Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №161/23091/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/23091/25 Головуючий у 1 інстанції: Мазур Д. Г.

Провадження № 22-ц/802/613/26 Доповідач: Данилюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Данилюк В. А.,

суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

секретаря Черняк О. В.,

з участю:

представника заявника Шевчука І. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою уповноваженої особи Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грущук Марії Вікторівни на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

06 листопада 2026 скаржник ОСОБА_1 через свого представника адвоката Шевчука Івана Петровича звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з скаргою, поданою через систему «Електронний суд» на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язати вчинити дії.

Вимоги за скаргою обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса для продажу свого майна, де йому було повідомлено, що на майно накладено арешт. Згідно інформаційної довідки №415340394 від 26.02.2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що наявне обтяження майна ОСОБА_1 , а саме: 1) арешт нерухомого майна, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.02.2016 року по виконавчому провадженні №50157331, номер запису про обтяження №13384149; 2) арешт нерухомого майна, накладений на підставі постанови, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, №34082151. Об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 . Власник ОСОБА_1 . Реєстраційний номер обтяження 13007892.

Представник скаржника також вказує, що 15.10.2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено Кредитний договір №070-22-76/07. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за даним кредитним договором було надано в іпотеку нерухоме майно, а саме трьохкімнатна квартира загальною площею 67,6 кв.м., житловою площею 39 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є власником 1/4 частки вказаної трьох кімнатної квартири. ОСОБА_2 виконала взяті на себе зобов`язання в повному обсязі та не має заборгованості перед ПАТ «Укрсоцбанком» та його правонаступниками, що підтверджується відповідними документами.

Крім того, ОСОБА_1 звертався з позовом щодо зняття арештів, але ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №161/4349/25 від 12.03.2025 йому відмовлено у відкритті провадження. В ухвалі суду вказано, що ОСОБА_1 є стороною виконавчого провадження, а тому вимога про скасування арештів майна підлягає розгляду судом, який видав виконавчий документ в порядку розділу VII ЦПК України.

01.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку з заявою про зняття арешту з його майна.

Згідно відповіді відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку від 31.10.2025 року №157202 матеріали виконавчого провадження знищені і у відділу відсутні підстави для зняття арешту.

Вважає, що бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту є протиправною.

Просить визнати бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту накладеного на майно ОСОБА_1 в межах виконавчих проваджень №34082151 та №50157331 - незаконною.

Зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт накладений на майно ОСОБА_1 в межах виконавчих проваджень №34082151 та №50157331.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язати вчинити дії задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо відмови у знятті арешту з майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язано Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , (адреса проживання: АДРЕСА_3 ) накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 25.07.2012 року по виконавчому провадженні №34082151, реєстраційний номер обтяження 13007892.

Зобов`язано Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , (адреса проживання: АДРЕСА_3 ), накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.02.2016 року по виконавчому провадженні №50157331, реєстраційний номер обтяження №13384149.

Не погоджуючись з ухвалою, уповноважена особа Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грущук М. В. подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не відповідає фактичним обставинам справи, таке рішення може вплинути на права та законні інтереси держави, оскільки позов спрямований на уникнення відповідачем своїх боргових зобов`язань перед державою у вигляді несплати виконавчого збору. Просить ухвалу скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволенні скарги відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника Шевчук І. П. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу залишити без змін.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_3 заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені судом належним чином.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, заслухавши пояснення представника заявника, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступного.

Положеннями ч.ч. 1,2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судом встановлено, що 15.10.2007 року між ОСОБА_2 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено Кредитний договір №070-22-76/07. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за даним кредитним договором було надано в іпотеку нерухоме майно, а саме трьох кімнатна квартира загальною площею 67,6 кв.м., житловою площею 39 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є власником 1/4 частки вказаної трьох кімнатної квартири. Право власності підтверджується свідоцтвом про право власності від 01.10.2004 зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.10.2004 №7743557.

ОСОБА_2 не виконувала вчасно взяті на себе зобов`язання за кредитним договором. 26 квітня 2011 року Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалив рішення по справі №2-2331/11, яким вирішив стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі 517377,71 грн., в т.ч.: 54131,00 доларів США, що еквівалентно 429800,14 грн. (офіційний курс долара США до гривні станом на 31.01.2011 р. становить 7,94 грн) - строкова заборгованість за кредитом; 1716,28 долари США, що еквівалентно 13621,26 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 8579,27 доларів США, що еквівалентно 68 119,41 грн - прострочена заборгованість за відсотками за період з 15.10.2007 р. по 30.01.2011 р. включно; 5830,90 грн - пеня,: в тому числі 490,45 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 31.03.2010р. по 30.01.2011 р. включно, 5 340,44 грн - пеня за несвоєчасну сплату відсотків за період з 11.02.2010 р. по 30.01.2011р. включно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 15.10.2007 року трьох кімнатну квартиру загальною площею 67,6 кв.м., житловою площею 39 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 через продаж на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

11 листопада 2015 року Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалив заочне рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки рахунок погашення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Звернути стягнення на предмет іпотеки, за іпотечним договором від 16.10.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ковальчук Л. С., зареєстрованим в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №2343, - трьох кімнатну квартиру загальною площею 67,6 кв.м., житловою площею 39 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №070-22-76/07 від 15.10.2007 року, в сумі 2 799 872,77 грн, в тому числі: 55 847,28 доларів США, що еквівалентно 1 251924,34 грн - заборгованість за Документ сформований в системі «Електронний суд» 08.07.2025 4 кредитом, 45 109,58 доларів США, що еквівалентно 1 011 218,09 грн - заборгованість за відсотками, 536 730,34 грн - пеня: в тому числі 214426,60 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 09.09.2014 року по 09.09.2015 року включно, в тому числі 322 303,74 грн - пеня за несвоєчасну сплату відсотків за період з 09.09.2014 року по 09.09.2014 року включно.

22 вересня 2016 року вказане рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області було скасовано.

12 грудня 2016 року Луцький міськрайонний суд Волинської області закрив провадження по даній справі, оскільки існувало рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2011 року, про що вказано вище.

У зв`язку з цим були відкриті виконавчі провадження, відповідно до яких було накладено арешти на вказану квартиру.

Судом також встановлено, Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» 14.06.2010 року був перейменований на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (далі правонаступник АТ «Сенс Банк»). На підставі договору факторингу від 29 січня 2020 року право вимоги за кредитним договором №070-22-76/07 від 15.10.2007 року було відступлено від АТ «Альфа-Банк» до ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ».

Правонаступником ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» є Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс».

Відповідно до Довідки №53719-23 від 25.06.2020 року АТ «Альфа-Банк», МФО 300346 (правонаступник АТ «Укрсоцбанк») позичальнику ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зазначається про те, що станом на 25.06.2020 року заборгованості за кредитним договором №070-22-76/07 від 15.10.2007 року немає у зв`язку з відступленням прав вимоги до ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» (ЄДРПОУ 23494714) на підставі договору факторингу від 29 січня 2020 року.

Довідкою №256/5 від 29.01.2020 року повідомляється про відсутність заборгованості між ОСОБА_2 та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» за кредитного договору N3070-22-76/07 від 15.10.2007 року.

Крім того, в ході судового розгляду справи представником скаржника була надана довідка ТОВ «Він Фінанс» від 12 вересня 2025 року, відповідно до якої у ОСОБА_2 відсутня заборгованість перед товариством.

Зазначені обставини були встановлені Луцьким міськрайонним судом Волинської області у рішенні при розгляді справи № 161/13504/25, дане рішення набрало законної сили.

Зазначені обставини, згідно вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

Згідно інформаційної довідки №415340394 від 26.02.2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що наявне обтяження майна ОСОБА_1 , а саме: 1) арешт нерухомого майна, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.02.2016 року по виконавчому провадженні №50157331, номер запису про обтяження №13384149; 2) арешт нерухомого майна, накладений на підставі постанови, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, №34082151. Об`єкт обтяження: квартира, адреса: АДРЕСА_1 . Власник ОСОБА_1 . Реєстраційний номер обтяження 13007892.

01 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку із заявою про зняття арешту з його майна.

Згідно відповіді Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку від 31.10.2025 року №157202 матеріали виконавчого провадження знищені і у відділу відсутні підстави для зняття арешту, а тому саме з цього моменту між сторонами виникли спірні правовідносини.

06 листопада 2025 року скаржник звернувся до суду із вказаною скаргою на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов`язати вчинити дії, з дотриманням вимог ст. 449 ЦПК України.

При цьому ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність виконавчої служби саме за наслідками відмови у задоволенні його заяви про зняття арешту.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

При розгляді даної справи судом встановлено, що після повернення банку виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 кредитної заборгованості, ОСОБА_2 (рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області рішенні при розгляді справи № 161/13504/25), а в подальшому і ОСОБА_1 повідомили виконавчу службу про повне виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором та просили зняти арешт із належного їм майна.

При цьому виконавчою службою не оспорювався факт погашення ОСОБА_2 заборгованості за виконавчим документом після повернення виконавчого документа стягувачу.

Саме у зв`язку із цим ОСОБА_1 просив зняти арешт з його майна.

Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказав, що ОСОБА_2 погашено борг перед банком у добровільному порядку. Відмовляючи у знятті арешту, державний виконавець не оспорював факт відсутності вказаної заборгованості. За таких обставин суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

При цьому, суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (13 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Аналогічна правова позиція була сформульована ВС у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20.

За таких обставин та враховуючи добровільне погашення боржником ОСОБА_2 боргу, відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання бездіяльності виконавчої служби щодо незняття арешту з майна заявника, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Такий висновок є законним та обґрунтованим

Верховний Суд у постанові від 03 грудня 2025 року у справі № 753/10678/22 зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 3 серпня 2022 року у справі № 2-5422/11 (провадження № 61-1437св22), викладено висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У цій справі виконавчі листи, на виконання яких накладався арешт на майно, не перебувають на примусовому виконанні тривалий час, строк пред`явлення до виконання виконавчих документів сплив та не був поновлений.

Відомостей про пред`явлення стягувачем майнових претензій до ОСОБА_1 у розпорядженні суду немає.

Подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє йог можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для відмови в задоволенні скарги, та зводяться до власного тлумачення обставин справи та норм права. Такі доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку і вони узгоджуються і не суперечать правовим позиціям Верховного Суду , а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам, а наведені заявником в апеляційній скарзі доводи таких висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу уповноваженої особи Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Грущук Марії Вікторівни залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 березня 2026 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 червня 2026 року.

Головуючий

Судді :