Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №580/618/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/618/25 Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Грибан І.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (далі також - Установа, відповідач, на яку наказом Міністерства охорони здоров`я України від 26 жовтня 2024 року № 1809 покладено права та обов`язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ), у якому позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13 грудня 2024 року про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи, оформлене довідкою за формою первинної облікової документації № 167/о.

Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято за відсутності законних підстав та з порушенням установленого порядку. Позивач зазначала, що ні на час встановлення інвалідності 15 квітня 2020 року, ні на час прийняття спірного рішення вона не була посадовою особою державного органу, оскільки звільнена з органів прокуратури з 01 червня 2020 року (наказ прокуратури Черкаської області від 29 травня 2020 року № 180к); інвалідність установлено до 24 лютого 2022 року; жодного процесуального документа правоохоронного органу чи суду стосовно неї, який міг би слугувати підставою для перевірки, не існувало.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт відповідача від 13 грудня 2024 року про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи. Суд першої інстанції виходив з того, що перевірку обґрунтованості рішення про встановлення інвалідності та його скасування здійснено за відсутності належних підстав, усупереч принципу правової визначеності.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач 12 травня 2025 року подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що: відповідно до абзацу четвертого пункту 13 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317), Установа наділена повноваженням перевіряти обґрунтованість будь-якого рішення нижчестоящої комісії та в разі потреби скасовувати його; підставою для перевірки слугували Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року, введене в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року № 732/2024 (далі - Рішення РНБО від 22.10.2024), та запити правоохоронних органів (листи Служби безпеки України від 04 листопада 2024 року та Державного бюро розслідувань від 06 листопада 2024 року); за результатами перевірки медико-експертної справи інвалідність установлено необґрунтовано - зокрема за відсутності даних електронейроміографії, з огляду на позитивну динаміку стану, відсутність об`єктивного підтвердження функціональних порушень та встановлення безстрокової інвалідності особі молодого віку з високим реабілітаційним потенціалом.

Відповідач також зазначає, що медико-експертну справу ОСОБА_1 вилучено органами Державного бюро розслідувань 20 лютого 2025 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року, у зв`язку з чим він не міг подати її до суду першої інстанції, та долучає копію цієї справи до апеляційної скарги.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Керуючись частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Рішенням Черкаської обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 від 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, загальне захворювання, безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААБ № 769116. Наказом прокуратури Черкаської області від 29 травня 2020 року № 180к ОСОБА_1 звільнена з посади з 01 червня 2020 року за власним бажанням. Рішенням відповідача від 13 грудня 2024 року, оформленим довідкою за формою № 167/о, за результатами перевірки ОСОБА_1 не визнано особою з інвалідністю, чим фактично скасовано рішення Черкаської обласної МСЕК № 2 від 15 квітня 2020 року. Як убачається з матеріалів справи, перевірку проведено на виконання Рішення РНБО від 22.10.2024 (доручення Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2024 року № 25/41504/2-24, лист Офісу Генерального прокурора від 30 жовтня 2024 року № 18/64654/0/1-24, лист Комунального закладу «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи Черкаської обласної ради» від 19 грудня 2024 року № 5435/01-09/1), якими до Установи направлено медико-експертні справи прокурорів Черкаської області.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі № 804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі № 817/820/16, суд не здійснює власної оцінки підставності висновку медико-соціальної експертної комісії по суті, оскільки суди не є спеціалізованими установами у медичній сфері; законність такого висновку перевіряється судом лише в межах дотримання порядку та наявності підстав його прийняття. Таким чином, предметом судового контролю у цій справі є перевірка наявності в Установи законних підстав для проведення перевірки обґрунтованості рішення про встановлення інвалідності та дотримання нею встановленого порядку, а не медична обґрунтованість висновку про інвалідність.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 360/660/25, судовий контроль у таких правовідносинах здійснюється за таким алгоритмом: наявність законодавчо визначених підстав для проведення перевірки; належна мотивованість акта, що скасовує попереднє рішення (викладення конкретних медичних та юридичних невідповідностей); дотримання балансу між суспільним інтересом (боротьба з правопорушеннями) та приватним інтересом особи на стабільність її правового статусу. Першим і визначальним елементом цього алгоритму є наявність законної підстави для перевірки.

Рішенням РНБО від 22.10.2024 доручено провести перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. Натомість ОСОБА_1 звільнена з органів прокуратури з 01 червня 2020 року, а тому ні на час встановлення інвалідності, ні на час прийняття оскаржуваного рішення посадовою особою державного органу не була. Рішення РНБО від 22.10.2024 не передбачає проведення перевірки обґрунтованості рішень про встановлення інвалідності особам, які звільнені з державних органів, зокрема органів прокуратури. Крім того, інвалідність установлено ОСОБА_1 15 квітня 2020 року, тобто до 24 лютого 2022 року, що виключає можливість перевірки відповідного рішення на виконання Рішення РНБО від 22.10.2024 та інших підстав перевірки, пов`язаних з рішеннями, ухваленими в період дії воєнного стану.

Згідно з абзацом десятим пункту 13 Положення № 1317 перевірка обґрунтованості рішень та/або переогляд проводяться на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями стосовно конкретної особи, зазначеної у такому документі. Натомість будь-якого процесуального документа стосовно ОСОБА_1 , який міг би слугувати підставою для перевірки, до суду першої інстанції відповідачем не подано. Суд першої інстанції витребовував у відповідача докази, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, проте відповідач відзиву на позов не подав і жодного витребуваного доказу не надав. Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, на яку посилається відповідач, постановлено 11 лютого 2025 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення (13 грудня 2024 року), а отже вона не могла слугувати підставою його прийняття.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на листи Служби безпеки України від 04 листопада 2024 року та Державного бюро розслідувань від 06 листопада 2024 року як на підставу перевірки колегія суддів відхиляє. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень надає правову оцінку лише тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні. Суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність оскаржуваного рішення іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в ньому; за іншого підходу суб`єкт міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх рішень після їх ухвалення, що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування. Це узгоджується і з частиною другою статті 77 КАС України, за якою у справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності рішення покладається на відповідача, який не може посилатися на докази, що не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли доведе, що вжив усіх можливих заходів для їх отримання до прийняття рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. До того ж згадані листи стосуються перевірки рішень про встановлення інвалідності саме посадовим особам державних органів, тоді як ОСОБА_1 на час прийняття оскаржуваного рішення такою особою не була.

Нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, передбачають виключно його повноваження здійснювати перевірку, проте не містять фактичних підстав для скасування рішення про встановлення ОСОБА_1 інвалідності. Загальне наглядове повноваження органу вищого рівня (абзац четвертий пункту 13 Положення № 1317), на яке посилається відповідач, не є абсолютним. Як зазначив Верховний Суд у справі № 360/660/25, повноваження на скасування рішення за результатами перевірки не може реалізовуватися довільно та підлягає застосуванню виключно за умови встановлення очевидної невідповідності медичних матеріалів визначеним критеріям або істотних порушень процедури первинного встановлення інвалідності; реалізація контрольного повноваження за відсутності законної підстави для самої перевірки набуває ознак свавільності та порушує принцип пропорційності.

Колегія суддів окремо наголошує на правовій природі виявленого недоліку. Відсутність законодавчо визначених підстав для перевірки означає, що відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень: законної підстави ініціювати перевірку обґрунтованості рішення про встановлення інвалідності саме ОСОБА_1 у відповідача не було. Такий недолік є фундаментальним і стосується самої компетенції органу, а не порядку (процедури) вчинення ним дій. З огляду на це до спірних правовідносин не застосовна правова позиція Верховного Суду щодо наслідків процедурних порушень, викладена, зокрема, у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18 та від 22 травня 2020 року у справі № 825/2328/16, згідно з якою формальне порушення процедури не може бути самостійною підставою для скасування правильного по суті рішення, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на його зміст (що відповідає і частині третій статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру»). Наведена позиція стосується випадків, коли орган мав повноваження діяти, але припустився недоліків процедури; вона не поширюється на випадок, коли законної підстави та повноваження для відповідних дій не існувало взагалі. Критерій того, чи могло б рішення бути іншим за умови дотримання процедури, до відсутності підстав перевірки незастосовний, оскільки жодне дотримання процедури не здатне надати правомірності перевірці, для проведення якої немає законної підстави. А отже посилання відповідача на наявність у нього загального наглядового повноваження не усуває цього первинного дефекту.

Щодо клопотання відповідача про долучення медико-експертної справи ОСОБА_1 колегія суддів зазначає таке. За частиною третьою статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи довів неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Оскаржуване рішення прийнято відповідачем 13 грудня 2024 року за результатами дослідження медико-експертної справи, яка перебувала в його розпорядженні. Провадження у справі відкрито 27 січня 2025 року, а вилучення справи органами Державного бюро розслідувань відбулося 20 лютого 2025 року. Отже, з моменту відкриття провадження і до вилучення справи відповідач мав можливість подати ці докази до суду першої інстанції, проте відзиву на позов не подав і витребуваних судом документів не надав; після вилучення справи відповідач не повідомив про це суд у порядку частини четвертої статті 79 КАС України та не заявив клопотання про її витребування. За таких обставин сам лише факт пізнішого вилучення справи не свідчить про об`єктивну неможливість її подання до суду першої інстанції, а тому у задоволенні клопотання про долучення цих доказів слід відмовити.

Водночас дослідження медико-експертної справи не змінило б результату вирішення спору. По-перше, конкретні медичні мотиви (відсутність електронейроміографії, оцінка реабілітаційного потенціалу тощо) не наведені у самому оскаржуваному рішенні від 13 грудня 2024 року і вперше викладені відповідачем лише в апеляційній скарзі, а тому не можуть братися до уваги при перевірці правомірності цього рішення. По-друге, оцінка медичної обґрунтованості висновку про інвалідність по суті виходить за межі судового контролю (постанови у справах № 240/7133/19, № 804/800/16, № 817/820/16; підтверджено у справі № 360/660/25). По-третє, за стандартом, наведеним у справі № 360/660/25, скасування рішення за результатами перевірки його обґрунтованості допускається лише за очевидної та істотної невідповідності встановленого діагнозу критеріям, визначеним Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561, що вбачається безпосередньо з медичної документації без проведення додаткових досліджень; такої очевидної невідповідності з наявних матеріалів не вбачається. По-четверте, і це є визначальним, відсутність законних підстав для перевірки є первинним дефектом, який не може бути усунутий жодним змістом медико-експертної справи, оскільки оцінка медичної обґрунтованості висновку має правове значення лише за умови наявності законної підстави для самої перевірки.

Крім того, установлений ОСОБА_1 безстроковий статус особи з інвалідністю існував з квітня 2020 року та охоплюється гарантіями правової визначеності й легітимних очікувань, які є складовими принципу верховенства права. Повторне відкриття цього питання за відсутності нового законного приводу порушує баланс між суспільним інтересом та приватним інтересом особи на стабільність її правового статусу, тобто третій елемент наведеного вище алгоритму судового контролю.

Таким чином, перевірку обґрунтованості рішення про встановлення ОСОБА_1 інвалідності та його скасування здійснено відповідачем за відсутності законодавчо визначених підстав і поза межами наданих йому повноважень, що зумовлює протиправність оскаржуваного рішення від 13 грудня 2024 року. Суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про задоволення позову.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 77, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

(Повний текст постанови суду виготовлено 03 червня 2026 року)