Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №676/3056/24 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 676/3056/24

Провадження № 22-ц/820/1198/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Плінська І.П.

з участю представника відповідача Стасюка А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 676/3056/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Антонюком Ігорем Володимировичем, на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2026 року у складі судді Вдовчинського А.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути:

- з ОСОБА_2 на її користь суми боргу за договором позики у розмірі 15 000 Євро, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу;

- з ОСОБА_3 на її користь суми боргу за договором позики у розмірі 15 000 Євро, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалася, що 18.07.2018 року, вона позичила своїй доньці ОСОБА_2 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 30 000,00 Євро для подальшої купівлі квартири АДРЕСА_1 . У даній квартирі мали проживати донька зі своїм чоловіком. 28.07.2018 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири. Відповідач зобов`язалася повернути кошти протягом 30 днів від дня пред`явлення до неї вимоги про повернення коштів, відтак між ними було укладено договір позики. На підтвердження виникнення зобов`язань, відповідачкою було власноручно написано розписку, однак вона відмовляється виконувати свої зобов`язання за договором позики та повернути борг у розмірі 30 000 Євро. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 15.09.2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 09.11.2023 р. в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,8 кв.м., житлової з якої 27,1 кв.м., залишивши у власності ОСОБА_2 1/2 частину цієї двокімнатної квартири по вищевказаній адресі.

Позивачка зазначала, що борг по розписці не погашено, кошти були витрачені на купівлю квартири, договір купівлі-продажу був укладений на користь їхньої сім`ї і за ОСОБА_3 визнано право власності на квартири, тому борг має бути повернуто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по частці.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 Євро заборгованості за договором позики, 6324 грн. судового збору.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення 15 000 Євро заборгованості за договором позики – відмовлено.

ОСОБА_1 та її представник – адвокат Антонюк І.В. подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_3 суми боргу за договором позики у розмірі 15 000 Євро та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 вказану суму коштів.

Представник апелянтки вказує, що судом не прийнято до уваги всі обставини справи, а саме, що 18 липня 2018 року ОСОБА_1 передала в борг (позичила) своїй доньці відповідачу ОСОБА_2 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , грошові кошти в сумі 30 000 Євро, для подальшої купівлі квартири по АДРЕСА_2 , у якій вона мала проживати спільно разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 , тобто на момент укладення договору позики ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 з 08.09.2013 року по 15.09.2021 року. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Отже, судом не було здійснено повного і обгрунтованого з`ясування обставин справи, а саме використання позикових коштів для купівлі подружжям квартири, яку рішенням Кам`янець-Подільського суду від 09.11.2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 при поділ майна подружжя було визнано спільним майном подружжя та визнано за ОСОБА_3 право власності на частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції не дав належної оцінки зв`язку між переданими позиковими коштами та набутим спільним майном, а також не дослідив питання про те, чи не набули ці кошти статусу спільного майна подружжя, що могло б створити підстави для стягнення позикових коштів з обох колишніх подружжя. Суд неправильно застосував норми матеріального права, тим самим відмовив у стягненні з ОСОБА_3 частини позикових грошей. Відповідач ОСОБА_3 неправомірно отримав вигоду (збагачення) від коштів, які фактично були витрачені на придбання спільного майна подружжя.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики учасниками у справі не оскаржено, а отже апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Дослідивши матеріали справи. пояснення учасників справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 08 версеня 2013 року у перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 15 09.2021 року.

Позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2

18 липня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 як позикодавцем та відповідачем ОСОБА_2 як позичальником в простій письмовій формі був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальника 30000 Євро, які позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги до позичальника про повернення позики. Договір позики є безвідсотковим.

Відповідно до п. 9 договору позикодавець взяв до уваги, що позичальник перебуває у шлюбі і отримує кошти для використання в інтересах сім`ї.

В цей же день - 18 липня 2018 року ОСОБА_2 склала розписку, якою засвідчила отримання від позикодавця в позику 30000 Євро.

Станом на день подачі позову - 02.05.2024 року ОСОБА_2 позику в сумі 30 000 Євро позикодавцю ОСОБА_1 не повернула.

Наведене підтверджується матеріалами справи, письмовим договором позики та іншими матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або за рахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Такий чином письмовий договір позики є документом, підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Також письмова форма договору позики у вигляді розписки про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, та є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику.

Тобто письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Зазначений правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами укладено було укладено договір позики в простій письмовій формі від 18 липня 2018 року, а також позичальником написано розписку про отримання коштів, які є не лише підтвердженням факту укладення договору, а й є доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику в загальній сумі 30000 Євро, які, у визначений сторонами в договорах строк позичальнику повернуті не були, в зв`язку з чим суд правомірно стягнув на користь позивача з відповідача ОСОБА_2 борг за договором позики..

При цьому, що стосується стягнення суми позики в розмірі 15000 Євро з ОСОБА_3 , то колегія суддів виходить з наступного.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 серпня 2025 року в справі № 204/3602/23.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 62 вказаної постанови погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, що солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями виникає з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

При цьому суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, чи надавав інший з подружжя згоду на укладення договору позики (див.: постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 520/6471/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 348/2263/19).

За таких обставин, згідно з нормами сімейного законодавства, умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Грошові кошти в розмірі 30000 Євро США є цінним майном, а тому в силу вимог частини третьої статті 65 СК України при укладенні вищевказаних договорів була необхідна письмова згоди чоловіка ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , який на час укладення вищевказаних договору позики перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

При цьому згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У позовній заяві позивач ОСОБА_1 стверджувала, що договір позики з ОСОБА_2 укладено в інтересах сім`ї.

Відповідач ОСОБА_3 категорично заперечував факт надання ним згоди на отримання його дружиною ОСОБА_2 грошових коштів у борг від ОСОБА_1 , взагалі укладення такого договору та відповідно використання позичених коштів в інтересах сім`ї.

Колегія суддів вважає, що в силу змагальності цивільного процесу позивач не спростувала заперечення відповідача ОСОБА_3 , що він не давав згоди на укладення вищевказаного договору позики.

На самому договорі позики відсутній підпис ОСОБА_3 , як і відсутні інші докази надання ним згоди на укладення цього договору його дружиною. Посилання в договорі, що позикодавець приймає до уваги, що позичальник перебуває у зареєстрованому шлюбі та отримує грошові кошти для використання в інтересах сім`ї, без підтвердження цієї обставини відповідними доказами не є достатнім та переконливим аргументом укладення договорів за згодою ОСОБА_3 .

Таким чином, встановлено, що договір позики від 18 липня 2018 року а ОСОБА_3 не підписував та відповідно не надавав згоду на отримання коштів у борг від ОСОБА_1 його дружиною ОСОБА_2 в інтересах сім`ї.

Також в матеріалах справи відсутні жодні докази того, що позичені грошові кошти були витрачені саме в інтересах сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Доводи апелянта, що через десять днів після укладення договору позики подружжям ОСОБА_5 була придбана квартира, якою за рішенням суду на праві спільної часткової власності володіють відповідачі, то достатніх та переконливих доказів, що квартира була придбана виключно за ці кошти суду надано не було та вказана обставина не доведена.

При таких обставинах висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відповідальності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за зобов`язаннями ОСОБА_2 за вищевказаним договором позики перед ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що договір позики укладений в інтересах сім`ї та відповідач має нести відповідальність перед позивачем разом з позичальником з підстав вказаних в мотивувальній частині даної постанови слід відхилити.

Щодо доводів апелянта, що через десять днів подружжям ОСОБА_5 була придбана квартира, якою за рішенням суду на праві спільної часткової власності володіють відповідачі, то достатніх та переконливих доказів, що виключно за ці кошти квартира була придбана суду надано не було та вказана обставина не доведена.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Антонюком Ігорем Володимировичем, залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 червня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк