Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №300/9329/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/9329/25 пров. № А/857/14349/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року, головуючий суддя – Тимощук О.Л., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ГУПФУ в Івано-Франківській області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахування ОСОБА_1 періодів її роботи з 03.06.1983 року по 15.12.1983 року, з 19.01.1984 року по 16.06.1992 року, з 02.06.1992 року по 23.10.1993 року, з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року та з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року до загального страхового стажу, що дає право на перерахунок пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 03.06.1983 року по 15.12.1983 року, з 19.01.1984 року по 16.06.1992 року, з 02.06.1992 року по 23.10.1993 року, з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року та з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.06.1983 року до загального трудового стажу.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що звернулася до пенсійного органу із заявою про зарахування періодів роботи з 03.06.1983 року по 15.12.1983 року, з 19.01.1984 року по 16.06.1992 року, з 02.06.1992 року по 23.10.1993 року, з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року та з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року до загального страхового стажу, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.06.1983 року, однак, відповідачем відмовлено у зарахуванні такого стажу, оскільки, на титульній стороні трудової книжки відсутня печатка. Позивач з таким твердженням відповідача не погоджується, вважає таку бездіяльність органу пенсійного фонду протиправною та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахування ОСОБА_1 періодів її роботи з 03.06.1983 року по 15.12.1983 року, з 19.01.1984 року по 16.06.1992 року, з 02.06.1992 року по 23.10.1993 року, з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року та з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року до загального страхового стажу, що дає право на перерахунок пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 03.06.1983 року по 15.12.1983 року, з 19.01.1984 року по 16.06.1992 року, з 02.06.1992 року по 23.10.1993 року, з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року та з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.06.1983 року до загального страхового стажу, що дає право на перерахунок пенсії, з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Івано-Франківській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що оскаржувані періоди роботи, а саме: з 03.06.1983 по 15.12.1983 року, з 19.01.1984 року по 16.06.1992 року, з 02.06.1992 року по 23.10.1993 року, з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року та з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року не зараховані до страхового стажу позивача, оскільки на титульній стороні трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.06.1983 року відсутня печатка.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 відповідно до копії паспорта громадянина України, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з рішенням №091630020709 від 15.07.2024 року ОСОБА_1 з 17.06.2024 року призначено пенсію по інвалідності (ІІ група загальне захворювання). Тривалість страхового стажу становить 26 років 07 місяців 11 днів, з них, 16 років 00 місяців 18 днів страхового стажу до 01.01.2004, 10 років 04 місяці 13 днів страхового стажу після 01.01.2004 та додатковий стаж 00 років 02 місяці 10 днів.

Відповідно до Форми ПС-право до страхового стажу позивача з урахуванням перетину періодів зараховано 26 років 05 місяців 01 день.

Позивач звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про зарахування згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.06.1983 року періодів її роботи з 03.06.1983 року по 15.12.1983 року, з 19.01.1984 року по 16.06.1992 року, з 02.06.1992 року по 23.10.1993 року, з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року та з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року до страхового стажу, за результатами якої, відповідач листом від 24.11.2025 року №11052-10292/Ш-02/8-0900/25 повідомив позивача про те, що дана трудова книжка заповнена з порушеннями, а саме: печатка на першій сторінці відсутня, а тому, для врахування вищезазначених періодів роботи порекомендували надати уточнюючі довідки про роботу.

Вважаючи таку бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправною, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, відтак відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 03.06.1983 року по 15.12.1983 року, з 19.01.1984 року по 16.06.1992 року, з 02.06.1992 року по 23.10.1993 року, з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року та з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05.06.1983 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Як передбачено статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі Інструкція №58), встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

В пункті 2.2 Інструкції №58 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.

Згідно із п.2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов`язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

З матеріалів справи слідує, що згідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 05.06.1983 року позивач:

- з 03.06.1983 року по 15.12.1983 року працювала кухарем в ОРС Ворошиловградської ДРЕСЮ (запис 1,2);

- з 19.01.1984 року по 01.06.1992 року - кухарем в кафе «Казка» від ресторану «Карпати» (записи 3-6);

- з 01.06.1992 року по 23.10.1993 року в державному підприємстві кафе «Казка (запис 7,8);

- з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року - кухарем в РМППВК (запис 9,10);

- з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року - період отримання допомоги по безробіттю (запис 13,14).

Слід наголосити на тому, що положеннями Інструкції №58, передбачено засвідчення печаткою запису про звільнення працівника з роботи.

Отже, трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж у спірні періоди з 03.06.1983 року по 15.12.1983 року , з 19.01.1984 року по 16.06.1992 року, з 02.06.1992 року по 23.10.1993 року, з 15.11.1993 року по 05.02.1999 року та з 01.07.1999 року по 24.06.2000 року, зокрема:

- записи про конкретний календарний період із найменуванням посади (ідентифікацією робочого місця/посади) на підприємстві;

- посилання на накази адміністрації підприємства, на підставі яких зроблені записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи;

- запис адміністрації засвідчено підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.

Однак, при дослідженні поданих доказів судом встановлені розбіжності, щодо зарахування ОСОБА_1 страхового стажу, а саме: відповідно до Форми ПС-право страховий стаж становить 26 років 05 місяців 01 день, відповідно до Рішення про призначення пенсії №091630020709 від 15.07.2024 року зараховано страхового стажу – 26 років 07 місяців 11 днів, а відповідно до листа-відповіді від 24.11.2025 №11052-10292/Ш-02/8-0900/25 вказано, що позивачу зараховано 18 років 08 місяців 08 днів страхового стажу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що записи в трудовій книжці позивача про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди містять дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів, посаду на якій позивач працювала, а також завірені підписом відповідальної особи. Вказані записи скріплені печаткою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що недоліки записів у трудовій книжці не може бути підставою для незарахування спірних періодів до його страхового стажу та позбавлення його права на пенсійне забезпечення.

Верховний Суд у своїй постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд вказав, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Колегія суддів звертає увагу, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.

За таких же підстав, колегія суддів вважає, що відповідачем протиправно не зараховано спірний період до страхового стажу позивача, покликаючись на формальні підстави.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що дані трудової книжки позивача не містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів до страхового стажу позивача, що враховується при призначенні пенсії.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог, відтак такі підлягають у задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року у справі №300/9329/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич