Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №910/7119/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2026 р. Справа№ 910/7119/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Кравчука Г.А.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 07.05.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України”

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025

повний текст рішення складено 29.10.2025

у справі № 910/7119/25 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

про стягнення заборгованості у розмірі 427 067,93 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (відповідач) про стягнення 427 067,93 грн, з яких: 81 429,27 грн 3% річних, 219 177,50 грн інфляційних втрат, 126 461,16 грн збитків.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем було виконано у повному обсязі роботи за договором підряду № 2106000070 від 18.06.2021 (далі – договір), що стало підставою для повернення відповідачем коштів за банківською гарантією на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23.

Оскільки кошти за банківською гарантією набуто та утримано відповідачем у період з 04.07.2023 по 14.11.2024 безпідставно та повернуто із затримкою, позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також заявлено збитки, понесені у зв`язку зі сплатою відсотків річних за користування кредитними коштами, відповідно до договору про надання гарантії № BGV/UA/03-2-07052 від 15.06.2021 (далі – договір гарантії).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7119/25.

Короткий зміст рішень місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" 205 619,45 грн інфляційних втрат, 81 068,89 грн 3% річних, 126 461,16 грн збитків, 4 957,79 грн судового збору та 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що остаточним судовим рішенням, а саме, постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23 встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" було належним чином виконано своє зобов`язання за договором, у зв`язку з чим були відсутні підстави для стягнення банківської гарантії у розмірі 2 311 200,00 грн, а відтак набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" кошти в цій сумі є безпідставно набутими. Відтак, оскільки 05.07.2023 відповідачем безпідставно було набуто кошти у розмірі 2 311 200,00 грн, тому відповідач повинен був повернути вказані кошти позивачу до 06.07.2023 включно, однак виконав такий обов`язок лише 14.11.2024. У зв`язку з наведеним позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3% річних. Суд першої інстанції, враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання з повернення безпідставно набутих коштів, та здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про правомірність стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 205 619,45 грн та 3% річних у розмірі 81 068,89 грн, за період прострочення відповідача – з 07.07.2023 по 13.11.2024.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 126 461,16 грн збитків є обґрунтованою та такою, що доведена належним чином. Так, суд першої інстанції щодо вказаних вимог зазначив, що сплачені позивачем банку-гаранту відсотки за користування кредитними коштами, відповідно до договору про надання гарантії № BGV/UA/03-2-07052 від 15.06.2021, з урахуванням додаткових угод, є збитками позивача, які останній вимушений був понести для виконання своїх зобов`язань перед банком-гарантом саме через безпідставність звернення відповідача з вимогою про виплату суми гарантії, та, як наслідок, безпідставного набуття коштів позивача у розмірі 2 311 200,00 грн.

Судом першої інстанції також зазначено, що надання адвокатом в межах справи № 910/7119/25 правової допомоги вартістю 40 000,00 грн не відповідає критеріям дійсності, необхідності та розумності, та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розмір витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у даному спорі у розмірі 20 000,00 грн є розумним та виправданим.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25, 17.11.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким позов залишити без задоволення.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що рішення суд першої інстанції в оскаржуваній частині прийнято без з`ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалення оскаржуваного рішення при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для його скасування.

В обгрунтування поданої апеляційної скарги скаржник зазначає, що враховуючи умови договору та дійсні обставини виникнення спірних правовідносин, а також встановлені судовими рішеннями у справі № 910/19593/23 обставини, фактично позивачем здійснено порушення строків виконання робіт, що підтверджує неналежне виконання умов договору та свідчить про наявність законних підстав для стягнення банківської гарантії.

Скаржник також зазначає, що до дати набрання судовим рішенням у справі № 910/19593/23 законної сили – отримання відповідачем зазначених коштів, з огляду на обставини справи, було правомірним, оскільки вимогу про виконання банківської гарантії направлено у зв`язку з наявністю очевидного факту прострочення виконання позивачем робіт за договором. На думку скаржника, суд першої інстанції повинен був надати власну оцінку наявності чи відсутності прострочення виконання обумовлених договором робіт з боку позивача – наявності чи відсутності підстав для направлення бенефіціаром гаранту вимоги про виконання банківської гарантії та, відповідно, правомірності або неправомірності набуття відповідачем коштів, на які позивачем у даній справі проведено санкційні нарахування.

Крім того, скаржник стверджує, що відповідач не є стороною договору про надання гарантії № BGV/UA/03-2-07052 від 15.06.2021, а тому умови вказаного договору не створюють для відповідача жодних прав та/або обов`язків. Відтак, у разі неналежного виконання умов зазначеного договору відповідні наслідки настають виключно для сторін такого правочину. В межах даних спірних правовідносин відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача і наслідками для позивача, а також вина відповідача в частині необхідності сплачувати проценти банку.

Зважаючи на ту обставину, що позовна заява у цій справі подана 05.06.2025, позивач не мав жодних перешкод для подання копії договору про надання правової допомоги № 17.10-1 від 17.10.2023 з відповідними додатками разом із позовною заявою. У зв`язку з ненаданням позивачем інших доказів факту та розміру судових витрат, зокрема, детального розрахунку вартості витрат на правничу допомогу, відповідач позбавлений подати відповідні обґрунтовані заперечення. Тому суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив вимоги позивача в частині стягнення 20 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025, матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” по справі № 910/7119/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Гончаров С.А., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7119/25.

08.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали господарської справи № 910/7119/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25 залишено без руху та надано строк для їх усунення.

22.12.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” усунено недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/7119/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025, розгляд справи призначено на 19.03.2026.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Сибіги О.М. у відпустці з 16.03.2026 по 27.03.2026, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 у справі № 910/7119/25 розгляд справи призначено на 07.05.2026.

18.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у даній справі слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, за результатами проведення процедури закупівлі № UA-2021-02-19-007323-b щодо послуг з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрати газу ГРС Верхня Білка, ГРС Заліски, ГРС Довге, ГРС Вістова), 18.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" (далі - підрядник) укладено договір підряду № 2106000070 (далі – договір), відповідно до пункту 1.1 якого підрядник за завданням замовника, відповідно до умов договору, зобов`язується на свій ризик надати послуги: послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт пунктів вимірювання витрат газу ГРС Верхня Білка, ГРС Заліски, ГРС Довге, ГРС Вістова), відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням частини 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (зі змінами та доповненнями), норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, далі іменуються – роботи), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити такі роботи відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору загальна вартість виконуваних робіт за договором згідно з договірною ціною (додаток №2) становить 46 224 000,00 грн з ПДВ.

Відповідно до пункту 4.1 договору підрядник зобов`язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати підписання договору, з обов`язковим дотриманням погодженого із замовником графіку виконання робіт (додаток № 3), що додається до договору та є невід`ємною його частиною.

За умовами пункту 10.9.1, 10.9.3 договору відповідно до умов пункту 6 розділу VI тендерної документації процедури закупівлі відкритих торгів по предмету закупівлі "Послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (Ремонт пунктів вимірювання витрат газу ГРС Верхня Білка, ГРС Заліски, ГРС Довге, ГРС Вістова)" згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі № UA-2021-02-19-007323-b, оприлюдненим на веб-порталі уповноваженого органу 19.02.2021, підрядник зобов`язується надати замовнику не пізніше дати укладення договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 2 311 200,00 грн, що становить 5% ціни договору, з терміном дії гарантії – до 23.08.2022 включно.

Також між сторонами підписані додатки до договору, зокрема: додаток № 1 «Технічні вимоги і якісні характеристики»; додаток № 2 «Договірна ціна»; додаток № 3 «Графік виконання робіт».

Додатком № 3 «Графік виконання робіт» до договору визначено види та строки робіт, зокрема: обстеження, розробка, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації, із граничним терміном виконання – 120 календарних днів; виготовлення основних блоків та вузлів, будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи, із граничним терміном виконання – 300 календарних днів; пусконалагоджувальні роботи та здача об`єкта в експлуатацію, із граничним терміном виконання – 365 календарних днів.

На виконання вимог пункту 10.9.1 договору, 15.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" (далі - принципал) та Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" (далі - гарант) укладено договір про надання гарантії № BGV/UA/03-2-07052 (далі – договір гарантії), відповідно до умов якого гарант, за дорученням принципала, надає на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", як бенефіціара, забезпечення виконання договору (гарантію) на суму 2 311 200,00 грн, яка є безумовною та безвідкличною.

У пункті 2.1.5 Договору гарантії встановлено обов`язок гаранта у разі невиконання принципалом умов пункту 2.2.6 цього договору щодо перерахування гаранту суми, належної до сплати за вимогою бенефіціара, сплатити бенефіціару суму вимоги, яка не може перевищувати суму наданої гарантії, за рахунок власних коштів, та повідомити принципала в письмовій формі про виконання зобов`язань за гарантією.

Пунктом 2.2.6 договору гарантії передбачено обов`язок принципала протягом 2 банківських днів з дня отримання повідомлення про настання гарантійного випадку з копією вимоги бенефіціара, разом з доданими до неї документами, перерахувати гаранту належну до сплати бенефіціару за умовами гарантії суму, згідно з реквізитами, вказаними гарантом у повідомленні про настання гарантійного випадку.

Відповідно до пункту 2.2.7 договору гарантії у разі виконання гарантом зобов`язання за гарантією за рахунок власних коштів, відповідно до пункту 2.1.5, вважається, що відбулося кредитування принципала і принципал зобов`язаний сплачувати відсотки за платіж за гарантією в розмірі 28% річних від сплаченої гарантом та невідшкодованої принципалом суми, до моменту повного відшкодування на користь гаранта сум, сплачених останнім за гарантією. Строк дії кредиту становить 7 календарних днів. Принципал зобов`язується повернути гаранту суму кредиту та нараховані відсотки не пізніше наступного дня після закінчення строку дії кредиту. Керуючись пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України сторони домовились, що у разі прострочення принципалом повернення суми кредиту за цим договором, принципал зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 28% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

На підставі договору гарантії Акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк" видало банківську гарантію № BGV/UA/03-2-07052 від 15.06.2021, згідно з якою повна (максимальна) сума банківської гарантії становить 2 311 200,00 грн, і банк, як гарант, безумовно зобов`язується протягом п`яти банківських днів після одержання ним паперового оригіналу письмової вимоги бенефіціара, оформленої належним чином (підпис уповноваженої особи, печатка бенефіціара (якщо передбачена) та/або електронного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на SWIFT гаранта, сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов`язань за договором.

У подальшому, неодноразово було продовжено термін дії банківської гарантії № BGV/UA/03-2-07052 від 15.06.2021, зокрема, до 30.06.2023 шляхом видачі бенефіціару банком зміни № 4 від 16.05.2023 до банківської гарантії, після підписання між принципалом та банком додаткового договору № 4 від 16.05.2023 до договору гарантії.

27.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", через Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк", направило Акціонерному товариству "Український будівельно-інвестиційний банк" письмову вимогу за банківською гарантією № BGV/UA/03-2-07052 від 15.06.2021 про сплату 2 311 200,00 грн, в якій вказало, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" неналежно виконало зобов`язання за договором, забезпечене гарантією.

Після отримання Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" вказаної вимоги, на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" надійшло повідомлення банку № 4675/03-2 від 28.06.2023 про те, що банк отримав від відповідача вимоги щодо сплати 2 311 200,00 грн, у зв`язку з настанням гарантійного випадку, відповідно до умов банківської гарантії та просив у строк до 03.07.2023 сплатити вказану суму грошових коштів для забезпечення компенсації суми вимоги.

04.07.2023 між Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" укладено додатковий договір № 5 до договору гарантії, у якому сторони домовилися про встановлення строку сплати заборгованості в сумі 2 311 200,00 грн до 20.12.2023 включно, згідно з графіком.

Також у пункті 2 додаткового договору № 5 від 04.07.2023 до договору гарантії сторони домовилися, що у разі виконання гарантом зобов`язання за гарантією, за рахунок власних коштів, відповідно до пункту 2.1.5 договору гарантії, вважається, що відбулося кредитування принципала і принципал зобов`язаний сплачувати відсотки за платіж за гарантією в розмірі 28% річних від сплаченої гарантом та невідшкодованої принципалом суми, до моменту повного відшкодування на користь гаранта сум, сплачених останнім за гарантією.

Згідно з платіжним дорученням № 110534769 від 05.07.2023 Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк" здійснено перерахування суми гарантійного платежу у розмірі 2 311 200,00 грн на користь бенефіціара – Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України".

Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" було перераховано Акціонерному товариству "Український будівельно-інвестиційний банк" кошти в сумі 2 311 200,00 грн, згідно з платіжними інструкціями № 3115 від 04.07.2023 у сумі 693 360,00 грн, №3149 від 28.07.2023 у сумі 269 640,00 грн, № 3235 від 29.08.2023 у сумі 269 640,00 грн, № 3338 від 29.09.2023 у сумі 269 640,00 грн, № 3466 від 03.11.2023 у сумі 269 640,00 грн, № 3558 від 29.11.2023 у сумі 269 640,00 грн та № 3619 від 18.12.2023 у сумі 269 640,00 грн.

Також, на виконання умов договору гарантії, в редакції додаткового договору № 5 від 04.07.2023, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" було сплачено Акціонерному товариству "Український будівельно-інвестиційний банк" відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 126 461,16 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 3155 від 28.07.2023 на суму 33 135,76 грн, № 3237 від 29.08.2023 на суму 32 506,60 грн, № 3339 від 29.09.2023 на суму 25 166,40 грн, № 3468 від 03.11.2023 на суму 18 665,08 грн, № 3559 від 29.11.2023 на суму 13 422,08 грн, № 3625 від 18.12.2023 на суму 3 565,24 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23 прийнято рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" задоволено, та, зокрема, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" 2 311 200,00 грн безпідставно набутих грошових коштів.

Північним апеляційним господарським судом у постанові від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23 встановлено обставини того, що в силу положень пункту 8.4 договору, виконання зобов`язань підрядником продовжене на строк, який відповідає строку дії обставин непереборної сили, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" здійснено належне виконання зобов`язань за укладеним між сторонами договором, що виключає право Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на задоволення вимог за банківською гарантією.

Також за встановленими апеляційним господарським судом обставинами у вказаній постанові від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23, у даному випадку перерахування банком-гарантом грошових коштів на користь бенефіціара відбулося на підставі договору гарантії та банківської гарантії, однак не на їх виконання, а поза межами домовленостей, передбачених ними (гарантійний випадок не настав). В результаті здійснення платежу за банківською гарантією, Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" були отримані грошові кошти за відсутності настання гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією). Отже, вказані кошти є такими, що набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" безпідставно.

Безпідставне, на думку позивача, звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до гаранта з вимогою про виплату суми гарантії, та несвоєчасне повернення відповідачем безпідставно набутих коштів позивача, стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23 було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" до Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” про стягнення 2 311 200,00 грн безпідставно набутих грошових коштів.

Північним апеляційним господарським судом у постанові від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23 встановлено обставини того, що в силу положень пункту 8.4 договору, виконання зобов`язань підрядником продовжене на строк, який відповідає строку дії обставин непереборної сили, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" здійснено належне виконання зобов`язань за укладеним між сторонами договором, що виключає право Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на задоволення вимог за банківською гарантією.

Також апеляційним господарським судом у постанові від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23 встановлено обставини, що перерахування банком-гарантом грошових коштів у розмірі 2 311 200,00 грн на користь бенефіціара відбулося на підставі договору гарантії та банківської гарантії, однак не на їх виконання, а поза межами домовленостей, передбачених ними (гарантійний випадок не настав). В результаті здійснення платежу за банківською гарантією, Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" були отримані грошові кошти за відсутності настання гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією). Тому, вказані кошти є такими, що набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" безпідставно.

Відповідно до частин 4, 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно з частиною 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 виснував, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Аналізуючи положення частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

З огляду на висновки Верховного Суду щодо преюдиціальності, є обгрунтованими висновки суду першої інстанції, що остаточним судовим рішенням, а саме, постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23, було встановлено обставини про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" здійснено належне виконання зобов`язань за договором, та в результаті здійснення на користь бенефіціара платежу у сумі 2 311 200,00 грн за банківською гарантією, Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" були отримані грошові кошти позивача за відсутності настання гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), та вказані кошти є такими, що набуті Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" безпідставно.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що у справі № 910/19593/23 брали участь ті самі особи, що й у даній справі № 910/7119/25, а тому, обставини встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23 не доказуються при розгляді вказаної справи № 910/7119/25.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Законодавець у частині 1 статті 8 Конституції України закріпив норму, відповідно до якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність".

Принцип "правової (юридичної) визначеності" (від анг. legal certainty) є одним із суттєвих елементів верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення "res judicata" (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").

Рішення суду як акт правосуддя не може ухвалюватися з порушенням принципу "res judicata", що вимагає поваги до остаточності судового рішення та недопущення повторного розгляду вже вирішених спорів.

Право на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції про права людини і основоположних свобод тлумачене у світлі принципів верховенства права та правової визначеності, охоплює вимогу, згідно з якою, якщо суди остаточно вирішили спір між певними сторонами, їхнє рішення не повинно бути поставлене під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" [ВП] (Brumгrescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999 VII. та Grazuleviciute проти Литви, № 53176/17, § 72, 14.12.2021).

Ситуація, коли факти, вже встановлені остаточним рішенням в одній справі, пізніше скасовуються судами в новій справі між тими самими сторонами, подібна до ситуації, коли після поновлення провадження обов`язкове та підлягає виконанню рішення скасовується повністю.

Отже, таке може становити порушення принципу правової визначеності, що порушує статтю 6 § 1 Конвенції про права людини і основоположних свобод (див., наприклад, D.B. проти України, № 36484/16, § 35, 25 вересня 2025 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обставини належного виконання позивачем, як підрядником, робіт за договором, та обставини безпідставного набуття відповідачем грошових коштів позивача у розмірі 2 311 200,00 грн було встановлено остаточним судовим рішення у справі між тими самими сторонами, що у й даній справі.

Таким чином доводи скаржника про неналежне виконання позивачем умов договору та, як наслідок, наявність законних підстав для стягнення банківської гарантії, і необхідності надання власної оцінки наявності чи відсутності прострочення виконання обумовлених договором робіт зі сторони позивача, фактично направлені на заперечення обставин, встановлених остаточним судовим рішення у іншій справі, та свідчать про намагання скаржника створити "правову невизначеність", що недопустимо. Адже принцип "правової визначеності" вимагає поваги до принципу "res judicata", тобто, поваги до остаточного рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У частинах 2, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначила, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що норма частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника. Проте у статті 1212 Цивільного кодексу України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Норма частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України не застосовується.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, кошти позивача в сумі 2 311 200,00 грн були безпідставно отримані відповідачем 05.07.2023, що підтверджується платіжним дорученням № 110534769 від 05.07.2023, а тому відповідач повинен був повернути позивачу вказані кошти до 06.07.2023 включно, однак такий обов`язок відповідачем виконано лише 14.11.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 307962 від 14.11.2024.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Таким чином, враховуючи обставини безпідставності набуття відповідачем коштів у сумі 2 311 200,00 грн, та те, що у відповідача виник обов`язок їх повернути, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про стягнення з відповідача на користь позивача 205 619,45 грн інфляційних втрат та 81 068,89 грн 3% річних, нарахованих за період з 07.07.2023 по 13.11.2024.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані висновки суду першої інстанції щодо застосування статей 625, 1212 Цивільного кодексу України у даній справі № 910/7119/25 узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.

Доводи скаржника про те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних у даному випадку потрібно здійснювати з урахуванням умов договору та банківської гарантії, судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, кошти в сумі 2 311 200,00 грн набуті відповідачем безпідставно, тобто, поза межами домовленостей, передбачених договором та банківською гарантією, а тому умови вказаних правочинів, у тому числі щодо розміру відсотків за користування коштами (пункт 10.11 договору), не регулюють спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У частині 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

За змістом статті 224 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Визначення поняття збитків наведене також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20 зазначено, що, вирішуючи питання щодо стягнення збитків, суд повинен встановити відповідний та повний склад правопорушень. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: 1) протиправної поведінки особи; 2) шкоди (збитків); 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною 1 наведеної статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

При цьому, як зазначалося вище, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права. Тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було би відновлення свого порушеного права особою. Крім того, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19, від 10.09.2024 у справі № 910/21221/21.

У постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19 зазначено, що тлумачення змісту положень частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 224, статті 225 Господарського кодексу України свідчить про те, що фактичну вартість реальних збитків можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі.

Згідно з частиною 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальне правило статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 Цивільного кодексу України, треба застосовувати спеціальні норми. В іншому випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.

Аналіз положень статті 1166 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 14.09.2021 у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі № 910/14588/21, від 25.05.2023 у справі № 910/17196/21 тощо).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23 позивачем здійснено належне виконання зобов`язань за договором.

Однак, 27.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" через Публічне акціонерн6о товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" направило Акціонерному товариству "Український будівельно-інвестиційний банк" письмову вимогу за банківською гарантією № BGV/UA/03-2-07052 від 15.06.2021 про сплату 2 311 200,00 грн, в якій вказало, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" неналежно виконало зобов`язання за договором, забезпечене гарантією.

Внаслідок звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до банка-гаранта з вимогою про сплату банківської гарантії, 04.07.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп", як принципалом, та Акціонерним товариством "Український будівельно-інвестиційний банк", як гарантом, укладено додатковий договір № 5 до договору гарантії, за умовами якого сторони домовилися встановити строк сплати заборгованості в сумі 2 311 200,00 грн до 20.12.2023 включно, згідно погодженого графіку, та встановлено обов`язок принципала сплачувати відсотки за платіж за гарантією у розмірі 28% річних від сплаченої гарантом та невідшкодованої принципалом суми, до моменту повного відшкодування на користь гаранта сум, сплачених останнім за гарантією.

На виконання умов договору гарантії, в редакції додаткового договору № 5 від 04.07.2023, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" було сплачено Акціонерному товариству "Український будівельно-інвестиційний банк" відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 126 461,16 грн.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, у даному випадку через невірну кваліфікацію Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" обставин своєчасного виконання робіт за договором, як порушення позивачем забезпеченого банківською гарантією зобов`язання, відповідач дійшов неправомірного висновку про наявність гарантійного випадку та безпідставно отримав за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" від Акціонерного товариства "Український будівельно-інвестиційний банк" суму коштів у розмірі 2 311 200,00 грн, яку позивач повинен був повернути банку-гаранту на умовах кредитування під 28% річних.

Відтак, як обгрунтовано зазначено судом першої інстанції, сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" банку-гаранту відсотки за користування кредитними коштами є збитками позивача, які останній вимушений був понести для виконання своїх зобов`язань перед банком-гарантом саме через безпідставність звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" з вимогою про виплату суми гарантії.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування відповідачу збитків, а саме: 1) протиправну поведінку (безпідставне звернення відповідача з вимогою про виплату суми гарантії без настання гарантійного випадку); 2) збитки (витрати позивача у розмірі 126 461,16 грн, які він мусив понести для виконання своїх зобов`язань перед банком-гарантом); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками (безпідставне звернення відповідача за виплатою банківської гарантії, що зумовило виплату банком-гарантом суми гарантії та, відповідно, виникнення обов`язку у позивача повернути сплачені гарантом кошти на умовах банка-гаранта, тобто, зі сплатою відсотків за користування коштами); наявність вини відповідача.

Таким чином, за наведених обставин в їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про обгрунтованість та доведеність вимог позивача про стягнення 126 461,16 грн збитків.

Наведеним вище спростовуються доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі про відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення та причинного зв`язку між діями відповідача та понесеними позивачем збитками.

Щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у даній справі в частині витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація згаданого принципу у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

У частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (див. постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16 та від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Згідно з положеннями частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Із матеріалів справи вбачається те, що позивачем, на виконання приписів статті 124, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме, 40 000,00 грн, та зазначено те, що докази щодо остаточного розміру витрат на правничу допомогу позивачем будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів з дня прийняття судом відповідного рішення.

03.10.2025, з дотриманням строку, визначеного частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, позивачем подано заяву про долучення доказів підтвердження розміру витрат, які поніс позивач, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги у даній справі.

Так, позивач, на підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги, надав договір про надання правої допомоги від 17.10.2023 № 17.10-1 (далі – договір № 17.10-1), додаткову угоду № 06/05-3 від 06.05.2025 до договору № 17.10-1.

Із наданих позивачем документів вбачається, що за умовами договору № 17.10-1 Адвокатське об`єднання "Синегор", як об`єднання, зобов`язалось надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп", як клієнту, правову (професійну правничу) допомогу, а клієнт зобов`язався прийняти надану правову (професійну правничу) допомогу і оплатити її на погоджених сторонами умовах.

У пункті 1.2 договору № 17.10-1 сторони визначили обсяг і вид правової допомоги, а саме, представництво клієнта у Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді у складі Верховного суду у справах за позовами Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" (код 40228402) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор ГТС України" (код 42795490) про стягнення грошових коштів, внаслідок неправомірного стягнення суми банківських гарантій. Конкретні спори, в рамках яких клієнту надається правова допомога визначаються у Додатках (Додаткових угодах) до цього Договору.

06.05.2025 між об`єднанням та клієнтом, укладено додаткову угоду № 06/05-3 до договору № 17.10-1, у пункті 1 якої сторони погодили надання клієнту правової (професійної правничої) допомоги в наступному обсязі - представництво інтересів клієнта у Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді з метою подачі позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор ГТС України" про стягнення інфляційних нарахувань, 3% річних та збитків (у разі доцільності), за утримання безпідставно набутого майна (грошових коштів) або коли підстава для утримання майна відпала. Нарахування здійснюється на грошові кошти у розмірі 2 311 200,00 грн, які отримані клієнтом на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 у справі № 910/19593/23.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 додаткової угоди № 06/05-3 до договору № 17.10-1 вартість правової допомоги, яка полягає у виробленні та узгодженні правової позиції у справі, підбору актуальної судової практики, кваліфікації спірних правовідносин; вивчення документів по суті спору; написанні позовної заяви та відповіді на відзив; представництві інтересів клієнта у Господарському суді міста Києва під час здійснення господарського судочинства, складає 40 000,00 грн.

Таким чином позивачем, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат у розмірі 40 000,00 грн.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, згідно з приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такий висновок щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. додаткову ухвалу Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 906/432/19).

Розглядаючи питання понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції було враховано те, що: фактично спір між сторонами щодо безпідставно набутих відповідачем коштів було вирішено у межах справи № 910/19593/23, у той час як в межах спору у справі № 910/7119/25 фактично розглядаються похідні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп"; правова допомога Товариству з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" в межах справи № 910/19593/23 також надавалась об`єднанням, та останнє було обізнане з доказами, що стосуються суті спору та із судовою практикою у подібних спорах; дана справа № 910/7119/25 розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у ній свідчать про її незначну складність; надання об`єднанням у межах даної справи № 910/7119/25 правової допомоги вартістю 40 000,00 грн не відповідає критеріям дійсності, необхідності та розумності.

Таким чином, оцінивши доводи позивача щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу та докази на їх підтвердження, враховуючи критерії співмірності, необхідності та розумності їх розміру, а також всі аспекти та складність справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 20 000,00 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржник не наводить аргументів щодо неспівмірності, не розумності розміру відповідних витрат, тобто, не заперечує щодо вказаної суми витрат на оплату послуг адвоката, присудженої судом першої інстанції до стягнення з відповідача на користь позивача.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що не подання позивачем копії договору про надання правової допомоги № 17.10-1 від 17.10.2023 з відповідними додатками разом із позовною заявою, позбавило відповідача подати обґрунтовані заперечення, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, зважаючи, що дана справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, та зважаючи на факт подання позивачем доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу до прийняття рішення по суті у даній справі № 910/7119/25, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газойлтехнопайп" не було порушено процесуальних строків, визначених частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, на подання доказів понесення судових витрат. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що клопотання разом із додатками до нього, у тому числі договір № 17.10-1 та додаткова угода № 06/05-3 до договору № 17.10-1, були направлені представником позивача до електронного кабінету ЄСІТС відповідача, та отримані останнім 03.10.2025 о 16:52, що підтверджується квитанцією № 4670363. Вказані обставини спростовують твердження скаржника про неможливість подачі до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті у даній справі відповідних заперечень.

Отже, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункти 1, 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

За вказаних обставин, суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, у зв`язку з чим у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” у даній справі слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25 залишити без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” у даній справі та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України” на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2025 у справі № 910/7119/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/7119/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.06.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді Г.А. Кравчук

С.А. Гончаров