Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №760/7022/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О. В.

№ 22-ц/824/5146/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 760/7022/23

04 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Баранової Наталі Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Козленко Г. О., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулося до суду із позовом доОСОБА_1 та просило стягнути з неї заборгованість у розмірі 54 795,31 грн, а також судові витрати.

Позов мотивувало тим, що 17.12.2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») та ОСОБА_1 уклали угоду № 200411915 щодо кредитування - кредитний договір, відповідно до умов якого на умовах повернення, платності, строковості банк надав відповідачці у користування кредитні кошти в розмірі 23 522,84 грн, з встановленим строком користування із 17.12.2015 року до 17.12.2017 року, а відповідачка зобов`язалася повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

ПАТ «Банк Михайлівський» виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідачка порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та не сплатила відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк.

Зазначило, що 20.07.2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору від 20.07.2020 року № 7_БМ, укладеного за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071, проведеного 15.06.2020 року, що підтверджується постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 року у справі № 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за зазначеним кредитним договором.

Стверджувало, що станом на 27.03.2023 року загальний розмір заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором становить 54 795,31 грн, з яких:18 583,64 грн - заборгованість за кредитом, 36 211,67 грн - заборгованість за відсотками.

Посилаючись на викладене, а також з огляду на неналежне виконання відповідачем кредитних зобов`язань, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом та просив стягнути із відповідачки на користь позивача в примусовому порядку зазначену суму заборгованості, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість у розмірі 54 795,31 грн.

Рішенням від16 вересня 2025 року Солом`янський районний суд міста Києва позов ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість у розмірі 54 795,31 грн та 2 684,00 грн судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що на час розгляду справи сума заборгованості позичальницею не сплачена та матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка здійснила заходи з погашення заборгованості.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 12.12.2025 року адвокатка Баранова Н. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини, що мають значення для справи.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, зазначає, що позивач не надав розрахунку заборгованості, сформованого первісним кредитором або позивачем, який би підтверджував наявність заборгованості, в якому б були вказані суми з детальним порядом їх визначення, послідовно, з дати укладення кредитного договору (надання коштів), з відповідними даними щодо періодів нарахування, методики визначення сум та первинних документів, які підтверджують їх обґрунтованість.

Зазначає, що у наданих позивачем виписках за рахунками зазначено номера рахунків ОСОБА_1 : НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_9 , в той час як у заяві (оферті) від 17 грудня 2015 року № 200411915 зазначено номер рахунку - НОМЕР_10 . Виписка саме за цим рахунком не надана. Доказів того, що вказані у виписках рахунки належать саме відповідачці та відкриті на виконання заяви (оферта) від 17 грудня 2015 року № 200411915 позивачем також не надано. Крім того, у виписках відсутні будь-які операції за період з 17.12.2015 року до 01.07.2016 року, зокрема - відсутнє зарахування кредитних коштів на рахунок НОМЕР_10 ОСОБА_1 17 грудня 2015 року чи в інший близький день, рух коштів на цьому рахунку, а тому з`ясувати суму наданого кредиту, дату початку строку кредитування, розмір заборгованості є неможливим.

Вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт отримання відповідачкою кредитних коштів, користування ними та наявності заборгованості, а тому просить у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О. В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд встановив та з матеріалів справи вбачається, що 17.12.2015 року ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 уклали угоду № 200411915 щодо кредитування - кредитний договір, відповідно до умов якого на умовах повернення, платності, строковості банк надав відповідачу у користування кредитні кошти в розмірі 23 522,84 грн, з встановленим строком користування із 17.12.2015 року до 17.12.2017 року, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20.07.2020 року ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір про відступлення прав вимоги № 7_БМ, відповідно до п. 1 якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб, зазначених у додатку № 1 до цього договору, надалі за текстом - боржники, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за кредитними договорами, що підтверджується копією вказаного договору.

Із копії витягу з додатку № 1 до договору факторингу № 7_БМ із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами від 20.07.2020 року вбачається, що до нового кредитора ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 200411915, укладеним 17.12.2015 року із ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

За ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частина 1 ст. 1055 ЦК України визначає, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Із матеріалів справи убачається, що 17.12.2015 року ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 уклали угоду № 200411915 щодо кредитування - кредитний договір, відповідно до умов якого на умовах повернення, платності, строковості банк надав відповідачу у користування кредитні кошти в розмірі 23 522,84 грн, із встановленим строком користування із 17.12.2015 року до 17.12.2017 року, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зарахування коштів на платіжну картку, яку було відкрито банком.

Частина 3 ст. 12 та частина 1 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 755/2284/16-ц.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз цих норм дає підстави вважати, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором.

На підтвердження заборгованості відповідачки та її розміру ТОВ «Діджи Фінанс» надало до суду виписки за особовими рахунками НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_9 .

Разом з тим, у заяві (оферті) від 17 грудня 2015 року № 200411915 зазначений номер рахунку - НОМЕР_10 , виписки за яким ТОВ «Діджи Фінанс» не надало.

Інших первинних бухгалтерських документів на підтвердження отримання відповідачкою кредиту на рахунок, що вказаний у заяві (оферті) від 17 грудня 2015 року № 200411915, що дозволяло б встановити отримання відповідачем кредитних коштів за договором від 17.12.2015 року № 200411915 матеріали справи не містять.

Зазначені обставини були залишені судом першої інстанції поза увагою, що призвело до невірних висновків суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Крім того, місцевий суд не врахував, що позивач не надав розрахунку заборгованості, з якого суд міг би встановити розмір боргу, інформацію щодо нарахування відсотків за договором та строку, протягом якого вони нараховувалися, що вказує на передчасні висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Без надання детального розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості перевірити правильність такого розрахунку, а саме: розмір заборгованості, її період, чи сплачувались взагалі кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, а також період нарахування.

Висновку щодо необхідності доведення позивачем розміру заборгованості дійшов Верховний Суд у постановах від 27.03.2019 року у справі № 334/1746/15-ц та від 01.02.2023 року у справі № 199/7014/20.

Таким чином, апеляційний суд приходить висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували отримання відповідачем кредитних коштів за договором від 17.12.2015 року № 200411915 та розмір заявленої до стягнення з відповідача заборгованості, що суд першої інстанції залишив поза увагою, а тому дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення

Тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, не заслуговують на увагу апеляційного суду доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів факт відступлення права вимоги, з огляду на те, що надані позивачем копії договору та додатки до нього, а також витяг з реєстру боржників, підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним з ПАТ «Банк Михайлівський» договором.

Пункт 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України).

Таким чином, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушенням норм процесуального права, ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому, у зв`язку з відмовою у позові, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Разом з цим, оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і відмовляє у задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026,00 грн.

Керуючись ст. 141, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Баранової Наталі Вікторівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ: 42649746, місцезнаходження юридичної особи: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_11 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00 (шістдесят) копійок.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий: Судді: