання суборендарем такої вимоги.

Як зазначалося судом, разом з вимогою № 29/04/2025 від 29.04.2025 суборендарю надсилались акти надання послуг, які останнім у встановлений строк повернуто не було.

За таких обставин, первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом штрафу за неповернення документів в розмірі 500,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку пені, колегія суддів дійшла висновку, що правомірним є стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 5445,73 грн, в іншій частині первісних позовних вимог щодо стягнення пені позивачу за первісним позовом належить відмовити.

При перевірці розрахунку штрафу, колегією суддів встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем за первісним позовом у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства, а відтак вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача за первісним позовом штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 12 249,87 грн.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Верховним Судом неодноразово наголошено, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 ).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

Здійснивши перевірку обставин, пов`язаних з правильністю здійснення розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів дійшла висновку, що правомірним є стягнення з відповідача за первісним позовом інфляційних втрат у розмірі 4748,80 грн та 3% річних у розмірі 1044,50 грн, в іншій частині первісних позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних позивачу за первісним позовом належить відмовити.

Водночас, колегією суддів встановлено, що до винесення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення відповідачем за первісним позовом заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені штрафу.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України)

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України строком на 30 діб.

Пункт 19 розділу «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону України № 4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (набрав чинності 04.09.2025).

Оскільки позов позивачем за первісним позовом подано 09.05.2025 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що строк позовної давності до позовних вимог про стягнення пені та штрафу не пропущено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній та резолютивній частинах щодо присуджених до стягнення сум за первісним позовом, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Щодо доводів скаржника в частині оскарження додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу сторін на те, що відшкодування судових витрат не є додатковим заходом відповідальності чи штрафними санкціями.

За приписами частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Так, у первісній позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого ФОП Сидоренко М.В. очікує понести у зв`язку із розглядом справи витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

У відзиві на зустрічну позовну заяву ФОП Сидоренко М.В. зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які очікує понести у зв`язку із розглядом справи за зустрічним позовом, становить 20 000,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу Фізичною особою-підприємцем Сидоренком Миколою Володимировичем подано до суду: договір про надання правничої допомоги № 3 від 01.01.2025, акти приймання-передачі наданих послуг № 5 від 05.12.2025 на суму 34 800,00 грн та № 6 від 05.12.2025 на суму 24 000,00 грн, рахунки на оплату № 6 від 05.12.2025 на суму 24 000,00 грн та № 5 від 05.12.2025 на суму 34 800,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Судом встановлено, що 01.01.2025 між адвокатом Магратій Яніною Василівною (адвокат) та Фізичною особою-підприємцем Сидоренком Миколою Володимировичем (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 3, відповідно до п. 1.1. якого адвокат надає правову допомогу клієнту у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується оплатити надання послуг та компенсувати фактичні витрати в обсязі та на умовах визначених договором.

Відповідно до п. 4.1. договору за послуги, що надаються адвокатом у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі визначеному за домовленістю сторін. Розмір гонорару може обумовлюватись у додатковій угоді/акті приймання-передачі наданих послуг, що є невід`ємними додатками до договору, виходячи зі складності правового питання, справи, її тривалості, важливості питання, що вирішується для клієнта, фінансових можливостей та матеріального стану клієнта.

Згідно з п. 4.3. договору вартість однієї години роботи адвоката становить 1200,00 грн. Вартість представництва адвокатом інтересів клієнта за 1 годину роботи в суді першої інстанції становить 1200,00 грн.

Гонорар сплачується адвокату протягом 30 робочих днів з моменту набрання рішенням суду законної сили (п. 4.4. договору).

05.12.2025 між адвокатом Магратій Яніною Василівною та Фізичною особою-підприємцем Сидоренком Миколою Володимировичем складено та підписано акт № 5 приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого адвокатом надано, а клієнтом прийнято послуги на загальну суму 34 800,00 грн.

Крім того, 05.12.2025 між адвокатом Магратій Яніною Василівною та Фізичною особою-підприємцем Сидоренком Миколою Володимировичем складено та підписано акт № 6 приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого адвокатом надано, а клієнтом прийнято послуги на загальну суму 24 000,00 грн.

Представництво інтересів Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича у даній справі здійснювалося адвокатом Магратій Яніною Василівною на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 1874219 від 09.05.2025.

Від Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни заперечень щодо розміру витрат Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича на правничу допомогу не надходило.

Колегія суддів зазначає, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням усіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Тобто, в цілому нормами процесуального та матеріального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20).

При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17.

Принагідно слід зазначити, що надмірна деталізація виконаної адвокатом роботи задля досягнення певної процесуальної дії в межах виконання договору про надання правничої допомоги не є підставою для формування завищеної вартості таких послуг при її стягненні зі сторони, на користь якої рішення не винесено.

Вдаючись до правового аналізу послуг, що виразилися у «зустрічі з клієнтом та обрання стратегії (2 год.); підготовці вимоги про сплату заборгованості (4 год.)» можна дійти висновку, що такі за своїм логічним змістом є складовою (структурним елементом) послуги з «підготовки позовної заяви». Тобто, такі послуги є першочерговим етапом (необхідною передумовою) для підготовки та складання позовної заяви, а тому виокремлення їх як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим, оскільки такі охоплюються діями адвоката з підготовки та складання позовної заяви, а отже мають бути виключені із загальної вартості наданих позивачу послуг правової допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи предмет спору, його обґрунтування, предмет доказування, розмір витрат на правничу допомогу адвоката позивача є завищеним.

Так, суд першої інстанції правильно звернув увагу, що дана справа не потребувала значних витрат часу представника позивача за первісним позовом для підготовки заяв по суті справи.

Суд першої інстанції також вірно врахував, що представник Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича - адвокат Магратій Яніна Василівна, є адвокатом з 17.03.2016 (тобто станом на момент розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення мала стаж роботи понад 9 років), а отже була обізнана про її не складний характер.

Колегія суддів, оцінивши заяву Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича про ухвалення додаткового рішення, документи щодо понесених витрат на правничу допомогу, оцінивши його витрати з урахуванням усіх аспектів справи, виходячи з вищенаведених критеріїв, їх оцінки, та керуючись частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову, дійшла висновку про покладення на відповідача за первісним позовом витрат, понесених позивачем за первісним позовом на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 35 063,31 грн.

Таким чином, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5914/25 слід змінити в частині присудженої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, невірно встановив обставини справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, тож колегія суддів вважає, що апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни підлягають частковому задоволенню, а рішення та додаткове рішення - зміні.

Судові витрати

Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір) за подачу позовної заяви та за подачу апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/5914/25 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 у справі № 910/5914/25 - змінити в мотивувальній та резолютивній частинах щодо присуджених до стягнення сум.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 40 832,89 грн (сорок тисяч вісімсот тридцять дві гривні 89 копійок) заборгованості, 26 576,00 грн (двадцять шість тисяч п`ятсот сімдесят шість гривень) неустойки, 12 249,39 грн (дванадцять тисяч двісті сорок дев`ять гривень 39 копійок) штрафу, 500,00 грн (п`ятсот гривень) штрафу за неповернення документів, 5445,73 грн (п`ять тисяч чотириста сорок п`ять гривень 73 копійки) пені, 4748,80 грн (чотири тисячі сімсот сорок вісім гривень 80 копійок) інфляційних втрат, 1044,50 грн (одна тисяча сорок чотири гривні 50 копійок) 3% річних та 2691,03 грн (дві тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 03 копійки) витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині первісного позову відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.».

4. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5914/25 - задовольнити частково.

5. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2025 у справі № 910/5914/25 - змінити, викласти резолютивну частину додаткового рішення в наступній редакції:

«Заяву Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича про розподіл судових витрат на правничу допомогу - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 35 063,31 грн (тридцять п`ять тисяч шістдесят три гривні 31 копійка) витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині заяви відмовити.».

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сидоренка Миколи Володимировича (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Налесніковської Анни Віталіївни (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подачу апеляційних скарг у розмірі 391,52 грн (триста дев`яносто одна гривня 52 копійки).

7. Матеріали справи № 910/5914/25 повернути до Господарського суду міста Києва, доручивши видати накази на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.06.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров