Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №138/899/26 — Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/899/26

Провадження №:2/138/1153/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі головуючого судді Савкової І.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з вказаним вище позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.07.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем було укладено кредитний договір №63542-07/2025, який було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідно до умов договору товариство надало відповідачу кредит, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. 25.11.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №25112025, у відповідності до умов якого ТОВ «Стар Файненс Груп» передало (відступило) ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а позивач прийняв належні права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. На підставі вказаного договору факторингу позивач отримав право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у розмірі 14420,00 грн. З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій. Позивач зазначив, що всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого обов`язку та після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив погашення заборгованості, що стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом про стягнення з відповідача боргу за кредитними договорами, який в загальному розмірі становить 14420,00 грн.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 23.03.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами та витребувано докази.

Представник позивача, належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав, в прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи проводити за відсутності представника.

Відповідач, належним чином повідомлена про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, 17.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просила відмовити в задоволенні позову. Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано докази видачі кредиту, не доведено правильність нарахування суми заборгованості. Відповідач, посилаючись на норми Закону України «Про споживче кредитування» вказує, що розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Також, відповідач посилаючись на судову практику, заперечила нарахування комісії по договору, оскільки умови договору щодо встановлення плати за обслуговування кредиту є нікчемними. Щодо нарахування штрафу та пені відповідач вказала на неможливість такого стягнення в період дії в Україні воєнного стану. Крім того, посилаючись на судову практику відповідач в відзиві зазначила щодо порушення переходу прав вимоги, так як позивачем не доведено факту відступлення права вимоги до відповідача.

27.04.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що доводи представника відповідача є необґрунтованими. Зокрема, наданою позивачем копією кредитного договору підтверджується факт його укладення, оскільки кредитний договір підписаний відповідачем з використанням підпису одноразовим ідентифікатором. Щодо твердження представника відповідача про те, що відсотки за користування кредитними коштами нараховані позивачем після закінчення строку дії кредитного договору, представник позивача пояснив, що підписанням кредитного договору сторони погодили умови і строк нарахування відсотків за користування кредитом. Також, позивач зазначив, що договір факторингу між первісним кредитором та позивачем укладений у відповідності до вимог чинного законодавства України та позивачем надано реєстр боржників, що є доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора.

Вказане відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 8 ст. 178, ч. 5 ст. 279 ЦПК України дає суду підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, 28.07.2025 між ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту № 63542-07/2025. Відповідно до умов вказаного договору товариство надає клієнту фінансовий кредит у розмірі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 120 днів. Дата погашення кредиту 24.11.2025. За користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Процентна ставка становить 0,90% в день та застосовується у межах строку кредиту, комісія за видачу кредиту в сумі 400,00 грн. Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки клієнта, № 4966-80ХХ-ХХХХ-0912, протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Перед укладенням цього договору товариство здійснило ідентифікацію та верифікацію клієнта з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом НБУ з питань здійснення установами фінансового моніторингу. Укладення договору відбувається згідно ЗУ «Про електронну комерцію».

Позивачем надано до суду додаток №1 до вказаного вище договору, графік платежів, паспорт споживчого кредиту в якому зазначено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інша важлива інформація.

Зазначений договір кредиту підписано у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронним підписом відповідачки з використанням одноразового ідентифікатора (Y799).

Отже, з наданих доказів вбачається, що під час укладення договору про надання фінансового кредиту № 63542-07/2025 сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору на таких умовах, шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений між сторонами договір є обов`язковим до виконання.

При цьому, стороною відповідача не надано суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що ОСОБА_1 не укладала з ТОВ «Стар Файненс Груп» кредитного договору.

Щодо факту отримання кредитних коштів та наявності заборгованості, позивач зазначив, що ОСОБА_1 було перераховано кредитні кошти на банківську карту в сумі 4000 грн.

Як доказ перерахування коштів на банківську картку відповідача кредитних коштів, позивачем надано до суду лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 30.12.2025, в якому зазначено, що 28.07.2025 було успішно перераховано кошти у розмірі 4000,00 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 , номер транзакції у системі iPay 816100163.

Також, на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, АБ «Укргазбанк» надіслано до суду за вих. № БТ-3868 від 25.03.2026 та за вих. № БТ-5979 від 06.05.2026 повідомлення, відповідно до якого, на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_3 , номер рахунку НОМЕР_4 (IBAN НОМЕР_5 ) та в період з 28.07.2025 по 02.08.2025 на вказану платіжну картку були зараховані кошти в сумі 4000,00 грн., що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку.

Таким чином наданими доказами підтверджується отримання відповідачем кредитних коштів в сумі 4000,00 грн., а відтак і факт виконання ТОВ «Стар Файненс Груп» умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів відповідачу.

При цьому відповідач, як користувач своєї картки та власник відповідного рахунку, на підтвердження своїх заперечень не надала суду доказів, які б свідчили про неналежність їй зазначеної картки, відсутність надходжень коштів на її картковий рахунок від первісного кредитора на підставі вказаного кредитного договору.

Також, судом встановлено, що 25.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та позивачем укладено договір факторингу № 25112025, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає фактору право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою не настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (п. 1.1 Договру).

Згідно з п. 1.2 договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

На підтвердження факту укладення вказаного договору позивач надав копію Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 25112025 від 25.11.2025 підписаний сторонами та копію платіжної інструкції № 195 від 28.11.2025.

Як вбачається з витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 25112025 від 25.11.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача за Договором № 63542-07/2025 від 28.07.2025 загальна сума заборгованості за яким станом на 25.11.2025 становила 14420,00 грн., з яких 4000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 3240,00 грн. сума заборгованості за відсотками, 6780,00 грн. сума заборгованості за пенею, 400,00 грн. сума комісії за видачу кредиту.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Крім того, без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі№640/7029/19.

Враховуючи викладене, суд вважає доведеним факт укладення вказаного вище кредитного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. При цьому, факт укладення вказаного договору не заперечувався і самим відповідачем.

Згідно з вимогами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 1054 ч. 1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або за законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт-фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор-банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник-набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), згідно яких у разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідачем в відзиві не спростовувалась обставина з приводу укладення кредитного договору та отримання кредиту за цим договором, а також те, що вказаний вище договір факторингу був визнаний недійсним та не підлягає до виконання.

Судом також враховано те, що учасником спірних правовідносин, за виключенням відповідача, є фінансова, а не банківська установа, нормативно-правове регулювання діяльності якої має свої особливості, зокрема, що стосується вимог до первинної документації. Так, первісний кредитор не є банком, а тому не відкривав позичальнику рахунок, а лише здійснив перерахування кредитних коштів на вже існуючий рахунок позичальника у банківській установі.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17, від 25 липня 2024 року справі №500/6150/14).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорювання договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №463/9914/20).

Суд вважає встановленим та належним чином підтвердженим факт отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором а також факт неповернення отриманих кредитних коштів кредитодавцю у порядку та строки, визначені договорами.

Крім того, відповідно до вимог ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Позивач стверджує ту обставину, що позичальником заборгованість ні новому, ні попередньому позичальнику по договору кредиту у повному обсязі не сплачувалась, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленій до стягнення сумі. Доказів протилежного суду надано не було.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), згідно яких у разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Враховуючи, що відповідач не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується. Отже, долучений до справи договір факторингу є чинними, його дійсність ніким не оспорена, а тому він підлягає до виконання.

Отже, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги за вказаним вище договором кредиту до відповідача, як боржника.

Позивачем при зверненні до суду до позовної заяви було додано розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 63542-07/2025 від 28.07.2025, згідно якого заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 14420,00 грн, що складається з: тіла кредиту – 4000,00 грн, процентів – 3240,00 грн, неустойки – 6780,00 грн., комісії – 400,00 грн. Також, з вказаного розрахунку вбачається, що відповідач частково вносила платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а саме: 10.09.2025 сплачено 2300,00 грн.

Вказаний розрахунок здійснено в межах погодженого сторонами строку договору з застосуванням процентної ставки визначеної договором, а тому суд вважає вказаний розрахунок відсотків вірним.

При цьому відповідачем не надано доказів на спростування вказаного розрахунку та розміру заборгованості за відсотками.

Також, розмір комісії, який зазначений в розрахунку, передбачений умовами кредитного договору.

Щодо стягнення з відповідача неустойки суд зазначає таке.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до 5.3 Кредитного договору у випадку прострочення клієнтом сплати платежів відповідно до термінів, встановлених в Графі платежів, товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу: в розмірі 100 % від суми простроченої заборгованості – на наступний день після терміну сплати встановленого в Графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України.

Отже, як вбачається з матеріалів справи позивачем нарахована неустойка в максимальному розмірі 8000,00 грн., при цьому з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач сплатила неустойку в сумі 1220,00 грн., а відтак залишок заборгованості за неустойкою, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 6780,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, дія якого триває до теперішнього часу.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Суд бере до уваги, що пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», який містив прямий мораторій на стягнення неустойки за споживчими кредитами, був виключений Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 року.

Проте, виключення норми із спеціального закону не створює колізії норм і не означає, що не підлягає застосуванню чинна норма ЦК України, яка регулює аналогічні правовідносини. Оскільки такий мораторій передбачений діючими нормами ЦК України, його чинність триває.

Тлумачення пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними і обов`язковими.

Разом з тим, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13.03.2012 у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13, від 16.12.2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29.06.2022 у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Судом встановлено, що Договір №63542-07/2025 укладено 28.07.2025, відповідно і штрафні санкції та пеня за порушення грошових зобов`язань за договором нарахована після 24 лютого 2022 року. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

При цьому, розмір неустойки за невиконання умов договору за період з 27.08.2025 по 24.11.2025 становить 8000,00 грн., та нарахований позивачем в період дії в Україні воєнного стану.

Разом з тим, зважаючи, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем було сплачено 1220,00 грн. неустойки, яка підлягає списанню відповідно до закону, а відтак заборгованість відповідача необхідно зменшити на вказану суму.

Отже, суд встановив, що відповідач ОСОБА_1 на підставі Кредитного договору №63542-07/2025 від 28.07.2025 отримала кредит у розмірі 4000,00 грн. на строк кредитування 120 днів, зі сплатою відсотків в розмірі 0,90 % в день за користування кредитом протягом строку кредитування та сплатою комісії за надання кредиту в сумі 400,00 грн., але взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та процентів не виконує в повному обсязі, чим істотно порушує умови укладеного договору.

Зважаючи на викладене вище та встановлені обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, а також те, що укладений між відповідачем та ТОВ «Стар Файненс Груп» Кредитний договір №63542-07/2025 від 28.07.2025 встановлює обов`язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе інші зобов`язання за цим договором, але позичальник не виконує взятті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, комісії та відсотків, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 6420,00 грн., в межах строку визначеного кредитним договором, а неустойка в сумі 6780,00 грн. підлягає списанню позивачем у зв`язку з прямою вказівкою закону.

Крім того, відповідно до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 1481,63 грн. виходячи з розрахунку: 6420,00 грн (загальна сума задоволених вимог) х 100% : 14420,00 грн (загальна сума заявлених вимог) = 44,52%, 44,52% х 3328,00 грн. : 100 % = 1481,63 грн.

Керуючись ст. ст.4,7,8,11,12,13,76,77,81,83,141,247,258,259,263,265,280-282,417 ЦПК України, ст. ст.526,549,1048,1050,1054 ЦК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, IBAN № НОМЕР_6 в АТ «ТАСкомбанк», юридична адреса: 07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2) заборгованість за Кредитним договором № 63542-07/2025 в розмірі 6420 (шість тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок.

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у сумі 1481 (одна тисяча чотириста вісімдесят одна) грн. 63 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Лісова, буд.2, м. Бровари, Київська область, 07400, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 35625014.

Представник позивача: Какун Анна Станіславівна, адреса для листування: вул. Лісова, 2, поверх 4, м. Бровари, Київська область, 07400.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя: І.М. Савкова