Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №754/17538/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 754/17538/24 Головуючий у суді першої інстанції - Буша Н.Д.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8018/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Пузіним Денисом Миколайовичем на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року позивач ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вимоги позовної заяви обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного Договору № 4156511 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.11.2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (торгова марка «Credit7») та ОСОБА_1 , відповідач отримала кредит у розмірі 14 000 гривень строком на 360 днів шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2 % від суми кредиту за кожен день користування (730% річних).

01.12.2023 року між відповідачем та первісним кредитором було укладено додатковий договір до кредитного договору згідно, якого сума кредиту була збільшена до 22 000 грн.

26.08.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено договір факторингу № 26/08/2024 від 26.08.2024 року, відповідно до умов якого право вимоги за договором №4156511 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.11.2023 року перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС».

Посилаючись на те, що відповідачка добровільно вказану заборгованість не погашає, позивач просив суд стягнути з неї на свою користь заборгованість за кредитним договором №4156511, укладеним між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 21.11.2023 в загальному розмірі 120 117,75 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс», заборгованість за кредитним договором № 4156511 від 21.11.2024 року в сумі 120 117,75 грн, судовий збір у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідачка ОСОБА_1 кредитний договір № 4156511 від 21.11.2023 з ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) в електронному вигляді не укладала та не підписувала, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримувала.

Зазначає, що матеріали справи містять копію договору № 4156511 від 21.11.2023, де позивачем зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Проте, позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачці.

Стверджує, що відсутні будь-які докази, що підтверджують перерахування коштів Відповідачці від ТОВ «Лінеура Україна» за кредитним договором № 4156511 від 21.11.2023 та отримання саме відповідачкою зазначених коштів.

Зауважує, що відсутні будь-які підтвердження отримання відповідачкою повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, відповідно до Договору факторингу № 26/08/24 від 26.08.2024, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитодавець) та ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс», відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором.

Посилається також на те, що розрахунки заборгованості, наданні позивачем, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості.

Підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів Позивач не надав до суду, матеріали справи не містять.

Вважає, що, оскільки відомості, що становлять банківську таємницю отримано на підставі ухвали Деснянського районного суду міста Києва про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, а не на підставі рішення суду в рамках окремого провадження, відповідь АТ КБ «Приватбанк» не може бути прийняте до уваги під час прийняття рішення по справі

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ ФК «Укрглобал-Фінанс» проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник позивача адвокат Руденко К.В., який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що відповідно до укладеного Договору № 4156511 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.11.2023 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (торгова марка «Credit7») та ОСОБА_1 , відповідачка отримала кредит у розмірі 14 000 грн строком на 360 днів шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2 % від суми кредиту за кожен день користування (730% річних).

Вказаний договір було підписано відповідачкою електронним одноразовим ідентифікатором, направленим на її номер телефону.

01.12.2023 року між відповідачем та первісним кредитором було укладено додатковий договір до кредитного договору згідно, якого сума кредиту була збільшена до 22 000 грн.

26.08.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено договір факторингу № 26/08/2024 від 26.08.2024, відповідно до умов якого право вимоги за договором №4156511 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.11.2023 перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС».

Відповідно до статей 526, 615 Цивільного кодексу Українизобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що по спірному договору сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строки та умови надання грошових коштів у позику, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Також до суду не надано доказів того, що вказаний договір позики оспорювався відповідачкою чи був визнаний недійсним.

Як визначено частиною 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як вбачається із матеріалів справи, умови кредитних договорів відповідачкою належним чином не виконані, в передбачені кредитними договорами строки кредит не погашений.

Відповідачка не надала доказів на спростування наданих позивачем розрахунків заборгованості, доказів щодо належного виконання умов кредитних договорів, повного чи часткового погашення заборгованості.

Згідно ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачка, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконала взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь кредитора.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 26.08.2024 розмір боргу становить 120 117,75 грн та складається з: 21 999,98 грн - заборгованість за кредитом; 98 117,77 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4. Кредитного договору за ставкою 2 % за кожен день користування кредитом (730% річних) за період з 21.11.2023 по 26.08.2024 (включно).

Вказаний розрахунок виконано відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, перевірено судом та він не викликає сумнівів у його правильності. В свою чергу, відповідачка розрахунок боргу не спростувала, власного розрахунку, а також доказів повного чи часткового погашення боргу суду не надала.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором у вказаному розмірі.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відповідачки щодо відсутності доказів перерахування їй коштів, оскільки факт отримання відповідачкою коштів підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 , наданими на вимогу суду АТ КБ «ПриватБанк».

Посилання апелянта на порушення судом порядку розкриття відомостей, що становлять банківську таємницю, є безпідставним, оскільки виписку по рахунку ОСОБА_1 було надано банком на виконання ухвали суду, постановленої в порядку витребування доказів, що не суперечить вимогам ЦПК України та Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Отже, доводи апеляційної скарги щодо недопустимості вказаної виписки є безпідставними, такими, що ґрунтуються на власному розумінні апелянтом норм закону.

Слід також зауважити, що відповідачка не заперечує та не спростовує факт отримання нею кредитних коштів, натомість, наполягає на недопустимості та неналежності наданих позивачем та витребуваних судом за клопотанням позивача доказів на підтвердження цієї обставини.

Також із відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду, встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 , фінансовим номером її телефона є НОМЕР_3 , на який первісним кредиторам направлялись одноразові ідентифікатори для підписання кредитних договорів, що додатково спростовує доводи апелянтки щодо відсутності доказів підписання договору.

Надані позивачем до суду першої інстанції копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема, підписи та печатки сторін, і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором. Дані розрахунки відповідачкою у встановлений законом спосіб спростовані не були.

Окрім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-фінанс» заборгованості по кредитним договорам, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до її незгоди з висновками суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 369, 370, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Пузіним Денисом Миколайовичем залишити без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 01 червня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома