Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №465/379/26 — Франківський районний суд м. Львова

465/379/26

3/465/955/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04.06.2026 м. Львів

Суддя Франківського районного суду м. Львова Чорний І.Я., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , молодшого сержанта, курсанта 613-ІК навчальної групи 61 навчального курсу факультету Сил підтримки Національної академії сухопутних військ, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.3 ст.172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

в с т а н о в и в:

відповідно до протоколу про військове адміністративне правопорушення від 13.01.2026 серії НАСВ № 1, молодший сержант ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою, всупереч інтересам служби, внаслідок особистої недисциплінованості та безвідповідальності, недбало поставився до виконання покладених на нього обов`язків військової служби, самоусунувся від виконання своїх посадових обов`язків в період з 08:00 10.01.2026 по 08:00 13.01.2026 (менше 3-х діб) службові обов`язки не виконував, був відсутній на військовій службі без поважних причин, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також порушив вимоги статей 11, 12, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Захисник ОСОБА_1 - адвокат Цімура Я.В. на електронну адресу суду надіслав клопотання про закриття провадження у справі, яке мотивує тим, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є учасником бойових дій. Даний статус він отримав на підставі довідки про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення №1853 від 12.03.2023 та довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України № 1854 від 12.08.2023. Також ОСОБА_1 01.12.2022 отримав бойове травмування, яке пов`язане з виконанням своїх службових обов`язків під час несення військової служби відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) «887 від 19.02.2023.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 проходив ВЛК, та під час огляду лікарів спеціалістів у наслідок наявних у нього захворювань та діагнозів, з-поміж усього іншого, лікар-невропатолог визначив відповідність ОСОБА_1 до ст.23-5 Графи ІІ Розкладу хвороб, тобто придатність до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Попри це, при винесенні остаточної постанови ВЛК, результати огляду ОСОБА_1 були виправлені на статтю 23-8 Графи І Розкладу хвороб, тобто придатність до військової служби.

Відповідно, мною в інтересах ОСОБА_1 подано заяву щодо оскарження дій військово-лікарської комісії від 02.02.2026 на адресу 16 регіональної ВЛК. У відповідь на заяву щодо оскарження дій військово-лікарської комісії, 16 регіональна ВЛК видала скерування № 1190/6/4541 від 31.03.2026, яким командир в/ч НОМЕР_2 повинен направити ОСОБА_1 у ВЛК за територіальним принципом із усіма наявними медичними документами на повторний медичний огляд ВЛК. На даний час ОСОБА_1 вже не проходить військову службу в АДРЕСА_2 , а переведений у ВЧ НОМЕР_2 .

Окрім того захисник зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії НАСВ №1 від 13.01.2026 відносно ОСОБА_1 кваліфікований адміністративним правопорушенням, передбаченим ч.3 ст. 172-11 КУпАП.

Згідно ч.3 ст. 172-11 КУпАП самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов?язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб. Тоді як в самому протоколі написано: « ОСОБА_1 самостійно повернувся до підрозділу академії близько 08:00 год. 13.01.2026». Тобто менше 3-х діб службові обов`язки не виконував був відсутній на військовій службі без поважних причин

Відповідно це правопорушення згідно ч.1 ст. 172-11 КУпАП де так і вказано, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб. Але так як ОСОБА_1 інкримінують дане правопорушення вдруге протягом року, то відповідно вірною кваліфікацією згідно опису подій в протоколі буде ч.2 ст. 172-11 КУПАП, а це ч.1 ст. 172-11 КУпАП діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення. Але аж ніяк не можна кваліфікувати дане правопорушення за ч.3 ст. 172-11 КУпАП.

Вказує, що в діях ОСОБА_1 не доведений склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-11КУпАП, оскільки всупереч вимогам ч.2 ст. 251 КУпАП, не надано жодних об`єктивних та безсторонніх доказів, які б дозволяли на підставі ст. 252 КУпАП зробити висновок про те, що ОСОБА_1 за наведених обставин вчинив адміністративне правопорушення, передбачене саме ч. 3 ст. 172-11 КУпАП. При цьому, в протоколі взагалі відсутній виклад обставин в розумінні диспозиції ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, а викладений за іншою частиною ст. 172-11 КУпАП, що розцінюється як відсутність основного належного та допустимого доказу складу адміністративного правопорушення. Також, з іншої сторони за частиною 4 статті 172-11 КУпАП встановлено відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

З моменту видання виконувачем обов`язків Президента України Указу «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014 на території України почав діяти особливий період, який триває до теперішнього часу. Крім цього, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, дія котрого неодноразово продовжувалася. Правовий режим воєнного стану триває на даний час. Правопорушення, яке визначено у протоколі про адміністративне правопорушення могло мати місце 10.01.2026, тобто під час дії, як особливого періоду, так і дії воєнного стану.

Просив справу щодо ОСОБА_1 закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Розгляд справи здійснити без участі ОСОБА_1 та його захисника.

За таких обставин, враховуючи, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді даної справи відповідно до вимог статті 268КУпАП не є обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Згідно з положенням ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушення інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Положеннями частини першої ст.172-11 КУпАП адміністративна відповідальність настає за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб.

Відповідно до ч.2 ст.172-11 КУпАП адміністративна відповідальність настає за діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення.

Положеннями частини 3 ст.172-11 КУпАП передбачено, що адміністративна відповідальність настає за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

Відповідно до ч.4 ст.172-11 КУпАП адміністративна відповідальність настає за діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду.

У статті 1 Закону України № 1932-ХІІ від 06 грудня 1991 року «Про оборону України» надано роз`яснення терміну особливий період, яким є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац 5 статті 1 Закону України № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Згідно з частиною 8 статті 4 Закону України № 343-ХІІ від 21 жовтня 1993 року «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, що затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Крім того, 24 лютого 2022 року набрав чинності Указ Президента України № 29/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію». Мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався, та триває до тепер.

Відповідно до статті 1 Закону України № 389-VІІІ від 12 травня 2015 року «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Виходячи із вищевикладеного вбачається, що особливий період охоплює собою мобілізацію, воєнний час та частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За загальним правилом суб`єктом військового адміністративного та військового дисциплінарного деліктів, до яких відносяться й адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-11 КУпАП, є особа, яка перебуває на військовій службі.

У частині 9 статті 1 Закону України № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку (частина 4 статті 24 Закону України № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу»).

З набранням чинності Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 в України настав особливий період. Станом на час розгляду справи особливий період не завершений.

Крім того, відповідно до Указу президента України №64/2022 від 24.02.2022 з подальшими змінами, на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан, який станом на час розгляду справи у суді не завершився.

Таким чином, починаючи з 24 лютого 2022 року та по теперішній час в Україні діє режим воєнного стану, який є особливим періодом.

Повертаючись до обставин цієї справи, варто зауважити наступне.

Відповідно до військового квитка ОСОБА_1 є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі за мобілізацією.

Отже фактично військовослужбовець не може притягуватися до відповідальності за частиною першою чи третьою, а відразу притягується до відповідальності за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, застосування цієї норми буде доцільне до закінчення особливого періоду.

Разом з цим, дії ОСОБА_1 уповноваженою особою Національної академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачого, кваліфіковано за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП.

Проте, з огляду на диспозицію ч. 4 ст. 172-11 КУпАП у період дії воєнного стану, самовільне залишення військової частини не охоплюється складом адміністративного правопорушення, натомість самовільне залишення військової частини, у період дії особливого періоду не охоплюється ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, оскільки відповідальність за вказане передбачено у частині 4 даної норми.

Суд зазначає, згідно зі ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений і обов`язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Згідно з ч. 1ст. 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Частина 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Отже, в розумінні наведеного Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.

У відповідності до стандарту доказування «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»), який застосовується при оцінці доказів, докази можуть «випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення у справі «Коробов проти України»).

З урахуванням викладених обставин, суддя приходить до висновку, що відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-11 КУпАП.

Склад адміністративного правопорушення це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.

Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування щодо неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.

Судовий розгляд проводиться в межах обставин інкримінованого особі адміністративного правопорушення, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Суд не має права самостійно змінювати кваліфікацію адміністративного правопорушення, інкримінованого особі, якщо це погіршує її становище. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до вимог діючого законодавства докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та Законами України, міжнародним договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманої унаслідок істотного порушення прав та свобод людини є недопустимими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Процесуальні витрати віднести на рахунок держави.

Керуючись статтями 247, 283, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

п о с т а н о в и в:

провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , 12.04.1996 за частиною третьою статті 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя І.Я. Чорний