Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №400/8151/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8151/25

перша інстанція: суддя Біоносенко В.В.,

повний текст судового рішення

складено 19.02.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2019 по 19.01.2023 включно;

- зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2019 по 19.01.2023 включно у розмірі 104060,46 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27.12.2019 його було звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС територіального управління юстиції у Миколаївській області за переведенням для подальшої роботи у Південному міжрегіональному управління і Міністерства юстиції (м. Одеса) згідно наказу №6285/06 від 24.12.2019.

При звільненні з позивачем було не в повному обсязі проведено розрахунок, з в`язку з чим він звернувся до суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 по справі №400/8795/24, що набрало законної сили 23.06.2025 стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 не нараховану та невиплачену частину заробітної плати у 2019 році на загальну суму 42 900,84 грн., з яких: 2 468,82 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 2 дні відпустки у 2019 році наданої наказом від 18.04.2019 за № 437/07; 12 309,10 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 10 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 03.06.2019 за № 700/07; 18 568,95 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 15 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 05.07.2019 за № 962/07; 5 400,07 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати грошової компенсації 13 днів щорічної основної відпустки у 2019 році наданої наказом від 24.12.2019 за № 6285/06; 4 153,90 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати грошової компенсації 10 днів щорічної додаткової відпустки у 2019 році наданої наказом від 20.12.2019 за № 6098/06. 24.06.2025 позивач звернувся до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) із заявою про добровільне виконання рішення МОАС по справі №4008795/24 та виплату середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, на що отримав відповідь про те, що рішення не передбачає нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду. 25.07.2025 на банківський рахунок позивача надійшли кошти у загальній сумі 34535,18 гривень на виконання зазначеного рішення суду.

На переконання позивача, відповідачем порушено його право в частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні та у відповідача виник обов`язок на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За обрахунком позивача, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 104060,46 гривень.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.12.2019 по 24.06.2020 у розмірі 42900,84 (сорок дві тисячі дев`ятсот гривень вісімдесят чотири коп) гривень.

В задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2020 по 19.01.2023 та у розмірі 104060,46 гривень, відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 968,96 гривень.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що вірним способом захисту є стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.12.2019 по 25.06. 2020, який обраховується в межах шести місяців (183 дні) - у сумі 42900,84 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не має нести відповідальність щодо несвоєчасного розрахунку із ОСОБА_1 при його звільненні у 2019 році, оскільки на момент такого звільнення (27.12.2019) питання щодо заробітної плати у 2019 році на загальну суму 42 900,84 грн не порушувалось, а вперше постало лише після звільнення ОСОБА_1 у червні місяці 2024 року.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

Наказом від 24.12.2019 №6285/06 ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 27.12.2019 року, за переведенням для подальшої роботи в Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Одеса), пункт 5 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Пунктом 2 наказу №6285/06 від 24.12.2019 передбачено проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку з виплатою грошової компенсації за 5 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за вислугу років за період з 20.09.2018 по 20.09.2019; 8 (вісім) календарних днів невикористаної щорічної відпустки за вислугу років за період роботи з 20.09.2019 по дату звільнення.

Не погоджуючись з сумою остаточного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 по справі №400/8795/24 визнано протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що полягає у невключенні: частини виплаченої заробітної плати у сумі 412265,08 грн., до розрахунку оплати 2 дні відпустки у 2019 році наданої наказом від 18.04.2019 за № 437/07; частини виплаченої заробітної плати у сумі 412265,08 грн., до розрахунку оплати 10 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 03.06.2019 за № 700/07; частини виплаченої заробітної плати у сумі 412265,08 грн., до розрахунку оплати 15 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 05.07.2019 за № 962/07; частини виплаченої заробітної плати у сумі 144556,19 грн., до розрахунку оплати грошової компенсації за 13 днів невикористаної щорічної основної відпустки відповідно до наказу від 24.12.2019 за № 6285/06; частини виплаченої заробітної плати у сумі 144556,19 грн., до розрахунку оплати грошової компенсації за 10 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки відповідно до наказу від 20.12.2019 за № 6098/06; стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 не нараховану та невиплачену частину заробітної плати у 2019 році на загальну суму 42 900,84 грн., з яких: 2 468,82 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 2 дні відпустки у 2019 році наданої наказом від 18.04.2019 за № 437/07; 12 309,10 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 10 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 03.06.2019 за № 700/07; 18 568,95 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати 15 днів відпустки у 2019 році наданої наказом від 05.07.2019 за № 962/07; 5 400,07 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати грошової компенсації 13 днів щорічної основної відпустки у 2019 році наданої наказом від 24.12.2019 за № 6285/06; 4 153,90 грн. - частина не нарахованої та не невиплаченої заробітної плати, при розрахунку оплати грошової компенсації 10 днів щорічної додаткової відпустки у 2019 році наданої наказом від 20.12.2019 за № 6098/06.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2025 рішення МООАС від 19.12.2024 по справі №400/8795/24 залишено без змін.

24.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про добровільне виконання рішення МОАС від 19.12.2024 по справі №400/8795/24, нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100.

Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) листом від 15.07.2025 №3205/С-3811-14.4/14.4-07 повідомило позивача по те, що рішення зазначеної категорії виконуються органами Казначейства. Щодо нарахування та виплати середнього заробітку Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції зазначило, що рішення МОАС від 19.12.2024 по справі №400/8795/24 не передбачає нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Застосування статті 117 КЗпП України передбачається за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум.

Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконало рішення суду по справі №400/8795/24 25.07.2025, перерахувавши на банківський рахунок позивача кошти в загальній сумі 34535,18 гривень.

Оскільки відповідачем не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом, розрахувавши суму середнього заробітку у розмірі 104060,46 грн за період з 28.12.2019 по 19.01.2023.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Аналогічні положення фактично містяться і в ч.1 ст.2 КЗпП України.

Так, згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у ст.116 цього ж Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору стосовно розміру належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір було вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування весь за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч.1 цієї статті.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів доходить висновку, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Зокрема, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тобто, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.

Окрім цього, варто наголосити на тому, що передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Зазначений законодавчий припис є загальним та не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день звільнення. Непроведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої у ст.117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13.02.2020 у справі №809/698/16 та від 09.07.2020 у справі №320/6659/18.

Так, згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з вказаною обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Водночас, варто зазначити, що для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки.

Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за час затримки всіх виплат при звільненні.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.

Тобто, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що при звільнення позивача зі служби йому не виплачені всі суми, належні до виплати при звільненні. Зокрема, позивач був звільнений з посади головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 27.12.2019 року, проте остаточний розрахунок проведено лише лише 25.07.2025. Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем проведено не у день звільнення, останній, згідно з ст.117 КЗпП України, має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Що ж стосується періоду затримки розрахунку при звільненні позивача та, відповідно, розміру стягнення середнього заробітку за час такої затримки, суд апеляційної інстанції зазначає, що у постановах від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 та від 21.02.2024 у справі №160/15380/22, у правовідносинах із аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено правовий висновок про необхідність застосування ст.117 КЗпП України в редакції згідно із Законом №2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, за висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 та від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

При цьому, Верховним Судом вказано, що період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022р. регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка, про що і зазначалося вище, передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2649/24.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Остаточною датою закінчення служби позивача є 27.12.2019.

Виплата грошового забезпечення позивача на виконання рішення суду здійснена 25.07.2025 у сумі - 34535,18 грн.

Тобто, періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є період часу з 27.12.2019 по 25.07.2025 включно (останній день затримки перед днем виплати грошового забезпечення), в який підлягає застосуванню саме редакція ст.117 КЗпП України після набрання чинності Законом №2352-ІХ, що передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У свою чергу, п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Разом із тим, варто наголосити, що згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13, суд має навести в рішенні конкретні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці.

З приводу вказаного доводу апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у постанові Великої Палати Верховного суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, на яку покликається суд першої інстанції, наведений інший механізм обрахунку.

Згідно службової записки №33494/14.5-18 від 26.05.2026, позивачу при звільненні було виплачена заробітна плата у сумі 35713,36 грн., з яких:

- заробітна плата за 20 робочих днів грудня 2019 року – 17330,34 грн.;

- грошова компенсація за невикористані 13 календарних днів щорічної основної відпустки та 10 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби -9371,35 грн.;

- премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності – 511,00 грн.;

- винагорода державного виконавця – 8500,67 грн.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен був становити 70248,54 гривень, з яких: заробітна плата 35713,36 грн (50,84%) та стягнуті виплати за рішеннями суду 34535,18 грн (49,16%).

Відповідно до розрахункового листа, виданого на підставі наказу №6285/06 від 24.12.2019 розмір середньоденної заробітної плати, з розрахунку останніх двох місяців, що передують звільненню (жовтень 2019 – 10273,42 грн., листопад 2019 – 9506,92 грн.) складає 460 грн. (10273,42 + 9506,92 = 19780,34 грн /43).

Період затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2019 по 18.07.2022 становить 934 днів.

Щодо періоду затримки розрахунки при звільненні з 19.07.2022 по 25.07.2025, судова колегія зазначає наступне.

В незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж 6 місяців.

Так, середній заробіток за період за період з 19.07.2022 по 31.10.2025 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.

Тобто після 19 липня 2022 року позивач, в не залежності від складових недоплаченого при звільненні заробітної плати та дат її виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 6 місяців.

Враховуючи викладене, за період після 19 липня 2022 року позивачу до стягнення належить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 184 календарних дні, що становить 84640 грн (460 х 184).

Загальний період затримки розрахунку при звільненні складає 1118 (934 + 184).

Отже загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 514280 грн. (460 х 1118).

Істотність частки невиплачених сум від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, становить 49,16%.

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 252820,05 грн, тобто 49,16% від 514280 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП) є спеціальною компенсаційною санкцією, а не додатковим видом заробітку. Вона спрямована на захист прав працівника, а не на його збагачення, тому суд може зменшити розмір виплати, керуючись принципами розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, за обрахунком наведеним вище, складає 252820,05 грн., тобто застосування принципу співмірності, який слід обраховувати за прикладом, наведеним у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, та на який покликається апелянт призведе до збільшення суми середнього заробітку в порівнянні із сумою визначеною судом першої інстанції.

Але такий підхід буде протирічити принципу заборони повороту до гіршого (reformatio in pejus), який означає, що суд апеляційної інстанції не може погіршити становище особи, яка подала апеляційну скаргу, внаслідок її ж скарги.

Касаційний Суд у постанові від 24.05.2023 року у справі №179/363/21 вказав, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов`язання. Таким чином, суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.

Цей висновок є застосовним до даної справи, з огляду на те, що за обрахунком суду апеляційної інстанції розмір середнього заробітку стане більшим, ніж визначено судом першої інстанції що відповідно призведе до погіршення становища апелянта, ніж воно було до звернення із апеляційною скаргою.

Принагідно колегія суддів зауважує, що позивач не оскаржив рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку, а відтак розгляд даної справи проводиться у межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив спір про наявність права у позивача на стягнення середнього заробітку за своєчасно не виплачену заробітну плату, натомість доводи апеляційної скарги не спростовують вказаного висновку суду першої інстанції, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Несвоєчасне нарахування сум заробітної плати відбулось у зв`язку з невключенням частини виплаченої заробітної плати до розрахунку оплати за дні відпусток, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко