Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №751/981/26 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року

місто Чернігів

Справа №751/981/26

Провадження №2/751/1278/26

Новозаводський районний суд міста Чернігова

у складі:

головуючого – судді Ченцової С. М.

секретар судового засідання Барбаш В.М.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

представник позивача – Водолагін Сергій Миколайович

відповідач - держава Російська Федерація

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до держави Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача

Адвокат Водолагін С.М., в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до держави Російської Федерації, в особі Уряду, про стягнення моральної шкоди у сумі 25000 Євро, що є еквівалентом 1278250 гривень.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

15.10.2023 року, неподалік автостради Р-69, між селом Киїнка та Якубівка Чернігівського району Чернігівської області отримав множинні осколочні поранення тулуба та кінцівок.

Після отримання осколочних поранень був доставлений до Чернігівської міської лікарні №2, де йому надали медичну допомогу.

Органом досудового розслідування, Чернігівським районним управлінням поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області по даному факту відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст.438 КК України та 15.10.2023 року зареєстровано в ЄРДР за 12023270340003953.

Внаслідок отриманих осколочних поранень позивач отримав каліцтво, та став особою з інвалідністю третьої групи.

Зазначає, що умови в яких позивач проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для нього спосіб життя. Усе до чого позивач прагнув раніше, тепер є обмеженим, оскільки втратив рухливість правої руки, яка є його робочою рукою. Позивач тривалий час проходив, та зараз проходить реабілітацію, щодо відновлення рухливості верхньої правої кінцівки, що безперечно позначилося на моральному та фізичному стані позивача.

Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває через неможливість вже повернутись де звичайного життя, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду в сумі 25000 Євро, що є еквівалентом 1278250 гривень.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 10.02.2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 30.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належно. У матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи без його участі та без участі позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду держава Російська Федерація повідомлена через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, причини неявки суду не повідомлено, відзив на позовну заяву до суду не надходив.

У зв`язку з військовою агресією держави відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч.1 ст.12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою відповідача, а відтак, суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022 ) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС України з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Враховуючи наведене, для повідомлення учасників справи, які перебувають на території країни-агресора, або самої країни-агресора є можливим розміщення інформації на офіційному веб-порталі Судової влади України відповідного оголошення, в порядку передбаченому ст.128 ЦПК України, а також на офіційному веб-сайті Новозаводського районного суду міста Чернігова, що здійснювалося судом у межах судового процесу у даній справі.

Враховуючи вжиті судом заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового розгляду , а також оприлюднення процесуальних документів у Єдиному державному реєстрі судових рішень, які знаходяться у вільному доступі, суд вважає, що РФ належно повідомлена про розгляд даної справи.

Суд, відповідно до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України, 20.05.2026 року оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосив дату та час його проголошення 29.05.2026 року о 16 годині 45 хвилин.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7-8).

З виписки №23171 із медичної карти стаціонарного хворого відділення судинної хірургії КНП «ЧЕРНІГІВСЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ №2» ЧМР вбачається, що ОСОБА_1 15.10.2023 року звернувся до КНП «ЧЕРНІГІВСЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ №2» ЧМР з мінно-вибуховою травмою. Осколковим пораненням правої в/кінцівки з пошкодженням аксилярної артерії ІІІ ст. Численним осколковими пораненнями правої кисті, правого передпліччя, правого плеча. Численними осколковими пораненнями м`яких тканин правого стегна. Непроникаючими осколковими пораненнями правої половини грудної клітини. Гіповолемічним шоком ІІ-ІІІ ступенів.

Довідкою до акта огляду медико-санітарною експертною комісією №787791 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з 06.02.2024 року, з причин ушкодження здоров`я одержаного від вибухонебезпечних предметів. Підстава: акт огляду МСЕК№239/11.

15.10.2023 року до ЄРДР внесено відомості №12023270340003953 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 438 КК України, а саме: у лісосмузі, неподалік автотраси Р-69, між с. Киїнка та с. Якубівка Чернігівського району Чернігівської області, на невідомому вибуховому пристрої, ймовірно ручна граната Ф1, підірвалося двоє чоловіків. Внаслідок чого один із них ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув на місці події від мінно-вибухових травм, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав множинні осколкові поранення тулуба та кінцівок, останнього було доставлено до ЧМЛ №2. На місці отримання тілесних ушкоджень раніше були позиції ЗС РФ, у період часу з 28.02.22 по 01.04.22 року.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №163/25/1146/В від 28.03.2025 року, причиною інвалідності зазначено «поранення чи інше ушкодження здоров`я, одержані від вибухонебезпечних предметів».

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №163/25/3859/В від 25.09.2025 року, за результатами оцінювання: згідно постанови КМУ 1338 від 15.11.2024, очного огляду та наявної медичної документації (рішення міжвідомчої комісії №6/ІІІ/23/1 від 26.06.2025), колегіально прийнято рішення: змінити причину інвалідності (поранення чи інші ушкодження здоров`я одержані під час антитерористичної операції або заходів військової агресії Російської Федерації проти України) з15.09.2025.

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Загальновідомим є той факт, що 24.02.2022 року Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24.02. 2022 року воєнного стану на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02. 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в країні», який діє дотепер.

14.04.2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02. 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Враховуючи, що майно позивача було пошкоджено та знищено на території Новозаводського району міста Чернігова, відповідно до ст.28 ЦПК України, поданий на розгляд спір підсудний Новозаводському районному суду міста Чернігова за місцем заподіяння шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомим, тобто таким, що не потребує доказування, є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція Організації Об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 р. у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, то й зобов`язань дотримуватися суверенітету вказаної держави та поважати його на цей час немає.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу із цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні через припинення його роботи на території України.

За висновком Верховного Суду, починаючи з 2014 року немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку з розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією.

Зазначена держава, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 (провадження №61-19853св21) та №311/498/20 (провадження № 61-988св22).

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 (провадження №61-8291св21) та у справі №760/17232/20-ц (провадження №61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією Російської Федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі №463/14365/21 (провадження №61-4498св22), з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Подібна позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 р. у справі №910/5699/23.

Отже, виходячи з наведеного, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача.

Судом також береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 р. у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про можливість розгляду зазначеної справи про стягнення з Російської Федерації збитків без згоди компетентних органів вказаної держави.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Згідно зі статтями 1,17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на викладене суд доходить висновку про те, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Згідно із частинами 1-3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Як вже зазначалось, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 р. як акт агресії кваліфікується, зокрема вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Наказом Міжнародного суду справедливості Організації Об`єднаних Націй №182 від 16.03.2022 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 р. про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 р.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії у відношенні до України.

Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є завдання позивачу ушкодження здоров`я, в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів протиправної поведінки позивача, відтак дії відповідача, внаслідок яких позивач отримав осколочні поранення були вчинені всупереч законам і звичаям війни, отже відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну здоров`ю позивача.

Також, при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928 , а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

Як встановлено судом, саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано моральної шкоди.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає; у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених частиною другою цієї статті.

Судом встановлено, що саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано моральну шкоду , що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та членів її сім`ї

Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, множинний характер порушень основоположних конституційних прав, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану, умисного характеру дій Російської Федерації, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду в розмірі 1278250 гривень, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.141 ЦПК України у разі задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись статтями 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути із держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1278250 гривень.

Стягнути із держави Російської Федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 12782 гривні 50 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (місце проживання зареєстровано за адресою:

АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Держава Російська Федерація

Суддя С.М. Ченцова