Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №369/6838/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 369/6838/23 Головуючий у суді першої інстанції - Пінкевич Н.С.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1335/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С., Романович Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Попченковою Іриною Миколаївною на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) державного виконавця Стебловської Юлії Олександрівни, третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович про визнання дії державного виконавця про передачу майна незаконним та скасування постанови та акту про передачу майна,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_2 , Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) Державний виконавець Стебловська Ю.О., Третя особа: Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов І.С. про визнання дій державного виконавця про передачу майна незаконним та скасування постанови та акту про передачу майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка була власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Із матеріалів цивільної справи №369/5572/21 за позовом ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, їй стало відомо, що приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. проведено державну реєстрацію права власності на належну їй квартиру.

Зазначає, що вказана квартира передана Найдьону С.А. на підставі акту НОМЕР_5 від 19.02.2021 року в рахунок погашення боргу в межах виконавчого провадження і відповідач виявив бажання залишити вказане нереалізоване майно за собою.

Вказує, що дії Головного державного виконавця Стебловської Ю.О. в частині винесення постанови про передачу майна в рахунок погашення боргу, складення акту НОМЕР_5 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, вчинені з грубим порушенням чинного законодавства України, а тому є незаконними та підлягають скасуванню.

Зокрема, зазначає, що позивач, як сторона виконавчого провадження не була ознайомлена з матеріалами виконавчого провадження, жодних документів виконавчого провадження їй не направлялось, не направлялись результати визначення вартості чи оцінки майна, вказаний звіт був складений з порушенням, відсутній огляд квартири, а також її не було залучено до виконавчого провадження. А тому, в сукупності, вказані обставини дають підстави стверджувати, що держаним виконавцем були допущено порушення її прав.

Посилаючись на викладене, просила суд:

визнати незаконними дії головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стебловської Юлії Олександрівни про передачу майна гр. ОСОБА_1 , а саме: квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - Стягувачу - гр. ОСОБА_2 ;

скасувати постанову про передачу майна Боржника Стягувачу та акт №61009836 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 19.02.2021 року;

судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2025 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не звернув увагу, що звернення стягнення на житлове приміщення відбулось із порушеннями закону, зокрема, виконавець не повідомив боржника про відкрите виконавче провадження, не з`ясував, що спірна квартира є єдиним житлом боржника, після звернення стягнення на майно також не повідомив боржника.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шутий Д.С. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

У судових засіданнях в апеляційному суді взяла участь представниця позивачки ОСОБА_1 адвокат Попченко І.М., яка підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шутий Д.С. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд апеляційної інстанції визнав за можливе, розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що встановлено, що на примусовому виконанні Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) перебувало зведене виконавче провадження НОМЕР_6, які об`єднували виконавчі провадження НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 на загальну суму 935 700,14 гривень.

14.07.2017 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 прийнято Постанову про арешт майна боржника.

14.03.2018 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 прийнято Постанову про арешт коштів боржника.

30.03.2018 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 прийнято Постанову про розшук майна боржника.

11.04.2019 прийнято Постанову об`єднання виконавчих провадження НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 у зведене виконавче провадження НОМЕР_6.

При виконанні судових рішень, в рамках виконавчого провадження, 08.05.2019 прийнято постанову про опис та арешт майна боржника - квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в присутності двох понятих.

16.06.2020 прийнято Постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості описаного майна.

20.07.2020 складено Звіт про оцінку майна - квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до Висновків якого вартість квартири становить 1024700,00 гривень.

01.10.2020 створено заявку щодо передачі на реалізацію нерухомого майна в рамках зведеного виконавчого провадження НОМЕР_6.

Відповідно до Протоколу №509162 від 02.11.2020 торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

Відповідно до Протоколу №512543 від 23.11.2020 торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

Відповідно до Протоколу №516690 від 15.12.2020 торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

19.02.2021 винесено Постанову про передачу майна Боржника Стягувачу та акт №61009836 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

09.03.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І.С. було видано ОСОБА_2 . Свідоцтво про право власності на майно, на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу НОМЕР_5.

18.03.2021 прийнято Постанову про виведення виконавчого провадження із зведеного виконавчого провадження у зв`язку з переданням стягувачу нереалізоване після 3-х торгів майно вартістю 717 290,00 грн.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частинами першою, шостою-дев`ятою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.

У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, відповідач ОСОБА_2 , як стягувач, виявив бажання залишити за собою нереалізоване після третіх торгів майно.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на приписи статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 61 Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на електронних торгах.

Електронні торги - це продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто, в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернене стягнення, до покупця учасника торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення електронних торгів це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Тому відчуження майна з електронних торгів за своєю правовою природою відноситься до угод купівлі-продажу й така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Разом з тим Закон допускає, що реалізація арештованого майна на електронних торгах може не відбутися. У такому випадку, з метою забезпечення права стягувача учасника виконавчого провадження, Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на електронних торгах та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (стаття 61 Закону України «Про виконавче провадження»).

Якщо стягувач своєчасно і письмово не заявить про таке своє бажання, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові (частина сьома статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»).

Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на електронних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев`ята статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»).

Передбачена статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження» процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на електронних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, що є законними підставами виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).

Однак за своєю правовою природою таку процедуру разом з відповідними постановою та актом державного виконавця не можна ототожнити з процедурою відчуження майна з електронних торгів тільки тому, що за результатами проведення електронних торгів державний виконавець також складає акт.

Таким чином, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на електронних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року по справі №524/6164/17 та від 07 лютого 2019 року по справі № 522/1516/15-ц.

У постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16 зроблено висновки, що: «головною умовою, яку повинні встановити суди при вирішенні питання про визнання прилюдних торгів недійсними, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, тобто не тільки недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними».

Відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 8 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна (майнових прав) - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання, а також у разі потреби - перекладача.

У постанові про призначення експерта або спеціаліста, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, перекладача зазначаються питання, на які ці особи повинні надати письмовий висновок (звіт), або з якої мови слід здійснити переклад, або вид та характеристика майна, яке необхідно ідентифікувати, оцінити тощо, строки здійснення відповідних дій.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про оцінку майна майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

У зв`язку з невиконанням боржником у добровільному порядку рішення суду, виконавцем було призначено суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні з метою визначення ринкової вартості арештованого майна боржника.

16.06.2020 було винесено Постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості описаного майна.

20.07.2020 складено Звіт про оцінку майна - квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до Висновків якого вартість квартири становить 1024700,00 гривень.

01.10.2020 було створено заявку щодо передачі на реалізацію нерухомого майна в рамках зведеного виконавчого провадження НОМЕР_6.

Відповідно до Протоколу №509162 від 02.11.2020 року торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Відповідно до Протоколу №512543 від 23.11.2020 року торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Відповідно до Протоколу №516690 від 15.12.2020 року торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані дії державного виконавця у межах зведеного виконавчого провадження вчинені із дотриманням діючого законодавства.

Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією приватного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.

Оскільки оцінка майна здійснена в процесі виконання рішення суду, то відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідачем у такому випадку має бути орган державної виконавчої служби, а суб`єкт оціночної діяльності може бути залучений як третя особа.

Аналогічні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/44440/16 (провадження № 11-1200апп18).

У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Вартість нереалізованого на торгах майна не перевищувала загальної суми боргу боржника перед стягувачем.

Вартість майна позивачем не оскаржувалась. Заперечення щодо вартості майна в рамках даної цивільної справи позивачем не подавались. Крім того, представник позивача у письмових заявах вказувала про «ймовірність» невідповідність ринковій вартості. Але будь-яких належних та допустимих доказів не подала, не заявила клопотань про їх отримання, у разі складнощів в їх отриманні, в тому числі призначення експертизи.

На підставі наданих суду доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державним виконавцем дотримано вимоги статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» під час передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Позивачка не довела, що в ході проведення електронних торгів допущено порушення актів законодавства, які могли б вплинути на результати торгів та призвели б до скасування акта державного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц, Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 333/1483/20 зроблено висновок, що: «порушення, допущені державним (приватним) виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом».

Отже дії державного виконавця у виконавчому провадженні до призначення електронних торгів не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для скасування акту державного виконавця про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

Позивачка не надала доказів на підтвердження неправомірності дій державного виконавця щодо передачі майна стягувачу і не довела, що оспорюваним актом були порушені її права і законні інтереси.

За таких обставин суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що звернення стягнення на житлове приміщення відбулось із порушеннями закону, зокрема, виконавець не повідомив боржника про відкрите виконавче провадження, після звернення стягнення на майно також не повідомив боржника.

Так, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Європейський суд з прав людини у своїй сталій практиці наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» (від 03 квітня 2008 року) Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Крім того, у справі «Каракуця проти України» (Karakutsya v. Ukraine, заява № 18986/06) та «Олександр Шевченко проти України» (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine, заява № 8371/02) Європейський суд зазначив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду із даною позовною заявою 09.05.2023.

Разом з цим, встановлено, що позивачка була обізнана про наявність виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 принаймні з 05.06.2020 (як датована копія адвокатського запиту представника позивача до Начальника Києво-Святошинського районного відділу ВДВС, яка додана до позовної заяви) (а.с. 33-34).

У матеріалах справи також містяться копії заяв представника позивачки від 22.06.2020 та 19.08.2020 про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження НОМЕР_1 (а.с. 29, 32), яке станом на вказані дати вже було приєднане до зведеного виконавчого провадження НОМЕР_6.

Виконавче провадження НОМЕР_5, в межах якого були вчинені оспорювані виконавчі дії, було приєднане до зведеного виконавчого провадження НОМЕР_6 постановою від 25.02.2020 (а.с. 140, т. 1).

Колегія суддів зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази подання вказаних адвокатських запитів та заяв до виконавчої служби безпосередньо чи засобами поштового зв`язку.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачці було відомо про наявність виконавчих проваджень щодо неї, однак, вона не зверталась ані до виконавчої служби з метою реалізації своїх процесуальних прав та виконання обов`язків, ані до суду зі скаргами на будь-які дії чи бездіяльність державного виконавця, зокрема, щодо можливості боржниці ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження.

Не можуть бути враховані судом і доводи апелянтки про те, що у неї у власності було інше майно (автомобіль), на яке могло бути звернуте стягнення оскільки, по-перше, вона не повідомляла виконавця про ці обставини в ході вчинення виконавчих дій, по-друге, не посилалась на цю обставину під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги позивачки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Попченковою Іриною Миколаївною залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 29 травня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома