Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №755/8245/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/8245/26

Провадження №: 2-о/755/395/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Мовчан А.С.

за участю: заявника ОСОБА_1

заінтересованої особи ОСОБА_2

представника заінтересованої особи - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -

В С Т А Н О В И В :

Заявник звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою, в якій просить суд: застосувати захід тимчасового обмеження прав кривдниці у вигляді заборони перебувати у місці спільного проживання (перебування) із постраждалою особою за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1 частини 2 статті 26 Закону.

Свої заявлені вимоги заявник обґрунтовує тим, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі проживає ОСОБА_2 , з якою він певний час підтримував близькі особисті стосунки без реєстрації шлюбу. На даний час ОСОБА_2 фактично продовжує проживати у належній йому квартирі попри відсутність його згоди на подальше спільне проживання та попри неодноразові прохання припинити спільне проживання і врегулювати ситуацію мирним шляхом. Будь-які домовленості щодо подальшого спільного проживання між ними відсутні. Його неодноразові спроби врегулювати конфлікт мирним шляхом позитивного результату не дали. При цьому ОСОБА_2 зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2 . Подальше спільне проживання в одному житловому приміщенні є фактично неможливим через постійні конфлікти, психологічний тиск та агресивну поведінку з боку ОСОБА_2 . Останнім часом поведінка ОСОБА_2 щодо нього набула систематичного конфліктного та агресивного характеру і супроводжується психологічним тиском, образами, погрозами, приниженням честі та гідності, а також створенням постійної психологічно напруженої та конфліктної атмосфери у квартирі. Зокрема, з боку ОСОБА_2 мали місце: систематичні образи, у тому числі нецензурного характеру; висловлювання образливого та принизливого характеру, у тому числі із побажанням смерті; приниження та агресивна поведінка; психологічний тиск погрози викликами правоохоронних органів та іншими способами впливу; погрози звернення до різних державних органів з метою здійснення на нього психологічного тиску; створення постійної конфліктної атмосфери у квартирі; перешкоджання нормальному користуванню житлом; випадки агресивної поведінки та фізичного впливу щодо нього; дії, спрямовані на примушування його залишати належне йому житло. Поведінка ОСОБА_2 має тривалий та системний характер, однак останнім часом конфлікти значно загострилися. Зокрема, у ході конфліктів ОСОБА_2 : висловлювала на його адресу образи та погрози; кидала у нього предмети; перешкоджала нормальному перебуванню у квартирі; перешкоджала його нормальному відпочинку та користуванню місцем для сну у квартирі, у зв`язку з чим він був змушений періодично залишати місце проживання; здійснювала постійний психологічний тиск та провокувала конфлікти. У зв`язку із загостренням ситуації він був змушений неодноразово звертатися до Дніпровського управління поліції ГУНП у м. Києві із заявами про фіксацію протиправної поведінки та домашнього психологічного насильства. До заяв додавалися: скріншоти листування; аудіозаписи; відеозаписи; фотоматеріали тілесних ушкоджень. Також ним здійснювалися виклики поліції за номером 102. Незважаючи на це, конфліктна поведінка ОСОБА_2 не припинилася. Крім того, така поведінка негативно впливає на малолітню дитину, яка перебуває у середовищі постійної психологічної напруги та конфліктів між дорослими. Він зі свого боку намагався врегулювати ситуацію мирним шляхом, уникав конфліктів, неодноразово тимчасово залишав квартиру з метою недопущення ескалації конфлікту та продовжує дотримуватися спокійної та неконфліктної поведінки. Внаслідок конфліктної ситуації він вимушений періодично залишати місце проживання та ночувати у своєї матері, яка є особою похилого віку, має інвалідність II групи та тяжкі захворювання серцево-судинної системи. Такі обставини створюють для неї додаткове психологічне навантаження та погіршують її стан здоров`я. Систематичний характер конфліктної поведінки ОСОБА_2 викликає у нього постійне психологічне напруження та обґрунтовані побоювання подальшої ескалації конфлікту. Вважає, що подальше неприйняття заходів реагування створює ризик подальшої ескалації конфлікту, посилення психологічного насильства та погіршення психоемоційного стану всіх учасників конфлікту, у тому числі дитини. ОСОБА_2 раніше зверталася до правоохоронних органів із заявами щодо нього, однак за результатами проведеної перевірки Дніпровським управлінням поліції ГУНП у м. Києві було встановлено відсутність беззаперечних доказів наявності у його діях складу адміністративного правопорушення, у зв`язку з чим провадження у справі про адміністративне правопорушення не розпочиналося. Таким чином, твердження ОСОБА_2 щодо нібито протиправної поведінки з його боку не знайшли підтвердження під час перевірки правоохоронними органами. При цьому за результатами проведених перевірок правоохоронними органами не було встановлено підстав для притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Разом з тим, за результатами розгляду його звернень Дніпровське управління поліції ГУНП у м. Києві офіційно рекомендувало йому звернутися до суду для вирішення конфлікту та захисту його прав у порядку цивільного судочинства. Таким чином, звернення до суду із даною заявою є вимушеним та здійснюється ним виключно з метою припинення психологічного насильства, недопущення подальшої ескалації конфлікту та забезпечення можливості нормального і безпечного проживання. На даний час конфліктна ситуація має стійкий та тривалий характер, а звичайні способи врегулювання конфлікту результату не дали. Подальше спільне проживання в одному житловому приміщенні без застосування судового захисту створює ризик подальшої ескалації психологічного насильства та конфліктів. Він не ставить за мету покарання ОСОБА_2 чи обмеження її спілкування з дитиною, а звертається до суду виключно з метою припинення конфліктної ситуації та психологічного насильства. Сукупність наведених обставин свідчить про наявність тривалого психологічного конфлікту та систематичного психологічного тиску щодо нього, що потребує судового захисту та застосування обмежувального припису.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.06.2026 відкрито провадження у цій цивільній справі та призначено її розгляд проводити у порядку окремого провадження.

Заявник у судовому засіданні вимоги заяви підтримав, просив суд її задовольнити. Додатково пояснив, що незважаючи на неодноразові звернення до правоохоронних органів, проведення працівниками поліції профілактичних заходів, складення відносно ОСОБА_2 протоколів про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та направлення відповідних матеріалів до суду, її поведінка не змінилася. Після втручання поліції ОСОБА_2 продовжувала його ображати, висловлювати нецензурну лайку, погрози та провокувати конфлікти, що підтверджується додатковими аудіо- та відеозаписами. Наведені обставини свідчать про систематичний характер конфліктної поведінки ОСОБА_2 та про наявність ризику продовження психологічного насильства у майбутньому.

Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні доводи заяви не визнала та пояснила, що почала проживати із заявником однією сім`єю як чоловік та дружина у 2022 році. Він запропонував їй та її доньці від першого шлюбу проживати разом в його квартирі та обіцяв стати батьком для її доньки. Вони дуже хотіли спільну дитини, однак напочатку їх стосунків було дві невдалі вагітності. У подальшому вона завагітніла втретє, однак відношення чоловіка змінилося, він почав фліртувати та спілкуватися у соціальних мережах з іншими жінками, ображав її та її доньку, у зв`язку з чим, вона майже перед пологами пішла від нього. Коли його мати та донька від першого шлюбу дізналися про її вагітність, почали влаштовувати заявнику скандали, які він переносив на неї. З матір`ю заявника вона не спілкується і навіть не знає її номер телефону, бачилася з неї декілька разів. Після народження спільного сина, чоловік наполегливо забрав її та дитину з пологового будинку та привіз проживати до себе, однак його ставлення фактично не змінилося, він вдавався до висловів «о клас, не треба готувати їсти», «твої гості ти і прибирай», «твоя донька, твої проблеми». Також, почав проявляти ксенофобію по відношенню до її доньки. Наразі їх спільна дитина на грудному годуванні, а чоловік всіляко провокує її, за нагальної потреби не відповідає на телефонні дзвінки та/або смс, не відчиняє їй навмисно двері, залишає її з дитиною на декілька днів самих вдома без засобів для існування, також часто не ночує вдома без попередження. Також, заявник щосуботи вживає алкогольні напої та вчиняє провокаційні дії з метою влаштувати сварку. З листопада 2025 року вони припинили підтримувати стосунки як подружжя та намагалися вирішити матеріальні проблеми в добровільному порядку, однак це виявилося безрезультатно. Забезпечивши своїх двох доньок від першого шлюбу окремими квартирами, заявник запропонував для спільного сина лише 1/5 частину від квартири в якій вони проживають, що на її думку є принизливим. Сплачуючи комунальні послуги за квартиру та купуючи продукти харчування, чоловік вважав, що вона має бути йому вдячна та нічого більше не вимагати. Наразі, із заявника стягуються аліменти, в них окремі бюджети. Із дитиною заявник майже час не проводить, а коли на її прохання залишається із сином, то здійснює за ним неналежний догляд, дитина постійно плаче.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справ, а також переглянувши аудіо та відеофайли, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.

Як убачається з матеріалів справи, заявник та заінтересована особа проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Із пояснень сторін встановлено, що заявник та заінтересована особа з 2022 року проживали однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, мають спільну малолітню дитину, наразі їх сімейно-шлюбні стосунки припинені, однак вони проживають разом в квартирі, що належить заявнику на праві власності, разом із ними проживає спільна малолітня дитина до двох років та неповнолітня дитина заінтересованої особи від першого шлюбу. Квартира складається із двох кімнат, одна з яких є прохідною.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3-6, 8, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;

кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;

психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру..

Відповідно статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» До спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Отже, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Левчук проти України» (заява № 17496/19), в якій визнав порушення ст.8 Конвенції з прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя). Згідно до ст.8 Конвенції з прав людини, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. ЄСПЛ у даній справі вказав, що покладаючись на статтю 8 Європейської Конвенції з прав людини, суди не мають бути надмірно формалістичними у своїх рішеннях, які викликають у особи почуття безкарності та піддають заявника, ще більшому ризику психологічного переслідування та нападу.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.09.2019 у справі № 756/3859/19, обмежувальний припис, передбачений вищезазначеним законом, за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм кримінального законодавства), а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених цим законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Також Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 у справі № 754/11171/19, звернув увагу щодо необхідності оцінки судом пропорційності втручання у права та свободи особи при застосуванні обмежувального припису.

Відповідно до практики ЄСПЛ будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, зокрема, заходи втручання мають бути передбачені національним законодавством (дивитись, наприклад, рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» («Shchokin v. Ukraine», заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.п. 50-51). При цьому таке втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (дивитись, наприклад, рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 39).

Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров`я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису. В свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції України держава взяла на себе зобов`язання забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності. Однак частина перша статті 63 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно, враховуючи що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У кожному конкретному випадку суд має враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

За результатами перевірки звернень ОСОБА_1 Дніпровським управлінням поліції ГУ НПУ у м. Києві прийняті рішення про відсутність підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та надана відповідь в порядку визначеному ЗУ «Про звернення громадян».

Так, згідно відповіді Дніпровського управлінням поліції Головного управління Національної у м. Києві від 30.12.2025, розглянуто звернення ОСОБА_1 про надання інформації та фіксації телефонного дзвінка поліцейського. Матеріал зареєстрований в системі електронного документообігу Дніпровського УП ГУНП у м. Києві за № К-53671ез від 26.12.2025. Інформують, що 25.12.2025 до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві надійшло звернення громадянки, з якою він раніше спільно проживав, щодо вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. На виконання поліцейських повноважень, 25.12.2025 у зв`язку з існуючими підставами вважати, що він володієте інформацією по даній справі, його було запрошено 27.12.2025 до поліцейського приміщення сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Дніпровського УП ГУНП у м. Києві, розташованого за адресою: м. Київ, б-р. Ярослава Гашека, 17 (ч. 1 ст. 33 Закону України «Про Національну поліцію України»). Крім того, інформують, що за результатами проведеної перевірки, зокрема за наданими ним зверненнями щодо фіксації обставин конфліктної ситуації з громадянкою, з якою він раніше спільно проживав, провадження у справі про адміністративне правопорушення розпочато не було (ч. 1 ст. 247 КУпАП), оскільки матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які поза розумним сумнівом підтверджують наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, що виключає необхідність його явки.

Згідно відповіді Дніпровського управлінням поліції Головного управління Національної у м. Києві від 08.05.2026, розглянуто звернення ОСОБА_1 , яке зареєстровано Вхідної кореспонденції за № К-14337/ез від 13.04.2026 по факту можливих неправомірних дій зі сторони ОСОБА_4 . Працівниками управління проводилася повна та всебічна перевірка з даного факту. Рекомендовано для вирішення даного питання та щодо відшкодування завданих моральних збитків звернутися до суду із позовною заявою в порядку передбаченим Цивільним законодавством України

Також, згідно відповіді Дніпровського управлінням поліції Головного управління Національної у м. Києві від 19.05.2026, розглянуто звернення ОСОБА_1 з приводу вчинення домашнього насильства та можливих неправомірних дій (бездіяльності) окремими поліцейськими, яке зареєстроване в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за територією обслуговування Дніпровського УП ГУНП у м. Києві за № 28229 від 27.04.2026. У зв`язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення, відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносились. Проведеною перевіркою неналежного відношення до виконання своїх службових обов`язків з боку працівників сектору протидії домашньому насильству відділу превенції Дніпровського УП ГУНП у місті Києві встановлено не було.

З огляду на викладене убачається, що суду не надано ні протоколів про адміністративне правопорушення, складених уповноваженою особою органів Національної поліції щодо ОСОБА_2 ; ні термінового заборонювального припису стосовно кривдника, винесеного працівником уповноваженого підрозділу поліції; ні обмежувального припису, винесеного судом у кримінальному провадженні; ні постанов про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.

Посилання заявника, як на доказ вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, на аудіозаписи їх розмов, а також відеозаписи, не можуть беззаперечно свідчити про вчинення домашнього насильства, оскільки останні є фрагментальними, тобто такими з яких не можливо встановити причинно-наслідкові обставини та події.

Конфліктні ситуації, що виникають між сторонами пов`язані із утримання та виховання спільного сина, а дії заявника по зверненню до суду із даною заявою, направлені не на його захист як постраждалої особи, а на виселення заінтересованої особи із його житла. В той же час, за наявності відповідних підстав заявник має право звертатися до суду з позовом про виселення в порядку цивільного судочинства.

Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 756/2072/18.

У відповідності до ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Згідно із загальним принципом цивільного судочинства - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В даному випадку, Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» чітко визначає, що обставинами на підставі яких може бути виданий обмежувальний припис є: ризики продовження скоєння домашнього насильства; ризики повторного вчинення домашнього насильства; ризики настання тяжких або особливо тяжких наслідків; ризики смерті постраждалої особи.

Досліджені надані заявником докази не дають суду підстави дійти висновку про наявність в діях заінтересованої особи, ОСОБА_2 , психологічного або фізичного насильства відносно заявника ОСОБА_1 .

Заявником не додано доказів які б підтверджували наявність фактів погроз з боку заінтересованої особи, вчинення останньою відносно заявника будь-яких фізичних дій, які б можливо було б розцінити як фізичне насильство. Відсутні в матеріалах справи і докази притягнення ОСОБА_2 до адміністративної або іншої відповідальності за вчинення дій, які можуть бути розцінені як прояв насильства в сім`ї.

Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що підстави для видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , відсутні, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 1, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст. 258, 259, 263-265, 350-1- 350-8 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про видачу обмежувального припису- залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: