Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №465/1624/20 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/1624/20

Провадження 2/465/327/26

РІШЕННЯ

Іменем України

04.06.2026 року м. Львів

Франківський районний суд міста Львова у складі:

головуючої судді Мигаль Г.П.,

при секретарі судового засідання Білінській С.Б.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якій, після уточнення позовних вимог, просить стягнути з відповідача грошові кошти за договором позики від 17 листопада 2017 року у сумі 6792863 грн, з яких: сума позики 5300000 грн; проценти за користування позикою у сумі 1042630,82 грн; 3% від простроченої суми, що складає 194415,13 грн, інфляційні втрати у сумі 210484,17 грн, розмір штрафу (пені) 15332,88 грн та понесені судові витрати.

Позов обґрунтовує тим, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 17.11.2017 укладено договір позики (далі Договір) на суму 5330000 гривень, яка є еквівалентною 199000 доларів США за курсом НБУ на день укладення договору (офіційний курс доларів США за відомостями Національного банку України на день укладення договору становив 1 USD=26,4764 гривні). Зазначений договір був укладений до 31 грудня 2018 року. На підтвердження укладення Договору позики та його умов була представлена розписка Позичальника, яка посвідчує передання ОСОБА_3 . 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 визначеної у Договорі грошової суми. Відповідно до Договору, ОСОБА_3 зобов`язався повернути ОСОБА_1 в день закінчення вказаного терміну, тобто не пізніше 31 грудня 2018 року, позичену суму в гривнях, що дорівнює еквівалентній сумі доларів США на день повернення коштів. Станом на день подачі позову ОСОБА_3 своїх зобов`язань перед ОСОБА_1 , згідно з умовами Договору, не виконано, відповідач у визначені в Договорі строки не повернув боргу ОСОБА_1 . Позивачем ОСОБА_1 неодноразово здійснювались телефонні дзвінки, проводились особисті зустрічі з ОСОБА_3 , під час яких ОСОБА_3 надавав обіцянки повернути позичену грошову суму, проте жодних дій зі свого боку, які б вказували про наміри повернення ним позиченої грошової суму ОСОБА_3 не здійснив. Окрім цього 24.07.2019 ОСОБА_1 направив письмову вимогу ОСОБА_3 про повернення позики, в якій повідомив останнього, що у випадку не повернення ним суми позики, залишає за собою право подати позов до суду для стягнення суми боргу, штрафних санкцій тощо. Після надсилання вимоги і по день звернення до суду ОСОБА_3 уникає будь-яких зустрічей та контактів з ОСОБА_1 , на телефонні дзвінки останнього не відповідає. Позивачем вжито усіх можливих заходів, щодо досудового врегулювання спору, однак розуміючи, що відповідач ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання умов Договору, ОСОБА_1 змушений звертатися з позовом до суду за захистом свої майнових прав.

Ухвалою суду від 18 травня 2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задоволити з підстав, зазначених у позові. Позивач пояснив, що у 2016 році ним було засноване підприємство, яке займалося оптовою торгівлею. По організації товару працював менеджер по всій території України. У 2017 році він познайомився з відповідачем ОСОБА_3 , який працював менеджером у Львівський області. Його підприємство не надавало товар відповідачу. Відповідач вийшов з пропозицією для розвитку бізнесу вкласти гроші близько 200 тис доларів США і такі кошти були передані йому у 2017 році, про що було складено розписку та договір позики. Кошти були передані готівкою в сумі 199000 доларів США. Банківською діяльністю не він займається, гроші позичав відповідачу як фізична особа, оскільки юрист запропонував такий варіант і він погодився. Позичав власні зароблені кошти і заощадження. Згідно з умовами договору відповідач мав повернути кошти до 31 грудня 2018 року, проте протягом року було вирішено розірвати угоду між відповідачем. У 2020 році він приїхав до Львова щоб врегулювати ситуацію з відповідачем, проте не вдалось.

Відповідач в судовому засіданні 10.02.2022 року пояснив, що він був приватним підприємцем та працював дилером компанії на території Львівської області, продавав електроінструменти, знаходив клієнтів і продав товари. Сформувався у Львові склад по вул. Наукова, 47А у м. Львові, який давав товари на з відтермінуванням оплати. Він мав договір оренди з власником приміщення, товар реалізовувався ним, кошти поверталися на фірму. Зазначив, що між ним та ОСОБА_1 дійсно був укладений договір позики та підписана розписка, проте факту отримання грошових коштів не було. Кошти в готівковій формі йому не надавалися. Розписка на його думку становила інший контекст. Був договір про те, що він представник компанії та купляє товар і реалізує його. З позивачем укладалась угода про поставку товару. Вони підписали угоду і товар їхав, приймали товар по внутрішніх документах за накладною, він сплачував податки. Він отримав товар на суму розписки. Були складські записи – ця розписка відображала суму товарів, яка була на складі. У 2017 році цей товар було отримано. Він продавав товар іншим приватним підприємцям за готівку. Приватним підприємцям не обов`язково мати накладні на товар, він не мав доказувати де бере товар. У нього були умови, що він має реалізувати товар. Накладної не було. Він пропонував Карпенку, що може віддати товар, який залишився на незначну суму. Товари поставлялися автомобілями компанії на склад на вул. Наукову47А у м. Львові, та в м.Городок по вул. Франка, 2. Його діяльність проходила до липня 2019 року. До цього робота здійснювалась, проте настав момент, що робота різко обірвалась та з липня 2020 року він не здійснює підприємницької діяльності. До нього ніхто не дзвонив. Він зустрічався з ОСОБА_1 . Не було такого моменту, що ОСОБА_1 взяв та привіз всі кошти. Він протягом довгого періоду віддавав кошти ОСОБА_1 . У 2019 році вони з позивачем зустрілись у Макдональдсу на вул. Чорновола у м. Львові. Позивачем була висловлена позиція, що він йому нічого не винен, вони розходяться без умов співпраці. Не було такого, що хтось до нього видзвонював. Пів року тому він піднімав телефон від позивача.

Відповідач в судове засідання 27.05.2026 повторно не з`явився, клопотання про розгляд справи за його відсутності не подавав, тому, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Заслухавши думку учасників, дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 17.11.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики.

Згідно з п. 1.1. Договору ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 5330000 гривень, що еквівалентно 199000 доларів США за курсом НБУ на день укладення договору, а ОСОБА_3 зобов`язується повернути ОСОБА_1 суму, що дорівнює еквівалентній сумі доларів США за курсом НБУ на день повернення коштів.

Відповідно до п. 2.1. Договору, сума позики передається позикодавцем позичальнику готівкою в день укладення цього договору в повному обсязі. Сторони домовилися, що підписання Позичальником цього договору підтверджує фактичне отримання ним суми позики в повному обсязі.

Згідно з п. 1.3. Договору позика вважається повернутою від позичальника у момент її передачі позикодавцю готівковими коштами у повному обсязі.

Відповідно до п.2.1. Договору договір вступає в силу з дня отримання позичальником грошових коштів (позики), тобто в день його підписання сторонами.

Згідно з п. 2.2. Договору договір укладений на строк до 31 грудня 2018 року, тобто в день закінчення вказаного терміну сума позики повинна бути повернута позикодавцю у повному обсязі.

Відповідно до п.2.3. Договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і закінчує свою дію відповідно до п. 2.2. цього Договору.

Згідно з п.2.4. Договору до завершення виконання Сторонами своїх зобов`язань, що випливають з цього договору, відповідні умови договору зберігають свою силу.

Відповідно до п.3.1. Договору у випадку прострочки повернення грошових коштів у встановлений цим договором термін, позичальник оплачує позикодавцю штраф у розмірі 1% від суми боргу за Договором за кожний день прострочення.

Згідно з п.3.2. Договору позичальник має право на дострокове повернення суми позики за договором за згодою Позикодавця.

Відповідно до п.3.3. Договору у випадку, коли Позичальник не повертає вчасно позику за цим Договором, на відповідну суму нараховуються відсотки за неправомірне користуванния чужими грошовими коштами. Розмір відсотків визначається існуючою в місці проживання / місце знаходження/ Позичальника облікової ставкою банківського відсотка на день повернення суми позики. Відсотки нараховуються з дня, коли сума позики мала бути повернена, незалежно від сплати пені/штрафу за цим Договором.

Згідно з розпискою до договору позики від 17.11.2017 ОСОБА_3 взяв в борг суму грошових коштів у розмірі 5330000 гривень, що еквівалентно 199000 доларів США за курсом НБУ на день укладення договору. Вказану суму ОСОБА_3 отримав в повному обсязі та зобов`язується повернути позичкодавцю готівкою в строк до 31.12.2018.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з умовами ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Судом встановлено, що відповідач договірні зобов`язання за договором від 17 листопада 2017 року не виконав, а тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики в розмірі 5330000 гривень, що відповідає вимогам статей 1046, 533 ЦК України.

В свою чергу, відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами, є нечинними, його дійсність не спростована. Відповідач в судовому засіданні підтвердив факт укладення договору позики від 17.11.2017 та підписання розписки до договору позики від 17.11.2017. Оригінал договору позики знаходився у позивача та наданий суду, що свідчить про неповернення боргу. Суд відхиляє аргументи відповідача, що він не отримував грошових коштів за договором позики, а розписка засвідчує надання товару на відповідну суму для реалізації, оскільки зазначене спростовується як поясненнями позивача, так і доказами, долученими позивачем до матеріалів справи: оригіналом договору та оригіналом розписки, де в розписці чітко зазначено, що відповідач взяв в борг суму грошових коштів у розмірі 5330000 гривень, що еквівалентно 199000 доларів США за курсом НБУ на день укладення договору, вказану суму отримав в повному обсязі та зобов`язується повернути позичкодавцю готівкою в строк до 31.12.2018. Крім цього відповідачем не надано доказів того, що грошові кошти у розмірі 5330000 грн, що еквівалентно 199000 доларів США ним не отримувалось, а тому суд відхиляє таке твердження.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування коштами, 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з п.3.3. Договору у випадку, коли Позичальник не повертає вчасно позику за цим Договором, на відповідну суму нараховуються відсотки за неправомірне користуванния чужими грошовими коштами. Розмір відсотків визначається існуючою в місці проживання / місце знаходження/ Позичальника облікової ставкою банківського відсотка на день повернення суми позики. Відсотки нараховуються з дня, коли сума позики мала бути повернена, незалежно від сплати пені/штрафу за цим Договором.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до долученого позивачем розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача за договором позики від 17.11.2017 становить 6792863 грн, з яких: сума позики 5300000 грн; проценти за користування коштами у сумі 1042630,82 грн за період з 31.12.2018 по 18.03.2020; 3% від простроченої суми в розмірі 194415,13 грн за період з 31.12.2018 по 18.03.2020, інфляційні втрати у сумі 210484,17 грн за період з 31.12.2018 по 18.03.2020, розмір пені в сумі 15332,88 грн за період з 18.03.2019 по 30.06.2019.

Суд, оцінюючи поданий позивачем розрахунок заборгованості з точки зору допустимості та належності, враховує, що такий був проведений із застосуванням відповідних формул, належним чином обґрунтований та мотивований. У свою чергу, в процесі розгляду справи не здобуто жодних доказів, які ставлять під сумнів математичні розрахунки, наведені позивачем, відповідачем не надано контрозрахунку, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Дослідивши наявні у справі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що пред`явлений позов є обґрунтованим і підлягає до задоволення в повному обсязі. А тому з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути заборгованість за договором позики від 17.11.2017 в сумі 6792863 грн, з яких: сума позики 5300000 грн; проценти за користування коштами у сумі 1042630,82 грн за період з 31.12.2018 по 18.03.2020; 3% від простроченої суми в розмірі 194415,13 грн за період з 31.12.2018 по 18.03.2020, інфляційні втрати у сумі 210484,17 грн за період з 31.12.2018 по 18.03.2020, розмір пені в сумі 15332,88 грн за період з 18.03.2019 по 30.06.2019.

У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява №4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява №18390/91, п. 29).

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 необхідно стягнути судові витрати у виді судового збору в сумі 10510 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 17.11.2017 в сумі 6792863 (шість мільйонів сімсот дев`яносто дві тисячі вісімсот шістдесят три гривні) грн, з яких: сума позики 5300000 (п`ять мільйонів триста тисяч гривень) грн; проценти за користування коштами у сумі 1042630 (один мільйон сорок дві тисячі шістсот тридцять гривень) грн 82 коп. за період з 31.12.2018 по 18.03.2020; 3% від простроченої суми в розмірі 194415 (сто дев`яносто чотири тисячі чотириста п`ятнадцять гривень) грн 13 коп. за період з 31.12.2018 по 18.03.2020, інфляційні втрати у сумі 210484 (двісті десять тисяч чотириста вісімдесят чотири гривні) грн 17 коп. за період з 31.12.2018 по 18.03.2020, розмір пені в сумі 15332 (п`ятнадцять тисяч триста тридцять дві гривні) грн 88 коп. за період з 18.03.2019 по 30.06.2019.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 10510 (десять тисяч п`ятсот десять гривень) грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повне рішення складено 04 червня 2026 року.

Головуючий суддя Мигаль Г.П.