Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №363/7758/25 — Вишгородський районний суд Київської області

04.06.2026 Справа № 363/7758/25

РІШЕННЯ

Іменем України

04 червня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участі секретаря Підопригори Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

23.12.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивачка просила змінити спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12.11.2019 року у справі за №363/877/19, із твердої грошової суми на частку заробітку відповідача та стягувати на користь позивачки щомісячно з відповідача на утримання доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття доньки. В обґрунтування позову позивачка вказувала, що відповідач є батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , яка проживає разом з матір`ю, тобто позивачкою. На даний час встановлений судом розмір аліментів (2 500 грн.) не задовольняє потреби дитини, для забезпечення належного рівня життя якої, необхідні продукти харчування, одяг, засоби гігієни, медикаменти, розвиваючи гуртки тощо. Коштів, що отримує позивачка від відповідача недостатньо аби покрити і половини щомісячних витрат на утримання доньки, а додатково надавати фінансову допомогу відповідач відмовляється. Розмір аліментів, які сплачує наразі відповідач є меншим від встановленого розміру прожиткового мінімуму на дитину, а відтак, у зв`язку зі зміною матеріального становища платника аліментів – відповідача, оскільки в теперішній час він є військовослужбовцем, має стабільний дохід, зміни цінової політики на одяг та продукти харчування внаслідок війни на території України, позивачка й вимушена звернутися до суду з цими вимогами.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16.04.2026 року вказана справа прийнята до провадження, по ній відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивачки надала суду заяву, в якій вимоги позову підтримала та просила суд їх задовольнити, провести розгляд справи за її відсутності та відсутності позивачки.

Від відповідача до суду 27.05.2026 року спрямована письмова заява, в якій він просив суд відмовити в задоволенні позову тому, що на даний час він сумлінно виконує обов`язки щодо утримання доньки, сплачує аліменти у розмірі, визначеному судом. Водночас, його матеріальне становище обмежене, оскільки на його утриманні є ще й інші особи, що тягне за собою додаткові фінансові зобов`язання, а саме – відповідач утримує іншу неповнолітню дитину, яка теж потребує фінансового забезпечення, також відповідач надає допомогу своїй матері, яка є особою з інвалідністю, крім того, відповідач має кредитні зобов`язання. Все це, в разу зміни способу стягнення аліментів, істотно погіршить його матеріальне становище та поставить в складне становище осіб, яких він зобов`язаний утримувати також.

Відповідач надав суду заяву, в якій проти позову заперечував, просив розглянути справу без нього та врахувати його заперечення.

Дослідивши матеріали справи, додані до позову письмові докази, суд приходить до наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, ч. ст. 78 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що у свідоцтві про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_1 в графі батько зазначений відповідач - ОСОБА_2 , в графі мати зазначена позивачка – ОСОБА_1 , тобто сторони по справі.

Згідно витягів з реєстру територіальної громади – позивачка з донькою ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Стаття 82 ЦПК України зазначає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, судовим рішенням від 12.11.2019 року встановлено, що у сторін по цій справі є спільна дитина – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на її утримання стягнуто з відповідача аліменти у розмірі 2 500 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 26.02.2019 року та до досягнення дитиною повноліття. Зазначене рішення набрало законної сили 13.12.2019 року.

З листа від 06.06.2025 року головного державного виконавця Вишгородського ВДВС у Вишгородському районі Київської області вбачається, що згідно з виконавчим листом за №363/877/19, виданим судом 31.01.2020 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , на утримання доньки ОСОБА_3 , 2017 року народження, стягуються аліменти у розмірі 2 500 грн., заборгованість по сплаті відсутня.

З витягу з Наказу командира в/ч від 23.01.2023 року за №108 0 ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу в/ч НОМЕР_2 на всі види забезпечення.

Зі змісту довідки про доходи солдата ОСОБА_2 , який з 23.01.2023 року проходить військову службу у в/ч НОМЕР_2 на посаді водія автомобільної групи взводу забезпечення, з липня 2025 року по грудень 2025 року, сума до виплати становила 210 945,51 грн.

Факт того, що відповідач займає вказану посаду та проходить військову службу і має стабільний заробіток у вигляді грошового утримання не оспорювався і самим відповідачем у його заяві.

Відповідач, заперечуючи проти позову надав суду на підтвердження своєї позиції наступні документи:

Згідно витягу з реєстру територіальної громади – ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_2 .

З довідки т.в.о. старости Димерської селищної ради від 22.02.2026 року за №36/23-23 вбачається, що ОСОБА_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_2 та ОСОБА_4 , 1993 року народження, яка зареєстрована в АДРЕСА_3 і її донька ОСОБА_5 , 2010 року народження, що зареєстрована в АДРЕСА_4 – дійсно проживають разом з лютого 2025 року по теперішній час за місцем реєстрації ОСОБА_2 .

Копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 11.11.2010 року свідчить про те, що батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 записані: ОСОБА_6 та ОСОБА_6 .

Крім того, відповідачем на підтвердження наявності в нього кредитних зобов`язань надано паспорт споживчого кредиту та графік платежів.

Також відповідач надав суду копії рекомендації, що є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, а саме ОСОБА_7 , при цьому яке відношення ОСОБА_7 має до відповідача по справі, останнім суду доказів не надано.

Згідно ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зі змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» - кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Стаття 7 СК України зазначає, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Зі змісту ст. 141 СК України слідує, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Передбачена ст. 184 СК України, тверда грошова сума - це відповідна (фіксована) сума коштів на утримання дитини, яка не є одноразовим платежем, а твердою грошовою сумою, визначеною судом на утримання дитини до її повноліття. Частина 2 цієї статті передбачає, що визначений судом у твердій грошовій сумі розмір аліментів, підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, за змістом ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним, а спосіб стягнення аліментів змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік», який був чинним на дату ухвалення рішення у справі про стягнення аліментів, що стягуються з відповідача на утримання дитини, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць був встановлений у розмірі: з 1 січня 2019 року - 1853 гривні, з 1 липня - 1936 гривень, з 1 грудня - 2027 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2019 року - 1626 гривень, з 1 липня - 1699 гривень, з 1 грудня - 1779 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» встановлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2817 гривень; дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Отже, розмір аліментів, визначений рішенням суду від 12.11.2019 року у розмірі 2 500 грн. щомісячно є недостатнім для утримання дитини та забезпечення їй належного рівня життя, необхідного для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Ті обставини, що з віком потреби дітей зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду, лікування та відпочинку, є загальновідомими та не потребують доказування.

Суд враховує, що виховання дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв`язку із чим певним чином з`являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного. Вказана правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду у справі за №565/2071/19 від 16.09.2020 року.

Отже, постійні зміни співвідношення розміру аліментів у твердому розмірі з прожитковим мінімумом, інфляція грошових коштів, проблеми, що виникають із застосуванням щомісячної індексації цього розміру, дійсно свідчать про те, що визначення аліментів на дитину у частці від заробітку (доходу) батька буде сприяти захисту інтересів сина сторін по справі.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року за №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом за №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст. 5 «Рівноправність подружжя» Протоколу за №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України за №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) - кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України за №789-XII від 27.02.1991 року і набула чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 цієї Конвенції).

Також, ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Так, ст. 192 СК України тільки вказує на можливість зміни, раніше встановленого розміру аліментів, за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Право вимагати заміни розміру аліментів, шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів, шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України - зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Правова позиція ВСУ у справі за №143цс 13 від 05.02.2014 року).

Отже, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце, як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.02.2014 року у справі за №6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30.06. 2020 року, у справі за №343/945/19, від 12.01.2022 року у справі за №545/3115/19, від 23.05.2022 року у справі за №752/26176/18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, максимально враховуючи інтереси дитини, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а тому змінює спосіб стягнення аліментів, що вже стягуються за рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12.11.2019 року у справі за №363/877/19, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з твердої грошової суми в розмірі 2 500 грн. щомісячно, на 1/4 частку заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня набрання рішення суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, оскільки визначений спосіб стягнення аліментів відповідає положенням законодавства та інтересам дитини, її рівню життя, фізичному, моральному, культурному, духовному і соціальному розвитку.

Сплата аліментів у зазначеному розмірі здатна, на думку суду, забезпечити необхідний життєвий процес та розвиток дівчинки. Оскільки постійні зміни співвідношення розміру аліментів у твердому розмірі з прожитковим мінімумом, інфляція грошових коштів, проблеми, що виникають із застосуванням щомісячної індексації цього розміру, дійсно свідчать про те, що визначення аліментів на дитину у частці від заробітку (доходу) батька буде сприяти захисту інтересів доньки сторін по справі.

Задовольняючи вимоги позивачки саме в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача, суд враховує матеріальне становище відповідача - платника аліментів, який є військовослужбовцем, отримує певний дохід і здатен, на думку суду, утримувати свою рідну доньку у вказаному розмірі.

При цьому суд враховує, що заперечуючи проти позову, відповідач не надав суду належних доказів того, що він за станом свого здоров`я та/або матеріальнім становищем, не здатний сплачувати аліменти на утримання доньки у визначеному позивачкою розмірі, як і не довів суду наявності в нього інших дітей, непрацездатної матері, яких він повинен утримувати чи дійсно утримує в теперішній час тощо, а також інших обставин, які б мали істотне значення для вирішення цієї справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В той же час, суд зауважує, що розмір аліментів, визначений цим рішенням, не вважається незмінним. Так, в разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів (ч. 1 ст. 192 СК України).

Сплата аліментів при визначеному новому способі проводиться з дня набрання рішення законної сили (п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року за №3 «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

На підставі ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 7, 180, 182 -184, 141, 150, 192 СК України, ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 223, 258 -259, 265, 268, 274-279, 354 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються за рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 12.11.2019 року, у справі за №363/877/19, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 500 грн. щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви (26.02.2019 року) і, до досягнення дитиною повноліття, на 1/4 частку всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили і, до досягнення дитиною повноліття.

Після набрання рішення у даній справи законної сили виконавчий лист, виданий Вишгородським районним судом Київської області у справі за №363/877/19 - відізвати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 1331, 20 гривень.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Головуюча суддя О.П. Дьоміна