Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №591/1316/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м.Суми

Справа №591/1316/25

Номер провадження 22-ц/816/337/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Замченко А. О.

сторони:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

третя особа - ОСОБА_3

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гоцуляк Юлії Сергіївни

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 квітня 2025 року, ухваленого у складі судді Клименко А. Я., у м. Суми, повний текст якого виготовлено 03 квітня 2025 року,

у с т а н о в и в:

У лютому 2025 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона з 12.08.2006 року до 30.07.2008 року перебувала у шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27.06.2007 року було стягнуто аліменти з відповідача на утримання неповнолітньої дитини. 22 листопада 2024 року син досяг повноліття і навчається в Сумському державному університеті на 1 курсі Навчально-наукового інституту бізнесу, економіки та менеджменту на денній формою навчання. Термін навчання складає з 01.09.2024 року по 30.06.2028 року. В зв`язку з навчанням дитина потребує матеріальної допомоги.

З урахуванням наведеного позивачка просила суд ухвалити рішення яким стягнути з відповідача аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх його доходів, щомісячно, до закінчення дитиною навчання, до 30 червня 2028 року.

Рішенням Зарічного районного суду Сумської області від 01 квітня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, на період його навчання у Сумському державному університеті, до закінчення ним навчання, але не більше, ніж до досягнення дитиною двадцяти трьох років, і аліменти виплачувати матері ОСОБА_1 , починаючи стягнення з 10 лютого 2025 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1211,20 грн судового збору.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Гоцуляк Ю. С., звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду змінити.

Стягувати з ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/23 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, на період його навчання у Сумському державному університеті, до закінчення ним навчання, але не більше, ніж до досягнення дитиною двадцяти трьох років, і аліменти виплачувати матері ОСОБА_1 , починаючи стягнення з 10 лютого 2025 року.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що матеріали позовної заяви не містили будь-яких належних, допустимих доказів, які свідчили б про наявність у сина сторін потреби у матеріальній допомозі, у зв`язку з навчанням.

Сторона відповідача заперечує щодо заявленого до стягнення розміру аліментів. Зокрема, зазначає, що враховуючи довідку про грошове забезпечення відповідача від 24.02.2025 р. за №891/2, то відповідно до ухваленого рішення у справі, аліменти у розмірі 1/8 усіх видів заробітку (доходу) складають 5280,59 грн, що значною мірою перевищує розмір мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тоді як аліменти у розмірі 1833,33 грн, що складає 1/23 усіх видів заробітку (доходу) апелянта щомісячно, на думку сторони відповідача, будуть достатніми для утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Позивачкою було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Мотивовано відзив тим, що під час розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідача - адвокат Гоцуляк Ю.С. в судовому засіданні визнавала позовні вимоги частково у твердій грошовій сумі.

Також зазначає, що на момент розгляду справи син ОСОБА_3 вступив до Сумського державного університету, тому судом першої інстанції вірно встановлено, що у зв`язку з навчанням він потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними віку двадцяти трьох років. При цьому, звертає увагу на те, що наразі син навчається в двох навчальних закладах, а тому він не має можливості працювати та отримувати самостійний дохід.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони у справі перебували у шлюбі з 12.08.2006 року до 30.07.2008 року (а.с.8, 9).

Від шлюбу сторони мають сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 12.12.2006 року, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції Сумської області (а.с.10).

Відповідно до заочного рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 червня 2007 року у цивільній справі № 2-2204/07 за позовом ОСОБА_1 були стягнуті аліменти з відповідача ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ? частини всіх доходів відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку,

ІНФОРМАЦІЯ_2 дитина досягла повноліття.

Згідно Довідки про навчання від 06.12.2024 р. за №53-Д.517/24, ОСОБА_3 є здобувачем освітнього ступеня – бакалавр, 1 курсу Навчально-наукового інституту бізнесу, економіки та менеджменту, очної (денної) форми здобуття освіти Сумського державного університету. Термін навчання з 01 вересня 2024 року по 30 червня 2028 року ( а.с. 12).

Наразі син проживає разом з позивачкою, перебуває на її утриманні та потребує матеріальної допомоги від відповідача.

Із змісту довідки від 24.02.2025 р. за №891/2, виданої військовою частиною НОМЕР_2 вбачається, що грошове забезпечення нараховане ОСОБА_2 за січень 2025 р. становило 42244,72 грн (а.с.50).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що повнолітній син сторін продовжує навчання на денній формі у вищому навчальному закладі, тому об`єктивно потребує у зв`язку із цим матеріальної допомоги, а його батько - відповідач по справі, має можливість надавати таку допомогу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, який узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.

Обов`язок батьків утримувати повнолітню дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину) (п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Указане також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 592/2798/16-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 754/866/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20.

Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, встановивши необхідність у додатковій матеріальній допомозі, зумовленій платним навчанням та супутніми витратами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний надавати таку допомогу сину, який продовжує навчатися.

Із оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що судом визначено розмір аліментів на утримання повнолітнього сина, у частці – 1/8 частини від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 Сімейного кодексу. При цьому, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення вимог заявленого позову узгоджуються із приписами статей 198, 199, 200 Сімейного кодексу України, які регламентують спірні правовідносини.

При з`ясуванні обставин справи, колегією суддів було встановлено, що на час ухвалення рішення повнолітній син сторін по справі продовжує навчання на денній платній формі та потребує у зв`язку з цим матеріальної допомоги з боку батька. Такі витрати для забезпечення життєдіяльності дитини є беззаперечними, оскільки для власного існування та навчання будь-яка людина повинна повноцінно харчуватися, купувати одяг та взуття, засоби гігієни, а це потребує відповідних коштів. Оскільки син сторін, навчаючись на денній формі навчання, позбавлений можливості працювати, будь-якого іншого самостійного доходу він не має, у батьків наявний обов`язок утримувати спільного сина на період його навчання та досягнення ним 23 - річного віку, тому колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, у визначеному судом першої інстанції розмірі.

Апеляційний суд погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром аліментів (1/8 частини від заробітку (доходу) платника аліментів), які підлягають стягненню із ОСОБА_2 на утримання повнолітнього сина, на період його навчання, оскільки даний розмір аліментів узгоджується із засадами виваженості, розумності та співмірності, відповідає вказаним вище нормам Закону, які регулюють спірні правовідносини, а також є справедливим балансом між законними правами та інтересами сторін даного спору.

Такий розмір аліментів є реальним і дає змогу підтримати повнолітнього сина для забезпечення його життєдіяльності.

Посилання апелянта на недоведеність потреби у матеріальній допомозі сину, колегія суддів відхиляє, оскільки положення сімейного кодексу щодо стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання до досягнення нею 23 років, стосується самого факту підтвердженого навчального процесу, що виключає можливість працевлаштуватися та вимагає додаткових фінансових зусиль.

Відтак, доведеним є те, що ОСОБА_3 є сином сторін, є повнолітнім, однак не досяг віку 23 років, продовжує навчання та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, відтак відповідач, як батько, зобов`язаний брати участь в його утриманні, оскільки доказів неможливості надання матеріальної допомоги, останній не надав, а суд не встановив.

Аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач не заперечує проти стягнення з нього аліментів у розмірі 1833,33 грн, що складає 1/23 усіх видів заробітку (доходу) апелянта щомісячно, є необґрунтованими й такими, що не відповідають сьогоденню, з огляду на зростання цін на продукти харчування, одяг, підвищення рівня інфляції. Такий розмір аліментів, вказаний відповідачем, не може бути належним для забезпечення потреб дитини.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується й колегія суддів, про стягнення аліментів в розмірі 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця.

Вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина у вказаному розмірі, судом враховані вищенаведені обставини, а також те, що відповідач є особою працездатного віку, отримує дохід.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та додержані норми процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. 367-369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гоцуляк Юлії Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 01 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: О. І. Собина

А. О. Замченко