Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №620/2275/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/2275/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н.П.

Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Тобота Юлії Сергіївни на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року, суддя Тихоненко О.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди: з 05.04.2022 по 12.05.2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду у збільшеному розмірі до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року за періоди: 05.04.2022 по 12.05.2023 року.

Відповідно до ухвали судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду, представник ОСОБА_1 - Тобота Юлія Сергіївна звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для виходу із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що апеляцйна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2024 № 3102 в період з 24.02.2022 по 05.04.2022, з 16.05.2023 по 30.06.2023, з 02.07.2023 по 05.07.2023, з 07.07.2023 по 20.07.2023, з 31.07.2023 по 01.08.2023, з 15.10.2023 по 23.10.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Чернігівській та Донецькій областях.

Так, у період з 05.04.2022 по 12.05.2023 позивач перебував та виконував службові обов`язки саме в АДРЕСА_1 та лише 12.05.2023 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.05.2023 № 136 вибув з м. Городня в район виконання завдань за призначенням для забезпечення заходів із правового режиму воєнного стану в підпорядкування командира військової частини НОМЕР_2 .

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази безпосередньої участі позивача в період з 05.04.2022 по 12.05.2023 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Щодо довідок про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію рф проти України від 29 березня 2024 №1025 та від 07 листопада 2024 №3102, виданих військовою частиною НОМЕР_1 , то як убачається з їх тексту, останні видані для надання особі учасника бойових дій.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що ці довідки не є підставою для виплати додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМ України №168.

При оцінці доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що на виконання Указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 та «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року № 69/2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 168, якою диференційовано додаткову винагороду залежно від характеру виконуваних завдань

особам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій території України або на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення таких заходів, розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Крім того, окремо передбачено можливість збільшення розміру додаткової винагороди (але не більше ніж до 50 000 гривень) для військовослужбовців, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органів військового управління або штабів угруповань військ, у тому числі поза районами ведення бойових дій, за умови здійснення ними оперативного (бойового) управління підрозділами, що ведуть бойові дії.

Отже, системний аналіз пункту 1 Постанови № 168 свідчить, що законодавець чітко розмежував поняття:

- загальне виконання бойових (спеціальних) завдань у період воєнного стану, за яке виплачується додаткова винагорода до 30 000 гривень;

- безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони з обов`язковим перебуванням у районах їх ведення (здійснення), що є підставою для збільшення винагороди до 100 000 гривень.

Таке розмежування має правове значення для оцінки характеру участі військовослужбовця у виконанні військового обов`язку та не допускає ототожнення будь-якого виконання завдань у період воєнного стану з безпосередньою участю у бойових діях.

Крім того, згідно з статтею 9 Закону № 2011-ХІІ, Указу Президента України № 64/2022 та постанови КМУ № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44 затверджено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок №260).

Порядок № 260 доповнено новим розділом «XXXIV. Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» згідно з Наказом Міністерства оборони № 44 від 25 січня 2023 року - застосовується з 01 лютого 2023 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою КМУ № 168 виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту);

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів в повітряному просторі областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони;

на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних, морських цілей противника;

з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів (медичних підрозділів підсилення);

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями;

50 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)), затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій;

у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури - військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі до складу сільських (селищних), міських, районних та обласних військових адміністрацій, на території (або частині цієї території), здійснення повноважень яких ведуться воєнні (бойові) дії, та виконують бойові (спеціальні) завдання виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 30000 гривень.

Військовослужбовцям Збройних Сил України за періоди виконання бойових (спеціальних) завдань в оперативному підпорядкуванні або у складі органів військового управління (військових частин, підрозділів) розвідувального органу Міністерства оборони України, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, а також інших військових формувань, виплата додаткової винагороди здійснюється в порядку, на умовах та розмірах, передбачених у цьому розділі.

Військовослужбовцям, зазначеним у цьому пункті, які одночасно мають право на отримання додаткової винагороди за різними умовами, ця додаткова винагорода виплачується в більшому розмірі.

Таким чином, Порядок № 260, прийнятий на виконання постанови КМУ № 168, також закріплює диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань, зокрема з урахуванням факту безпосередньої участі у бойових діях та перебування у районах їх ведення. Отже, як постанова КМУ № 168, так і Порядок № 260 послідовно розмежовують загальне виконання завдань у період воєнного стану та безпосередню участь у збройному конфлікті, що має істотне значення для правової оцінки характеру участі позивача.

Крім того, пунктом 3 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 6 розділу XXXIV Порядку №260 про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців (далі - відряджені військовослужбовці) у бойових діях або заходах командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.

Отже, у своєму системному взаємозв`язку положення Закону № 3551-ХІІ, Порядку № 413, постанови КМУ № 168 та розділу XXXIV Порядку № 260 формують узгоджену правову модель регулювання, відповідно до якої вирішальним критерієм для віднесення діяльності військовослужбовця до безпосередньої участі у бойових діях чи заходах із забезпечення національної безпеки і оборони є встановлення факту виконання ним бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

При цьому нормативне розмежування розмірів додаткової винагороди (100 000, 50 000 та 30 000 гривень) не має суто фінансового характеру, а залежить від фактичних обставин, інтенсивності та умов залучення військовослужбовця до виконання бойових (спеціальних) завдань, зокрема від характеру таких завдань і території їх здійснення. Виплата у розмірі 100 000 гривень поставлена у залежність від встановлення факту безпосередньої участі у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони за умови перебування в районах їх ведення. Натомість виконання бойових (спеціальних) завдань поза межами таких районів або здійснення завдань забезпечувального чи охоронного характеру, що зумовлює виплату додаткової винагороди у меншому розмірі (30 000 гривень), саме по собі не може розцінюватися як безпосередня участь у бойових діях.

Таким чином, лише сукупність установлених обставин щодо характеру виконуваних завдань, території їх здійснення та їх належного документального підтвердження відповідно до вимог законодавства є передумовою виникнення обов`язку щодо оформлення довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 і, відповідно, підставою для подальшого розгляду питання про надання статусу учасника бойових дій.

У цьому контексті заслуговує на увагу іпостанова Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф» (далі - постанова КМУ № 1364), якою встановлено механізм формування єдиного переліку таких територій. Відповідно до зазначеної постанови перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України за погодженням з Міністерством оборони України на підставі пропозицій відповідних військових адміністрацій; у ньому визначаються дати початку та завершення бойових дій або тимчасової окупації, а сам перелік підлягає регулярному оновленню.

Сам факт запровадження воєнного стану на всій території України та його тривалий характер не є визначальним для оцінки участі особи в бойових діях. Правовий режим воєнного стану є загальнодержавним, однак райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються окремими рішеннями уповноважених суб`єктів та мають конкретний територіальний характер.

Отже, нормативне регулювання чітко розмежовує загальну дію воєнного стану та конкретні території, які мають статус районів ведення воєнних (бойових) дій.

Разом із тим встановлені у справі обставини та досліджені докази не відповідають умовам, з якими пункт 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ пов`язує визнання безпосередньої участі у бойових діях, оскільки не встановлено виконання бойових (спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій, визначених у встановленому порядку. За таких умов застосування судами зазначеної норми матеріального права до встановлених фактичних обставин є помилковим.

Окрім того, системний аналіз положень Закону № 3551-ХІІ, Порядку № 413, постанови КМУ № 168 та розділу XXXIV Порядку № 260 свідчить, що виконання військового обов`язку в умовах воєнного стану не є тотожним безпосередній участі у бойових діях. Належність до військової частини, залучення до посилення державного кордону в населених пунктах, взяття під цілодобову охорону міст і населених пунктів по собі не створює правових підстав для визнання відповідної діяльності безпосередньою участю у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.

Інше тлумачення зазначених норм призвело б до необґрунтованого розширення кола осіб, яким може бути надано статус учасника бойових дій, без урахування характеру та інтенсивності участі у збройному протистоянні, що суперечило б принципу справедливості та рівності правового статусу військовослужбовців.

Відсутність установленого факту виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій, визначених відповідними наказами Головнокомандувача Збройних Сил України, а також відсутність у матеріалах справи інформації та документів, передбачених законодавством і локальними актами (бойових наказів, розпоряджень, доручень, рішень Головнокомандувача Збройних Сил України чи начальника Генерального штабу Збройних Сил України, які підтверджують перебування у складі діючих угруповань або в районах ведення бойових дій), виключає виникнення у відповідача обов`язку щодо оформлення та видачі довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у подібних правовідносинамх у постанові від 17 лютого 2026 у справі №200/7237/24.

Окремо, колегія суддів зауважує, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, територія Городнянської міської територіальної громади відносилась до тимчасово окупованих територій до 03.04.2022, з 22.06.2022 відноситься до території можливих бойових дій, до територій активних бойових дій Городнянська міська територіальна громада не відносилась.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив заяву у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Тобота Юлії Сергіївни залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Кобаль М.І.

Файдюк В.В.