Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №420/28503/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28503/25

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача–Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі № 420/28503/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом у якому просила:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 02.09.2021 по 30.07.2025 включно;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 02.09.2021 по 30.07.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач несвоєчасно, а саме на виконання рішення суду у справі №420/8798/24, здійснив розрахунок при звільненні та відповідно безпідставно не здійснив нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.09.2021 по 30.07.2025 включно, у відповідності до положень КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

16.09.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Як вказав відповідач, військове законодавство не може вважатись спеціальним відносно трудового законодавства, а тому при вирішенні спорів, пов`язаних із проходженням військової служби слід застосовувати лише ті норми, які регулюють відносини в галузі військового права, і відступити від позиції Верховного Суду, яка замість поглибленого дослідження правовідносин фактично застосовує аналогію закону у вигляді статей 116-117 КЗпП при вирішенні спорів щодо стягнення середнього грошового забезпечення, не дослідуючи описану вище принципіальну різницю між трудовими відносинами та військовою службою. Поряд з цим, відповідач зауважив, що питання виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні було вирішено у справі № 420/35828/24.

Короткий зміст рішення та мотиви суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 23.03.2026 у справі № 420/28503/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зміна дати остаточного розрахунку при звільненні позивача та/або практики Верховного Суду, в даному випадку, не свідчить про наявність підстав для повторного зобов`язання відповідача НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу середнього грошового заробітку за час затримки остаточного розрахунку, з огляду на його стягнення у межах справи №420/35828/24.

За таких підстав, з урахуванням вищевикладеного, та того, що питання виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні було вирішено у справі №420/35828/24, суд дійшов висновку про відсутність ознак протиправної бездіяльності відповідача, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 02.09.2021 по 30.07.2025 включно; зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 02.09.2021 по 30.07.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції не врахував, що по справі Nє 420/28503/25 предметом позову було невиплата ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати індексації грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.09.2021, яке виплачено на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі Nє420/8798/24.

Обставини справи.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 15.03.2018 по 01.09.2021 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України та наказом відповідача від 01.09.2021 №425-ОС, виключено зі списків особового складу військової частини.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 по справі №420/8798/24 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 01.09.2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, компенсації невикористаних відпусток як учаснику бойових дій, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (в редакції чинній з 29.01.2020 року); зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 01.09.2021 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, компенсації невикористаних відпусток як учаснику бойових дій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” станом на 01.01.2021 року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

30.07.2025 на особистий банківський рахунок позивача від військової частини НОМЕР_2 надійшло грошове забезпечення, перераховане за рішенням суду по справі №420/8798/24, у розмірі 61 194,60грн.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу”, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України “Про військовий обов`язок та військову службу” тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Згідно правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування, яке передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженої наказом МВС України 15.03.2018 №200, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З урахуванням правових висновки, викладених в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 25.07.2024 у справі №420/36/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто було б поділити на дві частини: з 04.07.2020 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 13.08.2025, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, що і зроблено судом першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022) принципу співмірності.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

У постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, Верховний Суд, зокрема зауважив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з-поміж іншого, зазначила таке:

"Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.».

Повертаючись до обставин справи, що розглядається колегія суддів встановила, що Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року по справі № 420/35828/24, яке набрало законної сили, задоволено позовну заяву ОСОБА_1 ; визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.12.2018 року) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення з ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби; зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.12.2018 року) за період з 02.09.2021 по 02.03.2022 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Тобто, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року по справі № 420/35828/24, яке набрало законної сили, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 02.09.2021 по 02.03.2022 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Отже, відповідні правовідносини вже були предметом судового розгляду, за результатами якого на користь позивача здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за визначений період.

Крім того, законодавство не передбачає можливості неодноразового стягнення середнього заробітку за один і той самий період затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, повторне звернення з аналогічними вимогами фактично спрямоване на подвійне (або багаторазове) стягнення, що суперечить правовій природі відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Оскільки судом у попередніх справах уже вирішено питання щодо відповідальності відповідача та здійснено відповідні виплати, повторне задоволення аналогічних вимог призведе до необґрунтованого покладення на відповідача подвійної відповідальності за одне й те саме порушення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною у постановах від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 та від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18 це спеціальний вид відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу, однак за порушення трудових прав працівника при звільненні неможливе подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

При цьому, апеляційний суд наголошує на тому, що статтею 61 Конституції регламентовано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За таких підстав, на переконання суду апеляційної інстанції, відсутні підстави для повторного зобов`язання відповідача НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу середнього грошового заробітку за час затримки остаточного розрахунку, з огляду на його стягнення у межах справи №420/35828/24.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність ознак протиправної бездіяльності відповідача, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 02.09.2021 по 30.07.2025 включно; зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 02.09.2021 по 30.07.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі позивач зауважує, що у справі № предметом позову є невиплата ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 01.09.2021, яке виплачено на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі Nє420/8798/24.

При цьому, як вже встановлено судом, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року по справі № 420/35828/24, яке набрало законної сили, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 02.09.2021 по 02.03.2022 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

На рахунок вказаних доводів апеляційний суд зазначає, що водночас рішенням суду у справі № 420/35828/24, яке набрало законної сили, з відповідача на користь позивача вже було стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку за період з дати звільнення(з 02.09.2021) по дату фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

У справі, що розглядається №420/28503/25 позивач заявив позовні вимоги про зобов`язання Військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 02.09.2021 по 30.07.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Таким чином, часовий інтервал з дати звільнення (02.09.2021) по дату фактичного виконання судового рішення у справі № 420/35828/24 та період позовних вимог, заявлений у справі 420/28503/25 є частково тотожними за своїм календарним вираженням, що виключає правову можливість повторного нарахування санкції за цей самий проміжок часу.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки право позивача на стягнення середнього заробітку за вказаний проміжок часу вже реалізовано судовим рішенням, що набрало законної сили, правовідносини щодо притягнення відповідача до відповідальності за цей період є вичерпаними.

Відтак, доводи позивача в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду.

Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.

При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у справі № 420/28503/25 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк