Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №500/2411/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/2411/26 пров. № А/857/26573/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П. І.,

суддів:Димарчук Т.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача, адвоката Чауса Сергія Володимировича, на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року (суддя Чепенюк О.В.) про відмову у забезпеченні позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

20.04.2026 через підсистему "Електронний суд" адвокат Чаус С.В. (далі - представник позивача, заявник) звернувся до суду з позовом від імені та в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за станом здоров`я у зв`язку з інвалідністю третьої групи;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за станом здоров`я у зв`язку з інвалідністю третьої (III) групи.

Одночасно з позовною заявою представник позивача також подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду.

Заява обґрунтована тим, що позивач зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 та на даний час має належні підстави для звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, враховуючи встановлення йому третьої групи інвалідності за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 18.02.2026. Причина інвалідності - захворювання одержані в період проходження військової служби. 25.03.2026 на адресу відповідача направлений адвокатський запит про надання інформації щодо результатів розгляду та прийнятого рішення по рапорту позивача про звільнення з військової служби. У наданій відповіді відповідач підтвердив надходження рапорту та вказав, що солдат ОСОБА_1 з 13.02.2026 облікований у військовій частині НОМЕР_1 як такий, що самовільно залишив військову частину (далі - СЗЧ). Разом з тим представник позивача зазначає, що СЗЧ настає після закінчення трьох діб відсутності (понад 72 години), тоді як згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 01764 від 12.02.2026 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП "Тернопільська обласна клінічна лікарня", куди його було направлено відповідно до довідки ВЛК від 28.01.2026 № 2026-0128-1451-5927-3 і яку було надіслано до військової частини НОМЕР_1 . Відтак, на думку позивача, відповідач фактично відмовив у задоволені рапорту позивача, що і зумовило необхідність звернення до суду з цим позовом. Водночас переведення ОСОБА_1 для проходження служби у інший підрозділ може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі ухвалення рішення на користь позивача, а також не сприятиме ефективному захисту його прав.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі адвокат Чаус С.В. просить зазначену ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а зроблені ним висновки не відповідають фактичним обставинам справи. У спірній ситуації заходи забезпечення є необхідними, співмірними і такими, що спрямовані на збереження існуючого становища, а саме залишення у позивача статусу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 . Крім того, представник позивача звертає увагу на відсутність у даному випадку заборони забезпечення позову, яка встановлена у п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає перегляду судового рішення відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України.

На підставі положень ст.ст. 311, 312 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши у змішаній формі (паперовій та електронній) матеріали справи щодо питання забезпечення позову, оцінивши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною першою статті 152 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Таким чином, беручи до уваги вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який повинен згідно з приписами закону та за наявності безумовних фактичних підстав гарантувати виконання майбутнього рішення суду та/або ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 990/99/22 та інших.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

У свою чергу, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.

Тому сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачами) рішення, вчинення дій чи допущення бездіяльності, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення (дія, бездіяльність) є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

При цьому суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстави унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у разі невжиття таких заходів повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, поза обґрунтованим сумнівом, порушує права, свободи або інтереси позивача і що вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Важливим є саме момент об`єктивного існування наведених ризиків.

Предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови задовольнити рапорт позивача про звільнення з військової служби під час дії воєнного стану за станом здоров`я.

Своєю чергою, мотиви заяви про забезпечення позову зводяться до побоювання заявника, що без вжиття заходів забезпечення позову його може бути переміщено до іншої військової частини, а тому отримане ним судове рішення не забезпечить захисту його прав.

Тобто, як правильно встановив суд першої інстанції, викладені у заяві про забезпечення позову доводи про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без ужиття таких заходів та про очевидну небезпеку спричинення невідворотних до ухвалення рішення в адміністративній справі наслідків ґрунтуються лише на припущеннях про можливе переведення до іншої військової частини без жодних на те підстав та доказів.

Матеріали заяви не містять відомостей про те, що на даний час позивач перебуває у військовій частині НОМЕР_1 , а також, що командиром частини видано наказ про його переведення в іншу військову частину чи інше місце служби. Також відсутні докази того, що відповідачем вчиняються дії щодо переміщення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини.

Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 24.02.2026 у справі № 320/9328/25 вказано, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об?єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Окрім того, суд насамперед зобов?язаний встановити, чи надав заявник належні й допустимі докази існування реальних, а не гіпотетичних, ризиків, визначених частиною другою статті 150 КАС України. У постанові КАС ВС від 07.08.2025 у справі № 160/23979/24 наголошено, що тягар доказування таких ризиків покладається виключно на заявника. Загальні посилання на можливі негативні наслідки без документального підтвердження, не можуть вважатися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення таким рішенням (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед. Відтак застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у лише виключних випадках, доведених "поза обґрунтованим сумнівом".

Разом з тим, на підтвердження обставин, про які зазначено у заяві про забезпечення позову, не надано належних й допустимих доказів, які б на цьому етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення та дії відповідачів є "очевидно протиправним" поза обґрунтованим сумнівом.

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 вказав на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Зі змісту позовної заяви також слідує, що позивач ініціює питання щодо його звільнення з військової служби за станом здоров`я, оскільки вважає, що для цього є законні підстави. Тобто, саме по собі місце проходження служби не впливає на можливість реалізації позивачем вказаного права та не змінює відповідних підстав у разі їх наявності.

Щодо покликання скаржника на п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, то, як можна побачити зі змісту оскаржуваної ухвали, вказана норма не була застосована судом першої інстанції для відмови у забезпеченні позову і суд надавав оцінку доводам заяви через призму наявності підстав, визначених у частині другій статті 150 КАС України.

Враховуючи наведені мотиви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи заявника не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі, оскільки судом не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або істотно ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, правильно застосував норми процесуального права, а його висновки відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

З огляду на результат апеляційного перегляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі № 500/2411/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль

Повне судове рішення складено 04.06.26