Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №138/885/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визнання фізичної особи недієздатною

Дата: 02 червня 2026 р.

Справа: №138/885/26

Суддя: Матківська М. В.

Справа № 138/885/26

Провадження № 22-ц/801/1291/2026

Категорія: 88

Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 рокуСправа № 138/885/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30 березня 2026 року у цивільній справі за матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,

Ухвалу постановила суддя Київська Т. Б.

Ухвалу постановлено у відсутності сторін у м. Могилів-Подільський

Повний текст ухвали складено 30 березня 2026 року,

Встановив:

18 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, у якій просив ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати недієздатною та встановити над нею опіку; призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном над недієздатною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: виконавчий комітет Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради, ОСОБА_2 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, повернуто заявнику.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження та розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі та пославшись на відсутність у заявника процесуальної правосуб`єктності, не врахував, що у поданій заяві ОСОБА_1 чітко просив суд витребувати у Могилів-Подільському відділі державної реєстрації актів цивільного стану документи, що підтверджують родинні зв`язки, на підставі ст. 84 ЦПК України. Таким чином, ще до відкриття провадження у справі суд неправомірно надав оцінку доказам по справі та проігнорував клопотання заявника про витребування доказів. При цьому судом проігноровано той факт, що ОСОБА_2 за станом здоров`я не здатна самостійно захищати свої права, а тому повернення заяви фактично залишає хвору особу без юридичного захисту та можливості призначення їй опікуна.

При цьому звертаючи увагу на тлумаченні національним законодавством термінів сім`я, член сім`ї, родич тощо, зазначає, що в ухвалі суду першої інстанції не мотивовано та не конкретизовано з яких підстав та на підставі яких доказів суд не відкриваючи провадження дійшов висновків, що заявник не має процесуальної дієздатності для звернення з такою категорією вимог та не відноситься до члена сім`ї, близького родича, незалежно від спільного проживання з особою, в інтересах якої він звернувся до суду.

Від інших учасників справи відзив у встановлений судом строк не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У пункті 6 частини 1 статті 353 ЦПК України зазначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Враховуючи наведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Зі змісту оскаржуваної ухвали суду вбачається, що повертаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявник, всупереч ч. 3 ст. 296 ЦПК України, не зазначив у заяві та не надав до суду доказів на підтвердження того, що він є членом сім`ї особи недієздатність якої він просить визнати. Тобто, заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження права звернення до суду із даною заявою. А відтак відповідно до п. 1 ч. 4 ст.185 ЦПК України така заява повертається як така, що подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 40 ЦК України).

Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування (частина перша статі 60 ЦК України).

Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Порядок розгляду справ про визнання особи недієздатною визначений розділом 2 «Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи» глави IV «Окреме провадження» ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.

Важливою складовою сімейного життя є право жити разом, щоб сімейні стосунки могли нормально розвиватись, а члени сім`ї могли спілкуватись одне з одним. Поняття сімейного життя є автономним. Відповідь на питання, існує чи ні сімейне життя, залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв`язків та стосунків.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

СК України регулює, зокрема, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому. Водночас, Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням (стаття 2 СК України).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

У постанові Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі № 209/2893/22 зазначено, що першочерговим у цій категорії справ є з`ясування судом наявності правосуб`єктності заявника, а саме, чи належить він до певної групи осіб, які мають право на подання заяви про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення їй опікуна.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Як вірно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 всупереч частини 3 статті 296 ЦПК України, не зазначено у заяві та не надано до суду доказів на підтвердження того, що він є членом сім`ї особи, недієздатність якої він просить визнати.

Таким чином заява про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опікуна подана особою, яка не може виступати заявником у такій категорії справ окремого провадження.

Подібні висновки за релевантних обставин зроблені у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14 квітня 2026 року у справі № 463/3038/25.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що і подана апеляційна скарга не містить будь-яких відомостей, які б свідчили про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сімейних відносин або статусу близьких родичів, а тому підстав для такого висновку не вбачається.

Доводи апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції не врахував клопотання про витребування доказів родинних зв`язків у порядку ст. 84 ЦПК України та передчасно надав оцінку доказам, є необґрунтованими, оскільки відсутність у заяві належного обґрунтування процесуальної правосуб`єктності заявника виключала підстави для вчинення судом відповідних процесуальних дій.

Крім того, згідно вимог статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, при цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 3, 4).

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7).

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (частина 1 статті 83 ЦПК України).

Відповідно до частин 2-4 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Порядок витребування доказів визначається статтею 84 ЦПК України, згідно частини першої якої учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні, згідно приписів частини 2 статті 84 ЦПК України, повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Заявником ОСОБА_1 таких вимог цивільного процесуального закону не виконано, у тому числі не зазначено обставини, які може підтвердити кожен з доказів, які він просив витребувати, а також відсутнє зазначення вжитих ним заходів для отримання таких доказів самостійно або причини неможливості самостійного отримання доказів.

Згідно положень частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Таким чином, перекладання обов`язку доказування заявлених вимог на суд замість належної реалізації заявником своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків є недопустимим і не свідчить про помилковість ухвали суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб`єктивному сприйнятті скаржником ухвали суду першої інстанції, мають характер припущень та не спростовують правильності висновків суду, у зв`язку з чим відхиляються апеляційним судом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в постанові висновки прийнятого рішення і його мотивування є достатніми й зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а підстави для скасування законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіІ. В. Міхасішин

І. М. Стадник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua