Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №761/1008/26 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року місто Київ

справа № 761/1008/26

апеляційне провадження № 22-ц/824/9325/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Суньова Євгена Вікторовича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Анохіна А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Першої Київської нотаріальної контори про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса,-

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першої Київської нотаріальної контори про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка є рідною бабусею позивача. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №40987718 від 21.07.2025 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрована спільна сумісна власність на квартиру АДРЕСА_1 .

07 вересня 2023 року ОСОБА_1 було подано заяву про видачу свідоцтва на спадщину за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полончук Т.Ю. 16 грудня 2013 року, зареєстрованим у реєстрі за №838 на квартиру АДРЕСА_1 .

Державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори, вивчивши матеріали спадкової справи №829/2021, яка була заведена 03 червня 2021 року щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 та на підставі заяви поданої 07 вересня 2023 року ОСОБА_1 винесла 08 вересня 2023 року постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що квартира належить та зареєстрована як спільна сумісна власність ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , але при цьому без визначення часток, що не дає можливості визначити склад спадкового майна.

Посилаючись на наведене, позивач просив суд визнати незаконною та скасувати постанову нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Дубенко А.О. від 08 вересня 2023 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії на підставі заяви ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено позивачу його права звернутися з відповідним позовом за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представника ОСОБА_1 - адвокат Суньов Є.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що вирішення цього питання можливе на підставах з`ясування правової природи нотаріальної діяльності та складу повноважень нотаріуса.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Тлумачення поняття «суб`єкт владних повноважень» надано у п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС, де зазначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади. Проте вважати діяльність нотаріуса як таку, у межах якої здійснюються владні управлінські функції, не можна. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою (але не державним службовцем), а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб`єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання.

Крім того, якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом цієї діяльності є управлінське рішення, яким один суб`єкт приписує певну поведінку іншому суб`єкту, то метою діяльності нотаріату є захист і охорона існуючих суб`єктивних прав та інтересів, а результатом нотаріальної діяльності є нотаріальний акт, як різновид правозастосовного юрисдикційного акта, що офіційно підтверджує вже об`єктивно існуючі факти, права та обов`язки, які суб`єкти права покладають на себе за своїм бажанням.

Також зазначає, що структура нотаріату утворена таким чином, що вони не пов`язані між собою в організаційному відношенні і при вчиненні нотаріальних дій. Що ж до владності у нотаріальних правовідносинах, то вона виявляється лише в офіційній силі нотаріальних актів. Правовідносини, що виникають між нотаріусами та іншими суб`єктами нотаріальної діяльності, є суто процесуальними за своєю сутністю і не можуть характеризуватися як владні відносини у розумінні КАС.

Вказує, що незалежно від того є нотаріус приватним чи працює у державній нотаріальній конторі (Закон № 3425-XII фактично прирівнює за правовим статусом державних і приватних нотаріусів), він не може вважатися суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 17 КАС можна дійти висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні. А отже, виходячи з положень ст. 15 ЦПК, такі справи повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Суньов Є.В. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції посилався на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що даний спір повинен розглядатися в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви №29458/04 та №29465/04).

Правова конструкція «суд, встановлений законом» стосується ще й таких аспектів, як механізм правового регулювання у сфері судоустрою та правомірність діяльності суду у процесі здійснення своїх повноважень.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Також у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена належним судом, тобто судом, встановленим законом.

Судова практика ЄСПЛ право на розгляд справи тлумачить як право особи звернутися до суду, так і право на розгляд та вирішена її справи судом.

Перешкоди в доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При зверненні до суду ОСОБА_1 посилався на порушення своїх прав внаслідок відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Законодавець передбачає можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, нотаріальних актів до суду (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). У такому разі позовні вимоги можуть бути пред`явлені безпосередньо до нотаріуса.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) зазначено, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може привести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.

У порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між учасниками цивільних правовідносин.

Відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції не визначився в належній мірі з природою спірних правовідносин та дійшов помилкового висновку, що даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, і суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак і про відмову у відкритті провадження в справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, тобто судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Суньова Євгена Вікторовича - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 04 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: