Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №185/10052/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2774/26 Справа № 185/10052/25 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року у складі судді Перекопського М.М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.

Зазначає, що безпосередньо під час виконання робіт з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого отримав тілесні ушкодження, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку №12 форми Н-1 від 01 березня 1992 року.

27 березня 1995 року первинно встановлено втрату професійної працездатності 50 %.

01 квітня 2002 року повторно безстроково встановлено другу групу інвалідності з втратою професійної працездатності 80 %.

Вважає, що роботодавець не створив безпечні умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши статтю 153 КЗпП України та статтю 13 Закону України «Про охорону праці», що стало причиною отримання ним травми та як наслідок професійних захворювань, тому вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві 1000000,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 160000,00 грн. без відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави у розмірі 1600,00 грн.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову внаслідок не створення відповідачем належних та безпечних умов праці позивачу, який отримав травми та як наслідок хронічні професійні захворювання, внаслідок чого останньому завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем та її розмір 160000,00 грн., суд визначив з урахуванням істотності вимушених змін у житті позивача, ступеня втрати працездатності та характеру отриманих трав та як наслідок професійних захворювань та її наслідків для здоров`я останнього.

Не погодившись з таким рішення суду, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, зменшивши до 50000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем взагалі не доведено належними та допустимими доказами у справі наявності моральної шкоди. Вказує, що визначений судом розмір моральної шкоди, є завищеним.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час перебував у трудових відносинах з різними структурними підрозділами підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм.

Безпосередньо під час виконання робіт з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого отримав тілесні ушкодження, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку №12 форми Н-1 від 01 березня 1992 року.

У зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю ОСОБА_1 пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 01 квітня 2002 року повторно встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 80%, у зв`язку із трудовим каліцтвом та встановлено другу групу інвалідності. Первинно ОСОБА_1 було встановлено ступінь втрати професійної працездатності через трудове каліцтво 27 березня 1995 року у розмірі 50% .

Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, отримані травми та як наслідок професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до пункту 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків (у редакції від 01 лютого 1995 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з втратою професійної працездатності виникло у ОСОБА_1 саме 27 березня 1995 року.

На час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків (у редакції від 01 лютого 1995 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, треба враховувати встановлені законодавством обмеження максимального та мінімального розмірів відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день установлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності, при цьому також враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд, вирішуючи це питання на засадах розумності, виваженості та справедливості, повинен виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд України у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6- 188цс14.

У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

В даному випадку отримані травми та як наслідок, захворювання пов`язане з виконанням трудових обов`язків, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими, оскільки внаслідок отриманих травм, та як наслідок професійних захворювань, останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позову через недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди належними доказами у справі, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки закону, який би передбачав можливість встановлення факту завдання моральної шкоди потерпілому від нещасного випадку на виробництві лише на підставі висновку МСЕК, немає та не було. Разом з тим, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із ушкодженням здоров`я, суд першої інстанції не мав встановлювати належність або неналежність виконання МСЕК обов`язку зі встановлення факту завдання позивачеві моральної шкоди. Отже, наявність у МСЕК вказаного обов`язку не обмежує суд у праві встановити факт завдання моральної шкоди на підставі інших доказів, врахувавши характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, залишкову працездатність потерпілого. Тому необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів моральні страждання, не маючи встановленого органами МСЕК факту заподіяння йому моральної шкоди. Вказаний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц, провадження № 14-463 цс 18.

Верховний Суд у постанові від 10 червня 2020 року у справі №212/3859/16-ц зазначив, що сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є завищеним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди суд виходив із принципу розумності, виваженості, справедливості та конкретних обставини у справі.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Разом з тим, правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов`язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов`язкові платежі.

З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов`язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без відрахування податків та інших обов`язкових платежів».

Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).

На викладене вище суд першої інстанції уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом виключення у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без відрахування податків та інших обов`язкових платежів».

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року - змінити, виключити у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без відрахування податків та інших обов`язкових платежів».

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 26 травня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 04 червня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров