Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №420/7931/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7931/26

Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,

повний текст судового рішення

складено 10.04.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Федусика А.Г.,

суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі – ГУНП) та просив:

- визнати протиправними дії ГУНП щодо відмови ОСОБА_1 у виготовленні та наданні копії звернень т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.08.2025 №Е3251392;

- зобов`язати ГУНП виготовити та надати ОСОБА_1 копію звернення т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.08.2025 №Е3251392.

23.03.2026 до суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, у прохальній частині якої заявник просить суд забезпечити позов шляхом заборони співробітникам Національної поліції в особі будь-якого територіального підрозділу затримувати в адміністративному порядку та доставляти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

09.04.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, у прохальній частині якої просить суд забезпечити позов шляхом заборони співробітникам Національної поліції в особі будь-якого територіального підрозділу затримувати в адміністративному порядку та доставляти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначив, що факт ненадання суду разом з відзивом на позовну заяву копії звернення т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №Е3251392 від 17.08.2025 року свідчить про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Як вказав представник позивача, з урахуванням п.56 Порядку №1487 є очевидний ризик здійснення співробітниками Національної поліції незаконного адміністративного затримання та доставлення особи, дані про яку вказані у зверненні до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Однак, як зазначив представник, за вказаних вище обставин (не надання суду разом з відзивом на позовну заяву копії звернення) таке адміністративне затримання та доставлення співробітниками Національної поліції буде здійснено поза Законом та не у відповідності до нього, а окрім того, призведе до порушення Конституційних прав позивача, передбачених статтею 29, 33 Конституції України. Представник вказав, що у разі незаконного адміністративного затримання та доставлення позивача до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивачеві доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права. Разом з тим, вжиття заходів забезпечення позову за результатами розгляду цієї заяви не є вирішенням спору по суті без фактичного його розгляду судом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з даною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що судове рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову у справі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що протиправність оскарженої відмови ОСОБА_1 у виготовленні та наданні копії звернень т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.08.2025 №Е3251392 не є очевидною та підлягає доведенню в ході розгляду даної адміністративної справи, а тому, задоволення заяви про забезпечення позову у даному випадку буде виходом за межі підстав для забезпечення позову, які передбачені ст.151 КАС України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 ст.150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акту або нормативно-правового акту; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Приписами ч.2 ст.151 КАС України встановлено, зокрема, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

У той же час, забезпечення адміністративного позову не є самостійним способом захисту порушеного права та не повинне призводити до вирішення позовних вимог або досягнення іншої мети, не пов`язаної із забезпеченням права особи, до вирішення справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у цій справі є дії відповідача щодо невиготовлення копій документів на вимогу позивача.

З аналізу наведених норм вбачається, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Разом з тим, на переконання суду, протиправність оскарженої відмови ОСОБА_1 у виготовленні та наданні копії звернень т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.08.2025 №Е3251392 не є очевидною та підлягає доведенню в ході розгляду даної адміністративної справи, а тому, задоволення заяви про забезпечення позову у даному випадку буде виходом за межі підстав для забезпечення позову, які передбачені ст.151 КАС України.

Водночас, заявлені позивачем заходи забезпечення шляхом заборони співробітникам Національної поліції в особі будь-якого територіального підрозділу затримувати в адміністративному порядку та доставляти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки не заявлені в межах позовних вимог цієї справи про ненадання звернення т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.08.2025 №Е3251392.

Окрім того, позивач просить накласти заборону вчиняти будь-які дії, пов`язані з мобілізацією позивача, тобто, фактично позивач просить забезпечити позов шляхом заборони вчиняти дії невизначеному колу осіб.

При цьому, в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявником не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття зазначених ним заходів забезпечення позову з викладеними в ньому позовними вимогами може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Щодо посилання апелянта, що є очевидний ризик здійснення співробітниками Національної поліції незаконного адміністративного затримання та доставлення особи, дані про яку вказані у зверненні до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд наголошує, що існування порушення прав позивача або неможливість їх відновлення без вжиття заходів забезпечення позову має бути реальним, вбачатися з матеріалів справи та відповідати заявленим позовним вимогам, що у даному випадку не має місця.

Факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

У той же час, забезпечення адміністративного позову не є самостійним способом захисту порушеного права та не повинне призводити до вирішення позовних вимог або досягнення іншої мети, не пов`язаної із забезпеченням права особи, до вирішення справи по суті.

З вищенаведених процесуальних норм вбачається, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що суд може забезпечити позов лише за наявності двох обов`язкових умов: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Тобто суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Дослідивши матеріали справи, суд, виходячи з наданих доказів, не вбачає очевидних ознак протиправності дій або рішення суб`єкта владних повноважень, а тому вважає, що відсутні обставини, які б слугували підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

На думку колегії суддів, наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 КАС України.

Надаючи правову оцінку доводам заявника, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в даному випадку, як слідує з матеріалів справи, заявником не було підтверджено належними та достатніми доказами, в розумінні ст.ст.73-76 КАС України, обставини, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову завдадуть значної шкоди правам останнього або в подальшому унеможливлять їх захист.

При цьому, наявність чи відсутність протиправності рішень та дій суб`єкта владних повноважень є предметом даного спору та підлягає дослідженню під час судового розгляду справи.

Тобто, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, матеріали справи не свідчать про наявність небезпеки заподіяння істотної шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі саме за викладеними у позові вимогами, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Отже, суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку, що заява представника позивача про забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, відповідно до ст.316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення або ухвала суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 248, 321, 325, 328, 329, 382, 383 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Федусик

Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк