Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №671/460/26 — Волочиський районний суд Хмельницької області

Справа № 671/460/26

Провадження № 2/671/589/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2026 р. м. Волочиськ

Волочиський районний суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Никифорова Є. О.,

секретар судового засідання Козак Г. А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю органу опіки та піклування – виконавчого комітету Волочиської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14.06.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстровано 14 червня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Волочиського районного управління юстиції, актовий запис № 75.

У шлюбі народилися ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області у справі № 671/1362/24 від 19 вересня 2024 року, шлюб між сторонами розірвано.

Позивач вказує, що із відповідач у січні 2023 року вона виїхала до Сполучених Штатів Америки та з цього часу самоусунулась від виконання батьківських обов`язків відносно дітей, від 2023 року жодного разу не бачилась з дітьми, хоча позивач не чинив їй перешкод у спілкуванні з дітьми, спілкувалась з дітьми декілька разів телефонним зв`язком в більшості випадків з ініціативи дітей, коли вони їй перші телефонують, не цікавилась їх фізичним чи духовним розвитком, навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечувала необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання; не спілкувалась з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надавала доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяла засвоєнню ними 3 загальновизнаних норм моралі; не виявляла інтересу до їх внутрішнього світу; не створювала умов для отримання ними освіти.

У лютому 2023 року позивача було мобілізовано до лав ЗСУ, об`єктивно він не міг виконувати батьківські обов`язки, відповідачу нічого не завадило повернутися до дітей, але вона цього не зробила і в серпні 2023 року позивач вимушений був самовільно залишити Військову частину НОМЕР_1 , оскільки дідусь та бабуся не могли повноцінно займатися внуками через похилий вік, особливі потреби онука, зокрема ті, що пов`язані зі станом його здоров`я та перехідний вік онучки, яка потребувала батьківської та материнської уваги, виховання та підтримки.

Судовим наказом Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2024 року у справі № 671/1748/24 стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно на кожного з дітей, починаючи з 10 вересня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.

Позивач вказує, що він здійснює самостійне виховання та утримання дітей та бере на себе повну відповідальність за забезпечення всіх потреб дитини, що включає організацію навчання та виховання, забезпечення харчування, медичного обслуговування та дозвілля; інших аспектів, пов`язаних з життєдіяльністю дитини. Виховання та утримання дітей позивачем здійснюється без постійної або тимчасової участі інших родичів. Встановлення факту перебування дитини на утриманні необхідно позивачу для захисту прав та інтересів дітей, оформлення документів для отримання соціальної допомоги, вирішення питання про переміщення з дітьми без згоди матері, звільнення з ЗСУ, оформлення відстрочки від мобілізації, тощо.

Крім того, позивач зазначає, що у зв`язку з поведінкою відповідача він звертався до Волочиського районного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення її батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак заочним рішенням суду від 05 березня 2025 року, що судами апеляційної та касаційної інстанції залишено без змін, у задоволенні цього позову було відмовлено.

Цим рішенням попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та покладено на орган опіки та піклування Волочиської міської ради контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків протягом одного року, однак відповідач свого ставлення до виховання дітей не змінила.

Позивач просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16.03.2026 провадження у справі відкрито. Судом ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Залучено до участі у справі орган опіки та піклування – виконавчий комітет Волочиської міської ради, який зобов`язано надати до суду висновок щодо розв`язання спору.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали.

Представник органу опіки та піклування подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явилася повторно, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзиву, заяв та клопотань від неї до суду не надходило, у зв`язку з чим на підставі положень статей 223, 280 ЦПК України зі згоди позивача розгляд справи проведено за відсутності відповідача в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 14.06.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстровано 14 червня 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Волочиського районного управління юстиції, актовий запис № 75.

У шлюбі народилися ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області у справі № 671/1362/24 від 19 вересня 2024 року, шлюб між сторонами розірвано.

Зазначені обставини підтверджуються свідоцтвами про народження дітей (а.с. 10 ,11), копією рішення про розірвання шлюбу (а.с. 12).

Згідно довідки Волочиської міської ради № 24 від 17.02.2026 позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Склад його сім`ї наступний: дочка ОСОБА_4 , 2009 року народження, син ОСОБА_5 , 2015 року народження.

Згідно відомостями Адміністрації державної прикордонної служби України про перетин кордону (а. с.15) відповідач ОСОБА_3 у січні 2023 року перетнула державний кордон України (на виїзд). Зазначене також підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон відповідача з відміткою про її виїзд з України (а. с. 16).

Судом також встановлено, що судовим наказом Волочиського районного суду Хмельницької області від 13 вересня 2024 року у справі № 671/1748/24 стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно на кожного з дітей, починаючи з 10 вересня 2024 року і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що на розгляді Волочиського районного суду Хмельницької області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 05 березня 2025 року, що набрало законної сили 01.05.2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Судом попереджено відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та покладено на орган опіки та піклування Волочиської міської ради контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків протягом одного року.

Зазначеним рішенням встановлено, що на даний час діти проживають разом з батьком ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї №199 від 29 жовтня 2024 року, виданою старостою Гарнишівського старостинського округу ОСОБА_6 та актом обстеження умов проживання від 19.08.2024 року, що складений комісією в складі посадових осіб Гарнишівського старостинського округу.

Відповідно до зазначеного акту обстеження, діти проживають разом з батьком. Сім`я матеріально забезпечена, проживає у житловому чотирьохкімнатному будинку з сучасними умовами, який належить ОСОБА_7 . Сім`я забезпечена предметами побутового вжитку та предметами для розвитку дітей. Діти охайні та доглянуті, виховуються у любові та повазі. Зі слів батька, матір ОСОБА_3 , перебуває за кордоном, постійно з дітьми не проживає, участі у вихованні не бере.

Діти сторін навчаються у Волочиському ліцеї №2 Волочиської міської ради Хмельницького району Хмельницької області, що підтверджується характеристиками навчального закладу.

Згідно даних характеристик, на початку 1 класу матір ОСОБА_8 приймала активну участь в організації навчання сина, згодом приймала участь через зв`язок по застосунку Вайбер, де вона систематично переглядала та інколи реагувала на повідомлення вчителів та батьків про навчання та виховання учнів класу в шкільній групі. ОСОБА_8 емоційно складно пережив від`їзд матері, через що втратив інтерес до навчання, часто хворів, пропустив багато уроків в першому класі, що вплинуло на рівень сформованості його навичок з багатьох предметів. Однак, в 2 класі ОСОБА_8 адаптувався до школи завдяки допомозі і співпраці з бабусею, дідусем, сестрою, роботі шкільного психолога. Дочка сторін ОСОБА_9 сприймає навчальну інформацію добре. Батько спілкується з класним керівником, однокласниками, товаришами, хвилюється за її навчання та виховання. З інформації ГУ НПУ в Хмельницькій області від 22.08.2024 року вбачається, що 25 січня 2023 року відповідачка ОСОБА_3 перетнула державний кордон України через пункт пропуску Рава-Руська.

Судом також встановлено, що у лютому 2023 року позивача було мобілізовано до лав ЗСУ. У серпні 2023 року позивач вимушений був самовільно залишити Військову частину НОМЕР_1 , оскільки дідусь та бабуся не могли повноцінно займатися внуками через похилий вік, особливі потреби онука, зокрема ті, що пов`язані зі станом його здоров`я та перехідний вік онучки, яка потребувала батьківської та материнської уваги, виховання та підтримки.

На даний час кримінальне провадження за фактом самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, що підтверджується копією постанови про закриття кримінального провадження (а. с. 29).

Згідно з висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Волочиської міської ради № 293 від 25.05.2026 орган опіки та піклування вважає за можливе встановити факт самостійного виховання та утримання позивачем ОСОБА_1 дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з огляду на надані позивачем документи та акти обстеження умов проживання дітей від 03.12.2024, 29.12.2025, 17.02.2026, відповідно до яких діти проживають з батьком, а мати ОСОБА_3 фактичної участі у вихованні та утриманні дітей не приймає, оскільки перебуває за кордоном з 2023 року.

Суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами той факт, що після розірвання шлюбу з відповідачем діти залишилися проживати разом з ним, при цьому, відповідач фактичної участі у вихованні та утриманні дітей не бере, оскільки з січня 2023 остання перебуває за кордоном. Не зважаючи на це, позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із частиною 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.

З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність відповідача щодо дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання батьком дитини.

Оцінюючи встановлені обставини у їх сукупності, суд зазначає, що сам по собі факт проживання дітей разом із батьком, здійснення ним їх утримання та виховання, а також самоусунення матері від участі у вихованні дітей, не є достатньою правовою підставою для встановлення судом факту самостійного виховання дітей.

Суд звертає увагу, що питання щодо належного виконання одним із батьків своїх батьківських обов`язків підлягає оцінці судом під час вирішення відповідного спору між батьками, зокрема, спору про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини чи іншого сімейного спору, у межах якого зазначені обставини входять до предмета доказування.

Такий підхід до вирішення цієї справи відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23).

Разом з тим, позивач не заявляв до відповідачки жодних вимог матеріально-правового характеру, які б підлягали вирішенню в позовному провадженні - про визначення місця проживання дітей чи про позбавлення відповідача батьківських прав.

Зважаючи на вказані обставини та враховуючи, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дітей є невід`ємним, а факт одноосібного виховання чи утримання дитини може встановлюватися лише як обставина, що входить до предмета доказування в іншому сімейному спорі, суд не вбачає необхідних та достатніх підстав для задоволення заявлених вимог.

Суд також враховує, що встановлення такого факту за відсутності вимог щодо зміни чи припинення обсягу батьківських прав відповідача може призвести до порушення балансу прав та інтересів дитини, оскільки створює передумови для фактичного обмеження прав одного з батьків поза передбаченою законом процедурою.

Оскільки факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини, а такі вимоги позивачем не заявлялися, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, а заявлені вимоги - такими, що не підлягають задоволенню у межах цього провадження.

Суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування в частині встановлених фактичних обставин проживання та утримання дітей, однак не погоджується з висновком органу щодо наявності правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком, оскільки така вимога не відповідає способам захисту, передбаченим сімейним законодавством та висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком як самостійного предмета позову не відповідає способам судового захисту, визначеним сімейним законодавством та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено суд покладає витрати зі сплати судового збору на позивача.

Оскільки виконавчий комітет Волочиської міської ради після застосування заходу процесуального примусу виконав вимоги суду та надав витребуваний висновок, суд відповідно до ч. 6 ст. 148 ЦПК України вважає за необхідне скасувати ухвалу про стягнення штрафу

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору віднести за рахунок позивача.

Ухвалу Волочиського районного суду Хмельницької області від 28 квітня 2026 року про застосування заходу процесуального примусу у вигляді штрафу – скасувати.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених законом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, передбаченому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Є. О. Никифоров