Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №759/20632/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/9189/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарях: Мудрак Р. Р., Гайдаєнко В. С.

за участі: представника позивача - адвоката Хитрової Л. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Ключника А. С.

від 09 лютого 2026 року

у цивільній справі № 759/20632/25 Святошинського районного суду міста Києва

за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Вортекс»

про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних,

У С Т А Н О В И В:

В серпні 2025 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд з даним позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 155 199 грн 70 коп. та судовий збір по справі у розмірі 2 422 грн 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.03.2007 між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір №К2Н7GК00260010, за умовами Кредитного договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит в розмірі 288 000,00 доларів США на купівлю нерухомості та 66 240,00 доларів США на сплату майбутніх страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та 0,49 % щомісячної винагороди від суми виданого кредиту з кінцевим терміном повернення - 12.03.2027. У той же день, 14.03.2007 з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором були укладені Договори поруки з ОСОБА_2 та ПП «Вортекс». Проте, ОСОБА_1 зі свого боку порушила грошове зобов`язання передбачене Кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість по кредиту. Окрім цього, поручителі також не виконали свої зобов`язання з погашення боргу по кредиту, передбачені Договорами поруки. У зв`язку з порушенням відповідачами, зобов`язань 25.02.2010 Святошинським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 2-166/10, за яким позовні вимоги ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ПП «Вортекс» задоволено, та стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 261 225,04 грн, 1700,00 грн суми судового збору, та 30,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи. Так, з моменту ухвалення рішення Святошинським районним судом міста Києва, тобто, починаючи з 25.02.2010 частково була погашена кредитна заборгованість в розмірі 8 939,31 грн, що підтверджується випискою по рахунку. Проте, дотепер відповідне рішення суду залишається не виконаним у повному обсязі, а відтак, має місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням суду від 25.02.2010 № 2-166/10, яке триває досі. Залишок непогашеної суми заборгованості по кредиту становить 252 284,74 грн, враховуючи що за період з 25.02.2010 і до моменту звернення з цим позовом було погашено 8 939,31 грн. Отже, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідачів солідарно трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.02.2010 за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, що загалом складає 155 199,70 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Вортекс» на користь АТ КБ «Приватбанк» 3 % річних у розмірі 37 080 грн 06 коп. та інфляційні втрати у розмірі 118 119 грн 64 коп., що загалом становить 155 199 грн 64 коп.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ПП «Вортекс» на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір по справі у розмірі 2 422 грн 40 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Також просила проводити розгляд справи у її відсутності. Зазначає, що заборгованість за кредитним договором № K2H7GK00260010 від 14.03.2007 була стягнута рішенням суду від 25.02.2010 у справі № 2-166/10, яким також розірвано вказаний договір. Апелянт звертає увагу на те, що виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-166/10 про стягнення солідарного боргу в сумі 261 225,04 грн було розпочате 17.02.2011 та закінчене 26.06.2014, після чого банк не вживав заходів щодо повторного подання листа до виконання. Наголошує, що оскільки право на примусове виконання судового рішення про стягнення основної суми боргу було остаточно втрачено через пропуск встановлених строків, основне зобов`язання трансформувалося в натуральне. Стверджує, що в натуральному зобов`язанні кредитор не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки конструкція статті 625 ЦК України розрахована лише на ті зобов`язання, вимога в яких може бути захищена в примусовому порядку. Апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 754/511/23, яка підтверджує відсутність правових підстав для стягнення похідних сум за умови втрати можливості примусового виконання основного рішення. Вона також зазначає, що судом першої інстанції не було враховано рішення від 17.12.2018, яким виконавчий напис щодо цього ж боргу визнано таким, що не підлягає виконанню через безпідставність нарахувань після розірвання договору.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу Хитрова Л. В., в інтересах АТ КБ «Приватбанк», просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Вказує на те, що отримання судового захисту у 2010 році виключає можливість визнання зобов`язання натуральним. Вважає, що невиконання судового рішення є триваючим правопорушенням, яке дає право на отримання компенсаційних сум за весь час прострочення. Щодо позовної давності банк зауважує, що вона була продовжена на підставі законодавчих змін, пов`язаних із карантином та воєнним станом, а тому вимоги за період з 2017 по 2022 роки заявлені в межах закону.

Інші учасники справи правом подачі відзиву не скористались.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечила з підстав викладених у відзиві.

Апелянт-відповідач ОСОБА_1 направила клопотання про розгляд справи без її участі.

Інші учасники у судове засідання апеляційного суду не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 14.03.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К2Н7GК00260010 згідно якого, банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 288 000,00 доларів США на купівлю нерухомості та 66 240,00 доларів США на сплату майбутніх страхових платежів, а відповідач зобов`язалася сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та 0,49 % щомісячної винагороди від суми виданого кредиту з кінцевим терміном повернення - 12.03.2027.

14.03.2007 ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладав договори поруки із ОСОБА_2 та ПП «Вортекс», які відповідно до умов договорів поруки зобов`язалися відповідати перед кредитором за виконання умов кредитного договору у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи оплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів.

25.02.2010 рішенням Святошинським районним судом міста Києва по справі № 2-166/10 позовні вимоги ЗАТ КБ «Приват Банк» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПП «Вортекс», солідарно на користь ЗАТ КБ «Приват Банк», заборгованість за кредитним договором в розмірі 261 225 (двісті шістдесят одна тисяча двісті двадцять п?ять) грн 04 коп., 1 700 грн суми судового збору та 30 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

З моменту ухвалення рішення Святошинським районним судом міста Києва, тобто, починаючи з 25.02.2010 частково була погашена кредитна заборгованість в розмірі 8 939,31 грн, що підтверджується випискою по рахунку, а саме: 15.04.2010 - 435 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 3 447,94 грн; 10.06.2010 - 324 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 2 565,46 грн; 26.06.2012 - 3,26 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 26,04 грн; 22.09.2016 - 6,46 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 171,40 грн; 13.10.2016 - 6,48 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 167,18 грн; 16.11.2016 - 6,13 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 159,44 грн; 07.12.2016 - 6,24 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 162,80 грн; 12.01.2017 - 5,89 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 159,68 грн; 17.02.2017 - 15,23 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 410,91 грн; 16.03.2017 - 15,40 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 413,95 грн; 12.04.2017 - 15,54 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 417,87 грн; 13.05.2017 - 15,83 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 419,02 грн; 20.06.2017 - 16,05 USD, що за курсом НБУ еквівалентно 417,62 грн.

Звертаючись до суду, позивач вказував, що рішення суду дотепер не виконано, а залишок непогашеної суми заборгованості по кредиту становить 252 284,74 грн, враховуючи, що за період з 25.02.2010 і до моменту звернення з цим позовом було погашено 8 939,31 грн, отже, відповідно до розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 становить сума інфляційного збільшення 118 119,64 грн та 3 % річних 37 080,06 грн, що загалом становить 155 199,70 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наявність судового рішення про стягнення боргу, яке залишилося невиконаним, не припиняє грошових зобов`язань боржника та не звільняє його від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України. Встановивши, що залишок непогашеної заборгованості за кредитним договором становить 252 284,74 грн, суд дійшов висновку про правомірність нарахування інфляційних втрат у розмірі 118 119,64 грн та 3 % річних у сумі 37 080,06 грн. Суд відхилив доводи відповідача про натуральний характер зобов`язання, оскільки основна вимога була захищена рішенням суду, що набрало законної сили. Щодо позовної давності суд вказав, що її перебіг було зупинено та продовжено внаслідок дії карантинних заходів та воєнного стану в Україні. Таким чином, встановивши факт триваючого порушення грошового зобов`язання, суд першої інстанції визнав вимоги банку обґрунтованими у повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України, судове рішення має бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що на виконання вказаного рішення 23.04.2010 було видано виконавчий лист, а 17.02.2011 старшим державним виконавцем Кравчуком М. В. відкрито відповідне виконавче провадження.

Відхиляючи доводи відповідачки про натуральний характер зобов`язання, суд першої інстанції обмежився посиланням на те, що основна вимога була захищена рішенням суду, яке набрало законної сили, а тому грошове зобов`язання не припинилося і підлягає примусовому захисту безстроково.

Проте такий висновок місцевого суду не ґрунтується на фактичних обставинах справи та зроблений із порушенням норм процесуального права.

Надання належної оцінки доводам позивача про наявність підстав для задоволення позову з огляду на захищеність його права на стягнення судовим рішення, як і доводів відповідача про трансформацію боргу в натуральне зобов`язання, вимагало від суду встановлення обставин із якими пов`язується дійсна можливість виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25.02.2010 у справі № 2-166/10, зокрема пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання, відкриття виконавчого провадження та перебування у стані фактичного виконання чи закінчення.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оскільки Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося з позовом про стягнення нарахувань на підставі частини другої статті 625 ЦК України, саме на позивача покладався процесуальний обов`язок довести, що грошове зобов`язання, що захищене судовим рішенням не втратило ознаки юридичної примусовості. Утім, позивач не надав суду жодних доказів щодо стану виконавчого провадження, у цей проміжок часу, тоді як суд першої інстанції неправильно розподіливши тягар доказування фактично звільнив банк від цього обов`язку, підмінивши обов`язкове встановлення фактів міркуваннями про безстрокову чинність судового рішення.

За таких обставин, керуючись статтями 81 та 367 ЦПК України, колегія суддів приймає до уваги та на стадії апеляційного розгляду та долучає до матеріалів справи надану апелянтом-відповідачем копію постанови державного виконавця від 26.06.2014 про закінчення виконавчого провадження, адже таких доказ поданий на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, за результатами примусового виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25.02.2010 у справі № 2-166/10, державним виконавцем Вергелес І. В. 26.06.2014 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу.

На час видачі виконавчого листа у справі діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, у статті 22 якого було передбачено, що виконавчий документ може бути пред`явлено до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Будь яких відомостей та доказів пред`явлення виконавчого листа до виконання у строк до 26.06.2015 матеріали справі не містять. Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» не надало суду жодних відомостей як про наявність у стягувача виконавчого документа, так і щодо повторного його пред`явлення до виконання, або про звернення до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для його пред`явлення.

У постанові від 11.02.2026 у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25) Велика Палата Верховного Суду вказала: «наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним».

Застосовуючи вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду у даній справі, колегія суддів зважає на те, що сама по собі процесуальна пасивність стягувача АТ КБ «Приватбанк» упродовж більше десяти років із часу повернення виконавчого листа, за відсутності судового рішення про поновлення йому строку пред`явлення для виконання, є достатньою підставою для висновку про відсутність права кредитора на нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум за весь період такого прострочення.

Колегія суддів наголошує, що запроваджений Великою Палатою Верховного Суду критерій «остаточної втрати можливості виконання рішення» та виокремлення умов такої втрати не можуть тлумачитися звужено чи формально - лише як обов`язковість наявності окремого судового рішення про відмову у поновленні строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Висновок на користь обов`язковості наявності саме негативного судового рішення про відмову у поновленні строку дозволив би недобросовісному кредитору, який без поважних причин пропустив цей строк, свідомо обходити встановлені законом обмеження. У такому випадку стягувач, утримуючись від звернення до суду із заявою про поновлення вказаного строку, зберігав би процесуальну можливість постійно й безстроково подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що прямо суперечить принципу правової визначеності як одного з основоположних аспектів верховенства права.

Тому визначальне юридичне значення у таких справах має не факт наявності судового рішення про відмову у поновленні строку, а власне відсутність судового рішення про його поновлення за умови, що встановлений законом строк пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив. Особлива старанність при захисті своїх інтересів покладається саме на стягувача, а реалізація процесуальних прав залежить виключно від його волі.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що інститут строків забезпечує юридичну визначеність та остаточність, захищаючи потенційних відповідачів від застарілих претензій. Оскільки позивач упродовж тривалого часу не виявив належної старанності у дотриманні процесуальних строків виконання, надання йому права необмежено нараховувати компенсаційні виплати на борг створювало б нерозумну ситуацію та порушувало б баланс інтересів сторін, тримаючи боржника у стані невизначеності назавжди.

Отже, оскільки право на примусове виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25.02.2010 у справі № 2-166/10 було втрачено банком у 2014 року у зв`язку із завершенням виконавчого провадження та непроведенням подальших процесуальних дій щодо поновлення строків, основне зобов`язання ОСОБА_1 та інших відповідачів набуло статусу натурального. Іншого позивачем не доведено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, адже судом неправильно застосовані норми матеріального права, з огляду нащо оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову АТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПП «Вортекс» про стягнення 155 199,70 грн інфляційних втрат та 3 % річних.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України у зв`язку із задоволення апеляційної скарги на позивача АТ «Комерційний банк «Приватбанк» покладаються здійснені апелянтом ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Вортекс» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, відмовити.

Стягнути із Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати із сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 04 червня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов