Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №748/3383/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 червня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/3383/25

Головуючий у першій інстанції – Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1337/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (письмове провадження) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2026 року (суддя – Майборода С.М., місце ухвалення – м. Чернігів, дата складання повного рішення – 16.04.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс») через систему «Електронний суд» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на їх користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №103544675 від 13.06.2021 у розмірі 30030,00 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 13 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №103544675, підписаний позичальником у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», а до його укладення позичальник отримав проект договору з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на офіційному вебсайті товариства. Згідно даного договору ТОВ «Мілоан» перерахувало відповідачу на його картковий рахунок кредитні кошти в сумі 7000,00 грн, цим самим виконавши свої зобов`язання. Відповідач свої кредитні зобов`язання за цим договором належним чином та своєчасно не виконав, у зв`язку з чим допустив прострочену заборгованість у сумі 30030,00 грн, з яких: 7000,00 грн – борг за тілом кредиту, 22330,00 грн – борг за відсотками, 700,00 грн – борг за комісійними винагородами, 0,00 грн – борг за пенею. За договором відступлення прав вимоги №08Т від 14.09.2021 ТОВ «Мілоан» передало ТОВ «Діджи Фінанс», як новому кредитору, право вимоги за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 і вищезазначену суму кредитної заборгованості просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Заочним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2026 року в задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс» просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги товариства задовольнити в повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат у судах першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, ухвалення без належного з`ясування всіх обставин, з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що суд першої інстанції залишив поза увагою наявність у матеріалах справи належних і допустимих доказів укладення кредитного договору між первісним кредитором і відповідачем, факту перерахування кредитних коштів та відступлення прав вимог відповідно до договору факторингу.

Скаржник вказує, що суд не врахував специфіки укладення електронних договорів, зокрема що кредитний договір між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений у особистому кабінеті позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, який надісланий електронним повідомленням на номер телефону позичальника. Наявність на кредитному договорі даного електронного ідентифікатора відстежується через програмне забезпечення, призначене для читання PDF-файлів, але не відображається при друкуванні з питань збереження конфіденційної інформації. На підтвердження цього надає скріншот першої сторінки договору про споживчий кредит, де він підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.

Також апелянт стверджує, що наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення є належним і допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором позичальнику кредитних коштів, тоді як факт їх зарахування на картковий рахунок позичальника не входить до компетенції первісного кредитора. Крім того, факт виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості підтверджується відомістю про щоденні нарахування та погашення за договором.

Звертає увагу, що відповідач не оспорив зазначений кредитний договір за його безгрошовістю, а також не надав доказів на спростування відповідності його анкетних даних та того, що кредитні кошти не були зараховані на відповідний картковий рахунок або, що цей картковий рахунок не належить відповідачу.

Відповідач, будучи належним чином та своєчасно повідомленим про відкриття апеляційного провадження у справі, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

У матеріалах справи наявна анкета-заява на кредит №103544675, дата створення 13.06.2021, яка містить особисті дані ОСОБА_1 , номер його мобільного телефону, електронну пошту, адресу реєстрації й місця проживання (а.с. 9).

У договорі про споживчий кредит №103544675 від 13.06.2021 (індивідуальна частина) (а.с. 13-16) зазначено, що його укладено між ТОВ «Мілоан» (кредитодавець) і ОСОБА_1 (позичальник). За умовами даного договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит (п. 1.1). Сума кредиту становить 7000,00 грн (п. 1.2). Кредит надається строком на 19 днів з 13.06.2021 (строк кредитування) (п. 1.3). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 02.07.2021 (п. 1.4). Комісія за надання кредиту - 700,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00% від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1). Проценти за користування кредитом - 1330,00 грн, які нараховуються ставкою 1,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом - 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.6). Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1).

Цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (п. 6.1). Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього с пропозицію товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у Правилах). Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником товариству (п. 6.2).

Додатками до даного кредитного договору є Графік платежів (додаток №1) та Паспорт споживчого кредиту (додаток №2) (а.с. 17-18).

Платіжне доручення №28701471 від 13.06.2021 містить відомості, що ТОВ «Мілоан» перераховано ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , гроші в сумі 7000,00 грн, код банку Mastercard, кредитний рахунок № НОМЕР_2 , призначення платежу: кошти згідно договору 103544675 (а.с. 26).

У наданих позивачем складених ТОВ «Мілоан» відомостях про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №103544675 за період з 13.06.2021 по 31.08.2021 зазначено, що борг складає: по тілу – 7000 грн, по відсотках – 22330 грн; по комісії – 700 грн; по пені – 0 грн; загальний – 30030 грн (а.с. 12).

14 вересня 2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) і ТОВ «Мілоан» (клієнт) укладено договір факторингу №08Т (а.с. 19-21), згідно з п. 2.1. якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання цього договору (п. 4.1).

Відповідно до акту приймання-передачі реєстру прав вимоги від 14.09.2021 до договору факторингу №08Т від 14.09.2021 згідно з вимогами договору факторингу №08Т від 14.09.2021, клієнт передав, а фактор прийняв реєстр прав вимоги від 14.09.2021, складений за формою згідно із додатком №1 до договору. Кількість боржників 4098. Загальна сума заборгованості 94800708,96 грн (а.с. 25).

У витягу з додатку до договору факторингу №08Т від 14.09.2021 зазначено, що на момент відступлення прав вимоги залишок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №103544675 від 13.06.2021 становить: разом – 30030 грн, за тілом – 7000 грн, за відсотками – 22330 грн, за комісією – 700 грн, за пенею –0 грн (а.с. 11).

Згідно платіжних інструкцій №4 від 05.10.2021, №2 від 03.12.2021, №8 від 10.01.2022, №1938 від 03.02.2022, №3 від 29.06.2022, №2597 від 19.10.2022 ТОВ «Діджи Фінанс» перераховано ТОВ «Мілоан» кошти на загальну суму 3993640,74 грн, як оплату за договором факторингу №08Т від 14.09.2021 та за додатковою угодою №1 від 05.10.2022 до договору факторингу № 08Т від 14.09.2021 (а.с. 30-32).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а договір про споживчий кредит №103544675 від 13.06.2021 між ОСОБА_1 і ТОВ «Мілоан» не є укладеним, оскільки не містить підпису позичальника за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Також позивач не довів належними й допустимими доказами факту належного виконання первісним кредитором своїх зобов`язань по наданню позичальнику кредитних коштів.

Зважаючи на ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за означеним кредитним договором на підставі укладеного між ним і ТОВ «Мілоан» договору факторингу №08Т від 14.09.2021, а отже позивач не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за вищевказаним договором.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з копії договору про споживчий кредит №103544675 від 13.06.2021, на ньому значиться електронний підпис представника кредитодавця ТОВ «Мілоан», про цей договір не містить електронного цифрового підпису або електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника Горбаня Д.В.

Прикметно, що підпис відповідача відсутній, як на наявному в справі роздрукованому варіанті договору, так і в його PDF-файлі, надісланому через систему «Електронний суд».

На додатках №1, №2 до цього договору про споживчий кредит (Графік платежів, Паспорт споживчого кредиту), анкеті-заяві на кредит №103544675 від 13.06.2021, також відсутній електронний підпис одноразовим ідентифікатором позичальника.

Водночас аналіз вищенаведених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, вказує на те, що договір, який укладається його сторонами в електронній формі, безумовно повинен містити електронний цифровий підпис, зокрема, у конкретному випадку позичальника або електронний підпис одноразовим ідентифікатором сторони, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надісланий іншій стороні цього договору (позикодавцю).

У зв`язку з цим, не є слушними аргументи апеляційної скарги про те, що договір про споживчий кредит №103544675 від 13.06.2021 з додатками до нього, було підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між ним та первісним кредитором такого правочину в електронній формі, визначеній Законом України «Про електронну комерцію».

Вищевказане свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_1 зробив волевиявлення на укладення кредитного договору, заборгованість за яким є предметом судового розгляду даної справи.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що одноразовий ідентифікатор позичальника на кредитному договорі є зашифрованим підписом, файл якого було завантажено у pdf.форматі разом із позовом через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», а тому при стандартному завантаженні до електронного кабінету чи під час друку не відображається; переконатись у наявності підпису та побачити одноразовий ідентифікатор можливо через спеціальне програмне забезпечення для читання PDF.файлів.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (ч. 1,2 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Відповідно до ч. 5 ст. 43 ЦПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Матеріали позовної заяви були подані ТОВ «Діджи Фінанс» з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, а тому саме цим програмним забезпеченням має користуватися суд у своїй діяльності.

Так, судом у системі «Електронний суд» було здійснено огляд доданого до позовної заяви договору про споживчий кредит №103544675 від 13.06.2021, проте підпис ОСОБА_1 із застосуванням одноразового ідентифікатора на договорі відсутній. Водночас, як і в роздрукованому варіанті, в договорі міститься посилання на підписання його лише представником ТОВ «Мілоан» Вініченком Олексієм Віталійовичем.

В апеляційній скарзі позивачем наведено скріншот першої сторінки кредитного договору, з якого вбачається, що договір про споживчий кредит №103544675 від 13.06.2021 підписаний ОСОБА_1 із застосуванням одноразового ідентифікатора W28417.

Однак цей скріншот не може вважатися належним, достатнім та достовірним доказом підтвердження електронного підпису позичальника, оскільки позивач мав можливість подати до суду як паперовий, так і електронний варіант першоджерела й ключового електронного доказу – договору про споживчий кредит №103544675 від 13.06.2021, який би містив електронний підпис позичальника, проте цим не скористався, розпорядившись своїми правами на власний розсуд (принцип диспозитивності).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту укладення між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 кредитного договору.

Колегія суддів також уважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги щодо належного виконання первісним кредитором ТОВ «Мілоан» своїх зобов`язань шляхом надання позичальнику кредитних коштів.

Адже, всупереч положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Постанови правління Національного банку України від 04.07.2018 №75 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України», платіжне доручення №28701471 від 13.06.2021, на яке посилається апелянт, створене самим первісним кредитором. При цьому, дане платіжне доручення не містить таких обов`язкових реквізитів первинного документа як: посаду особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення (відсутній підпис працівника банку, відповідального за здійснення операції, а також штамп (печатка) відповідної банківської установи про проведення банком означеної операції) та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (будь яких підписів, в тому числі електронних цифрових, платіжне доручення не містить); відсутній код банку отримувача, а також рахунок отримувача. Натомість, замість вказаних обов`язкових реквізитів для здійснення відповідної банківської операції, у платіжному дорученні зазначено відповідно «Mastercard» та кредитний рахунок № НОМЕР_3 , тобто не всі цифри карткового рахунку, а лише їх частину, що є об`єктивною перешкодою для здійснення будь якою банківською установою такої грошової операції.

Крім того, ані анкета-заява на кредит, ані кредитний договір з додатками, не містять реквізитів банківського рахунку чи електронного платіжного засобу (картки), на які ТОВ «Мілоан» повинно переказати ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 7000,00 грн.

Відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №103544675 стосовно ОСОБА_1 також складена самим ТОВ «Мілоан» і відображає лише проведені первісним кредитором суб`єктивні обрахунки кредитної заборгованості.

Тому, додані до позовної заяви копія платіжного доручення, що завірене лише підписом уповноваженої особи і печаткою ТОВ «Мілоан», із зазначенням неповного номера банківської картки, належність якої позичальнику не встановлено, не є належними, достатніми і достовірними доказами надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов саме кредитного договору.

Колегія суддів зауважує, що на підтвердження своїх позовних вимог щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів ТОВ «Діджи Фінанс» мало можливість ініціювати перед судом клопотання про витребування у відповідної установи банку інформації про належність позичальнику платіжної картки, на яку перераховувались кошти, а також виписки по цьому картковому рахунку, де були б відображені операції із зарахування та руху коштів, але цим своїм правом усвідомлено не скористалось.

Крім того, оцінюючи поведінку та спосіб ведення справи ТОВ «Діджи Фінанс», суд враховує те, що товариство є фінансовою установою і професійним учасником ринку надання фінансових послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою фінансовою установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.

Натомість згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Зазначаючи ж в апеляційній скарзі, що відповідач не оспорив кредитний договір за його безгрошовістю, не надав доказів на спростування відповідності його анкетних даних та того, що кредитні кошти не були зараховані на відповідний картковий рахунок або, що цей картковий рахунок йому не належить, позивач застосовує концепцію негативного доказу, перекладаючи на відповідача свій обов`язок доказування юридичних фактів укладення кредитного договору та його належного виконання з боку кредитодавця.

За змістом положень ст. 509, 512-514, 1077 ЦК України правова природа щодо заміни кредитора у зобов`язанні (правочинів із відступлення права вимоги) полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за правочином із відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).

З наведеного вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відтак, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).

Відповідно до п. 1.2 договору факторингу №08Т від 14.09.2021 кредитний договір – кредитний договір, укладений між клієнтом та боржником, права вимоги за яким відступаються, та який відповідає наступним критеріям: боржником за кредитним договором виступає фізична особа та кредит не забезпечується заставою; кількість днів прострочення платежу за кредитним договором складає від 60 днів, але не більше 150 днів. Право вимоги – означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (п. 1.3).

Як вище встановлено судом, договір про споживчий кредит №103544675 від 13.06.2021 не містить підпису позичальника ОСОБА_1 за формою, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, враховуючи те, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог, а кредитний договір №103544675 від 13.06.2021 між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 є неукладеним, відсутні підстави вважати, що ТОВ «Діджи Фінанс»» на підставі укладеного між ним та ТОВ «Мілоан» договору факторингу №08Т від 14.09.2021 набуло права вимоги до відповідача. Отже, позивач не довів перед судом порушення свого цивільного права з боку відповідача.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16.04.2026 – без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» – залишити без задоволення.

Заочне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді Н.В. Висоцька

Н.В. Шитченко