Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №357/5384/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 357/5384/26 Суддя (судді) першої інстанції: Бебешко М.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

при секретарі - Олешко М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, капрала поліції батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Черненко Дарії Віталіївни про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Департаменту патрульної поліції, капрала поліції батальйону поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції Черненко Д.В., яким просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА №6797273 від 09 березня 2026 року, винесену капралом поліції батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції (1 батальйон 1 рота 1 взвод) Черненко Д.В. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, у вигляді штрафу в сумі 20400,00 грн;

- закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції не встановив, яка саме інформація передбачена п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" була наявна у поліцейського на момент зупинки транспортного засобу, яким керував позивач та якими доказами це підтверджується.

Звернув увагу суду на те, що під час зупинки транспортного засобу 09 березня 2026 року, яким керував ОСОБА_1 не було зафіксовано порушення ним ПДР, а поліцейський не проінформував про причину зупинення транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки визначеної ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію".

Додатково зазначив про те, що 09 березня 2026 року перебуваючи на військові службі виконував службові завдання, а тому був вимушений керувати транспортним засобом Audi д.н.з НОМЕР_1 будучи позбавленим права керування транспортними засобами.

Відповідач - Департамент патрульної поліції подав до суду відзив відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки доводи апеляційної скарги дублюють доводи позовної заяви, яким судом першої інстанції було надано оцінку.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу від капрала поліції Черненко Д.В. не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року у справі №754/6969/23, яка набрала законної сили 11 липня 2023 року, притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 40800 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років безоплатного вилучення транспортного засобу.

Відповідно до постанови від 09 березня 2026 року серія ЕНА №6797273 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 керував транспортним засобом Audi A4 д.н.з. НОМЕР_1 будучи позбавлений права керування транспортними засобами Деснянським районним суду м. Києві від 30 червня 2023 року, постанова №754/6969/23, чим порушив п. 2.1 "а" ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Вважаючи протиправною постанову від 09 березня 2026 року серія ЕНА №6797273 позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що 09 березня 2026 року виникла ситуація, яка спонукала ОСОБА_1 , який не має посвідчення водія, керувати транспортним засобом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

У ст. 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Кодексу України керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закон України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Викладене свідчить, що особі забороняється керувати транспортним засобом за відсутності в останньої посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, у тому числі й у випадку позбавлення права керування транспортними засобами.

Як встановлено судом, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року у справі №754/6969/23, яка набрала законної сили 11 липня 2023 року, притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 40800 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років без оплатного вилучення транспортного засобу.

09 березня 2026 року о 12:45 год. поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону ДПП в місті Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП капралом поліції Черненко Д.В. встановлено факт порушення водієм ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом Audi A4 д.н.з. НОМЕР_1 з порушенням правил дорожнього руху, а саме поза межами населеного пункту не ввімкнув ближнє світло фар (денні ходові вогні). Крім того, при перевірці документів встановлено, що останній позбавлений права керування транспортними засобами рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року у справі №754/6969/23.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив про те, що поліцейським не було зафіксовано порушення ним правил дорожнього руху та не повідомлено про конкретну причину зупинки з детальним описом підстав визначених ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 32 Закону України "Про національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, зокрема, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Згідно з у ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, Департаментом патрульної поліції до відзиву на позовну заяву не надано відеозаписів на підтвердження обставин викладених у відзиві та постанові від 09 березня 2026 року серія ЕНА №6797273.

Згідно з відеозаписом Clip-0 (00:02 хв - 00-34 хв) розміщеному на DVD+R №ZE6369-DVRT47D зафіксовано рух транспортного засобу Audi A4 д.н.з. НОМЕР_1 з вимкненими передніми фарами (денними ходовими вогнями) та зафіксовано роз`яснення позивачу підстави зупинки транспортного засобу відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію".

Отже доводи апелянта про відсутність підстав для зупинки його транспортного засобу є необґрунтованими та спростовуються долученими Департаментом патрульної поліції відеозаписами з нагрудних камер поліцейських.

Доводи апелянта про те, що він 09 березня 2026 року перебуваючи на військовій службі виконував службові завдання, а тому був змушений керувати транспортним засобом, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, з відеозаписів з нагрудних камер поліцейських долучених до матеріалів справи не встановлено, що на момент зупинки ОСОБА_1 працівниками поліції існувала реальна небезпека, для уникнення якої не існувало інших способів, крім вчинення останнім дій, що мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали адміністративної справи не містять жодних доказів на підтвердження того по позивач 09 березня 2026 року буду діючим військовослужбовцем Збройних Сил України виконував будь-які завдання чи розпорядження і для їх виконання він був змушений вчиняти дії, що мають ознаки адміністративного правопорушення. Крім того, з наданих до суду відеозаписів вбачається, що ОСОБА_1 обізнаний з обставинами позбавлення його права керування транспортними засобами рішенням суду.

Враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що 09 березня 2026 року виникла ситуація, яка спонукала ОСОБА_1 , який не має посвідчення водія, керувати транспортним засобом.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

Є.В. Чаку