Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №352/378/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 352/378/26

Провадження № 22-ц/4808/928/26

Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої (суддя-доповідач) Пнівчук О.В.,

суддів: Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксіліум-фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум-фінанс» на рішення Тисменицького районного суду від 27 березня 2026 року,

встановив:

У лютому 2026 року представник ТОВ «ФК «Аксіліум-Фінанс» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 24 квітня 2018 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Р24.00100.003884582, відповідно до умов якого товариство надало позичальнику грошові кошти в розмірі 92 499,00 грн строком на 48 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% річних від залишкової суми кредиту. Кредитор належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнку кредиту.

Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору в відповідача виникла заборгованість в розмірі 52 974,43 грн, з яких заборгованість за основним зобов`язанням – 4 714,47 грн, заборгованість за відсотками - 509,03 грн та заборгованість за комісіями – 47 750,93 грн.

Відповідно договору факторингу від 16 грудня 2025 року ТОВ «ФК «Аксіліум-Фінанс» набуло права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

За наведених обставин, позивач просив стягнути визначену заборгованість з відповідача.

Рішенням Тисменицького районного суду від 27 березня 2026 року відмовлено в позові ТОВ «Аксіліум-фінанс» до ОСОБА_1 в частині стягнення комісії в сумі 47 750, 93 гривень.

В іншій частині позов ТОВ «Аксіліум-фінанс» до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аксіліум-фінанс» заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2018 року у сумі 5 223,50 грн, з яких: 4714, 47 грн – заборгованість за тілом кредиту; 509,03 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аксіліум-фінанс» судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору у розмірі 262, 52 грн, та з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 592 грн.

Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, представник ТОВ «Аксіліум-фінанс» подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення в частині в частині відмови в стягненні комісії в сумі 47 750, 93 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21 зроблено висновок, що оскільки Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за розрахунково-касове обслуговування, то умови, передбачені пунктом 1.2 та розділом 4 кредитного договору, в частині нарахування такої комісії не є нікчемними, а отже, розглядаються з точки зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину. Тому за відсутності рішення суду про визнання правочину чи його окремих частин недійсними діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), тобто всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені зобов`язання, в тому числі і обов`язок позичальника сплачувати комісію - підлягали виконанню.

У п. 1.4 кредитного договору від 24.04.2018 № Р24.00100.003884582 сторонами погоджено, що за обслуговування кредиту Банком Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в термін та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальникам з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС – повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використання засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направленні Банку Позичальником із використання різних каналів зв`язку тощо.

При цьому необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, передбачена в п. 6 «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» (колонка 7 (7.4) графіку).

Зауважує, що відповідач не посилався на нікчемність правочину та не звертався до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними умов Кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), а тому суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за комісією за відсутності на те правових підстав.

Вважає, що нарахування плати за обслуговування кредиту погоджена з відповідачем, передбачена кредитним договором, включена до орієнтовної загальної вартості кредиту, зазначена у графіку платежів, а тому вимога банку про стягнення комісії у розмірі 47 750, 93 гривень є правомірною.

Правом на подання відзиву інші учасники справи не скористались.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).

Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскарженій частині відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд вважав, що відповідачем не виконано умови укладеного кредитного договору та не повернуто в повному обсязі отримані кредитні кошти, а також не сплачено проценти за користування кредитом. При цьому розрахунок заборгованості, складений позивачем узгоджується із банківською випискою, в той час як відповідачем власний контрозрахунок не надано.

Разом з тим, суд вважав, що на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. Зважаючи на наведене, суд відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією в сумі 47 750, 93 грн.

Рішення суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позову у стягненні судом заборгованості за комісією в сумі 47 750, 93 грн. В іншій частині рішення не оскаржено, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 24 квітня 2018 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Р24.00100.003884582.

Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 92 499,00 грн на строк 48 місяців зі сплатою процентів в розмірі 1,99% річних від залишкової суми кредиту.

Згідно наданого позивачем розрахунку, у зв`язку із порушеннями умов договору, у відповідача виникла заборгованість, сума якої становить 52 974,43 грн, з яких 4 714,47 грн - заборгованість за основним боргом; 509,03 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками; 47 750,93 грн – заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.

16.12.2025 між АТ «Ідея банк» та ТОВ «ФК «Аксіліум фінанс» укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого АТ «Ідея банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Аксіліум фінанс» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за договором №Р24.00100.003884582 у розмірі 52 974,43 грн, що підтверджується реєстром боржників до договору факторингу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відтак, кредитодавець виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошті. Однак, позичальник свої зобов`язання за договором не виконав та не повернув отримані в борг грошові кошти, внаслідок чого у нього виникла заборгованість. Відтак, ТОВ «ФК «Аксіліум фінанс», яке набуло право вимоги до відповідача, має право на стягнення вказаної заборгованості.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Встановлено та не спростовано сторонами, що відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору щодо сплати тіла та процентів, внаслідок чого в нього виникла заборгованість.

Переглядаючи рішення в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені, колегія приходить до наступних висновків.

Так за змістом п.1.11 кредитного договору за обслуговування кредиту банком, що включає в себе:

- надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні , в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

- надання інформації по рахункам позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника;

- опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо,

позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Оцінюючи зміст положення пункту 1.4 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, апеляційний суд вважає, що дії банку, які складають обслуговування кредиту, відповідають зобов`язанням банку надання не частіше одного разу на місяць безоплатно інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, надання виписок по рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за договором, які сплачені та які належить сплатити і дати сплати, та зобов`язанням кредитодавця про надання інформації споживачу, визначених статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому такі послуги не можуть бути оплатними.

Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.4 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19.

Суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Таким чином, встановлення у кредитному договорі щомісячної комісії за обслуговування кредиту суперечить законодавству на момент укладення сторонами кредитного договору, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення комісії.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини, суд вважає, що рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. А тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то апеляційний суд не здійснює перерозподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 374, 375, 381 – 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум-фінанс» залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 27 березня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева