Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №753/13425/24 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 753/13425/24

Провадження № 2/638/901/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27 травня 2026 року м. Харків

Шевченківського районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Шишкіна О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лозової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу, -

ВСТАНОВИВ:

09.07.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначено, що 16.11.2021 Дарницьким районним судом м. Києва було задоволено його позов до відповідача про стягнення грошових коштів у сумі 6000,00 грн, судового збору 768,40 грн та 3000,00 грн правової допомоги. 01.07.2024 боржником було здійснено фактичне виконання рішення суду. У зв`язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача суми інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення суми боргу за весь час прострочення, починаючи з наступного дня винесення ухвали про відкриття провадження -14.08.2020 та до дня виконання боржником грошового зобов`язання 01.07.2024. Загальний розмір інфляційних витрат становить 5243,58 грн, 3% річних – 1138,00 грн. Окрім того, позивач просить стягнути судові витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 24.07.2024 справа передана за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Харкова.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2024 справа надійшла в провадження судді Шишкіна О.В.

29.01.2025 ухвалою суду відкрито спрощене провадження у справі та призначено до розгляду.

Позивач звернувся з заявою про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав та просив задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст.280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що рішенням Дарницький районний суд м. Києва від 13.08.2020 у справі №753/16488/19 позовні вимоги фізичної особи-підприємця фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу – задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ) кошти в порядку регресу в розмірі 6 000 грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 768,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.

Рішення суду у справі №753/16488/19 від 13.08.2020 набрало законної сили 14.09.2020.

Як зазначено позивачем на виконання рішення суду №753/16488/19 ним були отримані виконавчі документи та пред`явлені до виконання.

26.11.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Яцишиним А.М. було винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №63748985 та №63749236 щодо примусового виконання рішення суду згідно виконавчого документа.

02.07.2024 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Яцишиним А.М. було винесено постанови про закінчення виконавчого провадження №63748985 та №63749236 у зв`язку із фактичним виконанням відповідачем рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13.08.2020 року.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно приписів ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 2,5 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти а також рішення суду.

Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначений висновок відповідає правовому висновку Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14.

Верховний Суд України у постанові № 10/557-26/155 вказав, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними сплаті кредитору. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу і відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання.

Чинне законодавство виходять з того, що втрати внаслідок інфляційних процесів за своєю правовою природою не тотожні неустойці (штрафу, пені), їх потрібно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов`язання за певний період, і вони є невід`ємною складовою основного боргу. При цьому індекс інфляції враховується при простроченні виконання грошового зобов`язання у всіх випадках і кредитор має право на збереження реальної величини не отриманих своєчасно грошей.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно приписів ч. 2 ст. 625 ЦК, сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції, розрахунок проводиться на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Звертаючись до суду з позовом позивач просить стягнути три відсотки річних та інфляційні витрати за період з 14.08.2020 (наступний день винесення рішення) та по 01.07.2024 (день фактичного виконання рішення суду).

Проте, наступний день після дня винесення судового рішення у справі не є днем виникнення суми боргу. Отже, суд вважає, що перший день з якого виникло зобов`язання є день набрання рішенням про стягнення грошових коштів законної сили – 14.09.2020.

Окрім того, 17.03.2022 набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Загальновідомим є факт того, що відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

Отже, відповідач звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України з 24.02.2022.

У зв`язку з чим, період за який підлягає нарахуванню 3% річних та інфляційні витрати за несвоєчасне виконання рішення суду становить з 14.09.2020 (день набрання рішенням про стягнення коштів законної сили) та до 23.02.2022 (останній день перед введення воєнного стану на території України).

Судом проведено наступний розрахунок 3% річних та інфляційних витрат.

Розрахунки за період з 14.09.2020 по 23.02.2022 на заборгованість в розмірі 9768,40 грн. За період з 17.12.2021 по 23.02.2022 нараховуються 3% річних в розмірі 423,92 грн.

Розрахунок відсотків річних: - з 14.09.2020 по 31.12.2020 (днів: 109) сума 3% річних становить 87,51 грн (9768,40 х 3 х 109 / 365 / 100),

- з 01.01.2021 по 31.12.2021 (днів: 365) сума 3% річних становить 293,05 грн (9768,40 х 3 х 365 / 365 / 100)

- з 01.01.2022 по 23.02.2022 (днів: 54) сума 3% річних становить 43,36 грн (9768,40 х 3 х 54 / 365 / 100)

Інфляційні нарахування з 14.09.2020 по 23.02.2022 складають 1654,47 грн.

Індекс інфляції період жовтень 2020 по грудень 2020 року = 1,0329 (жовтень 2021 р. року – 101,0%, листопад 2021 р. року – 101,3%, грудень 2020 р. – 100,09%).

Індекс інфляції весь період 2021 року = 1,100153

Індекс інфляції період 2022 року = 1.029208 (січень 2022 р. року - 101.3%, лютий 2022 року - 101.6%).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні витрати у сумі 423,92 грн та 1654,47 грн відповідно за період з 14.09.2020 по 23.02.2022, які нараховані на суму заборгованості 9768,40 грн.

Що стосується витрат на праву допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

З наданої копії договору про надання правничої допомоги №01/11/22 від 01.11.2022 вбачається, що ФОП ОСОБА_1 правничу допомогу надавав адвокат Самойленко П.М.

На підтвердження вартості послуг на правову допомогу позивачем надано додаткову угоду №23 від 17.06.2024 до договору про надання правової допомоги, зазначено найменування та вартість послуг, які надаються клієнту адвокатом, акт здачі- прийняття робіт (надання послуг, платіжну інструкцію на суму 4000,00 грн, де призначення платежу вказано «переказ власник коштів, оплата правової допомоги згідно договору №01/11/2022».

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Оцінюючи надані позивачу послуги професійної правничої допомоги на відповідність вказаним критеріям, суд зазначає, що перелічені в акт здачі- прийняття робіт послуги відповідають критеріям дійсності і необхідності, однак при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд також виходить з того, що зазначена справа є малозначною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження. Категорія справи, враховуючи предмет та підстави позову, сталість законодавство та судової практики щодо цих правовідносин, не є спором значної складності та не потребує дослідження великого обсягу доказів.

На підставі викладеного, з урахуванням категорії справи, ціни позову, значення справи для сторін, рівня складності спірних правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено частково, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь відповідача в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу грошових коштів у розмірі 3000,00 грн.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 315,58 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних – 423,92 грн (чотириста двадцять три гривні 92 копійки), інфляційні витрати – 1654,47 грн. (одна тисяча шістсот п`ятдесят чотири гривні 47 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 315,58 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, а всього судові витрати у розмірі 3315,58 грн (три тисячі триста п`ятнадцять гривень 58 копійок).

В задоволені іншої частини позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено позивачем безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ,

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя: О.В. Шишкін