Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №504/2790/18 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/972/26

Справа № 504/2790/18

Головуючий у першій інстанції Вінська Н.В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Добряк Н.І.,

стягувача ОСОБА_1

представника ОСОБА_1 – адвоката Зубкова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Стефанюк Микола Миколайович, на ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 04 вересня 2025 року про затвердження мирової угоди у справі за заявою старшого державного виконавця Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крюкова В., боржник: ОСОБА_2 , стягувач: ОСОБА_1 , про затвердження мирової угоди у процесі виконання судового рішення,

встановив:

23.06.2025 року старший державний виконавець Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крюков В.С. звернувся до суду з заявою про розгляд мирової угоди у процесі виконання судового рішення, мотивуючи її тим що на примусовому виконанні в Біляївському відділі державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження ВП78240324 з примусового виконання виконавчого листа №504/2790/18, виданого 15 травня 2025 року Доброславським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину доходу від підприємницької діяльності у розмірі 7 963 02,00 грн.

Заявник зазначав, що на адресу Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла спільна заява стягувача ОСОБА_1 та боржника ОСОБА_2 про примирення на стадії примусового виконання рішення суду № 504/2790/18, виданого 15 травня 2025 року Доброславським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину доходу від підприємницької діяльності у розмірі 796 302,00 грн.

Посилаючись на вищезазначене, заявник просив задовольнити заяву.

Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 04.09.2025 року було затверджено мирову угоду, укладену 12.06.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які є також учасниками виконавчого провадження № 78240324, відкритого на підставі виконавчого листа № 504/2790/18, виданого 15.05.2025 року Доброславським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини доходу від підприємницької діяльності у розмірі 796 302,00 грн.

Сторони дійшли згоди про укладення даної мирової угоди в процесі виконання рішення суду на наступних умовах:

В рахунок виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини доходу від підприємницької діяльності у розмірі 796 302,00 грн. по виконавчому провадженню, реєстраційний номер: 78240324, ОСОБА_2 передає, а ОСОБА_1 приймає у особисту приватну власність 1/2 частину житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки під АДРЕСА_2 , які в результаті поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області по цивільній справі №504/2790/18 від 07 вересня 2021 року було виділено ОСОБА_2 ..

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку під №15 (т.2, а.с.157-158).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Стефанюк М.М. ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.167).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні за участю стягувача ОСОБА_1 та її представника – адвоката Зубкова А.В., та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомленні про час та місце слухання справи (т.2, а.с.213-214).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції виходив із того, що мирова угода, укладена між сторонами, не суперечить закону, не порушує законних прав та інтересів сторін та інших осіб, в тому числі й держави, сприяє вирішенню спору між сторонами, правові наслідки укладання мирової угоди та її затвердження сторонам відомі і зрозумілі (т.2, а.с.157-158).

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч.ч.1-4 ст. 207 207 ЦПК України).

За правилами ст. 208 ЦПК України, виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом і має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору та на умовах, погоджених сторонами. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов`язків сторін.

Таким чином, сторонам надано можливість комплексно врегулювати відносини між собою в тому числі не обмежуючись обсягом вимог, що були заявлені у позові.

До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання пов`язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.

У такий спосіб мирова угода є однією з форм прояву свободи (диспозитивності) в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов`язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов`язанням з метою врегулювання такого спору.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі № 911/427/19.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

У постанові Верховного Суду від 09.02.2023 року у cправі № 914/1789/19, разом із іншим, указано, що спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 434 ЦПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення (п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

У даній справі між сторонами було укладено мирову угоду на стадії виконання судового рішення.

Умови мирової угоди сторін у цій справі викладені у відповідних заяві сторін та поданні державного виконавця про затвердження мирової угоди.

Разом з тим, згідно п. 1 ч. 5 ст. 207 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними.

Як зазначає заявник апеляційної скарги, позивач ОСОБА_1 ввела апелянта в оману, повідомивши, що вказана мирова угода стосується вирішення усіх питань поділу майна. Проте, вказана мирова угода, затверджена оскаржуваною ухвалою суду, урегульовує лише частину вимог, про що апелянту стало відомо пізніше після розмови із співробітником виконавчої служби.

Крім того, апелянт зазначає, що ухвала суду від 04.09.2025 року, якою затверджена мирова угода, підлягає скасуванню, оскільки вона ухвалена без врахування прав та охоронюваних інтересів третіх осіб, чиїх прав та обов`язків стосується затверджена мирова угода сторін.

Так, до моменту ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у даній справі від 14.03.2025 року, ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 25.03.2023 року (т.2, а.с.172).

За твердженням апелянта, він та його дружина ОСОБА_3 витрачали спільні кошти на утримання будинку та земельної ділянки, про які йде мова у мировій угоді.

Однак, суд першої інстанції, поставляючи ухвалу про затвердження мирової угоди, на вищевикладене уваги не звернув та не перевірив чи суперечать умови мирової угоди інтересам інших осіб.

Отже, мирова угода, що затверджена ухвалою суду першої інстанції від 04.09.2025 року, не відповідає вимогам ст. 207 ЦПК України

Крім того, дана справа розглянута за відсутності учасників справи. Матеріали даної справи не містять відомостей про належне повідомлення учасників про день та час слухання справи.

Відповідно до ч.ч. 5-6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасником процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Проте, суд першої інстанції, у порушення зазначених норм процесуального законодавства, належним чином не сповістив учасників у справі, у тому числі відповідача, про час та місце слухання справи, та тим самим порушив його право на справедливий суд, що є неприпустимим.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про незаконність і необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу прийнято у не відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду – скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п. 4 ч.1 ст. 379, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Стефанюк Микола Миколайович, задовольнити.

Ухвалу Доброславського районного суду Одеської області від 04 вересня 2025 року про затвердження мирової угоди - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04.06. 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева