Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №204/4043/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/4043/26

Провадження № 2/204/3388/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого – судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

13 квітня 2026 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 8 773,57 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 64 800,00 грн., а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що з 03.12.2025 року перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця продовольчих товарів. Факт трудових відносин підтверджується даними Пенсійного фонду України (електронна трудова книжка), а також фактичним допуском до роботи та виконанням трудових обов`язків. 24.02.2026 трудові відносини припинено за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. У порушення ст.116 КЗпП України, повний розрахунок у день звільнення з позивачем проведено не було. Фактична система оплати праці становила 1 350,00 грн. за одну робочу зміну, що підтверджується розрахунковими листами, графіками змін та електронними доказами. Згідно з розрахунковим листом за лютий 2026 року: нараховано: 12 714,50 грн. виплачено: 3 940,93 грн. заборгованість: 8 773,57 грн. Будь-які «утримання» або «штрафи», зазначені роботодавцем, не підтверджені належними доказами та не відповідають вимогам ст.127 КЗпП України. Попередньо позивачем було направлено письмову вимогу про проведення остаточного розрахунку, яка не була задоволена. Крім того, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Станом на 12.04.2026 період затримки становить 48 днів. Розрахунок: 1 350,00 грн. х 48 днів = 64 800,00 грн., який підлягає нарахуванню до дня фактичного повного розрахунку. На підставі викладеного позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 20 квітня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

08 травня 2026 року від відповідача надійшли заперечення на позов. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що він займається підприємницькою діяльністю, з 11.07.2024 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. Основним видом господарської діяльності є діяльність закладу масового харчування - піцерії, що працює під брендом придбаної франшизи. Господарську діяльність здійснює за адресою: АДРЕСА_1 . ФОП ОСОБА_2 використовує у своїй господарській діяльності найману працю працівників. Всі без виключення працівники ФОП працюють офіційно, на підставі укладених трудових договорів, згідно норм КЗпП України. ОСОБА_1 дійсно працювала в його піцерії з 03.12.2025р. до 24.02.2026р., на умовах неповного робочого дня, на посаді продавець продовольчих товарів, на підставі письмово укладеного Трудового договору від 01.12.2025р. Згідно п. 5.1. та п.5.2. даного трудового договору роботодавець та працівник узгодили наступний робочий час та умови роботи - графік роботи: п?ятиденка, робочі дні: Пн-Пт, вихідні дні: Сб, Нд, неповний робочий день. Тривалість робочого тижня становила не більше 20 годин. Тривалість робочого часу на день становила 4 години. За відпрацьований на умовах трудового договору вищезазначений робочий час на банківську картку ОСОБА_1 його ФОПом, регулярно без затримок сплачувалася заробітна плата. Розмір та порядок виплати заробітної плати був узгоджений сторонами трудового договору в п. 3.1. та п. 3.2. договору, а саме: оплата праці працівників здійснюється Роботодавцем у розмірі 8 410,00 грн. на місяць з оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу. Виплата заробітної плати проводиться в національній валюті два рази на місяць: за відпрацьовану першу половину місяця та наступного місяця - за відпрацьовану другу половину місяця. Робота працівника за вищезазначеним графіком (на умовах неповного робочого дня) була необхідна суб`єкту господарювання в той період, у зв`язку з блекаутами та непрогнозованим графіком роботи піцерії у зв`язку з постійними відключеннями світла. Просив суд звернути уваги на те, що Позивач ОСОБА_1 добровільно погодилась на такий графік роботи, розмір та умови оплати праці, про що свідчить її власноручний підпис в трудовому договорі, в заяві ОСОБА_1 про прийняття на роботу на неповний робочий день, в наказі (розпорядженні) ФОП ОСОБА_2 про прийняття на роботу на неповний робочий день ОСОБА_1 24.02.2026р. в день звільнення Позивача, Відповідач - ФОП ОСОБА_2 повністю розрахувався з Позивачем по заробітній платі та інших платежах передбачених КЗпП при звільненні працівника. На підтвердження даного факту у якості додатків до заперечення надав копії Зведених відомостей на перерахування заробітної плати та інших виплат (№ 8 від 24.02.2026р. та № 7 від 19.02.2026р.). Твердження Позивача, що система оплати праці становила 1 350,00 грн. за зміну роботи є безпідставними, вигаданими не підкріпленими жодними доказами, документами та розрахунками. Долучені позивачем скріншоти, невідомих переписок, незрозуміло з ким, не можуть бути доказами узгодження оплати праці. Більш того, навіть в цих переписках ніде не фігурує ФОП ОСОБА_2 з яким Позивач була безпосередньо пов?язана трудовими правовідносинами. Фінансових зобов?язань або домовленостей саме ФОП ОСОБА_2 виплачувати грошову суму в розмірі 1 350,00 грн. за зміну, надані Позивачем скріншоти не містять. В скріншотах доданих до позовної заяви Позивач посилається на незрозумілу переписку з аккаунтом мережі телеграм під нікнеймом « ІНФОРМАЦІЯ_1 », однак в штаті працівників ФОП ОСОБА_2 немає посади менеджера та працівниці з ім`ям «Алина» чи ОСОБА_3 . Тому подібна переписка не може вважатися зміною трудових правовідносин та оплати праці за трудовим договором. Більш того навіть в цій переписці, стосовно суми заробітної плати ніде не згадується ФОП ОСОБА_2 , який на той момент був роботодавцем Позивача. На підтвердження наведених обставин свідчить копія табеля обліку робочого часу ФОП ОСОБА_2 з 01.02.2025р по 28.02.2026р. з зазначенням ПІБ працівників та їх посад.

12 травня 2026 року надійшла відповідь на заперечення відповідача. В обґрунтування якої зазначено, що відповідач стверджує, що позивач працювала на умовах неповного робочого часу (4 години на день), однак фактичні обставини справи свідчать про інше. Позивач систематично виконувала трудові обов?язки повний робочий день (з 10:00 до 22:00), що підтверджується наданими доказами, а саме: графіками змін, даними корпоративного бота обліку робочого часу (check-in / check-out, геолокація), Z-звітами, ранковими звітами з фото та часом, повідомленнями щодо робочих процесів, а також викликами на роботу та службовими повідомленнями протягом зміни. Вказані докази у своїй сукупності підтверджують фактичну тривалість робочого часу, що суттєво відрізняється від формально зазначеного у трудовому договорі. Посилання Відповідача на «блекаути» як причину встановлення неповного робочого часу є безпідставним, оскільки фактичний режим роботи закладу та працівників залишався повним робочим днем, що підтверджується як доказами, наданими нею, так і загальнодоступною інформацією про графік роботи закладу. Щодо твердження Відповідача про повний розрахунок зі позивачем у день звільнення, зазначила, що факт проведення часткових виплат не заперечується, однак це не свідчить про відсутність заборгованості. Виплачені суми не відповідають фактичному обсягу виконаної роботи та узгодженим умовам оплати праці, які фактично застосовувались у закладі. Окремо звертає увагу суду, що після звільнення вона неодноразово зверталась до Відповідача з вимогою провести остаточний розрахунок, зокрема направила письмову вимогу від 17.03.2026 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яка була отримана Відповідачем, однак залишена без відповіді та задоволення. Також зверталась через робочі контакти до представників роботодавця, однак її звернення були проігноровані. Це свідчить про наявність спору щодо розміру належних їй виплат та підтверджує підстави для застосування ст. 117 КЗП України щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні. Щодо наданого Відповідачем табелю обліку робочого часу, зазначила, що він не відповідає фактичним обставинам виконання роботи, містить недостовірні відомості щодо тривалості робочого часу як її, так і інших працівників, що ставить під сумнів його достовірність як доказу. Доводи Відповідача про недопустимість поданих нею доказів є необгрунтованими, оскільки надані електронні докази у вигляді фотографій, скріншотів та файлів із зазначенням дати, часу та технічних характеристик (EXIF-даних), що дозволяє ідентифікувати їх походження.

Позивач в судове засідання не з`явилась, до суду надала заяву, в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, у відзиві на позов просив проводити розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, з урахуванням заяв сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 01 грудня 2025 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю (а.с. 42-46).

У відповідності до умов Трудового договору сторони обумовили, у ході виконання Договору виникають трудові відносини між роботодавцем і працівником, засновані на зобов`язані Працівника виконувати роботу, передбачену умовами Договору, та зобов`язані Роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату згідно з цим Договором і забезпечувати всі необхідні умови праці, даний договір є безстроковим, дата початку роботи – 03 грудня 2025 року.

Пунктом 2.1 Трудового договору передбачено, що працівник приймається на роботу на посаду Продавець продовольчих товарів.

Визначене Робоче місце: м. Дніпро, вул. Грушевського, 60/4 (п. 2.3)

Пунктом 3.1 Трудового договору передбачено, що оплата праці працівників здійснюється Роботодавцем у розмірі 8 410,00 грн. на місяць з оплатою праці пропорційно відпрацьваного часу.

Відповідно до п. 5.1 Трудового договору сторони обумовили, що графік роботи: П`ятиденний, робочі дні: Пн-Пт, вихідні дні: Сб, Вс. Неповний робочий день, Тривалість робочого тижня: 20 год.

Тривалість робочого часу – 4 години на день.

Відповідно до наказу № 18 від 01 грудня 2025 року про прийняття на роботу, ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ФОП ОСОБА_2 з 03 грудня 2025 року на посаду продавець продовольчих товарів, оклад 8 410,00 грн., з надбавкою за сумісництво 1 000,00 грн. (а.с. 48).

Судом встановлено та визнавалося сторонами, що 24 лютого 2026 року трудовий договір було розірвано за угодою сторін.

Звернувшись до суду позивач зазначила, що відповідач не виплачував їй нараховану заробітну плату, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі та при звільненні відповідач не провів з нею розрахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У частині 1 статті 116 КЗпП України закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що він провів повний розрахунок з позивачем суд до уваги їх не бере та відхиляє, оскільки вони спростовуються наявними матеріалах справи доказами.

З табеля обліку використання робочого часу за лютий місяць 2026 року судом встановлено, що позивач у лютому місяці 2026 року відпрацювала 17 днів, що дорівнює 68 годин (а.с. 51).

При цьому, у лютому 2026 року всього було 20 робочих днів.

Згідно умов Трудового договору за повний робочий місяць (тобто за 20 робочих днів) позивач мала отримати 8 410,00 грн.

Отже, за 17 відпрацьованих днів у лютому 2026 року розмір заробітної плати позивача мав дорівнювати 7 148,50 грн.

Однак, як встановлено судом Відповідачем позивачу було перераховано 1 888,42 грн. 19 лютого 2026 року (а.с. 49) та 2 052,93 грн. 24 лютого 2026 року (а.с. 50), загальна сума заробітної плати за лютий 2026 року виплачена позивачу становить 3 941,35 грн., що значно менше заробітної плати, яка мала бути виплачена позивачу за 17 відпрацьованих робочих днів згідно умов Трудового договору.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач не здійснив з позивачем повний розрахунок при звільненні позивача з займаною нею посади та не виплатив частину заробітної плати за лютий 2026 року.

Суд зазначає, що заробітна плата виплачена позивачу у лютому 2026 року у розмірі 3 941,35 грн. повністю узгоджується з розміром заробітної плати, зазначеним у повідомленні позивачу від 06 березня 2026 року від PizzaDayStaff (а.с. 4), у якому поміж іншим зазначено, що за лютий 2026 року разом нараховано 12 714,50 грн., податки 1 177,28 грн., відпрацьовано 96 годин, бонус за продажі 1 914,50 грн.

Таким чином судом встановлено, що позивач перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, працювала понад встановлені умовами Трудового договору кількість годин протягом своїх робочих днів, а тому усі заперечення сторони відповідача щодо недоведеності позивачем понаднормово робочого дня та кількості годин відпрацьованих протягом робочого дня, суд оцінює критично та відхиляє як недоведені та безпідставні.

З долучених до позовної заяви позивачем доказів встановлено, що позивач у лютому 2026 року працювала більше 4 години протягом дня, що підтверджується повідомленням позивачу від 06 березня 2026 року від PizzaDayStaff, в кому зазначено, що за 8 робочих днів нею відпрацьовано 96 годин (а.с. 4), зведеним звітом з PizzaDayStaff за лютий 2026 року в якому мітяться відомості про кількість відпрацьованих позивачем годин (а.с. 8), копіями загальних звітів про виручку у піцерії 68 PizzaDay ФОП ОСОБА_2 у лютому 2026 року, зробленими у кінці робочого дня, приблизно о 22:00 годині (а.с. 15-16), фотокартками позивача з місця роботи зробленими у початок робочої зміни, час та дата яких узгоджуються з інформацією зазначеною у зведеному звіті з PizzaDayStaff, щодо початку роботи – «Чек-ін у боті» та «ранковий звіт (фото)» (а.с.17 – зв.бік а.с. 20), та фактичним графіком роботи торгової точки 68 за адресою: АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що згідно графіку відпрацьованих змін надісланого 18 лютого 2026 року позивачу від PizzaDayStaff , 04, 07, 08, 09, 12, 13, 14 лютого 2026 року вона працювала у піцерії 68 PizzaDay по 12 годин протягом робочого дня (а.с. 63).

Надаючи оцінку вищезазначеним доказам суд зазначає, що вони відповідають ознакам належності, допустимості, достовірності та переконливості, узгоджуються між собою як кожен окремо так і у своїй сукупності, на підставі чого є достатньо підстав дійти переконливого висновку, що у лютому місяці 2026 року позивач ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді Продавця продовольчих товарів у ФОП ОСОБА_2 у піцерії № 68 PizzaDay, за адресою: АДРЕСА_1 , понад 4 години на день, за що їй нараховувалась заробітна плата пропорційно відпрацьованого часу, що узгоджується з положеннями укладеного Сторонами Трудового договору від 01 грудня 2026 року.

При цьому суд не бере до розгляду як неналежний доказ, долучену позивачем копію загального звіту 29 PizzaDay Олександра Поля, 26 ФОП ОСОБА_4 за 06 лютого 2026 року (а.с. 15), оскільки він не містить відомостей щодо предмета доказування. З тих же підстав судом не береться до розгляду як неналежний доказ інформація зазначена у фактичному графіку роботи торгової точки 29 за адресою: Олександра Поля, 26, з якого вбачається, що згідно графіку відпрацьованих змін 06 лютого 2026 року позивач працювала у піцерії 29 PizzaDay.

Таким чином, оцінюючи заперечення відповідача щодо неналежності та недопустимості доказів наданих позивачем, суд до уваги їх не бере та відхиляє з огляду на наведені вище мотиви.

Крім того, суд враховує неналежну процесуальну поведінку відповідача, явка якого ухвалою суду від 12 травня 2026 року була визнана обов`язковою для надання суду особистих пояснень. Однак, відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки повідомив. Надаючи оцінку зазначеним відповідачем причинам неможливості з`явитися в судове засідання суд визнає їх неповажними, оскільки відповідачем не надано суду відповідних допустимих та достовірних доказів щодо його перебування за кордоном. Долучений відповідачем договір підряду № 000302 від 18.03.2026 року та копія виду на проживання в Естонській Республіці не свідчать про те, що на теперішній час він знаходиться поза межами України та не має можливості прибути у судове засідання. При цьому, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження дати перетину державного кордону України та на підтвердження факту неповернення до України (копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон з відповідними відмітками або офіційна відповідь Державної Прикордонної служби України (в`їзди-виїзди) про час перетину державного кордону України).

Підсумовуючи наведене слід зазначити, що усі заперечення відповідача про проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні суд до уваги не бере та відхиляє як безпідставні та недовчені.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач при звільненні позивача так і не провів з ним остаточний розрахунок та не виплатив позивачу нараховану їй заробітну плату у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Разом з тим, відповідач не в повному обсязі виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

При цьому, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Як було встановлено судом, позивачу за лютий місяць 2026 року було нараховано 12 714,50 грн. заробітної плати, з якої утримано податки 1 177,28 грн., однак виплачено 3 941,35 грн. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі у розмірі 7 595,87 грн. (12 714,50 – 1 177,28 грн. = 11 537,22 грн. – 3 941,35 = 7 595,87 грн.).

За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 7 595,87 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір заборгованості по заробітній платі, який стягнуто судом – 7 595,87 грн.; період стягнення дорівнює 1 місяцю, оскільки заборгованість виникла лише у лютому 2026 року. Отже, розмір заробітної плати, який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 7 595,87 грн.

Крім того, позивач у позовній заяві також просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 64 800,00 грн. за період з дня звільнення по 12.04.2026 року включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Суд зазначає, що позивач дійсно має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з 25 лютого 2026 року (тобто з дня, наступного за днем звільнення – 24.02.2026 року) по 12 квітня 2026 року включно (в межах заявлених позовних вимог), оскільки відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з відомостями форми ОК-5 ПФУ стосовно позивача ОСОБА_1 у грудні 2025 року розмір заробітної плати становив - 4 925,80 грн., у січні 2026 року - 8 647,00 грн. (а.с. 93).

У грудні 2025 року у позивача було 21 робочий день (прийнята на роботу з 03 грудня 2025 року), у січні 2026 року – 22 робочих дні, загальна кількість відпрацьованих протягом двох місяців робочих днів – 43 дні.

Отже, розмір середньоденної заробітної плати позивача становить: 8 647,00 + 4 925,80 = 13 572,80 грн. / 43 дні = 315,65 грн.

Кількість робочих днів за період з 25 лютого 2026 року по 12 квітня 2026 року включно (в межах заявлених позивачем позовних вимог) складає 33 дні, а саме: лютий 2026 року - 3 дні, березень 2026 року – 22 дні, квітень 2026 року – 8 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з з 25 лютого 2026 року по 12 квітня 2026 року складає 10 416,45 грн. (315,65 грн. х 33 дні = 10 416,45 грн.).

За таких обставин суд приходить до висновку, що з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 416,45 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Оцінюючи у сукупності усі інші докази та аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими та безпідставними.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені на загальну суму 7 595,87 грн. та позивач була звільнена від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 331,20 грн. (у мінімальному розмірі за позовними вимогами майнового характеру).

Також, оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку були частково задоволені, за які позивачем було сплачено судовий збір у мінімальному розмірі, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 331,20 грн. (у мінімальному розмірі за позовними вимогами майнового характеру)..

На підставі ст.ст. 115,116, 117, 233 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 279, 352, 430 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку – задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), заборгованість по заробітній платі у розмірі 7 595,87 грн. (сім тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять гривень, 87 копійок), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10 416,45 грн. (десять тисяч чотириста шістнадцять гривень, 45 копійок), та судовий збір у розмірі 1 331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривень, 20 копійок).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1 331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривень, 20 копійок) на користь держави.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, у розмірі 7 595,87 грн. (сім тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять гривень, 87 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез