Вирок від 02 червня 2026 р. у справі №304/527/26 — Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/527/26 Провадження № 1-кп/304/197/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2026 року м. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання — ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження №12026071130000038 від 01 березня 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Сімер Перечинського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , з професійно-технічною освітою, військовослужбовця, неодруженого, громадянина України, у силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

У С Т А Н О В И В :

двадцять сьомого лютого 2026 року близько 05.00 год та двадцять восьмого лютого 2026 року близько 18.00 год обвинувачений ОСОБА_4 , будучи згідно з постановою судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 06 листопада 2025 року, що набрала законної сили 18 листопада 2025 року, позбавленим права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, достовірно знаючи про встановлене відносно нього обмеження у праві керування транспортними засобами протягом дії якого зобов`язаний був утриматися від керування транспортними засобами, умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили, та керував транспортним засобом марки «Фольксваген Джетта», р/н НОМЕР_1 , під час чого був зупинений поліцейськими ГРПП відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області у селі Сімер Ужгородського району Закарпатської області та притягнутий до адміністративної відповідальності, за що кримінальна відповідальність передбачена ч. 1 ст. 382 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся та показав, що знав про існування судового рішення стосовно нього щодо позбавлення його права керування, однак все рівно користувався транспортним засобом. 27 та 28 лютого цього року його зупинили працівники поліції, при цьому у першому випадку це було рано-вранці, коли він возив батька до лікарні, а наступного дня поліцейські зупинили його на вулиці, де проживає, близько шостої години вечора. Просив суворо його не карати, оскільки шкодує про вчинене.

Прокурор у судовому засіданні просив визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні інкримінованого йому злочину та вважав можливим призначити покарання у виді мінімального розміру штрафу, що передбачений санкцією статті.

Враховуючи, що такі фактичні обставини справи ніким не оспорюються, а учасники судового розгляду правильно зрозуміли зміст цих обставин і сумнівів у добровільності та істинності їх позиції немає, роз`яснивши їм, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд при вирішенні питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України обмежується визнавальними показами обвинуваченого, а дослідження решти доказів вважає недоцільним.

Відтак з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів в їх сукупності, суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні і кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 382 КК України як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

При цьому суд також враховує позицію, висловлену у постанові ККС ВС від 08 лютого 2023 у справі № 464/4690/20, в якій Суд вказав, що об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, і означає повне його ігнорування. Об`єктивна сторона зазначеного кримінального правопорушення також проявляється і в перешкоджанні виконанню судового рішення, що набрало законної сили, яке полягає в активній протидії його виконанню.

Згідно доктрини кримінального права суб`єкт цього кримінального правопорушення може бути як спеціальним, так і загальним. Тому питання про визнання особи суб`єктом цього кримінального правопорушення необхідно вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження.

Суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, може бути фізична особа не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов`язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Таким чином, особа, яку позбавлено права керування транспортними засобами, зобов`язана утриматися від керування транспортними засобами протягом визначеного судом строку.

Також Верховний Суд у вказаній постанові вказав, що згідно доктрини адміністративного права суть кожного адміністративного стягнення полягає у застосуванні певних правообмежень безпосередньо до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення (принцип персональної відповідальності). І в цьому відношенні безпосереднім виконавцем судового рішення про позбавлення права керувати транспортними засобами є особа, яка вчинила адміністративне правопорушення.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного і обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_4 вчинив злочин невеликої тяжкості.

Як особа ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується виключно позитивно як добрий, ввічливий та працьовитий, виконкомом міської ради до адміністративної відповідальності не притягався, проходив службу у лавах ЗСУ, на диспансерному обліку у лікарів нарколога і психіатра КНП «Перечинська лікарня» Перечинської міської ради не перебуває.

Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому суд не знаходить.

Призначаючи покарання суд враховує вимоги ст. 65 КК України, згідно з якими особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень з урахуванням її особи, ступеня тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. За змістом зазначеного закону покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої особи та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Як роз`яснено у п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2015 року призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

У справі № 205/7091/16-к від 17 жовтня 2019 року Верховний Суд розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

З урахуванням зазначених обставин, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, мету та мотив вказаного діяння, особу винного, який свою вину визнав повністю та щиро розкаявся, суд, беручи до уваги позиції сторін, відповідно до вимог кримінального закону і передбаченої цим законом санкції прийшов до висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в мінімальних межах санкції частини 1 статті 382 КК України.

Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, – воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Що стосується відсутності у матеріалах кримінального провадження досудової доповіді, складання якої доручено органу пробації ухвалою суду від 19 травня 2026 року, то суд зважає на те, що сукупність наявних у матеріалах провадження даних, які характеризують особу обвинуваченого, є достатніми для ухвалення вироку, а відтак відсутність досудової доповіді у цьому випадку не може бути визнана істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, яке може вплинути на обґрунтованість ухваленого судового рішення.

При цьому досудова доповідь має рекомендаційний характер, яку суд може врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень. Чинний КПК не містить чітких вимог щодо визнання відсутності такої доповіді правовою підставою для визнання вироку незаконним.

Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у постанові Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 295/8690/21.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 під час досудового розслідування та протягом судового розгляду даного кримінального провадження не обирався, на даний час клопотань про обрання такого суду не подано, отже питання щодо нього судом не розглядається.

Відомостей про речові докази, процесуальні витрати та заходи забезпечення кримінального провадження суду не надано, а відтак доля таких вирішена бути не може.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Керуючись ст. 368, ч. 2 ст. 373, ст. 374 КПК України, с у д

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України і призначити покарання у виді штрафу у розмірі 500 (п`ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) грн.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок суду може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку суду учасники кримінального провадження можуть отримати в Перечинському районному суді Закарпатської області в порядку, передбаченому ч. 7, 8 ст. 376 КПК України. Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий: ОСОБА_1