Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №132/288/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 132/288/26

Провадження № 22-ц/801/1140/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 червня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» Полякова Олексія Володимировича

на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Аліменка Ю.О.,

у справі №132/288/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (позивач)

до ОСОБА_1 (відповідач)

про стягнення заборгованості,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося в районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 09.07.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 226970083 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 10 000,00 грн, на її банківську карту № НОМЕР_1 що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняла пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». 20.07.2021 відповідач збільшила кредитний ліміт до 12 500,00 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору укладалися Додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01.

В подальшому, 10.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 10/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 10/07/25-Е від 10.07.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 47 892,62 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 10/07/25-Е від 10.07.2025.

Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором №226970083 від 09.07.2021 року, становить 47 892,62 грн.

За вказаних обставин позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №226970083 від 09.07.2021 року, що становить 47 892,62 грн, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року у задоволення позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням, представник позивача Поляков О.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що висновки суду першої інстанції про недоведеність факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», й відповідно до наступних кредиторів через відсутність доказів оплати за договорами факторингу, реєстру прав вимоги, оформленого належним чином, є помилковими, оскільки передача прав вимоги, відповідно до договору факторингу між первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» здійснюється на підставі реєстрів прав вимоги.

При цьому вважає, що стороною позивача надано витяги з реєстрів прав вимоги до договорів факторингу які є підписаними, містять усі необхідні реквізити, а відтак є належними доказами переходу прав вимоги .

Крім того вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права ст.656,1178 ЦК України і помилково вважав, що на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 боргові зобов`язання відповідача за кредитним договором від 09.07.2021 не існували, а тому і не могли відступатись права кредитора за цим договором.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача суду не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції – частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 20 квітня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом встановлено, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 09.07.2021 року укладено кредитний договір №226970083 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, одноразового ідентифікатора MNV93M7R, згідно з умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит на суму 10 000,00 грн. (в подальшому кредитний ліміт було збільшено до 12 500,00 грн.) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі.

Договір був вчинений в електронній формі, що відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» відповідає вимогам закону.

На підставі вищевказаного договору ОСОБА_1 надано кредит в сумі 12 500,00 грн, який перераховано на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Згідно платіжного доручення від 09.07.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» переказало кошти ОСОБА_1 в сумі 10 000,00 грн. та платіжного доручення від 20.07.2021 в сумі 2 500,00 грн.

Згідно виписки з особового рахунка за Кредитним договором №226970083, станом на 26.12.2025 заборгованість за указаним договором не погашена і складає 47 892,62 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту 12 499,20 грн, прострочена заборгованість за процентами 35 393,42 грн.

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № 28/1118-01, за умовами клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Згідно п. 1.3 право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Згідно п. 4.1 договору, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Згідно п. 8.2 договору, строк цього договору закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

05.08.2020 ТОВ «Таліон Плюс» уклав з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу №05/0820-01, згідно з яким ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося відступити на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором.

10.07.2025 ТОВ «ФК «ЕЙС» уклав з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу № 10/07/25-Е, згідно з яким ТОВ «Онлайн фінанс» зобов`язалося відступити на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором.

Позиція апеляційного суду

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності обставин, якими обґрунтовано позов.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на недоведеність переходу права вимоги від первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», наступні переходи права вимоги, які є похідними, не підтверджують набуття права вимоги останнім кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс».

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що наявні в матеріалах справи реєстри прав вимоги самі по собі не свідчать про набуття ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» прав кредитора до ОСОБА_2 , а є додатками до договору.

На момент укладення договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 зобов`язання за договором між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредиту від 09 липня 2021 року не існували, тому не могли бути передані ТОВ «Таліон Плюс».

Водночас суд першої інстанції вказав, що на момент укладення договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 право майбутньої вимоги мало бути визначено, проте предмет договору не індивідуалізовано.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками та вважає їх помилковими з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно частини 1-4 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом;

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту від 09 липня 2021 року № 226970083 у електронній формі з використанням електронного підпису.

Відповідно до пункту 1.1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит в сумі 10 000 грн, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.

В подальшому відповідач збільшила суму кредиту, а тому загальна сума (тіло кредиту) становить 12 500 грн.

Договір кредиту між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 09 липня12 травня 2021 року № 226970083 містить зазначення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором MNV93М7R.

Частинами другою, четвертою, шостою статті 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Статтею 1 Закону України «Про Електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію" та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

За змістом заявки на отримання грошових коштів в кредит від 09 липня 2021 року зазначено інформацію про позичальника ОСОБА_1 зокрема, її паспортні дані, РНОКПП, місце проживання, номер особистого електронного платіжного засобу 5168-75хх-хххх-1266.

У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором договору, останній не належить.

Верховний суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Також Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 погодився з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.

На підставі платіжних доручень від 09.07.2021 та від 20.07.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено переказ Козак І.В. за кредитним договором від 09 липня 2021 року на суму 10000 грн, та 2500 грн (відповідно) для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 хх-хххх-1266, зазначену у заявці.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

У статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що факторинг – це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до статті 350 ГК України факторинг – передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

За змістом частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом частини першої статті 6 Закону договір факторингу, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

У частині першій статті 514 ЦК України закріплене правило, за яким обсяг прав, що передаються, визначається на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.

Формулювання цієї норми вказує на її диспозитивність, тобто не виключається можливість зміни обсягу прав. Таким чином, відступлення прав, обсяг яких буде визначено в майбутньому, вважається законодавчо прийнятним.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підставі частини 1, 2 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Отже, виходячи із положень ст. 1078 ЦК України, за договором факторингу допускається відступлення як наявної, так і майбутньої вимоги.

Таких висновків дійшов також Вищий господарський суд України у постанові від 19 жовтня 2015 року (справа № 910/3498/15-г), де вказав, що тільки договору факторингу, порівняно з іншими договорами, притаманна можливість здійснювати відступлення як наявної, так і майбутньої грошової вимоги. Інші договори, включаючи загальний договір відступлення права вимоги (цесії), розраховані на відступлення лише наявних вимог.

Така конструкція ґрунтується на юридичній фікції щодо майбутньої заборгованості, де майбутнє право вважається таким, що переходить до нового кредитора з моменту укладення договору про цесію. Таким чином, для цілей відступлення права вимоги за майбутньою вимогою враховуються характеристики вже наявної вимоги.

Визначеність переданого права вимоги стосовно його змісту, обсягу та особи боржника має бути встановлена не в момент укладання правочину про цесію, а в момент виникнення права вимоги.

Цивільний Кодекс України не має жодних імперативних вимог щодо способів ідентифікації права вимоги в правочині про його відступлення або майбутнє відступлення новому кредитору. Сторони можуть обрати будь-які засоби або ознаки, що дозволять визначити підстави виникнення вимоги, її характер, обсяг, зміст тощо.

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17 відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Натомість, до дійсних належать такі права вимоги, які юридично існують, виникнуть в майбутньому, або права по зобов`язаннях, за якими не настав строк виконання. Причому поняття дійсних вимог є ширшим, ніж наявних або існуючих, оскільки дійсними можуть бути не тільки зобов`язальні вимоги, що існують у даний час, а й ті, що виникнуть у майбутньому.

Водночас наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав, або право грошової вимоги, можливість здійснення якої залежить від настання певної умови чи спливу строку платежу (так звана недозріла вимога).

Майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто яка з`явиться з тих чи інших договорів, що будуть укладені між клієнтом і боржником після договору факторингу.

Встановлено, що 28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» вчинено договір факторингу № 28/1118-01.

На підставі пункту 2.1 договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

За змістом пункту 2.2 договору, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній.

Згідно приписів пункту 3.1 договору, фінансування – це належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди.

У відповідності до пункту 4.1. договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Згідно п. 8.1. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.2 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року).

У пункті 8.6 договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину.

Додатковими угодами № 19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року , №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року, №32 від 31 грудня 2023 року, укладеними між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» строк дії договору факторингу № 28/1118-01 відповідно продовжувався до 31 грудня 2020 року, 31 грудня 2021 року та 31 грудня 2022 року, 31 грудня 2023 року, 31 грудня 2024 року (а.с. 89-96).

При цьому додатковою угодою №26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу від 28 листопада 2018 року викладено текст договору в новій редакції.

Зокрема, в пункті 4.1. нової редакції договору передбачено, що наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 9.11.2021 року №159 до договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, останнє отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 31793,74 грн.

Отже, предметом відступлення договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги, що є невід`ємною частиною договору.

В договорі факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, клієнт зобов`язувався передати фактору всі права вимоги, які зазначені в реєстрах прав вимоги.

Відтак, фактичне відступлення прав вимоги не прив`язується виключно до моменту укладення договору, а відбувається на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.

Колегія суддів звертає увагу, що правомірність переходу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» на підставі факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року права вимоги за кредитними договорами, укладеними після підписання цього договору факторингу, за умови включення такої вимоги в реєстр прав вимоги, встановлена постановою Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25.

Отже, з моменту підписання реєстру права вимоги від 09 листопада 2021 року №159 Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» набуло право вимоги за кредитним договором № 226970083 від 09 липня 2021 року, а також можливість розпоряджатися цим правом, в тому числі і відступати його на підставі договору факторингу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність переходу права вимоги від первісного кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс».

05 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити за плату та на умовах, визначених договором, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Пунктом 4.1., 8.1. цього договору факторингу передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку. Він набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2024 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.2 договору факторингу ).

Згідно із витягом з реєстру прав вимоги від 31 липня 2023 року № 10 до договору факторингу між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» факторингу від 05 серпня 2020 року №05/0820-01 останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 35393,42 грн.

10 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 10/07/25-Е, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» за плату зобов`язується відступити ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги, строк виконання зобов`язань за якими настав або виникне у майбутньому, до третіх осіб – боржників, перелік яких зазначено в реєстрі боржників, що формується згідно з додатком № 1 до договору та є невід`ємною частиною договору.

В пунктах 1.2, 9.2 цього договору факторингу передбачено, що перехід прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2. Він набуває чинності з моменту його укладення сторонами.

Відповідно до п. 9.3 договору факторингу № 10/07/25-Е, строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.2 цього договору та закінчується 31 грудня 2028 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 10/07/25-Е від 10.07.2025, що є додатком № 2 до договору факторингу підтверджується, що ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» прийняло реєстр боржників.

Згідно з реєстром боржників від 10 липня 2025 року, що є додатком № 1 до договору факторингу № 10/07/25-Е від 10.07.2025 до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 226970083 від 09 липня 2021 року на суму 35393,42 грн.

Зміст вищезазначених договорів факторингу свідчить про те, що сторони погодили в них момент переходу права вимоги підписанням відповідних реєстрів прав вимоги та реєстрів боржників.

Зазначені реєстри боржників підписані сторонами та скріплені печатками, а відтак є належними та допустимими доказами.

На момент підписання цих реєстрів, що є додатками до договорів факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та № 10/07/25-Е від 10 липня 2025 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 226970083 від 09 липня 2021 року було дійсним, а відтак могло бути передано.

При цьому, умови договорів факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, № 10/07/25-Е від 10.07.2025 року передбачають, що право вимоги за договором переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог у формі, встановленій у відповідному додатку до договору або підписання акту прийому-передачі реєстру боржників.

Тобто, право вимоги фактор набуває не з моменту оплати фактором коштів клієнту, а в день підписання сторонами реєстру прав вимог чи підписання акту прийому-передачі реєстру боржників, що також спростовує висновки щодо ненадання доказів набуття ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги до ОСОБА_1 , за кредитним договором № 226970083 від 09 липня 2021 року у зв`язку з відсутністю підтвердження оплати за договорами факторингу, за умови що в матеріалах справи містяться платіжні інструкції, що підтверджують оплату фінансування за відступлення права вимоги згідно договорів факторингу від 05 серпня 2020 року та від 10 липня 2025 року (а.с. 60,61,72,)

Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором колегія суддів виходить з такого.

На підтвердження розміру не виконаного ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором від 09 липня 2021 року, позивачем - ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» надано розрахунки заборгованості, за якими не виконано зобов`язання з повернення тіла кредиту в сумі 12499 грн, та сплати процентів за період з 09 липня 2021 року по 31 липня 2023 року в сумі 35393,42 грн.

За умовами кредитного договору - пункти 1.2, 1.3 кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі дисконтний період).

Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця встановлено функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена.

Відповідно до пункту 1.4, 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 456,25 процента річних, що становить 1,25 процентів від суми кредиту за кожний день користування ними.

За умови продовження строку дисконтного періоду на умовах пункту 1.3 договору з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.2 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 455,20 процентів річних, що становить 1,25 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

У випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної сплати процентів в порядку, передбаченому пунктом 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються, застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що складають 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

За змістом пункту 1.7.2 договору з наступного після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щодення сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 в п. 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 ).

При цьому у матеріалах справи відсутні докази продовження строку договору (дисконтного періоду) після закінчення дисконтного періоду 08 серпня 2021 року, зокрема відомості про те, що ОСОБА_1 активувала в особистому кабінеті або в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функцію продовження строку дисконтного періоду. А тому підстав вважати, що строк кредитування було продовжено (пролонговано), немає (п.1.3 кредитного договору).

У розрахунку заборгованості, який по суті є одностороннім арифметичним розрахунком первісного кредитора, відображено (зазначено) про суми сплачених відповідачем процентів - 4239,50 грн 08.08.2021 року, 4 574, 70 грн, (у день закінчення дисконтного та пільгового періодів), та 35 грн 07.10.2021 року.

Поряд з цим, доказів щодо здійснення позичальником протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, якими могли б бути платіжні квитанції, виписка з особового рахунку, матеріали справи не містять.

Колегія суддів звертає увагу, що наявна в матеріалах справи виписка з особового рахунку за кредитним договором, надана позивачем, не містить детальний перелік усіх фінансових операцій по картці (рахунку) ОСОБА_1 не містить інформації про депозити, зняття коштів, платежі, нараховані відсотки, та інші транзакції, тобто вона взагалі не відображає структуру заборгованості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

На підставі частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями частини першої, четвертої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з приписами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Перевіряючи обґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості за кредитним договором по відсотках, колегія суддів вважає, що нарахування процентів за користування кредитними коштами в період з 08 серпня 2021 року по 31 липня 2023 року, з посиланням на умови договору щодо продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) кредитування (п. 1.7 договору), здійснено поза межами узгодженого між сторонами строку кредитування.

Колегія суддів виходить з того, що невиконання позичальником зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні ч. 1 статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору — строку кредитування та розміру процентної ставки.

Фактично застосування положень договору про так звану «автопролонгацію» призводить до нарахування процентів за іншою, значно більшою ставкою та за інший строк користування кредитом, ніж передбачено первісними умовами договору та графіком платежів, що за своєю правовою природою є наслідком порушення позичальником зобов`язання і фактично набуває характеру штрафних санкцій, а не плати за правомірне користування кредитом. За таких обставин підстави для нарахування відсотків після спливу погодженого сторонами строку кредитування відсутні.

Враховуючи умови договору, розмір відсотків за користування кредитними коштами за період з 09 липня 2021 року по 08 серпня 2021 року - в межах строку кредитування 30 днів, який визначено позивачем в розрахунку заборгованості у розмірі 4239,50 грн є обґрунтованою.

З урахуванням того, що умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів за користування кредитом виключно в межах строку кредитування – 30 днів, а їх подальше нарахування після спливу цього строку є безпідставним, апеляційний суд визначає, що належний розмір заборгованості за кредитним договором складається з 12499 грн - заборгованості по тілу кредиту та 4239,50 грн - заборгованості по несплачених відсотках за користування кредитом.

Отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для захисту права ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» з виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення по суті заявлених вимог, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

У апеляційній скарзі позивач просив вирішити питання розподілу судових витрат, які складаються з судового збору у загальному розмірі 6 656 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн, з яких: 7 000,00 грн в суді першої інстанції та 6 000 грн - в апеляційному суді.

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції частково задоволено позовні вимоги на суму 16738,50 грн, що становить 34,95 %, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 2294,82 грн сплаченого судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4543,50 грн.

Керуючись статтями 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» Полякова Олексія Володимировича задовольнити частково.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року скасувати, та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 226970083 від 09 липня 2021 року в сумі 16 378,50 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 12 499 грн та заборгованості зі сплати відсотків в сумі 4 239,50 грн .

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати у справі, що складаються із судового збору сплаченого за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 2 294,82 грн та витрат на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 4 543,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий: І.М. Стадник

Судді: М.В. Матківська

І.В. Міхасішин