Вирок від 03 червня 2026 р. у справі №465/10246/25 — Франківський районний суд м. Львова

465/10246/25

1-кп/465/337/26

ВИРОК

Іменем України

04.06.2026 року м. Львів

Франківський районний суд міста Львова у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю: прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Баликши Республіки Казахстан, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого до затримання за адресою: АДРЕСА_2 , із середньою спеціальною освітою, одруженого, на утримані двоє дітей, раніше судимого, востаннє вироком Саратського районного суду Одеської області від 25.10.2023 за ч. 5 ст. 407 КК України, ч.1 ст. 69 КК України до покарання у виді 2 (два) роки позбавлення волі, на підставі ст.62 КК України замінено призначене покарання у виді 2 (два) роки позбавлення волі на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні строком на 2 (два) роки, гранатометника 2 відділення морської піхоти 2 взводу морської піхоти 2 роти морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «матрос»

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України,

встановив:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 145 від 22.07.2021 військовослужбовця строкової військової служби матроса ОСОБА_4 , якого включено в списки особового складу вказаної військової частини та призначено на посаду гранатометника 2 відділення морської піхоти 2 взводу морської піхоти 2 роти морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що з 22.07.2021 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 матрос ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався нормативно-правовими актами та триває до теперішнього часу.

Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом – Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Так, 25.10.2023 Саратським районним судом Одеської області військовослужбовця строкової військової служби матроса ОСОБА_4 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначено покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді тримання у дисциплінарному батальйоні терміном на два роки.

Разом з тим, у порушення вищевказаних вимог нормативно-правових актів, не відбувши призначене йому покарання Саратським районним судом Одеської області, матрос ОСОБА_4 повторно самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, за таких обставин.

Так, військовослужбовець строкової військової служби військової частини НОМЕР_1 матрос ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, 28.11.2023 самовільно залишив без поважних причин тривалістю понад три доби розташування військової частини НОМЕР_1 та перебував поза межами розташування військової частини НОМЕР_1 до 30.09.2025 тобто до моменту його прибуття в СВ ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області.

Відтак з 28.11.2023 по 30.09.2025 матрос ОСОБА_4 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами військової частини приховував.

ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав. Дав покази, які в повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Дії відбувались у період часу, у спосіб, за обставин, які зазначені в обвинувальному акті. Мотиви і мета вчинення злочину, в обвинувальному акті відображені вірно. Розуміє, що вчинив неправильно, у вчиненому щиро розкаюється. Пояснив, що він не думав про наслідки своїх дій. Він перебував на лікуванні та самовільно залишив військову частину у зв`язку з сімейними обставинами, проте мав намір повернутись. Він був засуджений до покарання в дисциплінарному батальйоні, однак в дисциплінарному батальйоні він не був. Поїхав додому, працював. Брав участь в бойових діях. Просить суворо не карати, має намір повернутися на військову службу та захищати територіальну цілісність України.

Враховуючи принципи законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, дотримуючись порядку оцінки доказів із визначенням їх належності, допустимості, достовірності, враховуючи сукупність зібраних доказів, судом надана оцінка з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення відповідно до вимог ст.94 КПК України таких доказів.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю та об`єктивно стверджується такими дослідженими у справі доказами:

-рапортом чергового сержанта ОСОБА_6 старшому оперативної групи військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_7 доповів, що о 20:00 годині 28.11.2023 року, під час перевірки особового складу військової частини НОМЕР_1 було виявлено відсутність матроса ОСОБА_4 (без зброї). Було здійснено телефонний дзвінок військовослужбовцю, на який він не відповів.

- доповіддю заступника командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічної забезпечення капітана ОСОБА_8 за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем, призваним за мобілізаією ВМС Збройних Сил України, військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 , 28.11.2023 року згідно з рапортом чергового частини сержанта ОСОБА_9 №11845 від 29.11.2023р. о 20.00 годині під час перевірки особового складу було виявлено відсутність матроса ОСОБА_10 (без зброї). Було здійснено телефонний дзвінок військовослужбовцю, на який він не відповів, місцезнаходження його невідоме. Вжиті заходи: було здійснено доповідь до ВСП м. Білгород-Дністровський та Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, за фактом даного випадку наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 701 від 29.11.2023 року (з адміністративно-господарської діяльності) призначено службове розслідування, відповідальний за проведення розслідування заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 капітан ОСОБА_11 .

-актом службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем строкової служби матросом ОСОБА_4

-витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.11.2023 №315, згідно з яким ОСОБА_4 , який був відсутній на вечірньому шикуванні 28 листопада 2023 року призупинено з 28 листопада 2023 року виплату грошового забезпечення за самовільне залишення військової частини відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260:

-витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.11.2023 №325, відповідно до якого ОСОБА_4 увільнено від займаних посад і зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 (за самовільне залишення військової частини).

-Протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 30.09.2025 року, відповідно ОСОБА_4 затримано 30.09.2025 об 18:10 год у м.Львів, вул. Чупринки, 65 у приміщенні ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області. ОСОБА_4 зауважень до протоколу не мав.

-Показами ОСОБА_4 , який вину визнав, про наслідки вчинених дій не думав. Перебував на лікуванні та самовільно залишив військову частину.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Відтак повно, всесторонньо, об`єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні, суд, дотримуючись загальних засад кримінального провадження, дійшов висновку про обґрунтованість висунутого обвинувачення проти ОСОБА_4 та доведеність стороною обвинувачення у ході судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КПК України.

За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин під час судового розгляду покладається на прокурора.

Враховуючи наведені вище обставини, суд доходить до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, під час судового розгляду кримінального провадження доведена в повному обсязі та вчинене кваліфікується за ч.5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Пом`якшуючою покарання ОСОБА_4 обставиною суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обтяжуючих покарань ОСОБА_4 , відповідно до ст.67 КК, не встановлено.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд виходить із вимог ст.ст. 50, 65 КК України щодо призначення покарання та з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти росії» від 29.11.2007 р.).

Також суд враховує загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК України, а саме призначення покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування і належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Згідно з ч.6 ст.368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 лютого 2018 року (справа №634/609/15-к, провадження №51-658 км17) зазначив, що підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст.12 КК України, згідно з якою кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України, відноситься до тяжкого злочину, мотив вчинення суспільно небезпечного діяння, а саме бажання покинути військову частину через небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків в умовах воєнного стану, також суд враховує особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_4 є особою молодого віку, беззаперечно визнав свою вину, раніше судимий, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, що підтверджується довідкою КНП «Городоцька центральна лікарня» від 17.06.2024 року № 190, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, що підтверджується довідкою КНП «Городоцька центральна лікарня» від 17.06.2024 року № 186, за місцем служби характеризується негативно, що підтверджується службовою характеристикою з ВЧ НОМЕР_1 , приймав безпосередню участь в бойових діях по захисту суверенітету і територіальної цілісності України, а також стан здоров`я, який відповідно до медичної характеристики має задовільний стан здоров`я, наявність пом`якшуючих обставин: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обтяжуючих обставин.

З урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру і ступеня його суспільної небезпеки, тривалості періоду, на який обвинувачений залишив військову службу, надання обвинуваченим переваги особистим інтересам перед виконанням обов`язків військовослужбовця, щире каяття, намір повернутися на військову службу, ОСОБА_4 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.5 ст.407 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_4 суд також враховує таке.

Вироком Саратського районного суду Одеської області від 25.10.2023 (справа № 513/541/23), ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та на підставі ч.1 ст. 69 КК України призначено ОСОБА_4 покарання у виді 2 (два) роки позбавлення волі. На підставі ст.62 КК України ОСОБА_4 замінено призначене покарання у виді 2 (два) роки позбавлення волі на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні строком на 2 (два) роки.

Згідно з ч.1 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Оскільки ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, 28.11.2023, тобто після винесення вироку Саратського районного суду Одеської області від 25.10.2023 у справі № 513/541/23, то на підставі ч.1 ст. 71, ст. 72 КК України, обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком до покарання за цим вироком, шляхом складання призначених покарань та призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому до вступу вироку в законну силу залишити у виді тримання під вартою.

Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.

Судові витрати та речові докази у справі відсутні.

Підстав для застосування правових приписів ст.174 КПК України немає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373, 374, ч.15 ст. 615 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК України ОСОБА_4 за сукупністю вироків приєднати невідбуту частину покарання за вироком Саратського районного суду Одеської області від 25.10.2023 у справі № 513/541/23 до покарання за цим вироком, шляхом складання призначених покарань, остаточне покарання ОСОБА_4 призначити у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку у законну силу залишити без змін - тримання під вартою.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 30.09.2025 року.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.

Вирок виготовлений в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.

Головуючий суддя ОСОБА_1