Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №127/38823/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/38823/25

Провадження № 33/801/564/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Тишківський С. Л.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

за участю секретаря судового засідання Кахно О. А.,

розглянувши в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто з нього судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп. на користь держави.

Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, водій ОСОБА_1 10.12.2025 о 00:20 год у м. Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, 130-А, водій керував транспортним засобом Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія проводився із застосуванням приладу Драгер ARND-0024, на місці зупинки при безперервній відеофіксації. Результат позитивний 1,91 проміле, чим порушив п.2.9(а) ПДР.

Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись з постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2026 року ОСОБА_1 15 травня 2026 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій просить за результатами апеляційного перегляду справи скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Основними доводами апеляційних скарги є те, що оскаржена постанова є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи. Вказує, що після його ознайомлення з матеріалами справи та ознайомлення його захисника в найкоротший термін буде подана уточнена (доповнена) апеляційна скарга із викладенням мотивів та доказів незаконності, необґрунтованості, порушень норм матеріального та процесуального права, невідповідності фактичним обставинам справи оскаржуваної постанови.

Вважає, що суд допустив спрощений підхід при розгляді справи, всебічно не з`ясував всі обставини події у справі про адміністративне правопорушення. Вважає, що оскаржена постанова не ґрунтується на доказах, що містяться в матеріалах справи та не відповідає фактичним обставинам справи.

Одночасно ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, обґрунтовуючи його тим, що, справу розглянуто у його відсутність, постанову не отримував, виклику до суду щодо розгляду справи не отримував, так як перебував на військовій службі, СМС повідомлення теж не отримував у зв`язку із нестабільним мобільним зв`язком. Дану постанову отримала його мати засобами поштового зв`язку, він в той час був на позиції та не мав змоги зв`язатись з нею. Ознайомився з постановою лише 10.05.2026. Повідомляє, що на момент розгляду справи був військовим та брав участь у забезпеченні державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України, тому був обмежений в можливості оперативно реагувати на судові рішення та подавати процесуальні документи до суду, оскільки здебільшого перебуває в районі бойових дій та лінії бойового зіткнення. Суддя виніс постанову за відсутності скаржника, нехтуючи його процесуальними правами передбаченими КУ, КУпАП та міжнародними договорами. Тому вважає, що процесуальний строк на подання апеляційної скарги пропущений з поважних причин.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_2 Прокопів Р. М. підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити. Просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2026 року.

Заслухавши пояснення захисника, вивчивши апеляційну скаргу і матеріали адміністративної справи, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відсутні, виходячи з наступного.

Однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення - пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною другою статті 7 КпАП України провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Порядок оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення регулюється статтею 294 КпАП України.

Так, частиною другою статті 294 КпАП України встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 289 КУпАП, в разі пропуску строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.

Таким чином, законодавець пов`язує початок відліку строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції з моментом її винесення, а не з моментом отримання її копії.

Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Пропущений особою строк на апеляційне оскарження поновляється судом лише за наявності належним чином мотивованого клопотання, у якому повинні бути викладені обставини, що слугували поважними причинами пропуску такого строку, а також обґрунтування того, в чому саме полягає поважність причин пропуску цього строку та яким саме чином такі обставини могли завадити особі оскаржити постанову суду в передбачений законом строк.

Відповідно до частини другої статті 294 КпАП України початком строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2026 року є день її проголошення.

Як убачається з матеріалів справи, постанова Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/38823/25 була ухвалена 14 січня 2026 року за відсутності ОСОБА_1 (а.с. 13).

Разом з тим матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 був завчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, призначеного на 14 січня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 12).

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції було дотримано вимоги процесуального закону щодо належного повідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про судовий розгляд справи, а тому розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 сам по собі не свідчить про порушення його процесуальних прав та не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до квитанцій від 21.02.2026 ОСОБА_1 було сплачено адміністративний штраф у розмірі 17 000 грн та судовий збір у розмірі 665,60 грн у справі №127/38823/25, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами (а.с. 16, 17).

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 не лише був обізнаний про існування постанови суду першої інстанції, але й фактично визнав її та добровільно виконав шляхом сплати адміністративного штрафу та судового збору.

Добровільне виконання постанови суду є активною процесуальною поведінкою особи, яка об`єктивно свідчить про усвідомлення нею факту ухвалення відповідного судового рішення, його змісту, характеру покладених обов`язків та правових наслідків такого рішення.

Таким чином, щонайменше з 21 лютого 2026 року ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність постанови суду першої інстанції, її зміст та правові наслідки, оскільки саме у цей день він добровільно виконав оскаржувану постанову.

За таких обставин доводи апелянта про те, що він ознайомився із постановою лише 10.05.2026, є непереконливими, суперечливими та спростовуються матеріалами справи.

При цьому жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що копію постанови він отримав лише 10.05.2026, до апеляційної скарги не додано.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, саме на особу, яка заявляє клопотання про поновлення процесуального строку, покладається обов`язок доведення поважності причин його пропуску та подання належних доказів існування об`єктивних і непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду апеляційної інстанції.

Разом з тим ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів, які б підтверджували неможливість звернення до суду з апеляційною скаргою у встановлений законом строк, починаючи принаймні з 21.02.2026, коли ним добровільно було виконано постанову суду.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що на момент розгляду справи 14 січня 2026 року він проходив військову службу та брав участь у забезпеченні державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України, у зв`язку з чим був обмежений у можливості оперативно реагувати на судові рішення та подавати процесуальні документи.

Суд апеляційної інстанції беззаперечно визнає важливість проходження військової служби та виконання обов`язку із захисту держави в умовах воєнного стану, однак сам по собі факт проходження військової служби не є безумовною та автоматичною підставою для поновлення процесуального строку.

Для визнання причин пропуску строку поважними особа повинна довести існування конкретних об`єктивних та непереборних обставин, які фактично унеможливлювали своєчасне подання апеляційної скарги протягом усього строку, встановленого законом.

Так, до апеляційної скарги додано копію довідки, відповідно до якої ОСОБА_1 у період з 25 лютого 2026 року по 28 лютого 2026 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України (а.с. 28).

Разом з тим зазначена довідка сама по собі не підтверджує наявності об`єктивних та непереборних обставин, які б унеможливлювали своєчасне подання апеляційної скарги у строк, встановлений частиною другою статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд апеляційної інстанції враховує, що вже 21.02.2026 ОСОБА_1 було достеменно відомо про існування постанови суду першої інстанції, її зміст та правові наслідки, оскільки саме цього дня ним добровільно сплачено адміністративний штраф та судовий збір на виконання оскаржуваної постанови.

При цьому будь-яких доказів того, що у період з 21.02.2026 по 25.02.2026 існували об`єктивні перешкоди для звернення до суду апеляційної інстанції, матеріали справи не містять та до апеляційної скарги не додано.

Більше того, навіть надана довідка охоплює лише короткий проміжок часу з 25.02.2026 по 28.02.2026 та не підтверджує існування обставин, які б об`єктивно унеможливлювали подання апеляційної скарги упродовж усього періоду пропуску строку до моменту фактичного звернення до суду 15.05.2026.

Водночас жодних доказів щодо проходження військової служби, безперервного перебування у районі бойових дій, виконання бойових завдань, відсутності доступу до засобів зв`язку чи інших обставин, які б перешкоджали зверненню до суду у період після 28.02.2026 та до 15.05.2026, скаржником також не надано.

Таким чином, надана довідка не підтверджує існування поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження протягом усього часу його пропуску та не спростовує висновку суду про відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення з апеляційною скаргою.

Більше того, право на апеляційне оскарження може бути реалізоване не лише особисто, а й через захисника або представника шляхом звернення за професійною правничою допомогою.

Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право користуватися юридичною допомогою адвоката або іншого фахівця у галузі права.

Отже, навіть за наявності певних труднощів, пов`язаних із проходженням військової служби, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості звернутися за правничою допомогою та реалізувати право на апеляційне оскарження у встановлений законом строк через представника чи захисника.

Не приймаються до уваги й доводи апелянта про те, що копію постанови отримала його мати, а сам він перебував на позиції та не мав можливості з нею зв`язатися.

Такі твердження є лише припущеннями сторони та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. При цьому наведені обставини жодним чином не спростовують встановленого факту добровільного виконання ОСОБА_1 постанови суду ще 21.02.2026.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що після добровільного виконання постанови суду першої інстанції ОСОБА_1 протягом тривалого часу не вчиняв жодних дій, спрямованих на її оскарження, не звертався до суду із заявами про отримання копії постанови, не подавав клопотань про ознайомлення з матеріалами справи та не навів об`єктивних причин такої тривалої бездіяльності.

Натомість апеляційну скаргу подано лише 15 травня 2026 року, тобто майже через три місяці після добровільного виконання постанови суду та зі значним пропуском строку, визначеного частиною другою статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що наведені ОСОБА_1 причини пропуску строку на апеляційне оскарження не є об`єктивними, непереборними та належним чином підтвердженими доказами, а тому не можуть бути визнані поважними у розумінні частини другої статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Будь-яких інших доводів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження скаржником не наведено.

Причини пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне подання апеляційної скарги. Тобто, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин. За відсутності таких, поновлення процесуального строку буде порушенням принципу юридичної визначеності.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2010 року Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і, як наслідок, тягне порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).

За відсутності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду, у поновленні цього строку необхідно відмовити, а апеляційну скаргу з доданими матеріалами повернути особі, яка її подала.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

постановив:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2026 року - відмовити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повернути особі, яка її подала.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко