Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №300/6043/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/6043/25 пров. № А/857/15007/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, головуючий суддя – Боршовський Т.І., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання рішення від 31.07.2025 року протиправними та зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ в Миколаївській області, третя особа - ГУПФУ в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.07.2025 року № 092850030276 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, відповідно до частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_3 , що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 12.09.1996 року по 23.01.1998 року, з 24.01.1998 року по 31.08.1998 року, з 04.09.1998 року по 04.07.2002 року, з 03.09.2010 року по 28.09.2010 року, з 01.10.2010 року по 31.08.2016 року, з 01.09.2016 року по 31.12.2017 року , з 01.01.2018 року по 20.05.2022 року відповідно до записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 30.04.1986 року та записів у дублікаті трудової книжки НОМЕР_2 від 16.10.1998 року, повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 22.07.2025 року та призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_2 22.07.2025 року звернувся через веб-портал до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком. Вказана заява за принципом екстериторіальності передана та розглянута ГУ ПФ України в Миколаївській області, яке прийняло рішення від 31.07.2025 № 092850030276 про відмову в призначенні пенсії за віком. Підставою для відмови вказано, що страховий стаж позивача становить 15 років 01 місяць 15 днів, при необхідних 32 роки. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 12.09.1996 по 23.01.1998, з 24.01.1998 по 31.08.1998, з 04.09.1998 по 04.07.2002, з 03.09.2010 по 28.09.2010, з 01.10.2010 по 31.08.2016, з 01.09.2016 по 31.12.2017, з 01.01.2018 по 20.05.2022 на території Російської Федерації, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” при цьому до страхового стажу зараховується період роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991. Позивач вважає протиправною відмову відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 12.09.1996 по 23.01.1998, з 24.01.1998 по 31.08.1998, з 04.09.1998 по 04.07.2002, з 03.09.2010 по 28.09.2010, з 01.10.2010 по 31.08.2016, з 01.09.2016 по 31.12.2017, з 01.01.2018 по 20.05.2022, оскільки період роботи позивача в Російській Федерації підтверджується записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 30.04.1986 та записів у дублікаті трудової книжки НОМЕР_2 від 16.10.1998. При цьому такі періоди трудової діяльності мали місце в період дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 31.07.2025 року № 092850030276 про відмову в призначенні ОСОБА_4 пенсії за віком; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути, із врахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, заяву ОСОБА_5 від 22.07.2025 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення за результатами її розгляду, зарахувавши до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком, періоди роботи з 12.09.1996 року по 23.01.1998 року, з 24.01.1998 року по 31.08.1998 року, з 04.09.1998 року по 04.07.2002 року, з 03.09.2010 року по 28.09.2010 року, з 01.10.2010 року по 31.08.2016 року, з 01.09.2016 року по 31.12.2017 року, з 01.01.2018 року по 20.05.2022 року.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Миколаївській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за результатом розгляду заяви позивача від 22.07.2025 року позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи після 01.01.1992 року на території Російської Федерації. Так, з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, а пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 року № 1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” при цьому до страхового стажу зараховується період роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 року. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023 року. Таким чином, враховуючи припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, згідно якого проводилось взаємне визнання та зарахування стажу, стаж роботи на території Російської Федерації не враховується до страхового стажу.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.07.2025 року звернувся через веб-портал до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. До вказаної заяви позивач долучив копії: посвідки на постійне проживання за № НОМЕР_3 від 24.06.2022 року; посвідчення серії НОМЕР_4 від 01.07.2025 року; страхового свідоцтва № 162-088-569 78 від 17.07.1965 року; трудову книжку серії НОМЕР_5 від 23.11.2022 року; трудову книжка серії НОМЕР_2 від 16.10.1998 року; трудову книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 30.04.1986 року; витягу з Реєстру територіальної громади від 14.03.2025 року; довідки про доходи і суми податку фізичної особи за 2022 року; картки платника податків; довідки про заробітну плату від 20.05.2022 року; архівної довідки Архівного відділу Болехівської міської ради від 02.06.2025 № 01.4-01/Ю-44 року; довідки від 28.05.2025 року № 64 про заробітну плату для обчислення пенсії; довідки ВАТ «Болехівський лісокомбінат» від 28.05.2025 року № 65.

За результатом розгляду заяви від 22.07.2025 року ГУ ПФ України в Миколаївській області прийняло рішення від 31.07.2025 року № 092850030276 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком. Згідно вказаного рішення від 31.07.2025 року № 092850030276 страховий стаж позивача становить 15 років 01 місяць 15 днів, при необхідних 32 року. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території Російської Федерації з 12.09.1996 року по 23.01.1998 року, з 24.01.1998 року по 31.08.1998 року, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 30.04.1986 року, з 04.09.1998 року по 04.07.2002 року, з 03.09.2010 року по 28.09.2010 року, з 01.10.2010 року по 31.08.2016 року, з 01.09.2016 року по 31.12.2017 року, з 01.01.2018 року по 20.05.2022 року згідно дубліката трудової книжки НОМЕР_2 від 16.10.1998, оскільки з 01.01.2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991 року.

Листом від 04.08.2025 року ГУ ПФ України в Івано-Франківській області направлено позивачу рішення ГУ ПФ України в Миколаївській області від 31.07.2025 № 092850030276 про відмову у призначенні пенсії.

Вважаючи протиправним рішення ГУ ПФ України в Миколаївській області від 31.07.2025 року № 092850030276 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, відповідно до частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, представник позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить суд зобов`язати ГУ ПФ України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_3 , що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 12.09.1996 року по 23.01.1998 року, з 24.01.1998 року по 31.08.1998 року , з 04.09.1998 року по 04.07.2002 року, з 03.09.2010 року по 28.09.2010 року, з 01.10.2010 року по 31.08.2016 року, з 01.09.2016 року по 31.12.2017 року, з 01.01.2018 року по 20.05.2022 року відповідно до записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 30.04.1986 року та записів у дублікаті трудової книжки НОМЕР_2 від 16.10.1998 року, повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 22.07.2025 та призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до вимог Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Предметом цього спору є правова оцінка рішенню територіального пенсійного фонду України щодо відмови в зарахуванні періоду роботи позивача в Російській Федерації до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, в період чинності такого міжнародного договору.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів.

Частиною четвертою статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. а в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Як слідує з матеріалів справи, трудова книжка колгоспника серії НОМЕР_1 від 30.04.1986 року та дублікат трудової книжки серії НОМЕР_2 від 16.10.1998 року заповнені коректно та містять всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач прийнятий на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.

Відтак, спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами його трудової книжки.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що підставою для неврахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території Російської Федерації слугувала обставина припинення участі Російської Федерація та України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території російської федерації, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що хоч російська федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року однак у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі №300/6043/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич