Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №202/11797/25 — Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/880/2026

Справа № 202/11797/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.05.2026 Крюківський районний суд міста Кременчука в складі: головуючої судді Зоріної Д.О., за участю секретаря судових засідань Бобровської К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок захворювання пов`язаного з виробництвом, -

УСТАНОВИВ:

10.02.2026 до Крюківського районного суду міста Кременчука з Індустріального районного суду м. Дніпра надійшли матеріали цивільної справи №202/11797/25 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Селидіввугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок захворювання пов`язаного з виробництвом на підставі ухвали від 03.12.2025.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, згідно якої просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ДП «Селидіввугілля» на його користь моральну шкоду, пов`язану з втратою працездатності внаслідок професійного захворювання в розмірі 520 000 грн. 00 коп.

Вимоги позову мотивовані тим, що з 25.08.1992 по 30.04.2024 позивач перебував у трудових відносинах на підприємствах, які відносяться до ДП «Селидіввугілля». Звільнився 30.04.2024 у зв`язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я. Під час роботи отримав професійне захворювання, у зв`язку з чим встановлено 65 % втрати працездатності та 3 групу інвалідності з 12.12.2024. Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 26.04.2024, затвердженого заступником начальника Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (форма П-4), відносно позивача встановлено ряд діагнозів. Захворювання були викликані у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу на виробництві, недостатнього забезпеченості заходами індивідуального захисту від пилу та шуму, та порушення термінів проведення періодичності медичного огляду. Довідкою МСЕК серії 12 ААА №773174 від 16.12.2024 р. та довідкою серії 12 ААА №119922 позивачу первинно встановлено 65 % втрати працездатності та третю групу інвалідності з 12.12.2024 р. до 01.01.2027.

Позивач вважає, що саме з вини підприємства, яке являлось роботодавцем та не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 520 000 гривень, яку просив стягнути з відповідача.

Ухвалою судді Крюківського районного суду міста Кременчука від 12.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак, згідно змісту позову та письмової заяви, просив суд розглянути справу за його відсутності, вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує щодо винесення заочного рішення.

Представник відповідач ДП «Селидіввугілля» в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча повідомлявся судом належним чином про дату, час та місце слухання справи, не надав суду пояснень про причини неявки, відзив на позов до суду також не надіслав.

Згідно частини 8 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального Кодексу України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причини або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторони позивача та відповідача на підставі письмових матеріалів справи, оскільки відповідач був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи, він не повідомив суд про причини неявки, ним не подано відзив на позов, позивач не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.

У зв`язку з неявкою сторін у судове засідання, на підставі частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши та оцінивши наявні письмові матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги в сукупності, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Згідно частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України , згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 25.08.1992 по 30.04.2024 перебував у трудових відносинах з відповідачем ДП «Селидіввугілля», 30.04.2024 звільнений у зв`язку з невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров`я, що підтверджується зокрема записами у трудовій книжці НОМЕР_1 .

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 26.04.2024, затвердженого заступником начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці (форма П-4), встановлено діагноз основний: 1 Хронічний бронхіт ІІ стадія, фаза загострення; прискорений пневмофіброз ЛН ІІ ст.(другого) (141.0). 2.Хронічна радикулопатія 1.5,s1 праворуч в стадії загострення з вираженими статико-динамічними порушеннями м`язові – то тонічним та стійким больовим синдромами (М54.1). 3 Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість ІІ ст..(легкий) зниження слуху за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (Н 90.3). Хронічне професійне захворювання виникло за обставин тривалої роботи в умовах недосконалістю технологічного процесу, важкої фізичної праці та вимушеної робочої пози у лаві, а також запиленості повітря робочої зони, яка перевищувала санітарно-гігієнічні нормативи та генерацією виробничого шуму.

Згідно довідки до акта медико – соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №773174 від 16.12.2024, позивачу було встановлено первинно третю групу інвалідності з 12.12.2024 внаслідок професійного захворювання до 01.01.2027.

Довідкою серії 12 ААА №119922 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати професійної працездатності у сукупності 65 % втрати працездатності, у тому числі 30% хронічний бронхіт, 25% - хронічна радикулопатія, 10%- хронічна приглухуватість.

За викладених обставин, суд вважає доведеним факт ушкодження здоров`я позивача внаслідок професійного захворювання, яке відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що, у свою чергу, призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до необхідності додаткових зусиль для організації життя.

Рішенням Конституційного Суду від 27.01.2004 № 1-рп/2004 встановлено, що громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди. Відповідно до п.4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

Згідно статті 3 Конституції України, людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно частин 1, 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до статті 153 Кодексу законів про працю України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу. На всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Статтею 173 Кодексу законів про працю України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Статтею 237-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв`язків та необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Вина роботодавця не відноситься до обов`язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівникові моральних страждань під час виконання своїх трудових обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України № 20-пр\2008 від 08.10.2008 обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди громадянам, які постраждали на підприємствах внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання, було покладено на підприємства, з чиєї вини відбулися відповідні події.

Таким чином, саме на підприємство, як роботодавця покладено обов`язок відшкодувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь-яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено.

Згідно вимог статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує зміст пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність позивача матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що завдає моральних страждань позивачу.

Обґрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача: сталося професійне захворювання, незворотності змін його здоров`я, розміру втрати працездатності 65 % та визнання інвалідом 3 групи, з 12.12.2024, постійний характер страждань з приводу необхідності систематичного проходження медичних обстежень, лікувальних процедур, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності, суд вважає необхідним визначити розмір компенсації в сумі 520 000 гривень, що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (зі змінами), та керуючись статтею 141 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 5 200 грн. 00 коп. згідно ставок, встановлених статтею 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (зі змінами) за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою – 1 відсоток ціни позову, але не 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись статтями 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263, 264, 265, 280, 281, 282 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 23 Цивільного Кодексу України, статтями 153, 173, 237-1 Кодексу законів про працю України суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) до Державного підприємства «Селидіввугілля» (код ЄДРПОУ 33426253, адреса: 03142, місто Київ, провулок Приладний, будинок 2-А) про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок захворювання, пов`язаного з виробництвом, – задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» (код ЄДРПОУ 33426253, адреса: 03142, місто Київ, провулок Приладний, будинок 2-А) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду, завдану внаслідок захворювання, пов`язаного з виробництвом, у розмірі 520 000 (п`ятсот двадцять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Селидівввугілля» судовий збір в дохід держави у розмірі 5 200 (п`ять тисяч двісті) грн. 00 коп.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Діана Олександрівна Зоріна