Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №380/9364/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року

м. Київ

справа № 380/9364/24

касаційне провадження № К/990/35880/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мьолдер Ге Ем Бе Ха»

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Глушко І.В.; судді: Довга О.І., Запотічний І.І.)

у справі № 380/9364/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецьке товариство «Мьолдер Ге Ем Бе Ха»

до Львівської митниці

про визнання протиправними і скасування рішення та картки відмови,

УСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Спільно українсько-німецьке товариство» Мьолдер Ге Ем Бе Ха» (далі - ТОВ «СУНТ «Мьолдер Ге Ем Бе Ха», позивач, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Львівської митниці (далі - відповідач, митний орган), в якому просило:

визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів від 29 грудня 2023 року № UA209000/2023/901410/2;

визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 29 грудня 2023 року № UA209170/2023/004474.

На обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що під час митного оформлення надало митному органу всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості товару за основним методом - за ціною договору. На думку позивача, подані документи не містили розбіжностей, які впливали б на числові значення митної вартості, а тому у митного органу не було правових підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості та переходу до другорядного методу її визначення.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 16 вересня 2024 року позов задовольнив.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час митного оформлення подав документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України), які давали змогу ідентифікувати товар, продавця, покупця, ціну товару, умови поставки та транспортні витрати. Суд дійшов висновку, що митний орган не довів наявності розбіжностей, ознак підробки або відсутності відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Окремо суд першої інстанції зазначив, що рішення про коригування митної вартості не містить належного обґрунтування застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних товарів, оскільки митний орган обмежився посиланням на іншу митну декларацію без наведення докладної інформації щодо характеристик товарів, умов поставки, комерційного рівня, обсягу партії, країни походження, фактурної вартості та коригувань, здійснення яких вимагалося у зв`язку із застосуванням другорядного методу.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 28 липня 2025 року апеляційну скаргу Львівської митниці задовольнив, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у митного органу були обґрунтовані підстави для сумніву у правильності визначення декларантом митної вартості товару. Апеляційний суд зазначив, що в інвойсі від 21 грудня 2023 року № MD2023/12-155 передбачена передоплата, однак до митного оформлення банківські платіжні документи не подавалися, а додатково надані платіжні документи і проформи-інвойси не підтверджували оплату саме тієї поставки, яка оформлювалася за відповідною митною декларацією. З огляду на це апеляційний суд дійшов висновку, що за поданою до митного оформлення декларацією не була підтверджена така складова митної вартості, як ціна товару.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року.

Мотивуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення статей 53, 54, 55, 57, 58 МК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах. Товариство вказує, що апеляційний суд помилково ототожнив питання виконання умов зовнішньоекономічного договору щодо оплати з питанням підтвердження митної вартості товару. На думку позивача, умови, порядок і строки оплати не впливають безпосередньо на ціну товару, якщо така ціна підтверджена контрактом, інвойсом та іншими документами. Також позивач зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім поданим декларантом документам у їх сукупності, не перевірив, які саме числові значення митної вартості залишилися непідтвердженими, та не з`ясував, чи мали виявлені митним органом розбіжності реальний вплив на можливість застосування основного методу визначення митної вартості. Окремо ТОВ «СУНТ «Мьолдер Ге Ем Бе Ха» наголошує, що суд апеляційної інстанції не перевірив законність застосування митним органом методу 2б - за ціною договору щодо подібних товарів. Зокрема, апеляційний суд не з`ясував, чи містить рішення митниці достатнє обґрунтування подібності товарів, узятих за основу для коригування, чи наведено у ньому характеристики таких товарів, умови поставки, комерційний рівень, обсяг партії, країну походження, торговельну марку, фактурну вартість та пояснення щодо здійснених або нездійснених коригувань.

Ухвалою від 01 вересня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

04 вересня 2025 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

25 вересня 2025 року до Суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів Львівської митниці та зазначає, що вони переважно відтворюють позицію митного органу, викладену в апеляційній скарзі та в постанові суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судовий розгляд установив, що 30 грудня 2022 року між Компанією STORM-GROUP Sp.z.o.o. як продавцем та ТОВ «СУНТ «Мьолдер Ге Ем Бе Ха» як покупцем укладено контракт поставки № MD 2022/12/30, за умовами якого продавець зобов`язався продати, а покупець - купити товар відповідно до інвойсів.

Згідно з пунктом 5.3 цього контракту покупець здійснює оплату вартості товару відповідно до умов, зазначених в інвойсі на кожну поставку.

21 грудня 2023 року продавець відвантажив на адресу позивача товар - щітки склоочисника в асортименті у кількості 72 700 штук на загальну суму 44 638,50 доларів США, що підтверджувалося комерційним інвойсом від 21 грудня 2023 року № MD2023/12-155 до контракту від 30 грудня 2022 року № MD 2022/12/30.

29 грудня 2023 року декларант позивача з метою митного оформлення зазначеного товару подав до Львівської митниці електронну митну декларацію МД 23UA209170108694U8, у якій митну вартість товару було заявлено за основним методом - за ціною договору.

Разом із митною декларацією декларант подав контракт поставки від 30 грудня 2022 року № MD 2022/12/30, комерційний інвойс від 21 грудня 2023 року № MD2023/12-155, CMR від 21 грудня 2023 року, копію сертифіката походження від 21 грудня 2023 року № PL/MF/AS0212912, рахунок-фактуру від 20 грудня 2023 року № 3359, довідку транспортних витрат від 21 грудня 2023 року № 3359, заявку на транспортно-експедиційні послуги від 20 грудня 2023 року № 3359.

На вимогу митного органу декларант додатково надав прайс-лист від 28 вересня 2023 року, каталоги, договір від 09 січня 2023 року № 090123/1 про надання експедиційно-транспортних послуг, копію експортної декларації 23PL402010E1907648, копії проформ-інвойсів від 04 жовтня 2023 року № PRMD2023/10-169, від 04 жовтня 2023 року № PRMD2023/10-170, від 04 жовтня 2023 року № PRMD2023/10-171, від 06 жовтня 2023 року № PRMD2023/10-173, від 06 жовтня 2023 року № PRMD2023/10-172, а також копії платіжних інструкцій від 11 жовтня 2023 року № 73 та від 12 жовтня 2023 року № 74.

За результатами розгляду поданої митної декларації та доданих документів Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 29 грудня 2023 року № UA209000/2023/901410/2 та склала картку відмови від 29 грудня 2023 року № UA209170/2023/004474.

У графі 33 рішення про коригування митної вартості митний орган зазначив, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Митний орган послався, зокрема, на те, що в інвойсі від 21 грудня 2023 року № MD2023/12-155 зазначено умову про передоплату, однак наданий декларантом платіжний документ не може бути взятий до уваги як банківський платіжний документ, що стосується оцінюваного товару, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про платіжні послуги» та постанови Національного банку України від 28 липня 2008 року № 216 «Про затвердження Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах», не містить найменування, місцезнаходження та рахунку надавача платіжних послуг отримувача та банку-кореспондента.

Також митниця зазначила, що відповідно до пункту 3.4 контракту продавець зобов`язується надати товар покупцеві не пізніше ніж через 45 днів після здійснення замовлення, однак замовлення до митного оформлення не подавалося.

Крім того, митний орган указав на те, що у графах 16 і 23 CMR від 21 грудня 2023 року перевізником зазначено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , тоді як рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиційних послуг № 3359 від 20 грудня 2023 року та заявка на надання транспортно-експедиційних послуг виставлені Приватному підприємству «Авант-Т», а документи, що визначають договірні відносини з названою фізичною особою-підприємцем, відсутні. Також митниця вказала, що рахунок на перевезення виставлений до здійснення перевезення вантажу.

У рішенні про коригування митної вартості митний орган зазначив, що проведено консультації з декларантом згідно зі статтею 57 МК України, застосування методу 2а є неможливим з огляду на відсутність у митного органу та декларанта інформації про ідентичні товари, у зв`язку з чим застосовано метод 2б - за ціною договору щодо подібних товарів. Джерелом інформації для коригування митної вартості визначено митну декларацію від 15 вересня 2023 року № UA50080/2023/8064. У рішенні також зазначено, що коригування на обсяг партії та комерційний рівень не проводилося.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частин першої, другої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною другою статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою статті 53 МК України визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

За змістом частин першої - третьої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частина шоста статті 54 МК України передбачає, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Отже, митний орган має право контролювати правильність визначення митної вартості та витребувати додаткові документи, однак реалізація такого права пов`язана з наявністю обґрунтованих сумнівів щодо достовірності або повноти відомостей, поданих декларантом.

Сумніви митного органу не можуть бути абстрактними або формальними. Вони мають ґрунтуватися на конкретних обставинах, які свідчать про неможливість перевірити числові значення митної вартості на підставі поданих документів, про наявність розбіжностей, які впливають на правильність визначення митної вартості, або про відсутність відомостей щодо ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Витребовуючи додаткові документи, митний орган повинен зазначити, які саме обставини викликали сумніви, чому ці сумніви не можуть бути усунуті на підставі вже поданих документів, які саме числові значення складових митної вартості є непідтвердженими та які документи необхідні для перевірки відповідного показника.

Згідно з частиною першою статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Частина друга статті 57 МК України встановлює, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частини третя статті 57 МК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Аналіз указаних норм свідчить, що у процедурах контролю за митною вартістю предметом перевірки є ціна товару та інші числові складові митної вартості. Обставини, пов`язані зі строками, порядком або способом виконання покупцем грошового зобов`язання за зовнішньоекономічним договором, можуть мати значення для контролю митної вартості лише тоді, коли вони впливають на можливість встановити ціну, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний товар.

Водночас сам факт існування умов про передоплату, відстрочення платежу чи інший порядок розрахунків за контрактом не є самостійною та безумовною підставою для висновку про непідтвердження заявленої митної вартості, якщо митний орган не довів, що відповідна обставина впливає на числове значення ціни товару або унеможливлює її перевірку на підставі поданих документів у їх сукупності.

Верховний Суд разом з тим зауважує, що пункт 4 частини другої статті 53 МК України передбачає подання банківських платіжних документів, які стосуються оцінюваного товару, якщо рахунок сплачено. Тому банківські документи не можуть бути визнані такими, що взагалі не мають значення для підтвердження митної вартості. Однак відсутність такого документа або наявність зауважень до нього не звільняє митний орган від обов`язку встановити, чи дають змогу інші подані документи перевірити ціну товару, яка підлягає сплаті, та чи є виявлені недоліки такими, що дійсно перешкоджають застосуванню основного методу.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зосередився переважно на питанні належності платіжних документів і проформ-інвойсів до поставки за інвойсом від 21 грудня 2023 року № MD2023/12-155.

Апеляційний суд зазначив, що платіжний документ № 73 та надані проформи-інвойси не стосуються цієї поставки, оскільки містять посилання на інші проформи та інші товари. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що платіжний документ № 74 ані до митного оформлення, ані на вимогу митного органу не подавався.

На підставі цього апеляційний суд дійшов висновку, що здійснення оплати за товар, як це передбачено рахунком-фактурою від 21 грудня 2023 року № MD2023/12-155, не підтверджено документально та не піддається перевірці, а отже, за поданою до митного оформлення декларацією не була підтверджена така складова митної вартості, як ціна товару.

Верховний Суд вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним.

Апеляційний суд не встановив, чи впливали виявлені ним розбіжності у платіжних документах та проформах-інвойсах саме на числове значення ціни товару, заявленої за інвойсом від 21 грудня 2023 року № MD2023/12-155, та чи унеможливлювали вони перевірку цієї ціни з урахуванням інших документів, поданих декларантом.

Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки взаємному зв`язку контракту поставки, комерційного інвойсу, митної декларації, транспортних документів, документів щодо транспортних витрат, експортної декларації, прайс-листа, каталогів та інших документів, які були подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Суд апеляційної інстанції також не з`ясував, які саме числові значення митної вартості - ціна товару, транспортні витрати чи інші складові - залишилися непідтвердженими після подання основних і додаткових документів, чому такі значення не могли бути перевірені на підставі цих документів у їх сукупності та чому це виключало застосування основного методу визначення митної вартості.

Висновок апеляційного суду про те, що не підтверджена така складова митної вартості, як ціна товару, не може ґрунтуватися лише на констатації недоліків або неідентифікованості платіжних документів без перевірки того, чи підтверджується ціна, що підлягає сплаті за товар, іншими документами, прямо передбаченими статтею 53 МК України, зокрема контрактом та інвойсом.

Верховний Суд звертає увагу й на те, що апеляційний суд, погоджуючись із правомірністю рішення митного органу, повинен був перевірити це рішення саме з огляду на ті фактичні й правові підстави, які митний орган зазначив у рішенні про коригування митної вартості на момент його прийняття.

Суд не може підміняти мотиви суб`єкта владних повноважень власними мотивами, сформованими під час судового розгляду, або доповнювати рішення митного органу новими підставами, які не були належним чином зазначені в самому рішенні про коригування митної вартості.

У цій справі суд апеляційної інстанції, оцінюючи належність платіжних документів і проформ-інвойсів, фактично вийшов за межі формальної аргументації митного органу, викладеної в рішенні про коригування щодо платіжного документа, та не перевірив, чи саме ті мотиви, які були зазначені митницею у графі 33 рішення про коригування, є достатніми для висновку про неможливість застосування основного методу.

Окремої уваги потребує питання застосування митним органом методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних товарів.

Відповідно до частини першої статті 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (частина друга статті 60 МК України).

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (частина третя статті 60 МК України).

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (частина четверта статті 60 МК України).

У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (частина п`ята статті 60 МК України).

За змістом частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Отже, у разі застосування методу 2б митний орган має не лише зазначити номер і дату митної декларації, взятої за джерело інформації, а й навести обґрунтування того, чому товари, митна вартість яких використана для порівняння, є подібними до оцінюваного товару, зазначити їх характеристики, функціональне призначення, комерційний рівень, кількість, умови поставки, країну походження, торговельну марку, а також пояснити здійснені або нездійснені коригування.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що митний орган застосував метод 2б, а джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала митна декларація від 15 вересня 2023 року № UA50080/2023/8064.

Водночас апеляційний суд не перевірив, чи містить рішення митниці достатню інформацію про товар, який був узятий для порівняння, чи наведені у ньому характеристики такого товару, чи обґрунтовано його подібність оцінюваному товару, чи враховано кількість, комерційний рівень, умови поставки, країну походження, торговельну марку та інші обставини, що відповідно до статей 60, 61 МК України мають значення для застосування методу за ціною договору щодо подібних товарів.

Апеляційний суд також не перевірив, чи могло саме лише посилання митного органу на митну декларацію від 15 вересня 2023 року № UA50080/2023/8064 вважатися достатнім обґрунтуванням числового значення скоригованої митної вартості та чи відповідає таке рішення вимогам частини другої статті 55 МК України.

Фактично суд апеляційної інстанції, погодившись із сумнівами митного органу щодо можливості застосування основного методу, не здійснив повної перевірки наступного етапу - правомірності визначення митної вартості за другорядним методом і належності обґрунтування скоригованого числового значення митної вартості.

Такий підхід не відповідає завданню адміністративного судочинства та вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції цих вимог не дотримався, оскільки не дослідив належним чином сукупність документів, поданих декларантом, не встановив, чи були виявлені митним органом розбіжності такими, що впливали на числові значення митної вартості, та не перевірив належним чином правомірність застосування митницею методу 2б.

Водночас Верховний Суд не може самостійно встановлювати зазначені обставини, досліджувати належність платіжних документів і проформ-інвойсів до конкретної поставки, перевіряти зміст документів щодо транспортних витрат, а також встановлювати подібність товарів, використаних митним органом як джерело інформації для коригування митної вартості.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 - 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

З огляду на викладене постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведені висновки Верховного Суду та надати належну оцінку всім доказам у їх сукупності.

Залежно від установленого апеляційному суду необхідно прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мьолдер Ге Ем Бе Ха» задовольнити частково.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова