Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №753/6096/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 753/6096/25

номер провадження: 22-ц/824/3609/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою приватного закладу вищої освіти «Міжнародна академія екології та медицини» та апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2025 року у складі судді Маркєлової В.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» (далі - ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та вихідної допомоги при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 21 січня 2020 року по 12 жовтня 2021 року вона знаходилась у трудових відносинах з ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» та працювала на посаді проректора та завідувача кафедри соціальної медицини та профілактичної медицини зазначеної академії.

Під час її знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата.

Указувала, що при звільненні ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» не надало їй довідку про заборгованість по заробітній платі та довідку про середньомісячну заробітну плату, чим порушив Кодекс законів про працю України, а запити до відповідача та інших державних органів з питання отримання довідки та виплати їй заборгованості по заробітній платі, позитивних результатів не дали, копії звернень додаються.

Зазначала, що підтвердженням факту існування заборгованості є розрахунковий лист, який виданий ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» про нарахування заробітної плати за серпень 2021 року, в якому борг визначений у сумі 92 654 грн 24 коп. на кінець серпня 2021 року та довідки відповідача про дохід за період з 01 лютого 2020 року по 12 жовтня 2021 року.

Вказувала, що за вересень та жовтень 2021 року їй було нараховано до виплати згідно довідки відповідача від 20 червня 2022 року № 23-к - 35 691 грн 12 коп. (за вересень - 24 528 грн 28 коп. та жовтень - 11 162 грн 84 коп.), а виплачено на картку, відкриту в акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк», лише 5 000 грн 00 коп. (операція від 08 вересня 2021 року), а в жовтні місяці при її звільненні виплати не було. Таким чином вважала, що борг за вересень - жовтень 2021 року складає 30 691 грн 12 коп. (35 691 грн 12 коп. - 5 000 грн 00 коп.). Тому заборгованість по заробітній платі на дату звільнення згідно вказаних документів складає 123 345 грн 36 коп. (92 654 грн 24 коп. + 30 691 грн 12 коп.).

Зазначала, що відповідач ухиляється від надання фінансової довідки, тому вона зробила розрахунок середнього заробітку середньомісячної заробітної плати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який складає 151 183 грн 34 коп. Сума податку з доходів - 27 213 горн 00 коп., військовий збір - 2 267 грн 75 коп. Тому, на її думку, сума до виплати за час затримки розрахунку разом становить 121 702 грн 59 коп.

Крім того вважала що вона має право на вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, що за вирахування податків і зборів становить 61 809 грн 77 коп.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила стягнути з ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» на свою користь:

заборгованість по заробітній платі в сумі 123 345 грн 36 коп.;

середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 121 702 грн 59 коп.;

вихідну допомогу при звільненні у сумі 61 809 грн 77 коп.;

допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати станом на дату звільнення у розмірі 123 345 грн 36 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 121 702 грн 59 коп., а всього 245 047 грн 95 коп.

У задоволенні позову в часині стягнення вихідної допомоги відмовлено.

Стягнуто з ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» на користь держави судовий збір у розмірі 2 450 грн 02 коп.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості із виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 24 998 грн 82 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати (змінити) в частині стягнення з ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати заробітної плати станом на дату звільнення у розмірі 123 345 грн 36 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 121 702 грн 59 коп., що разом становить 245 047 грн 95 коп. та ухвалити у відповідній частині нове рішення або в цій частині змінити рішення й визначити, що загальна сума заборгованості по заробітній платі становить у розмірі 102 461 грн 21 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 108 221 грн 87 коп., а всього 210 683 грн 08 коп. В іншій частині рішення суду просить залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно стягнув на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 123 345 грн 36 коп. та середній заробіток у розмірі 121 702 грн 59 коп. Вказує, що ОСОБА_1 у позовній заяві не зазначила про виплату їй 15 грудня 2021 року заробітної плати у сумі 11 162 грн 84 коп., тоді як вказувала, що остання виплата була здійснена 30 вересня 2021 року в сумі 5 000 грн 00 коп. Проте це не відповідає дійсності та призвело до штучного завищення заявленої до стягнення суми заборгованості.

Зазначає, що суд першої інстанції не витребував і не перевірив відомості щодо фактичних виплат ОСОБА_1 після 13 жовтня 2021 року, обмежившись банківською випискою, наданою позивачем станом на 13 жовтня 2021 року, та її власними розрахунками, унаслідок цього не врахував виплату від 15 грудня 2021 року в сумі 11 162 грн 84 коп. і поклав в основу рішення неточні відомості щодо розміру заборгованості.

Також вказує, що з 24 грудня 2021 року у відповідача змінився власник та службові особи, а попереднім керівництвом належним чином не було передано документацію. Тому новий власник об`єктивно не був обізнаний про здійснену 15 грудня 2021 року виплату. Крім того, ОСОБА_1 у період з 2022 по 2025 роки із письмовими вимогами про виплату заборгованості до нового власника не зверталася, а про наявність спору відповідач дізнався лише після відкриття провадження у справі.

Вважає, що з урахуванням виплати від 15 грудня 2021 року та за бухгалтерським розрахунком відповідача загальна сума заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 становить 102 461 грн 21 коп., а не 123 345 грн 36 коп., як було заявлено позивачем. Також за розрахунком відповідача середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1 058 грн 56 коп., а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 127 робочих днів - 108 221 грн 87 коп., а не 121 702 грн 59 коп.

Крім того, вважає, що оскаржуване рішення в частині визначення сум, присуджених до стягнення з ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» на користь ОСОБА_1 не відповідає фактичним обставинам справи, а тому підлягає зміні із визначенням до стягнення 102 461 грн 21 коп. заборгованості по заробітній платі, 108 221 грн 87 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, всього 210 683 грн 08 коп.

Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в які просить його скасувати в частині відмови у виплаті вихідної допомоги та ухвалити нове рішення про задоволення її позову в цій частині, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні її позовних вимог в часині стягнення вихідної допомоги, суд першої інстанції помилково виходив із того, що норми ст.44 КЗпП України не підлягають застосуванню через відсутність у матеріалах справи судового рішення, яке набрало законної сили та яким установлено факт порушення ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» законодавства про працю. Вказує, що такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки матеріали справи містять беззаперечні докази того, що відповідач не заперечував звільнення ОСОБА_1 згідно із ч.3 ст.38 КЗпП України, а саме, зареєстровану заяву працівника на звільнення, наказ про звільнення та копію трудової книжки.

Зазначає, що відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, а тому, оскільки факт порушення трудового законодавства з боку роботодавця підтверджено самим відповідачем, вимога ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги при звільненні відповідає нормам трудового законодавства, що діяло на момент існування трудових відносин між нею та ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини».

Посилається на те, що згідно з висновком, який міститься у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц, у разі якщо факти порушення законодавства про працю, що спонукали працівника до розірвання трудового договору, не підтвердилися, відповідач повинен був відмовити у звільненні з цих підстав.

Відповідач ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги позивачки про стягнення вихідної допомоги - залишити без змін. Вказує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є загальною, формальною та належними і достатніми доказами не підтверджена. Наведені в ній доводи зводяться переважно до посилань на загальні норми законодавства без належної конкретизації підстав для стягнення вихідної допомоги, тоді як надані відповідачем докази позивачкою не спростовані, нових доказів не подано, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні вихідної допомоги є законним і обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не конкретизовані, доказами не підтверджені, твердження про порушення відповідачем трудового законодавства є недоведеними, а відтак підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні вихідної допомоги немає.

Позивачка ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини», в якому просить врахувати вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (зі змінами). Вказує, що наданий відповідачем розрахунок середньоденної заробітної плати не відповідає вимогам зазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, оскільки здійснений на підставі відомостей річних фактичних виплат, тоді як середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи. Крім того підтвердженням факту існування заборгованості є розрахунковий лист і довідка боржника про дохід, а при звільненні боржник не надав довідку про заборгованість по заробітній платі та довідку про середньомісячну заробітну плату.

Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 26 травня 2026 року на 12 год 15 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились.

Позивачка ОСОБА_1 повідомлена судом апеляційної інстанції про час і місце судового розгляду шляхом направлення 10 березня 2026 року судової повістки до вказаної нею у процесуальних документах електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана судова повістка того ж дня була їй доставлена, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.198, 201).

Відповідач ПВНЗ «Міжнародна академія екології та його представник адвокат Чернов О.В. повідомлялись судом апеляційної інстанції шляхом направлення 10 квітня 2026 року судових повісток до їх Електронних кабінетів, які того ж дня була їм доставлені, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.198-200).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

За таких обставин сторони у справі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

25 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без її участі (а.с.190-191).

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також враховуючи те, що ОСОБА_1 у заяві просить розглядати справу без її участі, колегія суддів визнала неявку сторін у справі такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, врахувавши доводи, наведені у відзивах на апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» підлягає залишенню без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» в частині стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 123 345 грн 36 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 121 702 грн 59 коп., суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, а розмір заборгованості підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не довела наявності передбачених ст.44 КЗпП України підстав для її виплати, зокрема факту звільнення саме у зв`язку з порушенням Академією законодавства про працю.

Однак з такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі погодитись на можна, виходячи з такого.

Відповідно до положень ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

За загальними правилами доказування, визначеними ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи, що у період з 21 січня 2020 року по 12 жовтня 2021 року позивачка ОСОБА_1 знаходилась у трудових відносинах з ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини», працювала на посаді проректора та завідувача кафедри соціальної медицини та профілактичної медицини зазначеної академії.

Згідно з наказом ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» «Про звільнення» № 99-К від 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з 12 жовтня 2021 року за власним бажанням згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України (роботодавець не виконує законодавство про працю).

Із даним наказом № 99-К від 08 жовтня 2021 року ОСОБА_1 ознайомилась 12 жовтня 2021 року під розписку, що підтверджується її підписом на наказі.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується учасниками справи, що під час перебування сторін у трудових правовідносинах ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» нарахувало, але не виплатило ОСОБА_1 заробітну плату.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Строки виплати заробітної плати визначені ст.115 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, згідно з правовою позицією Великою Палатою Верховного Суду, яка міститься у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст.117 КЗпП України.

За змістом ст.ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед працівником має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Відповідно до ст.117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

На підтвердження вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 надала суду першої інстанції банківську виписку за особовим рахунком у акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») за період з 01 січня 2019 року по 13 жовтня 2021 року. Водночас вказана виписка не містить відомостей про здійснення з позивачкою повного розрахунку належних призвільні працівника виплат (а.с.15-18).

Також ОСОБА_1 надала розрахунковий лист за серпень 2021 року, у якому заборгованість із заробітної плати станом на кінець серпня 2021 року визначена у розмірі 92 654 грн 24 коп. (а.с.20).

Крім того, ОСОБА_1 надала довідку ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» про дохід за період з 01 лютого 2020 року по 12 жовтня 2021 року, з якої вбачається, що сукупний дохід ОСОБА_1 за вказаний період становив 753 991 грн 61 коп., сума утримань - 147 028 грн 38 коп., а сума до виплати - 606 963 грн 23 коп. Також у довідці містяться відомості про нарахування за останні місяці роботи позивачки: за серпень 2021 року - 20 718 грн 28 коп., за вересень 2021 року 30 469 грн 91 коп., а також суму до виплати за вересень та жовтень 2021 року - 35 691 грн 12 коп., з яких: 24 528 грн 28 коп. - за вересень та 11 162 грн 84 коп. - за жовтень 2021 року (а.с.19).

Водночас на картковий рахунок позивачки було виплачено лише 5 000 грн 00 коп. згідно з операцією АТ КБ «ПриватБанк» від 08 серпня 2021 року, а в жовтні 2021 року при її звільненні виплати проведені не були.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заборгованість із заробітної плати за вересень-жовтень 2021 року становить 30 691 грн 12 коп. (35 691 грн 12 коп. - 5 000 грн 00 коп.), а загальна заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 станом на дату звільнення складає 123 345 грн 36 коп. (92 654 грн 24 коп. + 30 691 грн 12 коп.).

При цьому суд першої інстанції встановив, що ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» не спростував розрахунок, поданий ОСОБА_1 , та не надав доказів того, що у день звільнення провів із нею повний розрахунок.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ОСОБА_1 приховала, а суд першої інстанції не врахував виплату заробітної плати від 15 грудня 2021 року у розмірі 11 162 грн 84 коп., колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини не були предметом заперечень відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції. Відповідач був обізнаний про наявність судового спору, подав відзив на позов, заяву про застосування строків позовної давності та інші процесуальні документи, тобто займав активну процесуальну позицію. Водночас у суді першої інстанції ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» жодного разу не посилався на виплату від 15 грудня 2021 року, як на обставину, що зменшує розмір заборгованості перед ОСОБА_1 , та не надав відповідних доказів на спростування її розрахунку.

Що стосується доданої ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» до апеляційної скарги банківської довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 05 жовтня 2025 року про виплату 15 грудня 2021 року ОСОБА_1 11 162 грн 84 коп. (а.с.104-105), то цей доказ не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки він поданий з порушенням процесуальних строків їх подання.

Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що вказана банківська довідка не була подана стороною відповідача до суду першої інстанції та вона не була предметом розгляду у суді першої інстанції.

Відповідач та його представник не надали суду апеляційної інстанції доказів неможливості подання до суду першої інстанції вказаних документів з причин, що об`єктивно не залежали від них.

Більше того, довідкА АТ КБ «ПриватБанк» від 05 жовтня 2025 року об`єктивно не існувала на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а тому цей документ не міг бути поданий та досліджений у суді першої інстанції.

Відтак вищевказаний документ не може бути прийнятий апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.

Оскільки встановлено, що відповідач не виплатив ОСОБА_1 належні їй суми у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування ст.117 КЗпП України.

Згідно з довідкою відповідача від 20 червня 2022 року № 23-к суд першої інстанції встановив, що заробітна плата ОСОБА_1 за серпень 2021 року становила 20 718 грн 28 коп., за вересень 2021 року - 30 469 грн 91 коп., а всього 51 188 грн 19 коп.

Виходячи з кількості 43 робочих днів у розрахунковому періоді, суд першої інстанції дійшов висновку, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1 190 грн 42 коп. із розрахунку: 51 188 грн 19 коп. ? 43 дні.

Період затримки розрахунку при звільненні становить з 13 жовтня 2021 року по 12 квітня 2022 року, тобто 127 робочих днів.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку складає 151 183 грн 34 коп. (1 190 грн 42 коп. ? 127 днів).

Після врахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 27 213 грн 00 коп. та військового збору у розмірі 2 267 грн 75 коп., суд першої інстанції правильно виснував, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 121 702 грн 59 коп.

Правильність визначення цього періоду, а також здійсненого на його підставі розрахунку, відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» належними та допустимими доказами не спростовано.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових і фактичних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» на її користь заборгованості із заробітної плати у розмірі 123 345 грн 36 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 121 702 грн 59 коп.

Доводи ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» про зміну власника та службових осіб академії з 24 грудня 2021 року колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини не мають самостійного правового значення для вирішення спору про виплату належних ОСОБА_1 сум при звільненні. Зміна власника чи посадових осіб юридичної особи не припиняє обов`язку роботодавця провести з працівником повний розрахунок та не звільняє академію від відповідальності за невиплату заробітної плати.

Крім того, посилання відповідача на неналежну передачу документації попереднім керівництвом є лише припущеннями. Матеріали справи не містять вироку суду, результатів службової перевірки, висновків компетентних органів чи інших належних доказів, які б підтверджували підроблення документів, зловживання службових осіб або існування будь-якої протиправних дій щодо нарахування чи невиплати заробітної плати ОСОБА_1 .

Разом з тим колегія суддів не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» про стягнення вихідної допомоги при звільненні з таких підстав.

На обґрунтування позову в частині стягнення вихідної допомоги ОСОБА_1 зазначала, що її звільнення відбулося на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, що відповідно до ст. 44 КЗпП України дає їй право на вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 , пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно зі ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст.38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч.3 ст.38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Роботодавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником підставу звільнення з роботи. У разі, якщо факти порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору не підтвердилися, відповідач повинен був відмовити у звільненні з цих підстав (див. постанову Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18)).

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні вихідної допомоги з підстав недоведеності ОСОБА_1 факту звільнення саме у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про працю. Такий висновок не відповідає матеріалам справи, оскільки підстава звільнення ОСОБА_1 за ч.3 ст.38 КЗпП України прямо підтверджується її заявою про звільнення, наказом ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» № 99-К від 08 жовтня 2021 року та відповідним записом у трудовій книжці (а.с.7-13).

У порушення вимог ст.264 ЦПК України суд першої інстанції помилково не врахував, що, видавши наказ про звільнення ОСОБА_1 саме за ч.3 ст.38 КЗпП України, роботодавець не змінив визначену працівником підставу звільнення та не відмовив у звільненні з цих підстав. Отже ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» фактично погодився з припиненням трудових відносин із ОСОБА_1 саме у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Згідно із здійсненим розрахунком розмір вихідної допомоги ОСОБА_1 становить 61 809 грн 77 коп., оскільки відповідно до ст. 44 КЗпП України при звільненні з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.

Середньомісячний заробіток ОСОБА_1 визначено у розмірі 25 594 грн 09 коп. Відтак тримісячний середній заробіток становить 76 782 грн 27 коп. із розрахунку: 25 594 грн 09 коп. ? 3 місяці. Після обов`язкових утримань сума до виплати складає 61 809 грн 77 коп.

Такий розрахунок відповідає вимогам Порядку № 100, є арифметично правильним та ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» належними і допустимими доказами не спростований.

Враховуючи встановлені обставини колегія суддів приходить до висновку про наявність правових і фактичних підстав для стягнення з ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі 61 809 грн 77 коп.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПВНЗ «Міжнародна академія екології та медицини» про стягнення вихідної допомоги при звільненні не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені порушення призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у розмірі 61 809 грн 77 коп.

Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного закладу вищої освіти «Міжнародна академія екології та медицини» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» про стягнення вихідної допомоги при звільненні - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного вищого навчального закладу «Міжнародна академія екології та медицини» про стягнення вихідної допомоги при звільненні задовольнити.

Стягнути з приватного закладу вищої освіти «Міжнародна академія екології та медицини» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 61 809 (шістдесят одна тисяча вісімсот дев`ять) грн 77 коп.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: