Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №460/21782/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Зозуля Д.П.

03 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/21782/25 пров. № А/857/11401/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шинкар Т.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року у справі № 460/21782/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

26.11.2025р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила суд:

-визнати протиправним та скасувати наказ №3006 від 10.10.2024р. про результати службового розслідування в частині, що стосується військовослужбовця ОСОБА_2 ,

-зобов`язати відновити з 18.09.2024р. нарахування і виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 .

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.01.2026р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.01.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 10.01.1991р. та копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

24.08.2024р. Наказом командира Сухопутних військ Збройних Сил України від №516-РС, ОСОБА_2 зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №246 від 27.08.2024р. солдата ОСОБА_2 призначено на посаду номера обслуги 2 взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів Військової частини НОМЕР_1 , ВОС 111 533А.

Як видно з рапорта командира роти протитанкових ракетних комплексів Військової частини НОМЕР_1 18.09.2024р. 06.00 год. виявлена відсутність солдата ОСОБА_2 , який самовільно, без доповіді, залишив позицію зі зброєю.

За фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 , з метою з`ясування обставин, причин і умов, що сприяли самовільному залишенню військової частини, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №3813 від 18.09.2024р. призначено службове розслідування.

Згідно акту службового розслідування та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.10.2024р. №3006 вирішено:

- за грубе порушення вимог абз.2 ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та абз.2 ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдату ОСОБА_2 , номеру обслуги 2 взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів військової частини НОМЕР_1 , який 18.09.2024р. самовільно, без доповіді, залишив позицію зі зброєю НОМЕР_4 в комплекті, місце находження невідоме, телефон вимкнений по теперішній час, притягнути до дисциплінарної відповідальності у вигляді накладення дисциплінарного стягнення «сувора догана»;

- начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру Військової частини НОМЕР_1 у відповідності до п.5 розділу XVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_2 , номеру обслуги 2 взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив місце військової служби, призупинити з дня самовільного залишення ним військової частини (з 18.09.2024р.) та не виплачувати преміювання і додаткову винагороду у повному обсязі за вересень 2024 року по теперішній час.

- начальнику відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 у відповідності до п.5 розділу XVI та п.15 розділу XXXIV "Порядку плати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України деяким іншим особам"', затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, за самовільне залишення місця служби не включати до наказу про виплату додаткової винагороди за вересень 2024 року до наказу про виплату преміювання за вересень місяць 2024 року солдата ОСОБА_2 , номера обслуги 2 взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових ракетних комплексів Військової частини НОМЕР_1 ;

- заступнику командира бригади з психологічної підтримки персоналу-начальнику відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 відповідно до вимог абз.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України взяти на контроль своєчасність надання повідомлення визначеними відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 22.08.2023р. №1078 відповідальними особами про протиправні дії військовослужбовців, які містять ознаки кримінального правопорушення, до відповідного органу досудового розслідування для прийняття рішення.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.65 Конституції України видно, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

ст.17 Конституції України встановлює, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому неодноразово продовжена та наразі триває.

Воєнний стан в розумінні положень ст.1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015р. №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022р. №69/2022 “Про загальну мобілізацію” постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232).

ч.1 ст.2 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно ч.4 ст.2 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут). Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

В ст.1, ст.2 Дисциплінарного статуту видно, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

ст.4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року №548-XIV також затверджено статут Внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до ст. 11 якого необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

В ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України видно, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Із змісту ст.28-ст.30 Статуту внутрішньої служби видно, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

ст.26 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України”, дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

В п. 84 Дисциплінарного статуту встановлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

ч.1 ст.85 Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Згідно ч.4 ст. 85 Дисциплінарного статуту, службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Відповідно до п.4 Розділу ІІ Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29 листопада 2018 року №604, доповіді та донесення про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, командири (начальники) військових частин надають своїм прямим начальникам за підпорядкованістю (керівники державних підприємств - керівнику структурного підрозділу Міністерства оборони України, на який покладено функціональне управління цим підприємством), повідомляють начальника органу управління Військової служби правопорядку та керівника відповідної спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, у зоні діяльності яких військова частина виконує завдання за призначенням.

Доповіді та донесення надаються:

-негайно (протягом 15 хвилин) після отримання інформації про подію, кримінальне правопорушення, адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією,- усно (у доповіді мають зазначатися умовне найменування, пункт дислокації та підпорядкованість військової частини, дата і час скоєння правопорушення, стислий зміст, обставини та місце скоєння (вчинення), ким виявлено правопорушення, заподіяні матеріальні збитки, загибель, поранення людей, демографічні дані учасників, військове звання, прізвище, ім`я, по батькові командира військової частини, номери телефонів для уточнення інформації);

-про обставини вчинення події, кримінального правопорушення - за формою, наведеною в додатку 1 до цієї Інструкції; адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією,- за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції,- письмово протягом доби з моменту надання усної доповіді про подію, кримінальне правопорушення, адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією. У разі вчинення військового адміністративного правопорушення завірена копія протоколу про військове адміністративне правопорушення протягом 5 діб надсилається до органу управління Військової служби правопорядку та до спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, у зоні діяльності яких військова частина виконує завдання за призначенням.

У разі скоєння підлеглим військовослужбовцем кримінального правопорушення командир (начальник) військової частини протягом робочого дня письмово повідомляє про це керівника відповідного органу досудового розслідування (з урахуванням підслідності, визначеної статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України), начальника органу управління Військової служби правопорядку та керівника відповідної спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, у зоні діяльності яких військова частина виконує завдання за призначенням.

ст.86 Дисциплінарного статуту, визначено що якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення. При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначаються Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України № 608 від 21.11.2017р., який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017р. № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Так, на підставі п.1 Розділу 2 Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі, зокрема: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.

п.1 розділу ІІІ вказаного порядку встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Розділом V Порядку № 608 врегульовано, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Відповідно до п.1, п.4 розділу VІ Порядку, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

В п.6 Розділу 6 Порядку №608 видно, що якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що 18.09.2024р. в 06.00 год при перевірці особового складу виявлена відсутність солдата ОСОБА_2 , який самовільно, без доповіді, залишив позицію зі зброєю.

За фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 , з метою з`ясування обставин, причин і умов, що сприяли самовільному залишенню військової частини, наказом командира військової частини НОМЕР_1 №3813 від 18.09.2024р. призначено службове розслідування.

Як видно з акту службового розслідування та витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 10.10.2024р. №3006, що ОСОБА_2 самовільно, без доповіді залишив позицію зі зброєю.

У зв`язку з встановленим в ході службового розслідування відповідно до вимог абз.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України відповідач вирішив взяти на контроль своєчасність надання повідомлення визначеними відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 22.08.2023р. №1078 відповідальними особами про протиправні дії військовослужбовців, які містять ознаки кримінального правопорушення, до відповідного органу досудового розслідування для прийняття рішення.

Апелянт зазначає, що не залишив самовільно військову частину, а зник безвісти при виконанні бойового завдання.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що жодних доказів перебування 18.09.2024р. на виконанні бойових завдань (відповідні накази та розпорядження на виконання бойових завдань) позивачем не надано та матеріали справи не містять.

Стосовно доводів апелянта про перебування у полоні колегія суддів такі оцінює критично та відхиляє як безпідставні, оскільки матеріалами справи така обставина не знайшла підтвердження.

Так відповідно до листа Служби безпеки України від 23.10.2024р. відомості щодо факту зникнення військовослужбовця ОСОБА_2 , перебування в полоні, його місцезнаходження в Об`єднаному центрі з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб, внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України відсутня.

Така ж інформація відсутня у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими відповідно до листа від 07.11.2024р., Державному підприємстві "Український національний центр розбудови миру" відповідно до листа від 05.12.2024р.

Крім того, із змісту оскаржуваного наказу від 10.10.2024р. видно, що відповідач вирішив з дня самовільного залишення військової частини (з 18.09.2024р.) не виплачувати ОСОБА_2 преміювання і додаткову винагороду у повному обсязі за вересень 2024 року по теперішній час.

ч.1, ч.2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі – Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч.6 ст.9 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Згідно Розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в п.1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

В п.3 Порядку видно, що виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016р. №884 (далі - Порядок № 884) передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Згідно п.5 Порядку №884 виплата визначеним особам грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо:

-військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон або до дня їх звільнення з полону (дати складення актового запису про смерть) включно;

-військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно.

п.7 Порядку №884 передбачено, що виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі: добровільної здачі в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства військовослужбовців; наявності (набуття) у визначних осіб громадянства Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або у разі постійного проживання на території таких країн, або засудження за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

В силу вимог ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до ч.5 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували і не повернулися до військових частин (місць проходження військової служби) до моменту припинення чи скасування воєнного стану, військова служба призупиняється в порядку, встановленому цим Законом, з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану.

Військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов`язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються.

Порядок та умови призупинення та продовження військової служби визначаються положеннями про проходження військової служби.

п.12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині.

В п.144-1 цього Положення видно, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що члени сімей військовослужбовців зниклих безвісти мають право на виплату щомісячного грошового забезпечення таких військовослужбовців до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно, але не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

При цьому, законодавцем встановлено випадки, коли така виплата грошового забезпечення не здійснюється, зокрема, у разі добровільної здачі в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства військовослужбовців під час дії воєнного стану, які не повернулися до військових частин (місць проходження військової служби) до моменту припинення чи скасування воєнного стану, військова служба яких призупиняється в порядку, встановленому Законом №2232-XII, з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану.

Матеріалами справи службовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_2 самовільно залишив позицію під час дії воєнного стану. Жодних доказів зворотного апелянт суду не надав.

Отже, підстави для виплати позивачу грошового забезпечення, починаючи з дня такого самовільного залишення військової частини, а саме: 18.09.2024р., відсутні.

Як наслідок, вірним є висновок суду першої інстанції, що військова частини НОМЕР_1 приймаючи оскаржуваний наказ від 10.10.2024р. №3006, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому підстав для його скасування немає.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Військової частини НОМЕР_1 діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року у справі № 460/21782/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Т. І. Шинкар