Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №916/1815/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1815/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Лічмана Л.В.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

арбітражний керуючий Селезньов О.В. – особисто

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.09.2025 (повний текст складено та підписано 06.10.2025, суддя Найфлейш В.Д.)

у справі №916/1815/25

за заявою ОСОБА_2

про неплатоспроможність

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

За твердженням заявника, він має непогашену заборгованість перед кредитором ОСОБА_1 у загальному розмірі 234 713 гривень, здійснити оплату якої не має можливості.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.05.2025 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, призначено керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Селезньова Олександра Вікторовича тощо.

Керуючим реструктуризацією арбітражним керуючим Селезньовим О.В. надано до Господарського суду Одеської області клопотання про закриття провадження у справі через відсутність заяв з грошовими вимогами до боржника.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.09.2025 по справі №916/1815/25 задоволено клопотання арбітражного керуючого про закриття провадження у справі, закрито провадження у справі №916/1815/25 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , припинено процедуру реструктуризації боргів боржника та повноваження керуючого реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Селезньова Олександра Вікторовича тощо.

В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції суд зазначив, що після відкриття провадження у цій справі про неплатоспроможність, конкурсними кредиторами не подано заяв з грошовими вимогами до боржника.

Не погодившись із даною ухвалою до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області у справі № 916/1815/25 від 30.09.2025 року про закриття провадження у справі про банкрутство та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, ухваленою з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без всебічного розгляду справи, а також без належного сповіщення зацікавлених осіб, відомості про яких містяться безпосередньо в тексті оскаржуваної ухвали.

Узагальнюючі доводи за апеляційною скаргою є наступними:

- апелянт не був обізнаний про наявність справи щодо неплатоспроможності боржника в Господарському суді Одеської області, а тому не заявив свої вимоги до боржника;

- в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції вирішив питання про права і обов`язки апелянта, як кредитора, оскільки в провадженні Київського ВДВС перебуває виконавче провадження, яке протягом тривалого часу не виконується через те, що боржник ОСОБА_2 ухиляється від виконання свого обов`язку;

- на переконання апелянта, у даному випадку взагалі не вбачається підстав для визнання боржника банкрутом, оскільки така процедура застосовується до осіб, які не мають можливості погасити борги, шляхом виконання боргового зобов`язання, в той час як боржник ОСОБА_2 має достатню кількість майна для задоволення вимог кредитора, а вся процедура банкрутства була ініційована виключно з метою уникнення цивільно правової відповідальності боржника;

- судом першої інстанції не було враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, в яких суд касаційної інстанції зазначив, що відсутність заявлених у визначений законом строк вимог конкурсних кредиторів не є підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника у попередньому засіданні суду, оскільки не спростовує наявність ознак неплатоспроможності такої особи чи загрози її неплатоспроможності, підтверджених відповідними доказами.

Ухвалою суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження по справі №916/1815/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.09.2025 та призначено справу до розгляду на 20.05.2026.

Арбітражний керуючий Селезньов О.В. скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу в якому просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

В обґрунтування своїх заперечень арбітражний керуючий зазначає, що апеляційна скарга подана з порушенням вимог процесуального законодавства, а саме особою, яка не має повноважень на подання апеляційної скарги у справі про банкрутство.

За твердженням арбітражного керуючого Селезньова О.В., ним під час розгляду справи у суді першої інстанції було надано докази надіслання усім відомим кредиторам боржника повідомлення про порушення справи про неплатоспроможність. Однак кредитори не скористались своїм правом та до суду не звернулись.

У даній справі, як зазначає арбітражний керуючий, у зв`язку з тим, що до боржника не висунуто вимог кредиторів, є неможливим як розгляд плану реструктуризації боргів боржника, проект якого підлягає схваленню зборами кредиторів, так і визнання боржника банкрутом та введення процедури погашення боргів, а тому першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі.

19.05.2026 від представника боржника, адвоката Клименка О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що він зобов`язаний представляти інтереси свого клієнта – ОСОБА_3 , в судовому засіданні по справі №509/2110/23, яка призначене 20.05.2026 о 14:00.

Розглянувши під час судового засідання від 20.05.2026 клопотання представника боржника про відкладення розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позиціями ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

За приписами ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку зокрема у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.73 ГПК України).

Так в обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи, представник боржника, адвокат Клименко О.В. зазначив, що він зобов`язаний представляти інтереси свого клієнта – ОСОБА_3 , в судовому засіданні по справі №509/2110/23, яка призначене 20.05.2026 о 14:00.

Однак, судова колегія зазначає, що представником боржника до клопотання до відкладення розгляду справи не надано, ані доказів на підтвердження здійснення представництва сторони у справі №509/2110/23, ані доказів на підтвердження призначення даної справи до розгляду на 20.05.2026 о 14:00.

Слід також відзначити, що такі відомості також відсутні у відкритому доступі, а саме офіційному веб-сайту Судова Влада України (розділ стан розгляду справ) а також Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З огляду на таке, колегія суддів вважає причини неявки представника боржника у судове засідання неповажними, оскільки останнім не надано жодних доказів на підтвердження об`єктивної неможливості прибуття у судове засідання суду апеляційної інстанції, що відповідно зумовлює відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Також, 20.05.2026 до суду апеляційної інстанції від боржника надійшли пояснення по справі.

Водночас, колегія суддів зазначає, що такі пояснення боржника хоч і за назвою є «пояснення», втім, за своїм змістом фактично є відзивом на апеляційну скаргу, оскільки в них наводяться обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що пояснення боржника, які за своїм змістом є відзивом на апеляційну скаргу, подані після закінчення строку, встановленого судом ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у цій справі.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 118 ГПК України).

За змістом частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 119 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.

Таким чином, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку (у даному випадку - до 04.05.2026 включно), чи з ініціативи суду, у той час як боржник звернувся з відзивом на апеляційну скаргу після закінчення цього строку та з заявою про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу до суду не звертався.

Відтак, оскільки з заявою про продовження строків боржник до суду не звертався, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення його відзиву, який подано у вигляді пояснень, без розгляду.

У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 у справі №916/1815/25 оголошено перерву до 03.06.2026.

Ухвалою суду від 20.05.2026 повідомлено учасників справи №916/1815/25, що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.09.2025 відбудеться – 03.06.2026.

Під час судового засідання від 20.05.2026 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Під час судових засідань від 20.05.2026 та 03.06.2026 арбітражний керуючий надав пояснення у відповідності до яких не погоджуються з доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Представник боржника у клопотанні поданому до суду апеляційної інстанції 02.06.2026 просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

За твердженням заявника, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23.12.2022 по справі №521/14177/22 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 229 913 грн, 2300 грн судового збору та 2500 грн вартості експертного дослідження.

Дане рішення перебуває на виконанні у Київському відділі Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Як стверджує заявник, з моменту відкриття виконавчих проваджень минуло більше одного року та протягом цього періоду рішення суду фактично не було виконано, з підстав відсутності у боржника доходів та будь-якого майна, на яке можливо було звернути стягнення.

Відтак, ОСОБА_2 стверджує, що має непогашену заборгованість перед кредитором ОСОБА_1 у загальному розмірі 234 713 гривень, здійснити оплату якої не має можливості.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.05.2026 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та призначено керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Селезньова Олександра Вікторовича, тощо.

У серпні 2025 арбітражний керуючий Селезньов Олександр Вікторович звернувся до Господарського суду Одеської області із клопотання про закриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства.

В обґрунтування даного клопотання арбітражний керуючий зазначив, що боржник проявив добросовісну поведінку, спрямовану на врегулювання наявної заборгованості шляхом застосування процедур банкрутства на звернувся до суду з заявою про неплатоспроможність.

За твердженням арбітражного керуючого, після відкриття провадження про неплатоспроможність ОСОБА_2 , ним повідомлено усіх зазначених боржником кредиторів про їх право взяти участь у справі №916/1815/25 про неплатоспроможність шляхом надсилання на адреси кредиторів відповідного повідомлення.

Однак, як зазначив арбітражний керуючий, відповідей або заяв з кредиторськими вимогами до боржника від ОСОБА_1 , до арбітражного керуючого та/або суду не надходило.

Таким чином, враховуючи, що в межах цієї справи кредиторами до боржника не висунуто вимог в розумінні ст. 1 КУзПБ та в порядку ст. 45 КУзПБ, арбітражний керуючий просив суд про закриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 згідно п. 8 ч. 1 ст. 90 КУзПБ.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції погодився із доводами викладеними у клопотанні арбітражного керуючого про закриття провадження у справі та вирішив на можливе закрити провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 з тих підстав, що після відкриття провадження у цій справі про неплатоспроможність, конкурсними кредиторами не подано заяв з грошовими вимогами до боржника.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги учасників справи, дійшла наступних висновків.

Щодо права ОСОБА_1 , як особи, яка не є учасником даної справи про неплатоспроможність, на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 30.09.2025, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Частиною першою статті 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У частині шостій статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Згідно з статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Із зазначеною нормою Конституції України кореспондуються положення статей 7, 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за змістом яких: кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону; іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України; доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України; учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів констатує, що реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Господарський процесуальний кодекс України містить імперативні норми щодо осіб, які мають право апеляційного оскарження судових рішень. Водночас суб`єктний склад учасників господарського процесу за Господарським процесуальним кодексом України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за Кодексом України з процедур банкрутства. Так, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Коло осіб (у позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, визначено приписами статей 254, 255 Господарського процесуального кодексу України.

У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Така правова позиція є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та неодноразово висвітлювалася судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №916/3206/17, від 03.06.2020 у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі №904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14.

Суд апеляційної інстанції враховує, що доцільним є підтвердження статусу учасників у справі про банкрутство шляхом прийняття господарським судом відповідного судового рішення (ухвали) задля впорядкування процесу здійснення провадження у справі.

Водночас наявність такої ухвали (судового рішення) не є безумовною підставою, оскільки Господарський процесуальний кодекс України містить окремі підстави, які надають третім особам захистити їх порушене право. Тобто відсутність відповідного судового рішення (ухвали про визнання або залучення особи учасником у справі про банкрутство) не може позбавляти особу процесуальних гарантій права на апеляційне оскарження за статтею 254 Господарського процесуального кодексу України або невиправдано ускладнювати реалізацію цього права нижче мінімально допустимих стандартів на апеляційне оскарження, визначених Конституцією, Конвенцією, Законом України "Про судоустрій і статус суддів України", Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.03.2024 у справі №903/116/21.

За змістом частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи (в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї із сторін спору).

Однак, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок; такий правовий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Доведення такого правового зв`язку є обов`язковим при розгляді справ про банкрутство.

Тому, за наявності відповідних обставин, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому тощо. Тобто, суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Статус учасників у справі про банкрутство (неплатоспроможність) регламентовано як нормами Господарського процесуального кодексу України, так і спеціальним законом – Кодексом України з процедур банкрутства, зміст правосуб`єктності та особливості процесуального статусу конкретного учасника справи розкриваються шляхом системного тлумачення норм цих законодавчих актів з урахуванням особливостей певної стадії процедури банкрутства.

Відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства учасниками у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Сторонами у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут) (абзац 22 статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства).

За змістом абзацу 11 статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор – юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки” діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Порядок набуття кредитором статусу учасника провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи визначається статтею 122 Кодексу України з процедур банкрутства, за змістом якої цей порядок аналогічний до відповідного порядку, встановленого статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства для справ про банкрутство юридичних осіб, за змістом якої конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Отже, за загальним правилом набуття статусу конкурсного кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку (подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №916/1965/13).

За висновком Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, сформульованим у пункті 56.16 постанови від 16.07.2020 у справі №910/4475/19, лише після вчинення всіх передбачених Законом про банкрутство (стаття 23) чи Кодексом України з процедур банкрутства (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 23 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства) визнання його вимог, конкурсний кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, лише за сукупністю передбачених Кодексом України з процедур банкрутства дій: пред`явлення грошових вимог; доведення свого права вимоги перед судом; розгляд грошових вимог судом (перевірка наявності такого права у кредитора; правомірність його набуття; невтрата цього права у зв`язку з позовною давністю, тощо) та визнання грошових вимог у відповідній ухвалі суду конкурсний кредитор набуває правового статусу учасника у справі про банкрутство, отже, наділяється процесуальними правомочностями учасника справи за Господарським процесуальним кодексом України, зокрема оскаржувати судові рішення у справі про банкрутство в апеляційному порядку.

Натомість, стосовно осіб, які не брали участі у справі про банкрутство, право на апеляційне оскарження обумовлено такими ж умовами, що і у справах позовного провадження, а саме: необхідністю довести, що в оскарженому рішенні вирішені питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Скаржник, стверджуючи, що оскаржуваною в апеляційному порядку ухвалою вирішено питання про його права, інтереси та (або) обов`язки, послався на наявність кредиторських вимог до боржника, які є безспірними, оскільки підтверджені судовим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23.12.2022 по справі №521/14177/22, яке набрало законної сили ще до постановлення оскаржуваної ухвали.

Колегія суддів також зауважує, що як сам боржник у заяві про неплатоспроможність, так й суд в оскаржуваній ухвалі посилався на наявність заборгованості лише перед єдиним кредитором по справі - ОСОБА_1 , який наразі є апелянтом.

Також, судом закрито провадження у справі про неплатоспроможність, саме з тих підстав, що ОСОБА_1 у законодавчо визначений строк не було подано заяву із кредиторськими вимогами до боржника.

Крім того, оскаржуваною ухвалою вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства строк або були відхилені господарським судом, визнано вважати погашеними, а виконавчі документи, за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів наголошує на тому, що у разі якщо кредитор не звертався із грошовими вимогами до боржника у справі про неплатоспроможність, однак посилається на такі вимоги, оскаржуючи, зокрема ухвалу про закриття провадження у справі про неплатоспроможність, враховуючи правову природу та наслідки постановлення такої ухвали, а також в силу положень Кодексу України з процедур банкрутства, вона є судовим рішенням, що ухвалено про права та обов`язки такого кредитора у розумінні частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо наявності у кредитора, який не звертався із грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство, права на апеляційне оскарження ухвал місцевого господарського суду, які впливають на права та обов`язки такого кредитора, викладеною в постанові від 13.02.2024 у справі №908/2069/22.

Отже, судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи арбітражного керуючого про те, що апеляційна скарга подана з порушенням вимог процесуального законодавства, а саме особою, яка не має повноважень на подання апеляційної скарги у справі про банкрутство, оскільки оскаржувана ухвала безумовно стосується прав скаржника, адже як вже було вказано вище, у мотивах даної ухвали прямо згадується про апелянта, а також внаслідок закриття провадження у справі про неплатоспроможність вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Щодо суті оскаржуваної ухвали, колегія суддів зазначає наступне.

Із введенням в дію КУзПБ запроваджено новий правовий інститут, який застосовується щодо врегулювання питання неплатоспроможності фізичної особи, у тому числі фізичної особи - підприємця, та є відмінним (наділеним особливостями) за метою і механізмом реалізації від інституту банкрутства юридичних осіб.

Неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом (стаття 1 КУзПБ).

З пояснювальної записки до проекту КУзПБ вбачається, що метою запровадження інституту неплатоспроможності фізичних осіб було визначено врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржників, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку держави.

Тому призначенням цих норм законодавець визначив забезпечення допомоги чесним боржникам шляхом передусім реструктуризації їх боргів, а у разі неможливості у майбутньому погасити борги - заслужити їх списання.

Також у преамбулі КУзПБ закріплено, що цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

За таким підходом, на відміну від банкрутства юридичних осіб, у назві та за змістом положень Книги п`ятої КУзПБ - "Відновлення платоспроможності фізичних осіб" законодавець закцентував на пріоритеті реабілітаційної процедури щодо боржника, який залежно від власної волі та обставин справи може отримати звільнення від боргів за результатами судових процедур у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.

Отже, застосовуючи ці норми, необхідно враховувати, що, на відміну від банкрутства юридичних осіб, задоволення вимог кредиторів як основна мета провадження про неплатоспроможність фізичних осіб КУзПБ не встановлена.

З огляду на виключне право лише боржника - фізичної особи на ініціювання справи про свою неплатоспроможність (стаття 116 КУзПБ) колегія суддів зауважує, що цим Кодексом запроваджено "добровільне банкрутство" боржника - фізичної особи, що є правом, яким боржник, у разі дотримання певних вимог, може скористатися задля реструктуризації боргів, їх часткового чи повного прощення (списання), за результатом чого отримати звільнення від боргів і відновити свою платоспроможність.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 26.05.2022 у справі № 903/806/20.

Отже, процедура неплатоспроможності фізичних осіб була введена законодавцем як інструмент виходу правовим способом зі скрутного фінансового становища для приватних осіб, а саме задля звільнення від боргів та відновлення платоспроможності.

Особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи передбачено Книгою п`ятою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" КУзПБ. Зокрема, розділом ІІІ Книги четвертої КУзПБ врегульовано реструктуризацію боргів боржника - фізичної особи.

Згідно з частиною п`ятою статті 119 КУзПБ в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд, серед іншого, зазначає про введення процедури реструктуризації боргів боржника.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, процедура реструктуризації боргів боржника є першим, обов`язковим та пріоритетним етапом справи про неплатоспроможність фізичної особи, у якій боржник може реалізувати право на зміну способу та порядку сплати боргів з урахуванням його об`єктивних можливостей і прагнення до розрахунку з кредиторами, маючи гарантії залишення частини доходу на задоволення побутових потреб та може отримати прощення (списання) кредиторських вимог чи їх частини.

Саме на цьому акцентував Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20, вказавши, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.

Верховний Суд послідовно дотримується правової позиції про те, що у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію, зокрема у спосіб, що певною мірою утискає інтереси кредиторів, заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, інше б суперечило принципу добросовісності, який ґрунтується на приписах статей 3 та 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до яких дії учасників правовідносин мають бути добросовісними (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини друга, третя статті 13 ЦК України).

Тому до боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов`язків.

Системне тлумачення приписів Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що за їх змістом законодавець закріпив у спеціальних нормах цього Кодексу принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов`язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об`єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.

Саме такий боржник реалізує право ініціювати провадження у справі про власну неплатоспроможність не на шкоду кредиторам, а для досягнення легітимної мети цього провадження - соціальної реабілітації добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав якими Кодекс України з процедур банкрутства зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи.

Такими обставинами можуть бути, серед іншого, ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім`ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з`ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки.

Як зазначалося вище, ОСОБА_2 у поданій до Господарського суду Одеської області заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, серед іншого, повідомив суд про існування єдиного потенційного кредитора – ОСОБА_1 перед яких боржник має заборгованість у загальному розмірі 234 713 грн, яка стягнута за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Судом першої інстанції на виконання вимог КУзПБ, 28.05.2025 було оприлюднено на веб-порталі Судової влади України повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 в якому вказано строк подання заяв кредиторів із вимогами до боржника – 30 днів (т.1, а.с. 100).

Дійсно, після такого оприлюднення, ані у законодавчо визначений строк, ані поза ним, кредитори, зокрема ОСОБА_1 не звернулись до суду із кредиторськими вимогами до боржника.

Разом з цим, колегія суддів у даному випадку вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про закриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника на підставі пункту 8 частини 1 статті 90 КУзПБ, у зв`язку з неврахуванням місцевим господарським судом висновків щодо застосування положень пункту 8 частини 1 статті 90, статей 122, 123 КУзПБ та алгоритму дій господарського суду в разі незвернення кредиторів з грошовими вимогами до боржника у справі про неплатоспроможність, зокрема, викладених у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №921/39/21. Зокрема зазначений алгоритм спрямований на забезпечення реалізації потенційним кредитором права на заявлення грошових вимог до боржника та дотримання балансу інтересів учасників провадження у справі про неплатоспроможність.

Так, з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом (пункт 1 частини першої статті 120 КУзПБ).

Подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (частина перша статті 122 КУзПБ).

Порядок набуття кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство юридичних осіб визначено в статті 45 КУзПБ, згідно з частиною першою якої конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Зазначеними нормами КУзПБ встановлено саме обов`язок конкурсних кредиторів подати до господарського суду відповідні письмові заяви з вимогами до боржника у визначений законом строк. Разом з тим, хоч аналіз положень частини четвертої статті 45 КУзПБ свідчить про право кредитора заявити відповідні вимоги і після закінчення строку, встановленого для їх подання (що не впливатиме на характер та черговість таких вимог та матиме значення лише щодо права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів), однак таке право не може звільнити кредитора від правових наслідків недотримання ним вказаного обов`язку щодо подання письмової заяви з вимогами до боржника у відповідний строк.

Такими правовими наслідками є закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 90 КУзПБ (у разі, якщо до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за його заявою не висунуто вимог) та визначена частиною четвертою цієї статті можливість визнання погашеними вимог конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, а виконавчих документів за відповідними вимогами такими, що не підлягають виконанню.

Протилежний підхід, а саме неподання конкурсними кредиторами відповідних заяв з грошовими вимогами до боржника у визначений законом строк позбавляє змісту зобов`язальний характер порядку виявлення кредиторів та унеможливлює здійснення подальшої процедури неплатоспроможності фізичної особи, оскільки одним із наслідків відсутності кредиторів боржника є неможливість організації і проведення зборів кредиторів, до основних завдань яких у процедурі реструктуризації боргів боржника віднесено розгляд проєкту плану реструктуризації боргів боржника та прийняття рішення про його схвалення.

Поряд з цим, порядок проведення попереднього засідання суду у справі про неплатоспроможність фізичної особи визначений статтею 122 КУзПБ, згідно з частинами 2, 3 якої попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Керуючий реструктуризацією не пізніше ніж за 10 днів до дня попереднього засідання суду зобов`язаний направити суду, кредиторам та боржнику звіт про результати перевірки декларації боржника.

Відповідно до частини 4 вказаної статті КУзПБ в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються:

1) обов`язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали;

2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто схвалений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 05.10.2022 у справі №921/39/21 зокрема зазначив, що аналіз положень статей 45, 90, 120, 122 КУзПБ дає підстави для висновку про відсутність підстав у господарського суду для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи у попередньому засіданні, попри неподання конкурсними кредиторами заяв з грошовими вимогами до боржника станом на дату проведення такого засідання, у тому числі й у межах визначеного частиною 1 статті 45 цього Кодексу строку. Натомість у випадку, якщо після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність конкурсні кредитори не подали до попереднього засідання заяв з грошовими вимогами до боржника, господарський суд за результатами такого засідання повинен постановити ухвалу, якою:

1) керуючись принципом судового контролю у справах про банкрутство та з урахуванням ролі арбітражного керуючого у цій категорії справ (наділеного нормами КУзПБ відповідними повноваженнями щодо взаємодії з кредиторами боржника), зобов`язати керуючого реструктуризацією боргів боржника письмово повідомити кредиторів (зазначених боржником у заяві про відкриття провадження у справі та заборгованість перед якими стала підставою для відкриття судом такого провадження) щодо правових наслідків неподання ними у порушення вимог частини першої статті 45 КУзПБ заяв з грошовими вимогами до боржника;

2) призначити відповідно до пункту 2 частини 4 статті 122 КУзПБ судове засідання для вирішення питання про перехід до наступної судової процедури (процедури погашення боргів) чи про закриття провадження у справі.

Згідно з пунктами 2, 4, 6, 7 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 1 статті 43 ГПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З огляду на викладене Верховний Суд у вказаній постанові у справі №921/39/21 дійшов висновку, що у випадку наявності у боржника заборгованості (підтвердженої відповідними доказами та яка була підставою для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи) перед конкурсним кредитором, яким в порушення вимог частини 1 статті 45 КУзПБ не подано заяву з грошовими вимогами до боржника, та подальшого ігнорування таким кредитором свого обов`язку щодо подання заяви з грошовими вимогами до боржника після отримання ним від керуючого реструктуризацією письмового повідомлення щодо правових наслідків невиконання цього обов`язку, господарський суд має право прийняти рішення про визнання фізичної особи - боржника банкрутом за відсутності рішення зборів кредиторів, однак з урахуванням та оцінкою стану неплатоспроможності боржника на підставі отриманого звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації боржника.

Водночас Верховний Суд у вказаній постанові наголосив, що в такому випадку, вирішуючи питання про перехід до судової процедури погашення боргів фізичної особи - боржника, господарський суд зобов`язаний перевірити наявність визначених частиною 7 статті 123 КУзПБ підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи з власної ініціативи суду, надати таким обставинам належну юридичну оцінку, про що зазначити у відповідному судовому рішенні. Врахувавши обставини, що свідчать про добросовісну поведінку боржника у сукупності з іншими обставинами справи, господарський суд вирішує питання щодо подальшого руху справи, зокрема, закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи на підставі пункту 8 частини 1 статті 90 КУзПБ та застосування наслідків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

Судова колегія наголошує, що у даному випадку, як свідчать наявні матеріали справи, місцевий господарський суд, не зобов`язував арбітражного керуючого письмово повідомити кредиторів (зазначених боржником у заяві про відкриття провадження у справі та заборгованість перед якими стала підставою для відкриття судом такого провадження) щодо правових наслідків неподання ними у порушення вимог частини першої статті 45 КУзПБ заяв з грошовими вимогами до боржника.

Однак, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції послався на те, що матеріалами справи підтверджується вжиття керуючим реструктуризацією заходів з додаткового повідомлення кредитора про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , про можливість подання заяви з кредиторськими вимогами у цій справі та про наслідки не звернення з кредиторськими вимогами.

В свою чергу, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заперечує факт отримання повідомлення від арбітражного керуючого про можливість подання заяви з кредиторськими вимогами у цій справі та про наслідки не звернення з кредиторськими вимогами.

Як свідчать наявні матеріали справи, на підтвердження направлення ОСОБА_1 повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність від 09.06.2025 (т.1, а.с. 114) арбітражним керуючий надав накладну кур`єрської служби доставки ТОВ "Двадцять п`ять годин" від 11.06.2026 (т.1,а.с. 115).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про поштовий зв`язок» послуги поштового зв`язку - діяльність оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, у тому числі шляхом надання кур`єрських послуг, визначених цим Законом, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, спрямована на задоволення потреб користувачів.

Статтею 1 Закону України «Про поштовий зв`язок» також визначено, що кур`єрська послуга - послуга поштового зв`язку з пересилання поштового відправлення, приймання якого від відправника та/або вручення якого адресату здійснюється поза межами об`єкта поштового зв`язку.

Відповідно до Єдиного державного реєстру операторів поштового зв`язку, ведення якого покладено згідно з частиною шостою статті 8 Закону України «Про поштовий зв`язок» на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, ТОВ "Двадцять п`ять годин" є повноважним оператором з надання послуг поштового зв`язку. Згідно з цим реєстром до переліку послуг, які надаються ТОВ "Двадцять п`ять годин", належать приймання поштових відправлень, обробка поштових відправлень, перевезення поштових відправлень, доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів.

Відповідно до положень статті 15 Закону України «Про поштовий зв`язок» послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з правилами надання послуг поштового зв`язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 р. №1071) (далі - Правила) визначено порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулювання відносин між ними.

Відповідно до п.58 Правил під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток поштового календарного штемпеля. Дата відбитка поштового календарного штемпеля маркувальної (франкувальної) машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання. Якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, відсутній відбиток поштового календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, така кореспонденція повертається відправникові для відповідного оформлення.

Суд зауважує, що накладна кур`єрсько-поштового сервісу ТОВ "Двадцять п`ять годин" від 11.06.2026 не містить відбитку поштового календарного штемпелю.

Крім того, згідно з положеннями п.62 Правил підтвердженням оплати послуг поштового зв`язку з пересилання письмової кореспонденції є: поштові марки, наклеєні на письмову кореспонденцію або нанесені типографським способом на поштові конверти, поштові картки; електронні марки; відбитки державного знака, нанесені маркувальними машинами; відбитки про оплату письмової кореспонденції, нанесені друкарським чи іншим способом; розрахунковий документ про оплату послуги поштового зв`язку.

Розрахунковий документ, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку, за формою та змістом має відповідати вимогам Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95) та Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 (далі - Положення).

Отже, надання послуг поштового зв`язку (кур`єрська доставка поштових відправлень), окрім іншого, повинно підтверджуватись розрахунковим документом (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалі від 22.05.2023 у справі №910/17544/20.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку наявні матеріли справи не містять відповідного розрахункового документу (зокрема, касового чеку, розрахункової квитанції тощо) до накладної кур`єрської служби доставки ТОВ "Двадцять п`ять годин", який би підтверджував надання послуг поштового зв`язку, а саме щодо направлення арбітражним керуючим Бахелову М.І. повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та право на звернення із кредиторськими вимогами у законодавчо визначені строки.

Крім того, у спеціальній графі "Оплата послуг" вищенаведеної накладної кур`єрської служби доставки проставлена відмітка про проведення відправником оплати вартості кур`єрських послуг з доставки даного поштового відправлення, проте графа "Вид оплати", яка є невід`ємною складовою бланку цієї кур`єрської накладної, взагалі не заповнена.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у наявних матеріалах справи міститься відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру з якого вбачається, що місцем реєстрації Бахелова М.І. є АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 210).

В той же час, як вбачається з наявної арбітражним керуючим накладної кур`єрської служби доставки ТОВ "Двадцять п`ять годин" від 11.06.2026 поштове відправлення було спрямовано ОСОБА_1 за адресою м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 17.

Також, судова колегія відзначає, що у вищевказаній накладній кур`єрської служби доставки ТОВ "Двадцять п`ять годин" вказано про те, що отримувача не знайдено.

В той же час, п. 73 Правил визначено, що інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв`язку, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв`язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв`язку.

За приписами п. 80-81 Правил прості поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані фізичним особам за місцем роботи, перебування (гуртожитки, інтернати, дитячі будинки, готелі, оздоровчі та лікувальні заклади), доставляються адресатам з використанням абонентських поштових скриньок або вручаються адресатам чи представникам зазначених юридичних осіб (закладів), уповноваженим на одержання поштових відправлень в об`єкті поштового зв`язку, якщо інше не передбачено договором про надання послуг поштового зв`язку. Поштові відправлення для адресатів (одержувачів), місце перебування яких розташоване поза межами населеного пункту, вручаються таким адресатам (одержувачам) на найближчому до них об`єкті поштового зв`язку.

Рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками “Судова повістка”, “Повістка ТЦК”), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім`ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв`язку.

У разі коли адресата (одержувача) неможливо поінформувати про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону мобільного зв`язку, зазначеним відправником у поштовій адресі, або шляхом надсилання повідомлення технічними засобами, визначеними оператором поштового зв`язку, до його абонентської поштової скриньки (у разі її наявності) вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу (п.86 Правил).

Таким чином, Правила надання послуг поштового зв`язку передбачають, що у разі невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення. Саме ж рекомендоване поштове відправлення протягом законодавчо визначеного строку зберігається об`єктом поштового зв`язку місця призначення, забезпечуючи тим самим адресату можливість отримати таке поштове відправлення на підставі вищевказаного повідомлення. Після спливу встановленого строку зберігання поштове відправлення повертається відправнику з відміткою - «За закінченням терміну зберігання» (крім виключень, визначених Правилами). Такий підхід забезпечує адресату можливість отримати надіслане йому поштове відправлення згодом у разі, якщо з тих чи інших причин він його не отримав під час виходу працівника поштового оператора за його адресою.

В той же час, наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження повідомлення кур`єрською службою доставки ТОВ "Двадцять п`ять годин" ОСОБА_1 про надходження відповідного поштового відправлення, а також його повернення відправникові за спливом законодавчо визначеного строку, у разі не звернення отримувача до поштового оператора.

До того ж, у вказаній накладній кур`єрської служби доставки ТОВ "Двадцять п`ять годин" взагалі не вказано номеру телефону мобільного зв`язку задля сповіщення отримувача про надходження відповідного поштового відправлення.

З огляду на викладене, на переконання судової колегії, сама по собі накладна кур`єрської служби доставки ТОВ "Двадцять п`ять годин", з істотними недоліками її оформлення та без розрахункового документа, не може вважатись належним доказом на підтвердження направлення ОСОБА_1 повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та право на звернення із кредиторськими вимогами у законодавчо визначені строки.

Колегія суддів також зазначає, що у наявних матеріалах справи містяться надані арбітражним керуючим накладна, фіскальний чек та опис вкладення, які на його думку свідчать про належне повідомлення ОСОБА_1 про наявність справи про неплатоспроможність ОСОБА_2 (т.1, а.с. 215).

Однак, колегія суддів зазначає, що у вищевказаних поштових відправленнях вказано невірне прізвище отримувача, а саме ОСОБА_1 , замість вірного - ОСОБА_1 .

Також, у наданій арбітражним керуючим накладній вказано, що таке відправлення є пріоритетним, з оголошеною цінністю та підлягає поверненню, у разі невручення, після безкоштовного зберігання.

Втім, наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження (не)вручення такого поштового відправлення його адресату, із зазначенням відповідних причин невручення, у разі їх наявності.

До того ж, як вже було вказано вище, Правилами надання послуг поштового зв`язку (п.п. 73, 80-81, 86) передбачено сповіщення адресата про надходження поштового відправлення у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв`язку, зазначеним на поштовому відправленні.

У даному випадку, у накладній АТ «Укрпошта» вказано контактний номер телефону ОСОБА_1 (а не ОСОБА_1 ) – 0487250480 (т.1, а.с. 215).

Втім, доказів того, що вказаний відправником номер телефону належить саме ОСОБА_1 наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи надано не було.

До того ж, колегія суддів відзначає, що відповідний номер телефону не є засобом мобільного зв`язку, а є міським номером телефону, який, згідно з загально відомою інформацією мережі інтернет, належить поштовому відділенню АТ «Укрпошта» за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 62.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що вищевказані докази не є належними та не можуть братись судом до уваги, оскільки не свідчать про належне повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та право на звернення із кредиторськими вимогами у законодавчо визначені строки.

Колегія суддів також критично ставиться до висловлених арбітражним керуючим, під час судових засідань суду апеляційної інстанції, доводів, про те, що судом першої інстанції було направленої копію ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 до виконавчої служби, що в свою чергу, свідчить про обізнаність ОСОБА_1 з її наявністю, з огляду на таке.

Так, в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність від 27.05.2025 Господарський суд Одеської області зазначив осіб, яким слід направити електронною поштою дану ухвалу, зокрема Приморському районному суду м. Одеси та Приморському відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (т.1, а.с. 99).

Разом з цим, як вбачається з наявних матеріалів справи заборгованість з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 була стягнута рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23.12.2022 по справі №521/14177/22, а провадження з виконання такого рішення перебуває у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (т.1, а.с. 19-22, 30-31).

Втім, доказів на підтвердження направлення ухвали підготовчого засідання від 27.05.2025 саме на адресу виконавчої служби, яка здійснює виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.12.2022 по справі №521/14177/22, наявні матеріали справи не містять.

Підсумовуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність у матеріалах справи належних доказів інформування ОСОБА_1 про існування даної справи про неплатоспроможність ОСОБА_2 та про правові наслідки неподання ним в порушення вимог частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заяви з грошовими вимогами до боржника, хоча, місцевий господарський суд, покладаючись на комплекс наданих арбітражному керуючому Кодексом України з процедур банкрутства повноважень, які опосередковують активну роль останнього у ході справи про неплатоспроможність, враховуючи розмір та безспірність грошових вимог апелянта, мав би достеменно встановити факт належного вжиття заходів щодо повідомлення ініціюючого кредитора через призму надання оцінки наданим керуючим реалізацією доказам надіслання листів-повідомлень засобами поштового зв`язку на предмет їх належності та відповідності вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів також заважує, що місцевий господарський суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі про неплатоспроможність у попередньому засіданні без призначення відповідно до пункту 2 частини 4 статті 122 КУзПБ судового засідання для вирішення питання про перехід до наступної судової процедури (процедури погашення боргів) чи про закриття провадження у справі.

Так, наявні у матеріалах справи ухвали та протоколи судових засідань не містять жодної інформації про те, що наступне судове засідання призначається саме для вирішення питання про перехід до наступної судової процедури (процедури погашення боргів) чи про закриття провадження у справі, натомість ухвала від 09.09.2025 свідчать про те, що судом першої інстанції було відкладено розгляд справи на іншу дату. Водночас відомості щодо закінчення судом попереднього засідання у вказаних протоколі та ухвалі відсутні.

Враховуючи передчасність постановлення оскаржуваної ухвали у попередньому засіданні та за відсутності у матеріалах справи належних у розумінні процесуального закону доказів повідомлення апелянта, як потенційного кредитора, зазначеного боржником у заяві про відкриття провадження у справі та заборгованість перед яким стала підставою для відкриття судом такого провадження, щодо правових наслідків неподання ним у порушення вимог частини першої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства заяви з грошовими вимогами до боржника, з огляду на доводи ОСОБА_1 щодо наявності у боржника перед ним заборгованості, підтвердженої чинними судовими рішеннями, які набрали законної сили, а також наведені скаржником обставини, якими пояснюється не подання ним заяви з грошовими вимогами до боржника, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуваною ухвалою було порушено право ОСОБА_1 на заявлення грошових вимог до ОСОБА_2 та при цьому вирішено питання про права апелянта, адже визнано погашеними вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом України з процедур банкрутства строк.

Наведене зумовлює прийняття рішення про скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 30.09.2025 по справі №916/1815/25 та направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Одеської області від 30.09.2025 по справі №916/1815/25 скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 30.09.2025 по справі №916/1815/25 – скасувати.

3. Справу №916/1815/25 направити до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.06.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лічман Л.В.

Суддя Принцевська Н.М.